Життєві історії 0
— Я сама купила! На свої гроші! — процідила Дар’я у відповідь. — На свої? — свекруха посміхнулася. — А що у тебе свого є? Квартира мого сина, машина його, навіть ці туфлі… — Мамо! — Григорій нарешті відірвався від телефону. — Досить! — Що, досить? Правду кажу! Вискочила за нього, коли дізналася про квартиру! Думала, легко житимеш? — Я працюю не менше за Гришу! І заробляю достатньо! І квартиру нашу я… — стиснувши кулаки, огризнулася невістка. — Ой, розсмішила! — Тамара Миколаївна демонстративно розсміялася, перебивши слова Даші. — Твоя робота — це так, розвага! Сидиш у своєму офісі, каву п’єш…
— Даша, ти зовсім не вмієш готувати салати! Це ж ювілей, а не студентська
Життєві історії 0
— Що це? — Іра перебирала документи, їй знадобився паспорт чоловіка, який вона шукала в його сумці. Але паспорт «зачепив» ще щось. — Я думав, що ти це не знайдеш… — пробурмотів Андрій, червоніючи…
— Що це? — Іра перебирала документи, їй знадобився паспорт чоловіка, який вона шукала
Життєві історії 0
― Досить стояти мені на заваді! ― Костя замахнувся в сторону дружини. Настя скрикнула й прикрилася рукою, але Костянтин не зміг навіть доторкнутися до неї: їхній син Гриша з’явився поруч і схопив батька за руку. ― Не смій чіпати маму! Костя суворо поглянув на сина і вилаявся. Колись він міг підняти руку і на Гришу, але той час давно минув. Зараз перед ним стояв не маленький хлопчик, а міцний шістнадцятирічний хлопець. ― Щеня! ― все ж кинув Костя. ― Та пішов ти! ― не залишився в боргу Гриша…
― Досить стояти мені на заваді! ― Костя замахнувся в сторону дружини. Настя скрикнула
Життєві історії 0
— Де ви працюєте, юначе? Батьки є? Де живуть? — Анна пильно вдивлялася в обличчя Саші, засипаючи його питаннями. —Аня-аа, — молодша подивилася на неї благально. — Нічого, Ася, — спокійно промовив Саша. — Твоя сестра ставить нормальні запитання. Вона ж за тебе турбується. Працюю в невеликій фірмі, яка займається програмним забезпеченням. Поки що зарплата невелика, але перспективи дуже хороші. Батьки живуть далеко, у нас з ними гарні стосунки, але у кожного своє життя. — Зрозуміло… — А я маю намір створити свою сім’ю з вашою сестрою, бо кохаю її, — раптом заявив Саша, здивувавши обох родичок. — Ви знайомі всього місяць, — підняла брови Анна…
Ася дуже любила свою старшу сестру. Незважаючи на різницю у віці в 16 років,
Життєві історії 0
— Вона там?! У твоїй машині? — оскаженіло кричала від нахабства чоловіка, його байдужості Агата. Він не виявляє до неї елементарної поваги, мінімальної! Жінка тупала ногами у дверях вітальні. Рома спокійно, не звертаючи на неї уваги, шукав щось у ящику з документами. — Що тобі там потрібно?! Там тільки мої документи і дітей. — На машину… на машину договір. Не бачила? — повернувся до дружини Рома, з виглядом, ніби сидів удома перед телевізором, і раптом згадав. Треба знайти. Насправді його не було вдома з учорашнього ранку, Агата знала, де він ночував. — Не знаєш, де він? — Ні! — відвернулася вона, склавши руки на грудях. — Вона там? Ти привіз її прямо до нашого дому? — без крику, але з таким болем у голосі запитала Агата, камінь би розплакався, але Ромі все одно. — Не додому. Машина біля воріт. І, так! Вона там…
— Вона там?! У твоїй машині? — оскаженіло кричала від нахабства чоловіка, його байдужості
Життєві історії 0
— Віра? Ти сьогодні якось рано повернулася, — здригнувся Альберт, дивлячись на дружину, що стояла у дверному отворі кімнати. — Відпустили з роботи, бо все закінчила… а що відбувається? Ти знову збираєшся у відрядження? Альберт поглянув на відкриту валізу. Він не планував цю розмову. Розраховував, що вдасться піти раніше, а дружині збирався залишити записку, бо вести такі розмови він не вмів, та й просто боявся. Боягузтво завжди переслідувало чоловіка. Навіть тепер важко було набратися сміливості, щоб подивитися дружині в очі. — Н-ні… Це не відрядження. Це назавжди…
— Я бачив результати твоїх аналізів, хвора дружина мені не потрібна. Я йду до
Життєві історії 0
Аліса стояла у дверях і мовчки дивилася на них. — Іди геть, — тихо сказала вона Оксані. — Алісонько, ти не розумієш… — ІДИ ГЕТЬ! — крикнула Аліса. Оксана схопила свої речі й вибігла з квартири. Аліса сіла на край ліжка. Юрій спробував доторкнутися до неї, але вона відсунулася. — Алісо, послухай. Вона підлила мені щось. Я не міг… Я думав, це ти… — Ти думав, це я? — Аліса повернулася до нього. В очах стояли сльози. — Ти був з нею, думаючи, що це я?…
Аліса стояла у дверях і мовчки дивилася на них. — Іди геть, — тихо
Життєві історії 0
Яна з’явилася в їхній родині незабаром після весілля. — Моя племінниця! — оголосив Антон, легенько підштовхуючи збентежену дівчинку перед собою. — Ну, заходь, племінниця! — запросила усміхнена Ірина, якій, чомусь, захотілося сподобатися дівчинці. Нехай потім розповість рідним, яка в дядька Антона хороша дружина. Адже після весілля багато молодих дружин намагаються це зробити. І Іра не була винятком. Вони одружилися, коли обом уже перевалило за тридцять. Тобто шлюб був цілком усвідомленим. Кохання, звичайно ж, було. Але обоє чітко усвідомлювали, що кращих партнерів для шлюбу не знайти. Обоє були, на той час, розлучені, без дітей та самодостатні. До того ж, «пробна куля» у спільному житті виявилася вдало запущеною: пара до реєстрації пів року прожила разом. І їх усе влаштувало: і характер одне одного, і звички, і хобі, і душа, і думки. Разом їм було легко і комфортно. А якщо все добре, то навіщо щось ще шукати. Тому, вони й одружились…
“Невже здалося? Або вона обмовилася? Це ж просто не може бути правдою!” Але, найімовірніше,
Життєві історії 0
– Мамо, ну чому ти контролюєш кожен мій крок?! Я обідала, обідала. Якщо зможу, заїду ввечері після роботи. Це тобі на пенсії нічим зайнятися! А я кручуся, як білка в колесі. Все! У мене немає часу! Інна з роздратуванням поклала слухавку й знову занурилася в папери. Але зосередитися не виходило. На її думку, мати останнім часом поводилася неприпустимо. Наприклад, учора вона відмовилася забрати з дитячого садка Мілу, свою дворічну онуку. А сьогодні весь день чіпляється до неї з проханнями зайти в гості. Стверджує, що їй потрібно серйозно поговорити! Ну, які розмови? Тим більше, серйозні? Може, вона відкрила новий спосіб варити кашу або пекти пироги?
– Мамо, ну чому ти контролюєш кожен мій крок?! Я обідала, обідала. Якщо зможу,
Життєві історії 0
Вони познайомилися на сайті знайомств. І їй відразу сподобався відставний військовий: гідний, дотепний і не дріб’язковий. Обидва були, на той час, розлучені й вільні. У нього була доросла дочка, у неї — дочка-підліток, яка жила з її батьками в столиці. До цього у Зої були спроби створити сім’ю: після розлучення минуло вже три роки. Але вона – красива, розумна і заможня – цього зробити, чомусь, не змогла. Або вимоги у красуні були завищені, або кавалери траплялися суцільно не ті. То – мамині синочки, то – інфантильні молоді люди, то, взагалі – зі шкідливими звичками. І тоді Зойка вирішила пошукати собі партнера старшого: від нинішніх однолітків — ніякої користі. Точніше, ніякої користі, окрім шкоди. І це їй вдалося: Миколі Петровичу нещодавно виповнилося сорок дев’ять років. А їй було тридцять три…
Зоя поправила бант на блузці й задоволено клацнула язиком: «Гарна!» Вона, справді, виглядала чудово:

You cannot copy content of this page