Максим дивився на дружину з надією і провиною одночасно, і Софія зрозуміла — чоловік хоче їх прихистити. — Ти ж не думаєш запропонувати їм пожити у нас? — обережно запитала дружина. Максим помовчав, потім кивнув. — Соня, я розумію, що це незручно. Але Аліса — моя сестра, єдина. Я не можу кинути її на вулиці…
— Звикай ділитися, якщо пустила нас! — зовиця нахабно зайняла спальню й виставила мої
Вона тільки-но потягнулася до стільця, як чиясь жорстка рука боляче схопила її вище ліктя. Віра обернулася. Перед нею стояла Рита. Обличчя невістки було червоним від напруги та прихованого роздратування. — Ти куди це сіла? — просичала Рита, озираючись, чи не чує хтось із нових «важливих» родичів. — Це стіл для почесних гостей! Там хрещена нареченого сидітиме, вона директор ринку! — Рита, але ж я рідна тітка… — розгублено пролепетала Віра, відчуваючи, як рум’янець сорому заливає щоки. — Я просто хотіла ближче…
— Твоє місце в самому задньому ряду, тітонька! — процідила Рита злим шепотом, висмикнувши
— Думала, я піду з порожніми руками? Коля з гуркотом кинув ключі від машини на стіл, ледь не зачепивши чашку Олі. — Ми вже рік як розлучилися, Коля. — І що? Він вальяжно відсунув стілець і сів навпроти. — Ремонт-то ми робили, коли були одружені! Оля дивилася на колишнього чоловіка без жодного здивування. Коля явно готувався до цієї зустрічі…
— Думала, я піду з порожніми руками? Коля з гуркотом кинув ключі від машини
Біля під’їзду раптом чиясь рука схопила пакет. Від несподіванки Наталя випустила пакет і відсахнулася. Пакет впав, яблука розсипалися по снігу. — Ти? — ахнула вона. Перед нею стояв Павло. — Вибач, я не хотів тебе налякати, — розгублено пробурмотів він, нахилився і почав збирати яблука…
Наталя поверталася з роботи додому, по дорозі забігла до магазину за продуктами. Взимку темніє
— Мені дзвонив дільничний! Ти зовсім з глузду з’їхала, щоб на батька наших дітей заявляти? Вхідні двері з гуркотом відлетіли до стіни. Гнат влетів у передпокій прямо в брудних робочих черевиках. Ніна навіть не обернулася. Вона стояла у ванній над великим синім тазом і намагалася відіпрати форму Даньки господарським милом. Вода з-під крана текла крижана. Пальці давно почервоніли й втратили чутливість. — Я з ким розмовляю? Оглухла? Гнат ступив на плитку, залишаючи брудні сліди. — Вийди з ванної, — рівно попросила Ніна. — Ти мені не вказуй! Він навис над нею, важко дихаючи й розмахуючи руками. — Сказав, на мене заява про крадіжку лежить! Яка крадіжка, Нінко? Ти хвора на всю голову?…
Колишній чоловік потайки вивіз техніку, але забув про чеки…   …— Мені дзвонив дільничний!
— Марино, я поїду до мами, — важко зітхнувши, сказав Антон, відсуваючи тарілку. — Дзвонила щойно. Каже, тиск двісті, серце колить так, що дихати не може. Швидку викликати відмовляється, плаче, просить тільки мене приїхати. Марина стиснула зуби так, що жувальні м’язи заграли на вилицях. — Антон, ти був у неї вчора. І позавчора. Вона ж витягує з тебе всі сили. Ти після зміни на ногах не стоїш! — А що я зроблю, Марино? Кину матір напризволяще? — у голосі чоловіка пролунало роздратування. — Вона стара, хвора людина. Їй, крім мене, нікому склянку води подати. «Стара хвора людина» минулого тижня тягла з ринку дві величезні сумки з картоплею, та так бадьоро, що молоді б позаздрили…
Мати прикинулася немічною, щоб розлучити сина з дружиною, але невістка підготувала свій план…  
Мільйон вісімсот тисяч вона зняла з депозиту. Накопичувала їх роками, відмовляючись від відпусток, підробітків у вихідні, дорогої кави та непотрібного одягу. Другу половину вніс Артем. Точніше, його мати, Тамара Володимирівна, яка оформила переказ як подарунок синові в день угоди. Спочатку це не викликало запитань. Але згодом спільне життя перетворилося на поле невидимих мін. Кожне друге слово свекрухи несло прихований ярлик боргу, а кожне мовчання чоловіка читалося як згода з її «правом голосу». — Беремо, — промовила Віра, проводячи долонею по підвіконню, де ще не осів будівельний пил. — Тут нормально. Світло хороше, вікна не на проїжджу частину, до метро пішки хвилин десять. — Я ж казав, що цей варіант оптимальний, — Артем обійняв її за талію, притиснувся щокою до потилиці. — Мама її схвалила. Сказала, район розвивається. — Мама тут до чого?…
— Вклади гроші в квартиру моєї мами, — наказав чоловік. І одразу ж занімів,
— Ти взагалі при здоровому глузді? — голос Германа у слухавці прорізав вуха, наче іржавий ніж. — Я ж чітко дав зрозуміти: у середу після восьмої вечора мене не турбувати! Кіра мимоволі стиснула смартфон, відчуваючи, як всередині все стискається в тугий вузол. — Германе, у мене двері в квартиру заклинило, я на сходах стою в одних туфлях, — прошепотіла вона, намагаючись стримати сльози, що наверталися на очі. — Для цього є МНС і слюсарі, Кіра. А в мене зараз — стратегічно важлива сесія з партнерами з Канади. Ти поводишся як інфантильна дівчинка, якій потрібне щохвилинне підтвердження кохання. — Стратегічна сесія опівночі? — вона прикусила губу до крові, відчуваючи липкий холод у грудях…
«Ця тобі не підійде. Бери жінку зручнішу». Я не пройшла перевірку у майбутнього тестя…
— Тобто у тебе із зарплати залишилося десять тисяч? — Світлана завмерла, не вірячи своїм вухам. — Вітю, нам завтра треба платити за квартиру. Оренда — тринадцять. Де ми їх візьмемо? — Ну… у тебе ж на картці залишилися твої відпускні… — Віктор подивився на неї улесливо. — Давай цього разу з них перекриємо? А наступного місяця я все поверну, обіцяю…
— Тобто у тебе із зарплати залишилося десять тисяч? — Світлана завмерла, не вірячи
— Діма, я не розумію. Ми з тобою платимо іпотеку за цю квартиру. Удвох. Порівну. Чому я маю тулитися на кухні? Він навіть не підвів на неї очей, продовжуючи перетягувати свої речі. — Олена чекає дитину. Їй потрібне нормальне ліжко, тиша, спокій. Це тимчасово. — На скільки це “тимчасово”? — Поки не розбереться з житлом…
— Ти поки що влаштуйся на кухні, сестра приїжджає в гості, їй потрібен комфорт,

You cannot copy content of this page