Цей день

— Та щоб ти згорів разом зі своїм ремонтом! — Марта з усієї сили кинула пульт у стіну, прямо над головою Олександра. Той просвистів у сантиметрі від його вуха, врізався в старий пластиковий плафон бра і розніс його на друзки. Осколки дощем посипалися на лаковану полицю «стінки», купленої ще в їх першу річницю. Олександр навіть не здригнувся. Мовчки вийшов у коридор і, натягуючи важкі черевики, кинув убік: — Тобі лікуватися треба. Тебе в дурці зачекалися. — Ти куди намилився? — Марта вискочила слідом, у халаті, розпатлана, вся на взводі. — До цієї фарбованої з сорок четвертої? Я бачила, як ти їй біля під’їзду посміхався! — Та замовкни ти, — процідив Олександр, розправившись із шнурками. Випростався на весь зріст і зміряв дружину холодним поглядом. — Набридла. До Антона йду…

— Та щоб ти згорів разом зі своїм ремонтом! — Марта з усієї сили

Життєві історії 0

— Мамо, ти не розумієш. Це між нами. Ти втручаєшся не туди… — Ти живеш, як твій батько. З претензіями, звинуваченнями і відчуттям, що всі тобі щось винні. А вона тобі нічого не винна. Вона твоя дружина, а не служниця. — Я що на неї руку піднімаю, чи що? — Не треба піднімати руку, щоб знищувати зсередини, — твердо відповіла мати. — Я колись промовчала. Ти прекрасно пам’ятаєш, як я жила з твоїм батьком. Так ось — більше я так не вчиню. Світлана стояла в коридорі, не в силах поворухнутися. Її ніби заморозило. Вона чула кожне слово. І не могла повірити, що ці слова звучать на її захист…

Світлана стояла біля плити і мовчки мішала суп. Пара з каструлі била в обличчя,

Життєві історії 0

— У тебе, Машенька, руки просто золоті, — похвалила вона невістку, відкушуючи шматочок рум’яного сирника. — Ну до чого ж смачно! Прямо як у моєї покійної свекрухи виходить, царство їй небесне. Марія, невістка Анни Іванівни і за сумісництвом господиня цієї самої чотирикімнатної квартири, мовчки розливала чай по чашках. На обличчі її грала якась дивна напівпосмішка. — До речі, я тут дещо вирішила, — продовжувала Анна Іванівна, розмішуючи цукор у чаї. — Навіщо мені стільки нерухомості? Все одно ми тепер з вами живемо великою родиною. Тож вчора поїхала до нотаріуса і переписала свій будинок на старшого сина, на Вітю. Нехай господарює тепер там зі своєю родиною. А то бідний хлопчик так скаржився, що втомився по орендованих квартирах мотатися з дружиною і дітьми. Тепер у них буде свій куточок, і я спокійна. Вона відхлипнула чаю і самовдоволено відкинулася на спинку стільця, чекаючи схвалення. Марія навіть не змінила виразу обличчя. Тільки посмішка стала трохи ширшою…

Анна Іванівна велично опустилася на м’який стілець за кухонним столом і задоволено посміхнулася. Яка

Життєві історії 0

Галя — це, безперечно, людина-свято. Вона любить галасливі компанії, великі застілля з розмахом і веселощі. Але є у неї одна дивовижна особливість. Вона дуже не любить витрачати на все це свої гроші і бруднити свою власну квартиру. Раніше вона постійно напрошувалася до нас «на чай», який плавно перетікав у щільну вечерю. Я все це терпіла, сама все готувала і прибирала теж сама. Але минулої суботи вона простота перейшла всі можливі межі…

У мого чоловіка, Павла, є старша сестра Галина. Галя — це, безперечно, людина-свято. Вона

Життєві історії 0

– Тільки б він не побачив, що я виношу речі! Тільки б не помітив, – Ірина, з побоюванням озираючись, поспішно складала одяг у сумки. – Мамо, колготки не одягаються! – нила її дочка. – Не хочу збиратися. – Настя, треба швидше, дитинко, – квапила її Іра. – А то тато скоро прийде! Почувши про швидке повернення батька, дочка відразу перестала вередувати і продовжила старанніше одягатися. Тата вона боялася…

– Тільки б він не побачив, що я виношу речі! Тільки б не помітив,

Життєві історії 0

— Оксана, — урочисто почав він за сніданком у вівторок, — ми з мамою обговорили фінансовий план. Якщо вже живемо однією сім’єю, бюджет повинен бути зосереджений в одних руках. У моїх. Свою зарплату будеш переказувати мені на картку. Я сам розподілятиму витрати. Ганна Сергіївна, яка зайняла місце на чолі столу, схвально кивнула, неквапливо розмішуючи чай. Я мовчки зробила ковток кави. — Влад, сім’я — це перш за все відповідальність, а не можливість ефектно розплачуватися платиновою карткою. Ти впевнений, що готовий контролювати навіть мої повсякденні витрати? — Не драматизуй, — перервав він, подарувавши мені поблажливий погляд. — Гроші вимагають порядку і чоловічого підходу. Переведи все сьогодні…

Мій чоловік Владислав свято переконаний, що шлюб — це різновид добровільного кріпосництва, де йому

Життєві історії 0

У суботу вранці він приїхав. Дві важкі сумки і валіза. Я зустріла його в передпокої. — Проходь, — посміхнулася я. — Зараз зварю нам кави. Тарас увійшов до кімнати, завмер на порозі і уважно все оглянув. Його обличчя стало занадто серйозним, зосередженим, навіть якимось діловим. — Так, — сказав він після паузи. — Шафу потрібно буде переставити. Мені вона на цьому місці не подобається. — Куди саме переставити? — розгубилася я. — До протилежної стіни. Тут вона тільки заважає. Я остовпіла від такого різкого рішення від людини, яка тільки валізи свої в пепедпокій занесла. Ця шафа стояла на своєму місці п’ять років, і мене все влаштовувало. — Тарас, вона завжди тут стояла. Мені так зручно. — Тепер я теж тут живу. І мені некомфортно. Давай пересунемо її прямо зараз…

З Тарасом ми були разом три місяці. Йому тридцять вісім років, мені — тридцять

Життєві історії 0

— Ця молодша сестра мені як кістка в горлі! Краще б ти її не народжувала. За ці слова Маша отримала ляпаса від матері. Стосунки з молодшою сестрою Лесею з самого дитинства складалися не найкращим чином. Напевно тому, що мати вічно її виділяла. Все найкраще — Лесі. Ти зобов’язана їй поступатися. Ти повинна піклуватися про неї. І так все по колу. Все це Маша постійно чула від матері. А коли мати залишилася одна, то в неї взагалі дах зірвало. Нікого, крім Лесі своєї, бачити не хотіла…

— Ця молодша сестра мені як кістка в горлі! Краще б ти її не

Життєві історії 0

— Даша, скажи мені, чому я повинен один тягнути сім’ю? — У якому сенсі? — У прямому! Ти який рік вже не працюєш, хоча декрет давно закінчився. — Але ж ти сам… — Що сам? — перебив її Михайло. — Сам спочатку був проти, щоб твоя дружина працювала. Чи ти забув про домовленість після весілля? — Ні, не забув. — А що ж тоді не так? — Обставини змінилися, — відповів Михайло. Даша до кінця не розуміла, що він мав на увазі, поділившись цією фразою. Здавалося б, вони жили у звичному ритмі і ніхто особливо не задирав носа. Апетити у них були помірні (і це зараз не тільки про їжу). Що ж тоді?…

Кожен день Даша бачила незадоволене обличчя чоловіка і не розуміла, в чому справа. —

Життєві історії 0

Чоловік попереджав, що його дядько до нас заїде, але щоб з ночівлею, та ще й на пару днів. Довелося грати роль гостинної дружини. — Накрий нам там, на кухні, посидимо, поїмо, — мій чоловік Олексій зображував суворого і важливого главу сім’ї. В іншому випадку я б сказала: «Що де лежить, знаєш. Сам розберешся!». Але там же дядько. Родина! Він же потім всім розтрубить, як Сонька Льошкіна родичів зустрічає. Я накрила стіл. Благо, хлопчаки наші вже повечеряли, пішли в кімнату уроки робити. Покликала Льошу і дядька Валеру, сама хотіла втекти, посидіти у вітальні, свій улюблений серіал подивитися. Але тут Льоша втрутився…

— Соня, це дядько Валера, він у нас поживе пару днів. Ти його пам’ятаєш?