Маргарита не збиралася заглядати туди. Але повідомлення було відкрите, написане великим шрифтом, і ім’я відправника — «Аліна» із сердечком — все само впало в око. Текст повідомлення був коротким: «Милий, я сумую. Мені вже краще. Коли приїдеш? Жанна питає, чи приведеш друга для неї». Маргарита не поворухнулася. Вона стояла з тацею, на якій лежали нарізаний лимон і серветки. Світ не перевернувся. Він просто став різкішим, чіткішим, наче фотографія після наведення фокуса. Антон увійшов до кімнати й одразу потягнувся до телефону. — А, ось він. А я там шукав…
— Я йду в аптеку. Твоїй коханці щось потрібно? Вона, здається, хворіла. Може, тест
Мені було тридцять чотири, і я вже знала одне напевно: межі треба встановлювати самій, бо ніхто їх за тебе не встановить. Моя мати цього не вміла. Коли до неї приїжджала свекруха — моя бабуся по батькові — мати опускала голову, усміхалася й розставляла чашки. Казала «звичайно», «як скажете», «вам видніше». А ввечері плакала у ванній. Я чула крізь стіну й обіцяла собі — ніколи. Жодного «як скажете» крізь стиснуті зуби. Якщо ні — то ні, і крапка. Дзвінок у двері пролунав о десятій…
У нашій двокімнатній квартирі жило троє людей — і малюнок на холодильнику це підтверджував.
— Ти спеціально це зробила, — мати нареченого ходила кімнатою, стискаючи руки в кулаки. — Думаєш, я не розумію? Залетіла — і ось тобі квартира, ось тобі мій син. Майя підняла голову й подивилася на Мирона. Той відкрив рота, ніби хотів щось сказати, але замість слів видавив лише невпевнене зітхання. — Мамо, ну що ти кажеш, — Мирон потер долонями коліна. — Ми ж не планували, просто так склалося. — Просто так, — Ніна Ростиславівна передражнила сина й зупинилася перед парою. — Нічого не буває просто так. Дівчата зараз усі хитрі, знають, як чоловіка підчепити. Майя стиснула губи й відчула, як щоки починають палахкотіти. Вона хотіла встати й піти, але ноги наче налилися свинцем…
— Якщо це не його дитина — ти вилетиш із цієї квартири! — свекруха
Єгор приїхав до батьків, щоб забрати заповітну зв’язку, бо формально договір пайової участі був оформлений на батька. Чому на батька? Все банально. Коли Єгор вносив початковий внесок — свої кровно зароблені півтора мільйони гривень, — він щойно відкрив ФОП. Банки ставилися до нього з підозрою й відмовляли в іпотеці. У батька ж була ідеальна кредитна історія, «біла» зарплата державного службовця та статус ветерана праці, що давало право на пільгову ставку. — Синку, та яка різниця, на кого папери? — казав тоді батько. — Ми ж сім’я! Виплатиш — переоформимо на тебе. І Єгор платив. Щомісяця, день у день, він переказував гроші на батьківський рахунок. — Тату, ну що, ключі в тебе?…
— Ключі від твоєї нової квартири я віддав Колі, він щойно одружився, а ти
— Лізо? Ти рано. Я думав, ти… — Відповідай, хто живе в моїй квартирі? — промовила вона тихо, майже безбарвно. — Тільки не треба мені брехати, що ти не зміг знайти орендарів! Пауза затягнулася. Досить довго, щоб зрозуміти: він гарячково підбирає слова. Ліза кинула сумку на тумбочку, стягнула рукавички й жбурнула їх туди ж. Пройшла до кімнати, навіть не роззувшись, чого за нею ніколи не водилося. Сіла в крісло навпроти дивана й схрестила руки на грудях. — Я слухаю тебе. Вітя відклав телефон і протер долонею обличчя…
— Відповідай, хто живе в моїй квартирі? Тільки не бреши, що не можеш знайти
Сама Жанна, одягнена в Оксанине пляжне парео, по-господарськи розставляла тарілки на великому дерев’яному столі. — А де племінники? Чоловікова сестра здригнулася всім тілом і впустила пластикову миску із зеленню. — Оксано? Ти чого так рано? Жанна округлила очі, явно не очікуючи такого повороту подій. — Питаю: де діти? Оксана піднялася на сходинку ґанку, навіть не думаючи вітатися з чужою компанією. — Заради здоров’я яких ти сюди приїхала, як я розумію? Жанна швидко опанувала себе, поправила парео й ефектно відмахнулася, вдаючи максимальну невимушеність: — Ой, та хлопці у бабусі залишилися. Їм тут нудно самим, зв’язку нормального немає, інтернету теж…
— Даю вашій компанії десять хвилин на збори, сміття заберіть із собою. — Ти
— Заробляй сама на свої примхи. Руслан, навіть не глянувши на неї, відсунув тарілку з недоїденою вечерею й знову занурився в екран смартфона. — Примхи? — Лера сперлася долонями на край обіднього столу. — Зимові черевики для твоєї дитини — це примха? — У нього торішні ще нормальні. Цілком підійдуть. — У нього сорок перший розмір ноги, Руслане. А торішні черевики — тридцять дев’ятого. Він пальці підгинає. Я сьогодні устілку витягла — вона на півтора сантиметра коротша за його стопу. Йому боляче ходити! Чоловік незадоволено скривився, гортаючи стрічку новин. — Ну, купи за свої. Тобі ж премію обіцяли цього місяця. Дали? Ну ось і бери звідти, у чому проблема? — Обіцяли. І я планувала оплатити ними комунальні послуги за два місяці наперед і відкласти на зимову куртку собі. Бо ти з минулої зарплати не дав на господарство ні копійки…
— Заробляй сама на свої примхи. Руслан, навіть не глянувши на неї, відсунув тарілку
— Ти тільки пироги пекти вмієш. Не вдавай із себе бізнес-леді, — голосно заявила Валентина Петрівна просто в пекарні, не стишуючи голосу, хоча біля прилавка стояли відвідувачі. Наталя не відповіла. Вона мовчки поправила викладку товарів на вітрині. Вона підняла очі лише тоді, коли двері знову хитнулися й до теплого приміщення увійшла знайома жінка в синьому пальті — постійна покупчиня з сусідньої вулиці. — Добрий день! А булочки з сиром сьогодні є? — запитала та, ще з порога заглядаючи на вітрину. — Ми тільки по них і приходимо до вас, чесне слово. — Звичайно, є, — відповіла Наталя й усміхнулася вперше за ранок. Валентина Петрівна презирливо посміхнулася й відвернулася до вікна. Вона й гадки не мала, що за кілька місяців саме ці слова випадкової покупчині виявляться пророчими…
— Ти тільки пироги пекти вмієш. Не вдавай із себе бізнес-леді, — голосно заявила
— Ти маєш вибачитися перед моєю мамою за те, що народилася не в той день тижня, це псує її астрологічну карту, — серйозно сказав чоловік. Єгор стояв посеред нашої кухні, тримаючи в руках надкушений бутерброд із сиром. На ньому була кумедна піжама з коргі, а на обличчі — вираз абсолютної, непохитної впевненості у своїй правоті. Я повільно поставила чашку з кавою на стіл. Дзвін порцеляни об скло здався оглушливим…
— Ти маєш вибачитися перед моєю мамою за те, що народилася не в той
— Заходьте, діти, — тепло посміхнулася Анна Павлівна, не помічаючи напруги, що повисла в повітрі. — Пиріг ще теплий. Ігорю, договір привіз? Мені б подивитися, що там із палатою… Ігор кахикнув і переглянувся з дружиною. Марина опустила голову, ніби раптом зацікавившись візерунком на старому лінолеумі. — Мамо… — почала Марина знесиленим голосом. Вона підійшла до столу, але не сіла. — Мамо, тут така справа… — Що сталося? — серце Анни Павлівни тривожно стиснулося. — У клініці відмовили? Аналізи погані?…
«Мамо, ми скасували твою операцію. Гроші терміново знадобилися на ремонт нашої машини», — зять

You cannot copy content of this page