— А ти, значить, та сама Марина? Дизайнерка? — Костя оглянув мене з ніг до голови й хмикнув. — Малюєш картинки на комп’ютері. Я щойно переступила поріг дачі. Андрій ще знімав куртку у передпокої, а його найкращий друг уже видав першу дотепну репліку…
— А ти, значить, та сама Марина? Дизайнерка? — Костя оглянув мене з ніг
Подруга попросилася до мене на пару днів після сварки з чоловіком, а через місяць уже купувала штори для моєї кухні…
Подруга попросилася до мене на пару днів після сварки з чоловіком, а через місяць
Потайки возили цемент на моїй машині. Рахунок за ремонт швидко протверезив нахабну рідню…
Потайки возили цемент на моїй машині. Рахунок за ремонт швидко протверезив нахабну рідню…  
Мій залицяльник запросив мене на дачу до своїх батьків «відпочити», а після приїзду вручив відро та ганчірку, щоб я прибрала будинок після зими…
Мій залицяльник запросив мене на дачу до своїх батьків «відпочити», а після приїзду вручив
— Так, тут ти замовляла капучино, а я — американо, — Олег підсунув чек ближче до світла. — Тож ділимо не навпіл. Ми сиділи в кафе на Подолі. Затишне місце, свічки, тиха музика. Я дивилася, як він водить пальцем по рядках, і чомусь усміхалася. Думала тоді: ну, економна людина, що в цьому поганого…
— Так, тут ти замовляла капучино, а я — американо, — Олег підсунув чек
— Льоша, забери пакети, руки вже не тримають. Женя поставила дві набиті вщерть торби просто на порозі передпокою. Зняла кросівки, акуратно поставила їх на килимок і притулилася лопатками до стіни. З кімнати неохоче вийшов чоловік…
— Льоша, забери пакети, руки вже не тримають. Женя поставила дві набиті вщерть торби
— Квартира для них затісна, вечеря несмачна, диван незручний… Може, твоїм родичам ще готель за мій рахунок зняти?! — вибухнула дружина…
— Квартира для них затісна, вечеря несмачна, диван незручний… Може, твоїм родичам ще готель
— Ти це сама готувала чи купила? — перше запитання свекрухи за святковим столом зіпсувало Лері настрій, і вона вирішила провчити її…
— Ти це сама готувала чи купила? — перше запитання свекрухи за святковим столом
— Я начальник твого чоловіка, маю право тут відпочивати! — А дача моя. Сплачуйте оренду… …— Пані, куди ви йдете? У нас тут закритий захід! Олена зупинилася на доріжці, викладеній терасною дошкою…
— Я начальник твого чоловіка, маю право тут відпочивати! — А дача моя. Сплачуйте
Приніс його Богдан. Йому тоді було п’ятнадцять, він притягнув із набережної в кишені куртки мокру руду грудку, акуратно поклав на кухонний стіл і сказав: — Мамо, він тонув у Дніпрі, а я його врятував. Олена хотіла насварити, але не стала — хіба ж можна за добру справу бити по руках? Просто налила молока в блюдце. Кіт виріс у величезну нахабну тварину, голосно вимагав їжу, і родина називала його Паном — за його гордовиту поважність…
Пан зайняв батькове крісло п’ятнадцять років тому і відтоді не поступався ним нікому. Крісло

You cannot copy content of this page