Виходячи заміж, Наталя навіть не здогадувалася, що на додачу до коханого чоловіка їй дістанеться і його колишня дружина. Ігор розлучився з нею за два роки до знайомства з Наталею. Про те, що у нього за спиною невдалий шлюб і маленький син, чоловік не приховував.
Виходячи заміж, Наталя навіть не здогадувалася, що на додачу до коханого чоловіка їй дістанеться
Погляд Оксани впав на ноутбук. Кришка не закрилася до кінця, екран горів, а вона не встигла закрити папку зі знімками. Олексій щось говорив, а Оксана молила бога, щоб він не помітив відкритого ноутбука. — Я чекала на тебе, не вечеряла. Ходімо на кухню, — спробувала відволікти його Оксана. Але чоловік вже дивився на відкритий ноутбук. Серце Оксани впало…
Оксана прийшла зі школи і вже в передпокої відчула важкий неприємний запах. З кімнати
– Олено, на жаль, я не можу тобі нічим допомогти в цій ситуації. Нічим. Віка намагалася говорити спокійно, але всередині вже закипало роздратування. Зовиця стояла посеред вітальні з обуреним виразом обличчя, переступаючи з ноги на ногу. – Ну як же не можеш? – тут же схлипнула Олена, і по її щоках покотилися сльози. – У мене завтра найважливіша співбесіда на роботу! Розумієш, найважливіша! А мені абсолютно нічого вдягнути!
– Олено, на жаль, я не можу тобі нічим допомогти в цій ситуації. Нічим.
— Вона була закохана в тебе? — запитала Лариса, коли вони спустилися з ганку і сіли в машину. — Ти мені не розповідав нічого. — Ні, вона не була в мене закохана. — Так? А дивилася так, ніби й зараз не забула своє кохання, — наполягала на своєму Лариса. — Не вона, а я був у неї закоханий, — зізнався Олександр. — Але вона віддала перевагу зірці футбольної команди, Кольці. — Мені здається, побачивши тебе, вона усвідомила свою помилку. Я ревную, — напівжартома зауважила Лариса. — Та годі. Усвідомила чи ні, мені все одно. Я не шкодую.
Олександр з Ларисою прожили разом двадцять два роки. Пристрасті вщухли, стосунки стали рівними і
Марина розливала компот, ставила тарілки. Ігор уже тягнувся до котлет. – Це що? – Тамара Петрівна тицьнула виделкою в рулетики. – Баклажани з сиром та часником. Спробуйте, дуже смачна закуска. – Ми таке не їмо! – голос свекрухи пролунав різко, голосно. – У нас у селі цим свиней годують!
– Ми таке не їмо! У нас у селі цим свиней годують! – свекруха
Маша раптом замовкла. Перервавши звичну балаканину з подругою по телефону, вона застигла в подиві. — Так, а що це таке? — здивовано запитала вона, уважно розглядаючи свою знахідку. — Машуня, ти де там? Чого мовчиш, ау! — кричала в трубку подруга. — Зачекай, Юля. Мені зараз не до того. Я тобі передзвоню…
Маша раптом замовкла. Перервавши звичну балаканину з подругою по телефону, вона застигла в подиві.
— Стояти! — гримнула я так, що свекруха і зовиця здригнулися, — руки геть від сейфа! І сумки свої мені покажіть! Анжела Петрівна повільно повернулася, стиснувши тонкі губи. Її дочка Вероніка застигла поруч, очі забігали, як у спійманої мишки. — Наталка, ти що собі дозволяєш? — свекруха говорила тихо, але суворо. — Це будинок мого сина. — І мій теж, — я схрестила руки на грудях і притулилася до дверного косяка, даючи зрозуміти, що не зрушу з місця. — Поки Андрій у відрядженні, ви вирішили «відвідати» нас і покопатися в речах?
— Стояти! — гримнула я так, що свекруха і зовиця здригнулися, — руки геть
У мене вирвався смішок. Істеричний такий. — Нічого. Просто хочу зрозуміти. Ми… Це ти і я? Або тільки я? — При чому тут… — При тому — я показала на рожевий телефон у руках свекрухи. — Що цей подарунок від «турботливого синочка» я оплатила. Я. Зі своєї картки. Своїми грошима. Тиша. Галина Петрівна завмерла з телефоном у руках. Тамара Іванівна застигла з чашкою чаю. Андрій дивився на мене, як на божевільну. — Олена, ти про що? — Голос свекрухи затремтів. — Андрій сказав… — Андрій попросив мене «кинути гроші» — я говорила повільно, чітко. — Тому що у нього на картці порожньо. І я кинула. Дев’ятнадцять тисяч гривень. На телефон, який він вам потім «подарував». Рожевий телефон затремтів у руках Галини Петрівни. — Синку?
Телефон був рожевий. Незграбний такий, з якоюсь блискучою штучкою на камері. Остання модель, зрозуміло.
Ліфт сіпнувся і завмер між поверхами. Світло згасло. — От, халепа, — видихнув чоловічий голос. — Тільки цього не вистачало. Я мовчала, притискаючи до грудей сумку. У такі моменти краще не висовуватися. Хтозна, хто там, у темряві. — У вас телефон є? — знову голос, тепер ближче. — Мій розрядився. — Є, — коротко відповіла я, намацуючи в кишені айфон. Екран спалахнув, і я побачила його обличчя. Серце впало вниз, прямо туди, де мав бути перший поверх. Андрій…
Ліфт сіпнувся і завмер між поверхами. Світло згасло. — От, халепа, — видихнув чоловічий
Рита стояла у вітальні і гортала телефон Юри. Не спеціально. Чесне слово! Просто він забув свій телефон вдома, а йому зателефонували… І ось вона побачила повідомлення. Від свекрухи. «Синку, ти з Оленою вже визначився, коли ви до мене приїдете?» Оленою? Не Ритою. Оленою. Вона відкрила листування. І почала читати…
Рита стояла у вітальні і гортала телефон Юри. Не спеціально. Чесне слово! Просто він

You cannot copy content of this page