«Твоя премія піде на ремонт батькової машини!» — наказав чоловік. Але я вирішила його здивувати…
— Твоя премія піде на ремонт батькової машини! — наказав чоловік і з гуркотом
— Я подам на розлучення — потім пошкодуєш, — заявив чоловік, але я відмовилася брати кредит на свої документи…
— Знаєш що? Сиди тут у своїй орендованій однокімнатці зі своїм калькулятором! Мені потрібна
– Оль… Тут така справа… Треба б поговорити. «Почалося», – подумала Оля. І не помилилася. – Я давно помітив, – почав Віктор, – що в нас із тобою якось… усе розладналося. Ти не помічала? – Помічала. – Ну ось, – Віктор прокашлявся, – як щодо того, щоб трохи… ну… пожити окремо?…
– Оль… Тут така справа… Треба б поговорити. «Почалося», – подумала Оля. І не
— Втекла? — лише це й запитала вона, розливаючи по чашках гарячий зелений чай. — Втекла, — видихнула я, обхопивши чашку замерзлими пальцями. — Він заявив, що його мати житиме з нами, і це не підлягає обговоренню. Наталя присвистіла й похитала головою. — Ну, подруго, вітаю. Ти щойно ухилилася від поїзда, що мчав на тебе. Ця жінка з’їла б тебе без солі. Пам’ятаєш, як вона на твоєму дні народження розповідала всім гостям, що ти не вмієш прасувати чоловічі сорочки?…
— Моя мама житиме з нами, це не підлягає обговоренню! — відрізав наречений, дивлячись,
На очах у всіх вона назвала невістку неосвіченою, але раділа недовго — того ж вечора у її сумочці задзвонив телефон…
— Ну яка в тебе освіта, Ніно! Ані нормального диплома, ані професії. Усе життя
— Ви у сина запитайте, як йому зі мною живеться? Та чудово, ми душа в душу живемо. І жили б ще краще, якби не ви. Ви, Галино Петрівно, нам як кістка в горлі! Свекруха почервоніла так різко, що Олена навіть на секунду злякалася: не дай Боже, інфаркт трапиться…
У Олени була звичка, яку свекруха називала то скромністю, то дурістю. Щойно за столом
— Що? Куди записалася? На торти? — він відкинувся на спинку стільця. — З глузду з’їхала, Олено! Сьомий десяток пішов, а вона вчитися зібралася. Воно тобі треба? — Я все життя на потоці… Я хочу хоч трохи для себе пожити… — Для себе, — повторив він. — А хто сорочку прасуватиме? Ти тепер удома сидиш. Раз удома — сорочка має бути випрасувана. Ось твоя робота…
— Що? Куди записалася? На торти? — він відкинувся на спинку стільця. — З
Він дістав телефон. Оксана зупинила його: — Не треба зараз дзвонити. — Чому? — Тому що ти зараз будеш злитися, вона буде захищатися, а користі з того нуль. Завтра поговориш…
— Моя земля — мої ягоди! Онукам нічого не дам! — прогнала дітей свекруха.
«Кому ти потрібна у 55 років із зарплатою медсестри!» — плюнув у обличчя чоловік. Я приїхала розлучатися не сама…
— Кому ти потрібна в п’ятдесят п’ять років із зарплатою медсестри! — злісно виплюнув
— Куди вони поділися, Олено Григорівно? Тільки не кажіть, що вони вирішили переїхати на власних коренях. — Гадки не маю, про що ти говориш, Оксаночко, — голос свекрухи лився, наче густий підігрітий мед. Вона неспішно помішувала чай срібною ложечкою, навіть не зволивши підняти на мене очі…
— Куди вони поділися, Олено Григорівно? Тільки не кажіть, що вони вирішили переїхати на

You cannot copy content of this page