Цей день

— Якщо протягом години не приїдете, я віддам її в дитбудинок. Піду прямо зараз заяву напишу — нехай в інтернаті живе, — сказав голос на тому кінці. Світлана Олексіївна в паніці викликала таксі і негайно поїхала за онукою…

— Якщо протягом години не приїдете, я віддам її в дитбудинок. Піду прямо зараз

Життєві історії 0

— Алла, я розумію твої почуття, але не дозволяй їм втручатися в наше життя! Вони хочуть викликати у тебе почуття провини! Але це твоє життя, твоя дитина, і ніхто інший не має права вирішувати за тебе… Жінка глибоко вдихнула і спробувала заспокоїтися: — Я знаю, Стас, але ж це моя сім’я… Моя мама… — Твоя мама зробила вибір, коли сказала жахливі речі. Ніби це наша вина! Та ти ні в чому не винна! Алла відвела погляд убік і знову втупилася у вікно. Станіслав бачив, як важко їй дається ця ситуація.

— Ви пропонуєте здоровій дочці на восьмому місяці перервати виношування? — сухо кинув зять…

Життєві історії 0

Квартира зустріла Ірину тишею і дивним, затхлим запахом, немов повітря тут не оновлювалося тижнями. Вона обережно переступила поріг, спираючись на палицю. Лікарняна палата, а потім два місяці в тісній «двушці» у матері, залишилися позаду. Ірині хотілося лише одного: лягти на свій ортопедичний матрац, витягнути ниючу ногу і дивитися в стелю, насолоджуючись самотністю до повернення чоловіка з роботи. Леонід мав прийти тільки ввечері. Він, як «провідний економіст відділу планування», вічно затримувався, рятуючи бюджет району від краху — принаймні, так він це подавав. Дзвінок у двері пролунав через пів години, коли Ірина тільки встигла заварити чай. На порозі стояла Олена Сергіївна, мати Леоніда. В руках вона тримала об’ємні пакети. — Іринка! Повернулася, наша страждальниця!

— Ви, економісти, вічно забуваєте одну змінну у своїх рівняннях. — Яку саме? —

Життєві історії 0

— Пізно сьогодні будеш? — Ага. Об’єкт закриваємо, — він навіть не підвів очей. — Знову об’єкт. У суботу теж зайнятий? Він завмер на секунду. Потім продовжив жувати. — Не знаю ще. Може, вільний. Марина кивнула. Налила собі води, зробила ковток. Холодна, пекуча. Сергій допив, встав, поцілував її. — Увечері зателефоную. Двері грюкнули. Марина поставила склянку в мийку. Витерла руки. Пройшла в кімнату, дістала з ящика папку з банківськими виписками. Двадцять два роки. Кожен її переказ — за датами, акуратно. Вона завжди вела облік. Завжди. Шепотітися по телефону він почав місяці три тому. Виходив у коридор, прикривав двері, говорив напівголосно…

Вона стояла біля відкритої шафи і дивилася на робочу куртку чоловіка. З кишені стирчав

Життєві історії 0

Олег знайшов її вже під вечір – прийшов із заводу раніше, щось защемило в грудях, відпросився. Суп на плиті википів, по квартирі плив запах горілої моркви. У передпокої – тиша і жовта смужка світла з кухні. – Люда! – він так і завмер у дверях з пакетом хліба. Вона сиділа, притулившись до батареї, і механічно перебирала розсипану гречку. «Швидку» чекали мовчки. Людмила все намагалася пояснити про суп: – Ти поїж там що-небудь… У холодильнику котлети… Олег тримав її за руку – худу, з виступаючими венами, з обручкою, яка тепер бовталася на пальці…

Людмила сиділа на кухні біля вікна перед тис, як це сталося. Просто встала за

Життєві історії 0

— Твоя дорога сестричка ще місяць тому мала виїхати! — сказала я чоловікові. — А вона все ще тут! Як це розуміти? Антон винувато опустив очі. Він і сам розумів, що сестра у нас затрималася. Але мій м’якохарактерний і неконфліктний чоловік нічого не міг з нею вдіяти. Марина приїхала до нас «на пару днів» більше місяця тому. Сталося це після розриву з її черговим «кандидатом». З нею приїхав восьмирічний Дімка, милий хлопчик, який чомусь вважав, що мій ноутбук створений спеціально для його ігор…

— Твоя дорога сестричка ще місяць тому мала виїхати! — сказала я чоловікові. —

Життєві історії 0

— Мамо, ти не спиш? — пролунав голос дочки. — Вже ні. Марина встала, накинула халат і вийшла зі спальні. На кухні пахло яєчнею. Олена стояла біля плити — худенька, сутула, в старому спортивному костюмі. Коли вона обернулася, Марина помітила темні кола під очима. — Сідай, я тобі наллю кави, — сказала дочка. — Дякую. Вони сіли за стіл. Марина дивилася, як Олена їсть — механічно, немов виконуючи обов’язок. Раніше дочка любила поговорити за сніданком, розповісти щось смішне. Тепер мовчала. — Як справи на роботі? — запитала Марина. — Нормально. — А з ремонтом як? Скоро закінчать?

Марина прокинулася від звуку зачинених дверей. Знову Максим пішов на роботу, не попрощавшись. Вона

Життєві історії 0

Вадим завмер на секунду, його плечі напружилися, але він одразу надів на обличчя маску ображеної доброчесності і повернувся до дружини. — Це елементарна гігієна, Олена. І повага до партнерів. Ми зустрічаємося в ресторані, в закритому кабінеті. Я повинен виглядати і пахнути презентабельно. — У ресторані… — відлунням повторила вона. — Звичайно. А я думала, ти сказав, нарада в офісі. — Ми починаємо в офісі, потім їдемо на вечерю. Все, досить мене допитувати! — він роздратовано клацнув замком портфеля. — Я роблю це заради нас. Заради сім’ї. До речі, я там замовив кур’єрську доставку, привезуть тобі дещо. Дрібниця, але приємно. Щоб ти не дулася. Олена здивовано підняла брову. Подарунки без приводу Вадим не робив вже років п’ять…

— Ти справді думаєш, що я повірю в «термінову нараду» в суботу ввечері, Вадиме?

Життєві історії 0

— Ви мій холодильник спустошуєте! — одного разу випалила свекруха. Олена в подиві відірвалася від плити. Дивна претензія, з огляду на обставини. Невістка спочатку навіть подумала, що їй почулося. — Вибачте, що? — Я кажу, ви мене об’їдаєте! — повторила Тамара. — Кожен день тягаєте йогурти, ковбасу, сир… У мене пенсія маленька, я не можу вас усіх прогодувати! — Але ж ми самі купуємо продукти… — Ага, самі ж їх з’їдаєте, а потім лізете в моє! — буркнула свекруха. — Ні вже, будемо ділити полиці…

— Твоя мати знову кричала так, ніби ми весь її будинок обнесли! — поскаржилася

Життєві історії 0

Одного разу в вечірню зміну Ольги Львівни всіх дітей забрали, залишилася одна Аліночка. Тата дівчинки довго не було. Коли він нарешті прийшов, то вибачився перед Ольгою Львівною і пояснив, що його затримали на роботі. Щоб якось загладити свою провину, Сергій запросив симпатичну виховательку в суботу разом з Аліною поїхати за місто, на шашлики. Аліночка, почувши це, підтримала батька і дуже просила улюблену Ольгу Львівну поїхати з ними. Жінка не встояла і погодилася…

Вранці в групу до Ольги Львівни зайшла завідуюча разом з незнайомим чоловіком і маленькою