— Ти з глузду з’їхала, Олено! Ти просто божевільна! Мама… Мама ж завжди казала, що ти жорстока! Ти мені просто заздриш! Заздриш усе життя! — Йди додому, Маріє, — тихо сказала я. — Та як ти смієш?! — верескнула вона, підборами карбуючи сходинку. — Це батьківська хата! Ми це так не залишимо! Олегу, ну що ти мовчиш?! Скажи їй!…
Минулого вівторка я виставила сестру на сходовий майданчик просто в її пухнастому півшубку. Мій
— Яка квартира? Ти більше не спадкоємець. Федір розсміявся — коротко, нервово, як сміються, коли не вірять почутому. — Мамо, ти що? Жартуєш так? — Ні, — відповіла вона. — Не жартую. І поклала слухавку…
— Яка квартира? Ти більше не спадкоємець, — провчила сина за поведінку невістки…  
— Оскільки у дружини вже є квартира, нове житло одразу оформимо на ім’я твоєї сестри, — заявила мати чоловіка, навіть не приховуючи своїх планів. Лариса перестала нарізати запечене м’ясо й поглянула на свекруху…
— Оскільки у дружини вже є квартира, нове житло одразу оформимо на ім’я твоєї
— Я втомився! Я неймовірно втомився сперечатися з цим дитячим садком!  Віктор стояв посеред білосніжної, ідеально стерильної вітальні, важко дихаючи. Його дорогий костюм-трійка надавав йому бездоганного образу, за винятком судомно стиснутих кулаків. — Поглянь навколо, Олено! Це квартира дорослого топменеджера чи кімната гіперактивного підлітка?…
— Забери свої іграшки й забирайся до своєї матусі! — відрізав чоловік…   …Гуркіт
З глибини спальні долинали звуки: приглушений жіночий сміх, рипіння важкого матраца й знайомий, трохи хрипкий баритон її чоловіка, Марка. — Марку, зачекай… а якщо вона повернеться зі свого відрядження раніше? Голосок Аліни звучав примхливо, грайливо-перелякано. У ньому не було справжнього страху, лише кокетство гієни, яка дорвалася до чужої здобичі…
Застала чоловіка з найкращою подругою, але замість слів і сліз просто дістала дещо зі
— Сашо, відчини негайно! Діти стоять на спеці! Малеча й справді тулилася до матері — притихла, розгублена, не розуміючи причин дорослої сварки. Старший тримав надувне коло, молодша смикала край маминої сукні й здивовано кліпала очима. Саша мовчала. Телефон у кишені завібрував — знову. Десятий дзвінок за останні кілька хвилин. Вона знала: у слухавці голос чоловіка спочатку благатиме, потім вимагатиме, а згодом зірветься на крик. Цей сценарій вона вивчила напам’ять, бо переживала його не раз…
Хвіртка затремтіла під натиском, і Саша відчула, як усередині все холоне. По той бік
— Насте, люба, не треба так нервувати, — проспівала вона, повільно роблячи ковток. — Я просто чекаю на Андрія, ми маємо обговорити аліменти на Артема. ​— Аліменти обговорюють телефоном або через юриста, а не на моїй дачі о восьмій ранку в суботу! — відрізала я, відчуваючи, як усередині закипає холодна лють. ​— Ну яка ж вона твоя?…
— Якщо ти не підеш з моєї кухні за п’ять секунд, я виллю цей
— Я на твою премію м’яса накупив — адже родичі приїжджають на шашлики, — здивував чоловік, і Ольга влаштувала їм «свято»…
— Я на твою премію м’яса накупив — адже родичі приїжджають на шашлики, —
— Ти що, знущаєшся? — голос Ксенії перейшов у вереск, і Саша мимоволі відступила на крок, ніби ці слова могли завдати фізичного удару. — Серйозно?! Ми там відпочивати не можемо, бо вам, бачите, шкода дати ключі? Тоді сплатіть нам оренду котеджу! Раз ви такі багаті!…
— Ти що, знущаєшся? — голос Ксенії перейшов у вереск, і Саша мимоволі відступила
— Ігоре, а ти чого не спиш? — тихо запитала вона. Він здригнувся, миттєво перевернув телефон екраном донизу й засунув його глибоко під подушку. — Та так… Це робочий чат, Людо. Треба було терміново відповісти клієнту. Спи давай. — О другій годині ночі?!…
— Сім’я — це святе, — сказав чоловік після тридцяти років шлюбу. Та Людмила

You cannot copy content of this page