Цей день

Двері з гучним тріском впали всередину, вдарившись об стіну і відлетівши вбік. Тамара Петрівна переступила поріг, ніби вступаючи в підкорену фортецю — з гордою поставою і тріумфальним поглядом. — Ну, ось і все, — прошепотіла вона, оглядаючи порожню вітальню. — Досить чекати. Досить терпіти. За спиною боязко переступали з ноги на ногу двоє робітників. Вищий з них кашлянув у кулак: — Ми, це… пішли, Петрівно. Робота зроблена. — Ідіть, ідіть, хлопці, — відмахнулася вона, не обертаючись. Вже дістаючи телефон, вона з жадібністю набрала повідомлення тій, кого ненавиділа найбільше на світі — своїй невістці. «Я вдома, Аліна. Можеш не поспішати з відпусткою. Ігор купив цей будинок для мене. Прийшов час відновити справедливість».

Двері з гучним тріском впали всередину, вдарившись об стіну і відлетівши вбік. Тамара Петрівна

Життєві історії 0

— Тату… — ледь чутно прошепотіла Ліза, з трудом повертаючи голову, немов навіть цей маленький жест давався їй з неймовірним зусиллям. Вона лежала в лікарняній палаті вже чотири довгих місяці. Хвороба, як тінь, невідступно повзла по її тілу, висмоктуючи з нього життя день за днем.

— Тату… — ледь чутно прошепотіла Ліза, з трудом повертаючи голову, немов навіть цей

Життєві історії 0

– Надя, краватку! – скомандував В’ячеслав Романович, піднімаючи комір білої сорочки. Прийнявши з рук дружини краватку, він суворо поглянув на неї: – Що ти мені суєш? Дай ту, що я з Лондона привіз. Сьогодні у генерального буду на прийомі. Дружина знайшла те, що він просив, і мовчки подала йому. – А що, зав’язати не можнш? – пробурмотів В’ячеслав Романович і, піднявши підборіддя, завмер, поки вона в’язала краватку його улюбленим вузлом. Оглянувши себе в дзеркалі, він хмикнув і поправив вузол, поблажливо поглядаючи на дружину, мовляв, нічого – ти не можеш зробити як треба!

– Надя, краватку! – скомандував В’ячеслав Романович, піднімаючи комір білої сорочки. Прийнявши з рук

Життєві історії 0

Анна стояла біля сірих, облущених дверей пологового будинку, немов висічена з каменю — нерухома, стиснута зсередини тяжкістю самотності. У руках вона міцно притискала новонароджену Свєту, загорнувши її в тонкий блакитний конверт, який здавався занадто яскравим для цієї похмурої ночі. Блакитний — колір, якого так чекали. Колір, на який робили ставку, як на майбутнє. УЗД показало «хлопчика», і Вітька, її чоловічок, примчав на першу діагностику, як на біг по пустелі — з азартом, очима, повними вогню…

Анна стояла біля сірих, облущених дверей пологового будинку, немов висічена з каменю — нерухома,

Життєві історії 0

— Ти що, зовсім збожеволіла? — Андрій схопив Олену за плече, повертаючи до себе. — Це моя сестра! — Забери руку! — Олена різко відсунулася. — Твоя сестра перетворила мою квартиру на прохідний двір! — Нашу квартиру! — Мою! І я більше не маю наміру терпіти це нахабство! Андрій відсахнувся. Таку дружину він ще не знав.

— Ти що, зовсім збожеволіла? — Андрій схопив Олену за плече, повертаючи до себе.

Життєві історії 0

— Ти мене взагалі чуєш? — Вероніка кинула на стіл рахунок за комунальні послуги, папірці ковзнули по клейонці і зупинився біля ліктя Антона. Він повільно підняв голову від тарілки з вечерею. Краватка ослаблена, сорочка пом’ята після важкого дня. — Чую, Ніка. — Маринка вчора хвалилася — Серьога їй шубу купив! Натуральну! — Вероніка пройшлася по кухні. — А у мене пальто старе! Третій рік ношу!

— Ти мене взагалі чуєш? — Вероніка кинула на стіл рахунок за комунальні послуги,

Життєві історії 0

Каса самообслуговування пищала дратівливо довго. Олена відсканувала банку оливок і потягнулася до терміналу. Ззаду хтось вилаявся. — Куди тут натискати, чорт забирай? Олена обернулася і завмерла. Галина Петрівна стояла біля сусідньої каси, розгублено тикаючи в екран. Сіре, вже зовсім сиве, волосся недбало закручене, потерта куртка, стара сумка в руках. Та сама жінка, яка три роки тому називала її поганою дружиною. Дві хвилини мовчання. Галина Петрівна першою впізнала її. — Олена? — голос затремтів. — Невже це ти?

Каса самообслуговування пищала дратівливо довго. Олена відсканувала банку оливок і потягнулася до терміналу. Ззаду

Життєві історії 0

Дівчина пройшла на кухню і включила чайник. Сьогодні вона спеціально прийшла раніше з роботи – хотілося в тиші насолодитися результатами своєї праці. Микола, її чоловік, затримувався в офісі, і це давало можливість спокійно обміркувати, куди поставити дрібниці, що залишилися. Поліна дістала з шафки чашку з витіюватим візерунком – подарунок подруги на новосілля. Чайник тільки почав закипати, коли в двері подзвонили. — Хто там? — запитала Поліна, підходячи до дверей. — Добрий день, я ваша сусідка, Марина, — пролунав незнайомий жіночий голос. — Мені дуже потрібно з вами поговорити.

Увечері Поліна піднімалася сходами до своєї квартири. На душі було легко і радісно –

Життєві історії 0

Ігор пішов відкривати. Через хвилину в коридорі пролунав голос, від якого у Марини зводило зуби. — Ігорю! Не зачинено? А ми до вас! Є розмова, серйозна. Свекруха Галина Петрівна, професійна страждальниця і заслужений маніпулятор. Марина вимкнула праску, глибоко зітхнула, натягнула на обличчя чергову посмішку і вийшла в передпокій. Свекруха вже роззувалася, крекчучи і спираючись на плече сина. — Ой, спина… Ой, ноги… Марино, завари чай з лимоном і знайди валідоо, серце щось пустує.

Марина прасувала сарафан, праска шипіла, плюючись парою, але вона навіть не помітила, як обпекла

Життєві історії 0

Вітчим їх не ображав. Принаймні, шматком хліба не докоряв, через навчання не лаявся. Тільки коли Аня поверталася пізніше, ніж належало, міг накричати. — Я обіцяв твоїй матері, що догляну за тобою! — кричав він у відповідь на невпевнені заперечення Ані про те, що вона, взагалі-то, вже повнолітня. — І мені краще знати, що тобі можна робити, а що ні! Дивись, повнолітня вона! Думаєш, школу закінчила і все можна? Та ти на роботу нормальну спочатку влаштуйся, а потім дорослу із себе роби! Потім, трохи охолонувши, він говорив уже спокійніше. – Адже кине він тебе, що я, не бачив, що за хлопець тебе привозить? Машина дорога, личко гарненьке. Навіщо йому така простачка, як ти, Анька?

Вітчим їх не ображав. Принаймні, шматком хліба не докоряв, через навчання не лаявся. Тільки