— На новосілля твою дружину не чекаю. Ти приходь, а Катерину залиш удома. Я не хочу слухати зауваження у власній квартирі.
— Оксано, вона вам із переїздом стільки допомагала. Ти це серйозно?
— Допомагала, ніхто не сперечається. Але це моє свято, і гостей обираю я. Не подобається — і ти не приходь…
…На холодильнику в новій квартирі Максим побачив список гостей і доручень. Навпроти імені старшого брата було зазначено: «Стіл, стільці, інструменти».
Імені Катерини, його дружини, у списку не було, хоча вона три місяці зустрічала тут робітників і мила плитку після ремонту.
— Оксана когось забула записати? — запитав Максим, провівши пальцем по аркушу.
Богдан послався на перенесення монтажу кухні на суботу й поспішив змінити тему…
Богдан був молодший за Максима на шість років і з дитинства звик кликати його, якщо самому не вдавалося. То шафу перевезти, то машину полагодити — завжди дзвонив старшому братові.
Старший брат працював слюсарем в автобусному парку, вмів багато чого робити руками й рідко відмовляв.
У Максима з Катериною син навчався в іншому місті. Вони жили без особливих надмірностей, потроху відкладали на ремонт дачного будиночка. Катерина працювала комірницею в господарському магазині, змінами.
З Богданом вона ладнала, а от з Оксаною, його дружиною, спілкуватися ставало дедалі важче.
Богдан із Оксаною купили двокімнатну квартиру в новобудові. Іпотека, ремонт, нові меблі — гроші витрачалися швидше, ніж подружжя розраховувало.
Оксана хотіла, щоб усе вийшло гарно й неодмінно до новосілля. Богдан іноді пропонував заощадити, але вона показувала йому фотографії чужих інтер’єрів і відповідала, що ремонт роблять не на один рік.
Ще під час переїзду Оксана кілька разів наказувала братам переставляти меблі. Богдан покірно переносив коробки з кімнати в кімнату, хоча їх уже розставили.
Через тиждень Оксана попросила Катерину зустріти електрика. Той затримався майже на дві години, а потім довго перевіряв розетки.
Катерина помінялася змінами й провела в родичів більшу частину дня. Повернувшись з роботи, господиня провела пальцем по запиленому підвіконню.
— Ти хоч протерти могла б. Все одно тут сиділа, — зауважила Оксана.
Катерина складала в сумку контейнер з-під обіду. Вона відповіла, що прийшла зустріти майстра, а не прибирати квартиру.
Оксана одразу ж образилася: невже для рідних шкода п’яти хвилин?
Вдома Катерина розповіла все чоловікові, але попросила не дзвонити Богдану: ремонт усіх виснажив.
Через кілька днів Оксана зажадала пошити фіранки в обидві кімнати. Катерина запропонувала підшити готові штори, але шити з нуля відмовилася — на роботі тривала інвентаризація.
На недільному обіді в Марії Іванівни, матері братів, Оксана голосно заявила, що зараз і родичі відправляють до ательє замість допомоги. Катерина не витримала й нагадала, що в ательє їй запропонували цілком розумну ціну.
— Ось бачите? — звернулася Оксана до свекрухи. — Мені навіть тут пояснюють, як витрачати свої гроші.
Марія Іванівна поклала ополоник біля каструлі й попросила не сваритися за столом. А Максим знову промовчав.
По дорозі додому Катерина запитала, чому чоловік завжди чекає, поки молодший брат сам усе владнає. Максим буркнув, що не хоче перетворювати кожну сімейну неділю на суперечку.
***
Кухня обійшлась би в 130 тисяч гривень разом із виготовленням та монтажем.
Оксана наполягла на високих шафах і дорогій стільниці. Богдан пропонував відкласти замовлення: ремонт з’їв заощадження, зате новосілля вже призначили.
Одного разу, допомагаючи братові винести будівельне сміття, Максим дізнався, що замовлення так і не оформили.
Увечері він обговорив це з Катериною й запропонував подарувати молодятам половину вартості кухні.
— Шістдесят п’ять тисяч? — перепитала дружина, ставлячи вимиту тарілку в сушилку. — Ми стільки на дах збирали.
— З дахом почекаємо. Богдан сплачує іпотеку, старається. Допоможемо один раз.
Катерина погодилася, але попросила відразу обумовити суму. Після історії з фіранками вона не хотіла ніяких недомовок. Максим пообіцяв усе пояснити.
До меблевого салону поїхали втрьох: Богдан, Оксана та Максим. Договір на виготовлення та встановлення кухні уклав Богдан. За умовами, половину ціни треба було внести під час замовлення, другу — протягом трьох робочих днів після приймання встановлення.
Максим перерахував 65 тисяч на рахунок фірми, вказавши номер договору. Співробітниця видала Богдану підтвердження оплати.
— Це від нас з Катею, подарунок, — сказав Максим, коли вийшли з салону. — Далі самі впораєтеся?
— Звісно, — відповів брат. — На машину ми трохи відклали. Якщо доведеться, візьмемо звідти.
Незабаром під час обіду в Марії Іванівни Оксана похвалилася, що на автомобіль накопичено майже дев’яносто тисяч.
Катерина, яка нарізала овочі для салату, невдало запитала, чи не доведеться ці гроші поки що витратити на кухню.
— Ти знову наші витрати рахуєш? — Оксана відклала телефон. — Кухня вже майже оплачена. Чи тепер кожну гривню вашого подарунка треба згадувати до старості?
Катерина вибачилася за невдале запитання, але Оксана продовжувала говорити, що за допомогу не можна дорікати.
Максим не витримав:
— Тебе ніхто не дорікає. Просто решту суми ви обіцяли внести самі.
Після обіду Богдан попросив брата не сперечатися з дружиною. А на запитання, звідки візьмуться решта 65 тисяч, відповів: «Розберемося».
***
Монтаж кухні фірма перенесла з четверга на суботу, якраз на день новосілля. Богдан пропонував відкласти свято, але Оксана відмовилася.
Вона попросила Катерину зустріти майстрів вранці, поки сама готуватиме.
— Не можу, у мене зміна, — відповіла Катерина.
— Ну, поміняйся. Заради нас один день — це так важко?
Після відмови Оксана обірвала розмову. У середу Максим, приїхавши за інструментами, побачив на холодильнику той самий список, але Богдан не захотів його обговорювати.
Увечері Оксана зателефонувала сама. Попросила привезти стіл раніше, а потім вимовила тим самим діловим тоном, яким розподіляла роботу під час ремонту:
— На новосілля твою дружину не чекаю. Ти приходь, а Катерину залиш удома. Я не хочу слухати зауваження у власній квартирі.
— Оксано, вона вам із переїздом стільки допомагала. Ти це серйозно?
— Допомагала, ніхто не сперечається. Але це моє свято, і гостей обираю я. Не подобається — не приходь.
— Значить, не прийду.
Оксана обурилася: він же рідний брат Богдана, а дозволяє дружині вирішувати за себе. Максим відповів, що рішення приймає разом із дружиною.
Після дзвінка написав Богдану, що їх на святі не буде, і нагадав про остаточний розрахунок за кухню.
Богдан одразу передзвонив і попросив не ображатися на дружину. Максим слухав його, стоячи біля вікна, а потім запитав:
— Ти чув, як вона відмовилася запрошувати Катерину?
— Чув. Але квартира — це ж і Оксанина теж.
— То допомога Катерини вам підходить, значить?
Брат не відповів. Натомість запитав, чи привезе Максим стіл. Старший сказав, що Богдан може забрати його з гаража сам.
Катерина почула кінець розмови. Вона зняла з вішалки сукню, підготовлену до суботи, розгладила рукав і повісила її назад у шафу.
Максим розповів про дзвінок Оксани без прикрас. Дружина не заплакала й не почала лаятися, лише запитала, чому він не поставив братові умову раніше, коли вона ще їздила зустрічати робітників.
— Я думав, ви помиритеся, — зізнався Максим.
— А я думала, ти хоча б раз скажеш їм, що я не зобов’язана заслуговувати на запрошення.
У четвер Богдан забрав із гаража складаний стіл і складні стільці. Укладаючи їх із братом у машину, знову запевнив, що платіж за кухню обговорять із Оксаною.
— Ти, головне, не розраховуй, що я заплачу вдруге, — попередив Максим.
— Та я зрозумів! — розлютився Богдан і закрив багажник.
***
Монтажники приїхали в суботу близько одинадцятої.
Богдан прибрав коробки, застелив підлогу картоном. Стільницю довелося підігнати біля труби, а одні дверцята відрегулювати, тому майстри затрималися до приходу гостей.
Напередодні Богдан нагадав дружині про залишок. Вона сказала, що Максим неодмінно додасть грошей, а заощадження на машину чіпати не дозволить: збирали ж майже два роки.
— Тоді що будемо робити? — запитав Богдан.
— Після свята вирішимо. Не псуй мені настрій.
Перші гості прийшли трохи до п’ятої. Мати принесла пиріг, друзі — квіти. Куртки повісили у передпокої, взуття поставили біля тумби. У вітальні вже стояли салати.
До п’ятої монтажник закінчив. Попросив Богдана оглянути фасади, перевірити шухляди та стільницю.
Богдан кілька разів відкрив дверцята, висунув шухляди, переконався, що все працює, і підписав акт приймання. Монтажник дістав із папки аркуш із реквізитами фірми.
— Ось ваш примірник. І скажіть, хто оплатить решту шістдесят п’ять тисяч? Згідно з договором, у вас є три робочі дні після встановлення. Я залишу рахунок замовнику, а гроші переказуються на рахунок фірми.
Оксана почула суму з кухні. Вона увійшла з тарілкою нарізаних овочів і поставила її на вільний край столу.
— Як хто? Максим оплатить. Адже він робив перший внесок.
Монтажник подивився на Богдана й спокійно пояснив, що замовником вказано саме його.
Хто допомагав із початковим платежем, це не стосується робітників; решта суми — за його договором. Оксана повернулася до чоловіка.
— Подзвони братові. Нехай пояснить, чому кинув нас перед людьми.
Богдан попросив говорити тихіше, але з вітальні вже вийшло кілька людей. Монтажник закрив папку, його помічник виніс інструменти.
Максим відповів на дзвінок не відразу: вони з Катериною були в магазині, вибирали фарбу для дачної альтанки.
Богдан почав пояснювати, що майстри закінчили, але Оксана взяла в нього телефон і увімкнула гучний зв’язок.
— Максиме, якщо вже вирішив зробити братові подарунок, чому не можеш довести справу до кінця? — голосно запитала вона. — У нас гості, робітники, а ти виставляєш нас боржниками.
Максим відповів, що вони з Катериною подарували рівно 65 тисяч, тобто половину, як і обіцяли. За решту відповідає сам Богдан.
— Ви ж сім’я! — обурилася Оксана. — Чи це тільки поки твоя дружина дозволяє допомагати?
— Катя сама запропонувала дати гроші. Ми їх кілька років відкладали. А ти навіть запросити її за свій стіл не захотіла.
Біля дверей передпокою хтось із гостей ніяково переставив взуття й повернувся до столу.
— Я господиня й не зобов’язана терпіти її повчання!
— Маєш право. Але розпоряджатися нашим гаманцем це право тобі не дає.
У вітальні стихли розмови. Богдан забрав телефон у дружини.
— Досить. Брате, вибач, що подзвонив. Я все владнаю сам, — сказав він і вимкнув гучний зв’язок.
Господар забрав у монтажникп документи, уточнив адресу для підтвердження платежу й провів робітників до ліфта.
Повернувшись, він почув, як дружина скаржиться матері на родичів.
— Оксано, — промовив Богдан у присутності гостей, — брат за нашу кухню вже заплатив шістдесят п’ять тисяч. Решту маємо заплатити ми. Я тобі про це казав.
Марія Іванівна мовчки пройшла до вітальні. Один із друзів обережно запропонував нарешті сідати за стіл.
Богдан приніс із кухні бракуючі тарілки й поставив їх перед гостями. Оксана залишилася стояти біля нового гарнітура…
Гості розійшлися раніше, ніж очікувалось. Мати допомогла прибрати посуд у раковину й поїхала.
Оксана майже весь вечір мовчала, а Богдан сам розносив чай і підігрівав частування.
Після того як пішов останній гість, він сів поруч із дружиною. Та переглядала в телефоні фотографії автомобіля, на який вони збирали перший внесок.
— Завтра переказуємо гроші за кухню, — сказав Богдан. — На накопичувальному рахунку вистачає.
— Тож машину я не отримаю?
— Поки що ні. Ми самі замовили меблі, я підписав договір. Максим нас попереджав двічі.
Оксана пропонувала позичити у Марії Іванівни, потім зателефонувати Максиму ще раз, але Богдан відмовився: у матері невелика пенсія, а старший брат уже зробив серйозний подарунок.
Вони розмовляли майже до півночі. Оксана так і не визнала, що вимагала зайвого, зате вранці відкрила банківський додаток і переказала гроші із заощаджень на рахунок Богдана.
Він перерахував фірмі решту суми за реквізитами й надіслав підтвердження платежу. Оксана скасувала запланований огляд автомобіля.
Увечері Богдан зателефонував братові: кухня оплачена, йому соромно за скандал. Оксана, однак, досі вважає себе скривдженою.
— Мене там навіть не було, — зауважив Максим. — Як ми могли зіпсувати їй свято, якщо вона нас не покликала?
Богдан не став сперечатися. На цьому й попрощалися.
На наступному сімейному обіді Богдан приїхав без дружини.
Катерина вийшла до столу трохи пізніше за інших. Він підсунув їй стілець і сказав, що мав заступитися за неї ще під час суперечки про фіранки.
— Я не через штори на тебе образилася, — відповіла Катерина. — Мені було неприємно, що ви приймали допомогу, а потім розмовляли зі мною як із прислугою.
Богдан кивнув. За столом більше цю тему не порушували.
Через два тижні Оксана попросила Максима в месенджері перевезти комод до її матері. Раніше він би вже шукав ремені для кріплення меблів і перевіряв графік на день.
Тепер він надіслав їй номер вантажного таксі.
Максим прочитав коротке повідомлення від Оксани: «Дякую, вже впоралися», поклав телефон на полицю в передпокої й пішов допомагати дружині вішати чисті фіранки в спальні.