Цей день

Вранці вона сиділа на кухні і розуміла, що на роботу вона сьогодні не піде. І тут в будинок зайшов Дімка. – Привіт! – буркнув він. Катя сиділа, дивилася на нього і мовчала. Вона думала, що почне кричати і з’ясовувати стосунки, але сил на все це у неї не було. – Ти де був? – просто запитала вона. – Катя… розумієш… я зрозумів, чого мені не вистачає для повного щастя. – І чого ж? – Дитини! Катя дивилася на Дімку нерозуміючим поглядом. Дитини? Дитини?! Він же ніколи не хотів дітей! Він і їй відразу сказав, що він її кохає, але до дітей не готовий. Але вона так сильно кохала його, що прийняла цю умову. – Ти хочеш, щоб у нас була дитина? – насправді Катя завжди мріяла про дітей і ось. Може, зараз у неї з’явиться шанс. – Катруся, розумієш, тобі скоро буде 40. Ну яка дитина у нас може бути? Ти прекрасна жінка, ми прожили з тобою 15 чудових років, але дитину від мене чекає інша…

Катя розставила на столі красиві тарілки, ложки, виделки, келихи. Потім зайшла на кухню і

Життєві історії 0

Анатолій з Вікою вже випили по келиху ігристого в невеликому затишному барі на нижній палубі і тепер із задоволенням милувалися пейзажами, що пропливали повз. Раптом у групі інших екскурсантів чоловік помітив жінку, дуже схожу на Олену. Вона була з подругами, сміялася і виглядала так, ніби безмежно щаслива. «Та ні, не вона. Просто схожа. Ця занадто вже щаслива. З чого б Олені радіти?» — подумав він. А сам раз у раз вдивлявся в цю компанію, намагаючись зрозуміти, Олена це чи ні.

— А куди це ти зібралася? Та ще й така ошатна! — обурився Анатолій,

Життєві історії 0

Олена відразу помітила мою задумливість, відповіді невлучні. Та й що може сховатися від уважної дружини, з якою ми живемо разом ось уже скоро 10 років, а знайомі ще з першого класу?! Почекавши до вечора, вона за вечерею прямо запитала, що зі мною відбувається. — Як, — каже, — її звати? — Кого? — ошелешено відповів я (от як вона дізналася про дівчинку? Може, їй теж дзвонили?). — Надя, — кажу. — Надійка. — Ах, Надійка, значить… Я у тебе просто Олена, а вона, значить, Надійка?! — підвищує голос дружина. — Ну так, — кажу. — Надія Павлівна Семенкіна. — Ти мені ще номер паспорта її скажи! — кричить Олена. — Та ніякого паспорта у неї немає, навіщо він їй?

— Павло Іванович? — голос у слухавці був холодним і офіційним. — Так, я

Життєві історії 0

“Що не кажи, а Юля у мене прекрасна господиня! Гаразд, поснідаю в кафе. Треба сказати на роботі, щоб наступного разу знімали номер у готелі, а не квартиру”, — вирішив він. Потім Олег заглянув у спальню — Марина ще спала. Він посміхнувся і думки про сім’ю миттєво відійшли на задній план. «Ех, шкода, що сьогодні закінчується відрядження. Але нічого, через пару місяців повторимо» — Марина… Мариночка… я пішов на роботу. Не забудь, сьогодні вилітаємо назад. — Добре, добре… — пробурмотіла Марина. — Олег, як довго ми будемо так зустрічатися? Мені хотілося б, щоб ми були разом кожен день, а не уривками.

Будильник дзвонив і дзвонив. Олег неохоче встав і поплентався на кухню. Поставив на плиту

Життєві історії 0

Живу один у двокімнатній квартирі, яку купив до розлучення. Працюю головним спеціалістом у проектному інституті, заробляю тридцять дев’ять тисяч гривень. Не атлет, але в пристойній формі — зріст метр вісімдесят, важу вісімдесят шість кілограмів. Після розлучення пів року приходив до тями. Потім вирішив: час знайомитися. Зареєструвався на сайті знайомств. Поставив собі завдання: п’ятнадцять побачень. Просто щоб зрозуміти, як це працює зараз. Без ілюзій, без рожевих окулярів. І ось що я зрозумів за три місяці зустрічей з жінками від тридцяти восьми до сорока восьми років.

Мені п’ятдесят два роки. Розлучився два роки тому після двадцяти чотирьох років шлюбу. Живу

Життєві історії 0

Валентина Юріївна з усіма своїми питаннями і проблемами зверталася до сім’ї сина. Точніше, до Алли. Тому що від інших не було абсолютно ніякого сенсу. Однак Машеньці — онучці, допомагати не забувала: оплачувала всі її бажання. Адже вона сирота, дочка народила її поза шлюбом. Там була темна історія, свекруха Алли не любила говорити на цю тему. Вони і зрозуміло: чого було хорошого в усьому цьому? Так і жили. Все було нормально, поки Валентина Юріївна не «загреміла» в лікарню. Наслідки сильного стрибка тиску були дуже серйозні. Вона злягла.

— На мені і так все! Куди вже більше? — Алла була обурена. Чоловік

Життєві історії 0

— Ану, покрутися! Дуже гарна. Тобі шалено пасує! — ніжно промовив чоловік. — І мені сподобалося… Я весь магазин обійшла, думала, піду без покупок! І в останній момент побачила цю сукню! Я в неї закохалася! Влітку на день народження Маринки в ній піду. — Ні, в ній не ходи, — зробивши серйозний вигляд, вимовив Федір. — Чому? — засмучено запитала Аріна. — Тому що тоді ти будеш красивішою за іменинницю. А так не можна. Аріна розсміялася, а Федя подумав, який гарний сміх у його дружини. — Та ну тебе! Жінка підійшла до дзеркала, ще раз милуючись обновкою. Небесно-блакитна сукня й справді їй пасувала, на її тлі сірі очі Аріни здавалися яскраво-блакитними. Федір теж милувався своєю дружиною і відчував, як на душі стає нудно. Він все ще їй не сказав…

— Федя, подивись, яку сукню я купила! Подобається? Федір підвів очі і посміхнувся. —

Життєві історії 0

– Та ти що? – Кирило хотів довести свою правоту. – Ти просто до себе занадто критична! Або так віриш своєму колишньому, що не бачиш, як на тебе дивляться інші чоловіки! – Кирило, перестань! Я розумію, що ти хочеш мене втішити… Але… Не варто! – Та я не прагну тебе втішити! Навіщо мені це потрібно? – розлютився Кирило. І раптом йому в голову прийшла абсолютно божевільна думка: – А давай ми з тобою одружимося! – У сенсі «одружимося»? – Надя спробувала сфокусувати на ньому свій погляд.

Він вийшов із РАГСу і зітхнув на повні груди: нарешті! Вільний! Його, тепер уже

Життєві історії 0

Мати, Варвара Сергіївна, все це бачила, іноді їй ставало нестерпно від стану дочки. — Так не можна, Ксюша. Тобі тридцять, а ти живеш як старенька, — говорила вона, сідаючи поруч з дочкою. — Мамо, мені добре. Я не скаржуся. — Добре… — передражнила вона. — Від роботи додому, від дому до роботи. А далі що? — Далі Славік підросте, школу закінчить… — І поїде, — спокійно додала мати. — А ти тоді з ким залишишся? І я не вічна.

— Так не можна, Ксюша. Тобі тридцять, а ти живеш як старенька, — говорила

Життєві історії 0

Василь йшов від колодязя з двома відрами води, схудлий, та дуже засмаглий. — Чого застигла? Хто дзвонив? — Сестра твоя, Свєта. Вася поставив відра, витер піт з чола. — Чого треба? Грошей знову просить? — Ні, відпочивати їдуть на місяць всією сім’єю. Увечері відбулася розмова. Вася сидів на ганку, димів. Люда чистила молоду картоплю. — Не пущу, — сказала вона твердо, зрізаючи шкірку тонкою стрічкою. — Не пущу, Вася, я не забула вокзал.

Людмила полола грядки, сонце пекло маківку навіть через стару панаму, а поперек нив. Але