Цей день

Виявляється, у її чоловіка є старий друг, який кілька років тому овдовів. Йому п’ятдесят вісім років, живе у своїй великій трикімнатній квартирі зовсім сам. Чоловікові нудно на старості років, і він активно шукає собі нову супутницю життя. І Оля цілком серйозно запропонувала мені розглянути його кандидатуру. Я відразу сказала, що мені взагалі ніхто не потрібен. Мені зараз п’ятдесят чотири роки, і я вже три роки живу одна в повному спокої…

Минулої п’ятниці ми з моєю подругою Олею сиділи у неї на кухні й пили

Життєві історії 0

Одного разу чоловік назвав Уляну Юлею. Це сталося вранці. Чоловік притиснувся до дружини, обійняв її й прошепотів на вухо: — Доброго ранку, Юле. І солодко заснув, продовжуючи спати далі. А Уляна прокинулася. Відкрила очі й лежала, боячись поворухнутися. Від жаху вона вся похолола всередині. Як це сталося? Що могло трапитися? Адже все було добре? Чи ні? Чоловік заворушився, позіхнув. – Уля, яка ти холодна, у мене навіть сон злетів. У тебе все гаразд?

Одного разу чоловік назвав Уляну Юлею. Це сталося вранці. Чоловік притиснувся до дружини, обійняв

Життєві історії 0

— Добре, що ти стала спадкоємицею квартири в центрі, я в ній житиму, — повідомила свекруха, розмішуючи чай з таким виглядом, ніби обговорювала погоду. Марія завмерла з чашкою в руці. Глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїтися. — Анна Петрівна, але це квартира моєї бабусі. Ми з Сергієм планували… — Планували що? — перебила свекруха. — Продати? Здати? Нехай хоч якась користь буде від цього спадку. Ви й так непогано влаштувалися у трикімнатній. А я, між іншим, свою квартиру вже віддала Олені. Моїй доньці. Твоїй зовицв, якщо ти забула. До кімнати увійшов чоловік Марії, Сергій. З його розгубленого вигляду було зрозуміло — він усе чув. — Мамо, ми ще нічого не вирішили щодо бабусиної квартири…

— Добре, що ти стала спадкоємицею квартири в центрі, я в ній житиму, —

Життєві історії 0

— Ні, не хочу, у цьому абсолютно немає ніякого сенсу, — говорив він незадоволеним голосом. — Мені це не потрібно, я всі ці роки був їй не потрібен, що раптом змінилося? — Антоне, ну люди ж змінюються, може, вона усвідомила свої помилки, — намагалася переконати прийомного сина Вікторія Вадимівна. — Вона віддала перевагу своїм чоловікам, чому я повинен хотіти її бачити. Антон кинув спроби впоратися з пакетами і вирішив спершу закінчити розмову…

«Її не було в моєму житті, і слава Богу», — Антон не бачив сенсу

Життєві історії 0

Марина і Діма одружилися трохи менше року тому, і з цього моменту багато чого в житті дівчини кардинально змінилося. Однією з таких змін було те, що в родині Діми було прийнято відзначати всі свята, збираючись усією родиною, пропускати такі заходи було не прийнято. — Ну це ж наш перший Новий рік у статусі чоловіка і дружини, може, нікуди не підемо? — з надією запитала Марина, коли Діма озвучив їй плани на майбутнє свято. — Ти що, мама нам цього ніколи не пробачить, — заперечив Діма. — Ну чому мої батьки пробачають, а твої не можуть? — ображено запитала Марина…

Марина наостанок оглянула велике приміщення й вимкнула світло — час було йти додому. Вона

Життєві історії 0

Ніна заздрила таким сильним почуттям, яким уже не було місця в її шлюбі… З Віталієм вони одружилися майже двадцять років тому, і за ці роки вже не залишилося й сліду від початкового трепету та ніжної любові. Однак це усвідомлення прийшло до Ніни лише пару років тому, а до цього моменту її цілком влаштовували стосунки з чоловіком. Жінці подобалося їхнє спокійне й розмірене життя, позбавлене бурхливих емоцій, але зате таке, що не віщувало жодних потрясінь, у тому числі й хороших. Вона б і далі вважала свій шлюб щасливим, якби кілька років тому Віталій різко не змінив своє ставлення до неї. Ніна почала помічати, що чоловік почав дратуватися через будь-які дрібниці і виливати весь негатив на неї…

Ніна сиділа в кріслі й укотре перечитувала улюблену книгу. Останніми роками вона дедалі частіше

Життєві історії 0

Дочка жила в сусідньому будинку, і тому у Тетяни частіше забилося серце. А в голові її одразу почали виникати різні образи розсердженої дочки та причини виникнення цього сильного роздратування. Найстрашніше, чого мати найбільше боялася, — це щоб дочка не розійшлася зі своїм чоловіком. Зятя Діму вона дуже любила і побоювалася, що Люба своїм владним характером колись доведе цього тихого, поступливого чоловіка до якихось нехороших вчинків…

— Мамо, ти вдома?! — цю фразу донька вимовила по телефону таким тоном, що

Життєві історії 0

— Ну що, забирайте ключі, — нотаріус простягнула конверт через стіл. — Квартира тепер ваша, Олена Вікторівна. Олена взяла конверт, відчуваючи дивну порожнечу всередині. Мала б радіти — нарешті власне житло, цілих п’ятдесят квадратних метрів у центрі. Спадщина від тітки Зінаїди, яку вона бачила хіба що п’ять разів за все життя. — Дякую, — кивнула вона і вийшла із задушливого кабінету на вулицю. Телефон завибрирував — повідомлення від Олега, колишнього чоловіка. «Чув, тобі дісталася квартира. Може, обговоримо? Я б міг допомогти з ремонтом». Олена пирхнула і сховала телефон у сумку. Ще чого не вистачало…

— Ну що, забирайте ключі, — нотаріус простягнула конверт через стіл. — Квартира тепер

Життєві історії 0

– Ігоре, розпакуй хоча б те, що я купила! Знову цілий день на дивані лежиш, ніби прямуєш до щастя? – роздратовано крикнула чоловікові. А він навіть не вийшов мене зустріти, а лише зробив телевізор голосніше. – Ну ось, почалися претензії, не встигла й порога переступити! – чоловік вийшов і незадоволено подивився на мене. – Ти сидиш вдома вже пів року. Я працюю одна, а ти взагалі нічого не робиш. Впевнена, що вечерю не приготував, мене чекав. Ігор закотив очі, висловлюючи, що думає про сказане. Я стиснула губи і пішла сама розкладати продукти…

Я повернулася додому, поставивши пакети з продуктами на кухні. – Ігоре, розпакуй хоча б

Життєві історії 0

— Боже! На кого ти схожа? — це було перше, що вона почула від найкращої подруги. Христина підійшла до столика, уважно оглянула Олену і безтактно заявила: — Не дивно, що тобі чоловік зраджує. Олена здригнулася. Одна справа — прокручувати цю інформацію в голові, інша — почути від сторонньої людини. — Та тихіше ти! Ще оголошення по гучномовцю зроби. — Зараз так уже ніхто не робить. Достатньо опублікувати плітку в інтернеті, і через годину вже всі про це говоритимуть. Христина сіла навпроти Олени й єхидно посміхнулася. Їй було шкода подругу, але вона не могла втриматися від зауважень навіть у такий момент. Дівчині ж було не до сміху. Вона не спала всю ніч і погано мислила. Тому не могла зрозуміти, чи жартує Христина, і тому запитала: — Сподіваюся, ти цього ще не зробила?…

Олена сиділа в кафе й чекала на подругу. Виглядала вона, мабуть, погано, проте зараз