Життєві історії 0
— Георгію, а ти взагалі дивився на цінник, коли це брав? Евеліна відірвалася від швейної машинки й виразно потрусила пластиковим контейнером з овочами. Усередині лежали чотири ідеально рівні, глянцеві помідори на зеленій гілці. — Дивився, — Георгій недбало кинув на тумбу в передпокої робочу куртку й роззувся. — Нормальні помідори. Влада просила. — Твоя мати за десять хвилин буде тут. Евеліна стишила голос, поглядаючи в бік дитячої, де гралася з конструктором донька. — Уявляєш, що почнеться, коли вона побачить помідори за триста гривень?…
— Я готувала, а ти все у смітник?! Та ти… ти нахаба невдячна! —
Життєві історії 0
— Марино, не приїжджай у суботу, ми самі все вирішимо, — сказала мати по телефону. — Що означає «самі»? — Будинок я оформлю на Дениса. Тепер він буде господар. Марина кілька секунд мовчала, притискаючи слухавку до вуха. Потім повільно сіла на кухонний табурет. Перед очима постали нові вікна, газовий котел і рівні стіни — усе те, за що вона платила власними грошима. — Мамо, ти даруєш йому будинок? — запитала вона. — Так. А що в цьому такого? У тебе ж є квартира…
— Марино, не приїжджай у суботу, ми самі все вирішимо, — сказала мати по
Життєві історії 0
— Ну скільки можна зволікати? — вимагала дівчина. — Тьомо, ти дорослий чоловік чи хто? — Але… — Якщо дорослий, то й питання треба вирішувати по-дорослому. — Почекай, Карино, зараз не час, — відповів він. — А коли час? Мати сама у двокімнатній, а квартира, між іншим, коштує три мільйони, якщо не більше. Продали б її, взяли б трикімнатну в іпотеку. А твоїй матері й однокімнатної з головою вистачить…
Почувши за рогом розмову сина з нареченою, Світлана не стала дзвонити йому одразу… …Світлана
Життєві історії 0
— Ви до кого? — запитала жінка. У Валі від цього запитання аж у роті пересохло. Тим більше, що вона щойно збиралася поставити це ж питання. – Хто до кого? Я до кого? Це ви до кого? – нарешті вимовила вона й ковтнула слину. – Це моя дача. Що ви тут робите? Жінка обтрусила долоні об безрукавку, оглянула Валю без злості, але з господарською впевненістю. Валя мимоволі стиснула ремінь сумки. – А мене звати Галиною, Галина Степанівна. Я тут за договором, облаштовуюся. А ви, якщо у справі, то мені зараз незручно, я зайнята. – За яким ще договором?…
Валя відчинила хвіртку й завмерла: її грядки прополювала інша жінка… Валя дуже довго не
Життєві історії 0
— Ми вже всім сказали, що питання вирішено. Навіть не думай нас підставляти! — заявили батьки чоловіка…
— Ми вже всім сказали, що питання вирішено. Навіть не думай нас підставляти! —
Життєві історії 0
— Ти знаєш, — сказав чоловік одного разу за вечерею, — поки ти сиділа вдома, я тебе утримував. Годував, одягав, забезпечував дах над головою. Тепер твоя черга повертати борг. — Який борг? — не зрозуміла Софія. — Ми чоловік і дружина, а не кредитори. — А на мою думку, це справедливо, — відрізав Микита…
— Ти знаєш, — сказав чоловік одного разу за вечерею, — поки ти сиділа
Життєві історії 0
— Навіть не думай подавати на аліменти, моєму синові ще треба влаштувати життя! — пригрозила колишня свекруха, нависаючи над дитячим ліжечком так, ніби збиралася особисто конфіскувати матрац. — Антоніно Петрівно, відійдіть від дитини, — глухо сказала Віра, не піднімаючи очей від випраних дитячих речей…
— Навіть не думай подавати на аліменти, моєму синові ще треба влаштувати життя! —
Життєві історії 0
Ігор зайшов на кухню якось боком, безглуздо зачепивши плечем одвірок. Йому було п’ятдесят чотири, але зараз він нагадував підлітка, який накоїв лиха й чекає на виклик до директора. Він нервово смикав ґудзик на сорочці й переминався з ноги на ногу. Марія, що сиділа за столом, навіть не підняла очей від книжки. Вона просто перегорнула сторінку. Тонкий папір тихо зашелестів у напруженій тиші…
— Машо, я втомився обманювати. Я кохаю іншу і йду. Дружина сприйняла цю новину
Життєві історії 0
— Лідусь? Чому ти так рано? Щось сталося? Я тебе не чекав, — чоловік відступив назад… …Шлюб, якщо придивитися до нього уважно, — це як гарний вовняний светр. У перший рік він трохи колючий, потім розтягується точно за вашою фігурою й гріє в будь-які морози. Але варто хоча б раз випрати його в киплячій воді скандалів і взаємних докорів — він сяде так, що дихати буде нічим, і залишиться тільки викинути…
— Лідусь? Чому ти так рано? Щось сталося? Я тебе не чекав, — чоловік
Життєві історії 0
— Навіщо тобі самій двомісний номер? Ми з дітьми до тебе підселимося! Знайома вирішила заощадити на відпустці… …Відпустка Ніни Сергіївни, завідувачки міського архіву, жінки ґрунтовної та такої, що цінує тишу понад будь-які земні блага, обіцяла бути ідеальною. Після важкого року, нескінченних перевірок і виснажливого переїзду архіву до нової будівлі вона заслужила спокій. Свій вибір вона зупинила на гарному пансіонаті в Карпатах, неподалік Яремче: вікові сосни, прохолодне гірське повітря, шум Прута і жодної міської спеки…
— Навіщо тобі самій двомісний номер? Ми з дітьми до тебе підселимося! Знайома вирішила

You cannot copy content of this page