– Оленко, ти ж не проти, якщо мама приїде на тиждень? Допоможе облаштуватися. Артем кинув ці слова вже на порозі, коли ми заносили мою останню коробку до його квартири. У мене в руках стос постільної білизни. Свіжої, моєї, що пахне лавандою. Я зупинилася у дверях. – Коли приїде? – Завтра. Завтра. Не через місяць, навіть не через тиждень. Завтра…
– Оленко, ти ж не проти, якщо мама приїде на тиждень? Допоможе облаштуватися. Артем
Жінка вкотре перерахувала гроші в гаманці — дві тисячі гривень. До зарплати ще тиждень, а за квартиру треба заплатити вже сьогодні. «Господи, дай мені сил», — прошепотіла вона й натиснула кнопку виклику. — Алло, Раїсо Петрівно? Доброго дня! Це Віра, ваша орендарка. — Так-так, Вірочко, слухаю вас, — пролунав у слухавці привітний голос господині. — Розумієте… у мене така ситуація… — Віра запнулася. — Можна я сплачу орендну плату через два тижні? Просто на роботі затримка із зарплатою. На тому кінці дроту запала тиша. Жінка затамувала подих…
Віра Миколаївна нервово перебирала телефон, набираючись духу перед важливим дзвінком. Жінка вкотре перерахувала гроші
Сусідка віддала мені ключі, щоб я поливала квіти. Я ж більше не вітаюся з нею, бо випадково побачила, що лежить у неї на столі… …Кажуть, чужа душа — темний ліс. Але іноді, щоб потрапити в цей ліс, достатньо зробити один крок через поріг сусідньої квартири. Ми звикли вважати, що старість — це обов’язково синонім мудрості, а сивина на скронях автоматично наділяє людину добротою, смиренністю та вищою мораллю…
Сусідка віддала мені ключі, щоб я поливала квіти. Я ж більше не вітаюся з
На мої прохання бути тихішим він роздратовано фиркав: «Я у себе вдома, як хочу, так і ходжу». Але найнестерпнішою стала його нова одержимість. Приблизно три місяці тому в Ігоря з’явилася ідея-фікс — йому вкрай необхідний позашляховик. Не просто машина, щоб їздити на роботу, а величезний рамний джип…
На мої прохання бути тихішим він роздратовано фиркав: «Я у себе вдома, як хочу,
— Андрію, уявляєш, навіть із твоїм підробітком у таксі ми не можемо накопичити потрібну суму, — Варя повернулася до чоловіка, який сидів у кріслі з телефоном. — А що ти хотіла? — чоловік підвів очі. — Я багато працюю на двох роботах. Потрібен час. Якщо ти, звісно, не наважишся зробити перший крок. Може, варто нарешті поговорити з матір’ю? Нагадаю, у неї трикімнатна квартира в центрі, а вона живе сама. — Тільки не починай! — Варя швидко встала зі стільця. — Ми вже багато разів це обговорювали…
Варя второвано дивилася на екран ноутбука, вкотре перераховуючи сімейний бюджет. Цифри не сходилися. Перший
Конверт лежав у поштовій скриньці серед рекламного спаму та квитанцій за комунальні послуги — найпростіший, білий, без марки. На ньому були лише ім’я та почерк, який Олена впізнала одразу. Почерк Ольги Миколаївни — округлий, з таким сильним натиском, ніби вона навмисно втискала кожну літеру в папір. Так вона зазвичай підписувала листівки до свят — скупо, офіційно, так само байдуже, як за столом зауважувала: — Суп пересолений. Сім років шлюбу — сім схожих коротких листівок, і жодного ласкавого слова. Олена піднялася до себе на третій поверх. Кинула купу макулатури разом із квитанцією на тумбочку в передпокої. Постояла трохи, дивлячись на білий прямокутник, повернулася назад і все-таки розірвала край конверта…
Через тиждень після розлучення вона знайшла у поштовій скриньці конверт. Усередині — ключі та
— Поки що нічого не підписуй, тітонько Галю! Вони ж тебе обманюють! — Марина вирвала папери з рук літньої жінки й різко відступила до вікна. — Поверни документи! — Сергій зробив крок до сестри. — Що ти влаштовуєш? Ми вже сто разів усе обговорили…
— Поки що нічого не підписуй, тітонько Галю! Вони ж тебе обманюють! — Марина
“– Олеже, Павлик уже кілька разів питав, коли приїде тато? Може, ти завітаєш до нього на день народження? Він сумує, і я теж. Приїжджай! Ми так на тебе чекаємо. Сподіваюся, ти прослухаєш цей запис і сам зв’яжешся зі мною”… Олена заціпеніла. Вона щойно прослухала запис, зроблений на автовідповідач багато років тому. Пів години тому свекруха привезла Олені цілу сумку речей. Вона передала їх невістці й заявила: – Розбирала шафи на дачі. Тут багато речей Олега. Можливо, вони мають для нього цінність. Не наважилася викинути. Нехай сам подивиться, коли матиме час…
“– Олеже, Павлик уже кілька разів питав, коли приїде тато? Може, ти завітаєш до
— Ти всього лише касирка! — свекруха спробувала зачепити мене перед гостями, але моя відповідь змусила її почервоніти… …У квартирі Ніни Григорівни завжди пахло лавром, сушеною м’ятою і тим особливим, ледь вловимим ароматом зверхності, який виходить від людей, що щиро вважають себе сіллю землі…
— Ти всього лише касирка! — свекруха спробувала принизити мене перед гостями, але моя
— Терпи мовчки! Мама житиме тут до кінця своїх днів! — просичав чоловік. І тоді дружина дістала папери… …Чайник закипав повільно, з тим протяжним гулом, який Марія завжди впізнавала навіть з іншої кімнати. Тарас сидів за столом, гортаючи щось у телефоні, і від нього віяло звичним вечірнім спокоєм — тим самим, заради якого, напевно, і варто було виходити заміж вдруге в житті. — Слухай…
— Терпи мовчки! Мама житиме тут до кінця своїх днів! — просичав чоловік. І

You cannot copy content of this page