Чоловік зателефонував лише на четвертий день, ближче до обіду. До цього моменту я настільки виснажилася від хвилювань, що, чесно кажучи, мені вже було все байдуже, аби тільки почути його голос. Тим більше що спілкування зі свекрухою ніяк не прояснило ситуацію. Вона спокійно вислухала мене, яка перебувала в передістеричному стані, і заявила, що абсолютно точно не в курсі того, що відбувається. — Полінка, ти не хвилюйся так. Де Сонечка? Ти ж можеш її налякати! — Соня давно спить, — схлипнула в трубку і вкотре здивувалася черствості цієї жінки. Так, я їй ніколи особливо не подобалася, але ж зрозуміти, що онука о десятій вечора спить, можна?! І не закривати мені рота, не говорити, що робити, а чого не робити. І, зрештою, відповісти на моє запитання!!! — Діма дзвонив, так, — нарешті поступилася. — Сказав, що затримається у відрядженні. Більше нічого…
– Поліна, сподіваюся, ми залишимося друзями після розлучення. Скажеш усім, що ти мене кинула…
Дівчата мого віку зазвичай мріють про хороших чоловіків, про кар’єру, про квартири, про поїздки на море, про гарний одяг. А я мрію про те, щоб мама мене любила — просто за те, що я є, а не тому, що я їй зручна. Точніше, я про це мріяла. Тепер я розумію, що це безглуздо — така вже в мене мати. Мою маму звати Надя. У родині я не одна: крім мене є ще молодший брат, Діма. Виховувала нас мама одна десь з мого шестирічного віку. Куди подівся тато — не знаю, мама не каже, хоча я багато разів у неї про це питала…
Дівчата мого віку зазвичай мріють про хороших чоловіків, про кар’єру, про квартири, про поїздки
— Як ти мені набридла! Та й ніколи особливо не подобалася! Лише час з тобою згаяв… — говорив високий хлопець дівчині, яка потайки витирала сльози з рум’яних щік. — Це твоє рішення, силою не тримаю. — відповіла вона плутано й поглянула знизу вгору на свого співрозмовника. — Все, давай… — кинув він сухо, засунув руки в кишені пуховика і пішов геть, вперто нахиливши голову. Настя дістала з сумочки маленьке дзеркальце і подивилася в нього. Все саме так, як вона й припускала — червоні від сліз очі й розводи від туші. Вона швидко стерла серветкою чорні плями, прибрала дзеркальце й, опустивши голову, пішла вздовж тротуару. Як би вона себе не заспокоювала, настрій все одно був жахливим…
— Як ти мені набридла! Та й ніколи особливо не подобалася! Лише час з
Від несподіванки Ліза здригнулася і не відразу згадала прикрити екран телефону від очей мами. — Знову листуєшся з цим? Він погано на тебе впливає, відволікає від навчання. А в тебе випускний клас… — Екзамени ж не завтра, — винувато промовила Ліза, витягла навушник з другого вуха і вимкнула телефон. — Ходімо вечеряти, — повторила Зоя суворо і попрямувала до дверей. Ліза зітхнула і покірно встала з дивана. Їсти їй не хотілося, але з мамою краще не сперечатися. Вона неохоче підбирала виделкою макарони й поглядала з-під лоба на маму. — Їж. Твій Ромео почекає на тебе, — Зоя по-своєму розцінила погляди доньки. — Його Єгор звати, — тихо поправила маму Ліза…
— Лізо! Вечеряти! — покликала Зоя доньку з кухні, але не почула ані відповіді,
Усі навколо знали, що зв’язуватися з Інгою Петрівною не варто. Особливо, якщо справа стосується її сина. У школі було не легше. — Чому ви Дімі поставили двійку?! — Тому що він неправильно вирішив завдання, — намагалася пояснити вчителька. — Значить, ви йому не додали знань! Це ваша помилка! Ставте собі двійку! — У мене в класі тридцять осіб, я фізично не можу кожному пояснити те, чого він не розуміє. Є додаткові заняття, або ж допомагайте дитині з уроками! — Я ще й вашу роботу мушу робити! — верещала Інга Петрівна. — Працюйте краще, за що вам зарплату платять?!…
Інга Петрівна вважала, що повинна бути в курсі всього, що відбувається в житті її
— А що приготувати до столу? — запитала мама. — Що твоя Олена любить? — Мамо, нічого особливого не готуй. Вона стежить за фігурою, — хмикнув Микита. — Смажене не їсть, жирне теж, міцні напої не п’є. — Що ж, це похвально, — посміхнулася мама. — Гаразд, зроблю щось дієтичне. Оленка їм сподобалася. Розумна, начитана дівчина. Правда, вона дійсно майже нічого не їла, і маму Микити трохи збентежило, що Олена відмовилася скуштувати легкий десерт, який мама приготувала спеціально. Сказала, що цукор — це зло, і всім про це варто задуматися. А ще вона ненароком зауважила, що варто поміняти оббивку на дивані…
Коли Микита сказав батькам, що хоче познайомити їх зі своєю дівчиною, вони зраділи. Мама
Коли я мріяла про спільне життя з моїм майбутнім чоловіком, я уявляла, як готуватиму йому смачні страви, а він за це хвалитиме мене. Я уявляла, що ми щовечора — або хоча б кілька разів на тиждень — сидітимемо вдвох, дивлячись якийсь фільм, сміятимемося, плакатимемо, обговорюватимемо побачене. Я уявляла, як буду зустрічати свого чоловіка поцілунком у щоку, а він буде збентежено посміхатися, радіючи нашій зустрічі. Але коли ми з Сергієм з’їхалися, всі мої очікування зіткнулися з реальністю…
Коли я мріяла про спільне життя з моїм майбутнім чоловіком, я уявляла, як готуватиму
Я прибігла додому після роботи близько восьмої, швидко кинула сумку на стілець і дістала з холодильника котлети, які приготувала вранці. Олексій увійшов на кухню, коли я ставила сковорідку на плиту. — Ну і де вечеря, Іро? — він говорив спокійно, але я відразу відчула напругу в його голосі. — Зараз розігрію, через п’ять хвилин все буде. Він підійшов до столу, провів пальцем по стільниці. — Пил. Знову пил усюди. Ти взагалі прибираєш? Я мовчала, перевертала котлети. Руки тремтіли — від втоми чи від образи, не знаю. — Я втомлююся, Льошо. Я ж тепер працюю. — Це не твоє завдання — працювати! — він підвищив голос, і я здригнулася. — Навіщо тобі ця робота, якщо вдома брудно, вечері немає, я як дурень чекаю?…
Я довго дивилася на телефон. Олексій дзвонив утретє за вечір, але я не брала
— Вийдеш за нього — про мене можеш назавжди забути! — Інга відвернулася до вікна, вдивляючись у похмурий осінній пейзаж. — Та як ти можеш, мамо! — вигукнула Маша, її голос тремтів від образи й нерозуміння. Інга стояла нерухомо, наче кам’яна статуя. Спиною вона відчувала пронизливий погляд дочки, але обертатися не хотіла. Якби вона повернулася до Маші, то відразу передумала б, пішла б назустріч благанням єдиної дитини. Але Інга не могла змиритися з вибором дочки. Вона була готова зробити все, щоб весілля не відбулося. — Мамо! Чому ти мовчиш? Так не можна. Я кохаю його. Я люблю тебе. Чому ти змушуєш мене робити вибір? — Тому що він тобі не пара, — холодно відповіла Інга…
— Вийдеш за нього — про мене можеш назавжди забути! — Інга відвернулася до
— Борисе, ну куди ти ставиш цю коробку? Тут буде стояти туалетний столик! — пролунав із вітальні владний жіночий голос. Лідія зробила крок уперед, стискаючи сумочку так, що шкіра виробу заскрипіла. Вона впізнала цей голос. Алла Сергіївна, мати її нареченого, Федора. Але що вона тут робить? І звідки в неї ключі? Лідія пройшла до вітальні. Картина, що відкрилася їй, могла б стати ілюстрацією до терміна «варварство». Посеред кімнати, на її улюбленому килимі ручної роботи, стояла Алла Сергіївна. Жінка діловито командувала огрядним чоловіком — Борисом Гнатовичем, батьком Федора…
Невістка повернулася до своєї квартири, а там майбутня свекруха й свекор пакували її речі…

You cannot copy content of this page