Чоловік сказав, що залишиться ночувати у мами через тиск. Вранці свекруха зателефонувала, щоб дізнатися, куди він подівся…
Чоловік сказав, що залишиться ночувати у мами через тиск. Вранці свекруха зателефонувала, щоб дізнатися,
— «Чужа кров» у нашому домі не житиме! — відрізала мати чоловіка, вказуючи моєму синові від першого шлюбу на двері… Її голос, різкий і сухий, наче тріск сухої гілки, що ламається, завис у тісній кухні типової панельної «двокімнатки». Зінаїда Павлівна стояла біля плити, схрестивши руки на грудях поверх випраного фартуха в квіточку. Її підборіддя було задерте, а тонкі губи стиснуті в переможну лінію…
— «Чужа кров» у нашому домі не житиме! — відрізала мати чоловіка, вказуючи моєму
— Візьмеш Світланку на роботу, вона ж наша, а старшого менеджера звільниш, — вимагала свекруха. Вона вирішила розпоряджатися нашим бізнесом, і даремно…
— Візьмеш Світланку на роботу, вона ж наша, а старшого менеджера звільниш, — вимагала
Сміх ударив Тані в спину, коли вона несла з кухні останню страву — запечену курку з апельсинами, ту саму, яку навчилася готувати ще від бабусі в селі. Сміх був гучний, знущальний, і вона одразу зрозуміла, над чим кепкують. — Ну ви подивіться на цей стіл! — говорила свекруха, звертаючись до гостей, але дивлячись просто на невістку. — Холодець, оселедець під шубою, пиріжки… Як у їдальні на околиці. Адже це ювілей чоловіка, а не поминки!…
Сміх ударив Тані в спину, коли вона несла з кухні останню страву — запечену
— Женю, якщо подзвонять кур’єри, ти відчини, будь ласка, бо я в навушниках не почую дзвінка. — Звісно, відчиню, — кивнув Євген, не відриваючись від телефону. — Ти, як завжди, весь день удома просидиш? — Не просиджу, а пропрацюю, — м’яко поправила Даша. — У мене замовлень зараз більше, ніж у тебе на заводі змін, якщо чесно порахувати за годинами…
— Ти не працюєш на заводі, значить, не втомлюєшся! — посміхнулася зовиця, навіть не
— Я просто хотіла прибрати пакет з проходу, — прошепотіла я, відчуваючи, як до горла підступає гарячий сухий клубок. — Прибере вона, — буркнув чоловік, вириваючи пакет і ховаючи його на найвищу полицю кухонної шафи. — Це для мами й Ірини, вони цілий рік мріяли про таку парфумерну серію…
— Поклади назад і не чіпай, це не для тебе! — гримнув Сергій, боляче
Людмила Іванівна сиділа на чолі столу — завжди на чолі, це було заведено з першого дня — і нарізала хліб. Дмитро гортав щось у телефоні, поки Анна розставляла тарілки. — Усе готово, — сказала Анна й сіла. Їли мовчки. Це була звичайна тиша — не ворожа, просто звична. За вісім місяців життя в цій квартирі Анна навчилася розрізняти види тиші за цим столом. Зараз вона була нейтральною. Людмила Іванівна взяла котлету, розрізала, пожувала. — Трохи жирнувато, — промовила свекруха, не дивлячись на Анну. — Так, — погодилася Анна. — Олії трохи забагато налила. Наступного разу візьму менше — і трохи заощадимо. Вона сказала це спокійно. Просто висловила те, що подумала. Людмила Іванівна підвела погляд…
— Ти в цій родині ніхто, щоб висловлювати свою думку! — сказала свекруха, але
— Відпустку проведеш на моєму городі! — зловтішалася свекруха у слухавці, і її голос дзвенів тріумфом людини, яка нарешті домоглася свого. Олена стояла посеред кухні, тримаючи телефон в руці на гучномовці, і дивилася на валізу чоловіка, розкриту на дивані, ніби на розірвану рану…
— Відпустку проведеш на моєму городі! — зловтішалася свекруха у слухавці, і її голос
— Я тут подумав, Ксюшо… Може, нам варто спробувати ще раз? Заради Максика. Це ж усе-таки сім’я. — Сім’я? — я обережно поставила чашку на стіл, намагаючись не розлити гарячий чай. Обідок із квітковим візерунком тихо дзенькнув об блюдце. — Денисе, ти згадав про сім’ю через три роки?…
— Я тут подумав, Ксюшо… Може, нам варто спробувати ще раз? Заради Максика. Це
Ігор з огидою порпався в їжі, ніби йому подали щось із тюремної їдальні. М’ясо — як гума. Картопля — розварилася. Капуста — занадто хрумтить. — Ти його взагалі солила? — запитав він із гримасою людини, яку жорстоко обдурили…
— Ваш син вільний, забирайте його назад. Свекруха прийшла вимагати свого, але невістка вчинила

You cannot copy content of this page