— Ви що, знущаєтесь? Третя ніч поспіль! Вже друга година, люди сплять! — Галина Сергіївна завмерла на порозі квартири навпроти, стискаючи дверний косяк. Двері відчинилися різким рухом, ніби сусід тільки й чекав на її появу. На порозі з’явився Віктор — пом’ятий, у розстебнутій сорочці, з келихом у руці. З-за його спини долинали гуркіт музики та гул голосів. — А, сусідко, ласкаво просимо! — він театрально вклонився. — Може, приєднаєтеся? Навіщо на самоті киснути?…
— Ви що, знущаєтесь? Третя ніч поспіль! Вже друга година, люди сплять! — Галина
— Красти у своїх — це вже занадто! — вигукнула свекруха, але щойно їй пригрозили заявою, як усе зникле одразу ж повернулося…
— Красти у своїх — це вже занадто! — вигукнула свекруха, але щойно їй
— Гроші з твого спадку витратимо на мою дачу! Я — чоловік у родині, я вирішую, а ти маєш слухатися! Якщо я кулаком по столу вдарю — ти мусиш підкорятися. Жінка має поступатися чоловікові, усі нормальні дружини такі, — заявив мені 49-річний співмешканець…
— Гроші з твого спадку витратимо на мою дачу! Я — чоловік у родині,
— Значить, ось як… Я вам трикімнатну квартиру в центрі віддаю, а ви навіть ремонт зробити для нас усіх не хочете? Які ж ви невдячні та черстві стали! — Бабусю, ми неймовірно вдячні за дарунок, але оцінюй речі реально… — Які тут «але»?!…
— Не драматизуйте, Віро Петрівно, — не витримав Дмитро, підвівшись із-за столу. — Ви
— Мамо, познайомся, це Діана. Вона поки що поживе у нас. ​Я стояла у передпокої з пакетом з аптеки в руці. Краплі для очей — у мене вже тиждень щось не так із правим оком, лопнула судинка. Я зайшла після роботи до аптеки, забрала ліки, піднялася на сьомий поверх, відчинила двері — а в коридорі п’ять валіз. П’ять. Велика рожева, дві середні бежеві й дві маленькі з якимись наклейками. І Діана. Я бачила її до цього двічі: один раз мимохідь влітку на зупинці, а потім у кафе на дні народження сина…
— Мамо, познайомся, це Діана. Вона поки що поживе у нас. ​Я стояла у
— А що тут складного в приготуванні? Ти ж жінка! — Та пішов ти! Жінка йому зобов’язана! Ти ще попроси прибрати й шкарпетки випрати!…
— А що тут складного в приготуванні? Ти ж жінка! — Та пішов ти!
— Оль, ну вона ж літня людина. Поступилася б хоч раз, — сказав чоловік, дивлячись у стіну. — Ну що тобі, важко? Вона ж від щирого серця, їй просто уваги бракує. — Якщо я поступлюся один раз, Олегу, будуть і інші рази, — відрізала я, згортаючи ковдру. — Сьогодні вона сховала моє м’ясо. Завтра вчитиме хлопців жити, а післязавтра почне вказувати мені, як дихати. Ні, я не поступатимуся…
— Оль, ну вона ж літня людина. Поступилася б хоч раз, — сказав чоловік,
«Усе переписав на племінника»: як мій чоловік намагався залишити мене ні з чим під час розлучення, але жорстоко прорахувався…
«Усе переписав на племінника»: як мій чоловік намагався залишити мене ні з чим під
«Навіщо тобі парфуми? Я купив нам сковорідку»: гордо заявив 63-річний наречений 8 Березня. Мій «відповідний» подарунок він запам’ятає на все життя…
— Навіщо тобі парфуми? Я купив нам сковорідку! — з гордістю заявив Анатолій, урочисто
Два роки тому Льоша з Настею взяли іпотеку. Двокімнатна квартира. На околиці, зате своя. Льоша працює монтажником. Зарплата — двадцять п’ять – двадцять вісім тисяч, залежить від обсягів. Настя — у декреті, Кирюшці 2,5 роки, до садочка поки не ходить. Іпотека — тринадцять тисяч. Комуналка — три. Їжа, одяг для дитини, бензин — ще п’ятнадцять як мінімум. Разом — тридцять одна. А зарплата — двадцять п’ять – двадцять вісім… Мінус. Щомісяця — мінус. І Льоша почав підробляти…
Льоша з’явився в нашому житті шість років тому. Настя привела його познайомитися — тихий,

You cannot copy content of this page