Цей день

Я йшла на побачення з Миколою в абсолютно спокійному настрої. Його анкета на сайті знайомств виглядала обнадійливо — 32 роки, ІТ-фахівець, «любить подорожувати, слухає джаз і обожнює котів». У листуванні він справляв враження вихованого, хоча й дещо млявого співрозмовника. Ініціативу здебільшого проявляла я, але вирішила, що це типова сором’язливість людини технічного складу. Я уявляла зустріч максимально буденною: він один, можливо, з квітами або хоча б із незручною посмішкою. Реальність виявилася набагато яскравішою і драматичнішою, ніж будь-який серіал…

Я йшла на побачення з Миколою в абсолютно спокійному настрої. Його анкета на сайті

Життєві історії 0

— Ніка, ти що, знущаєшся? Я тобі втретє повторюю: у суботу буде вісімнадцять осіб. Вісімнадцять. Тітка Римма з Полтави, Пашка з родиною, Олег з Вірою, Інна з чоловіком. Мій ювілей не в шавермі відзначають, а вдома, — голос Зінаїди Павлівни бився об кахель так, ніби на кухні увімкнули старий динамік на повну. Ніка поставила чашку у раковину і не відразу обернулася…

— Ніка, ти що, знущаєшся? Я тобі втретє повторюю: у суботу буде вісімнадцять осіб.

Життєві історії 0

«Зробив ДНК-тест на доньку — результат 0,00%. Дружина клялася, що дитина моя». Прийшов до психолога з папером у руках, а він сказав три слова, які все вирішили…

«Зробив ДНК-тест на доньку — результат 0,00%. Дружина клялася, що дитина моя». Прийшов до

Життєві історії 0

Олена глянула на ціну. — Мільйон вісімсот. Серьож, це майже всі наші гроші. А на що дім? Він видихнув, потер обличчя долонями. — Чотири роки, Олено. Чотири роки в чужій квартирі. Ані скоро виповниться п’ять, а в неї навіть свого куточка немає. Свого куточка не було ні в кого з них. Двокімнатна орендована, меблі господаря, ремонт чужий. Чотирнадцять тисяч на місяць за право жити на чужих квадратних метрах і не міняти навіть шпалери. — Я, до речі, мамі розповів, — сказав Сергій, уже спокійніше. — Ну що ми ділянку шукаємо. — І що вона?…

— Я придумала, як вам допомогти, місця вистачить на всіх. — свекруха вже розпланувала

Життєві історії 0

Рита закохалася рано. Це було зовсім дитяче ніжне закохання, коли друг старшого брата здається майже легендарним героєм казок чи фантастичного фільму. Слава якраз підходив під цей романтичний образ, коли став часто приходити до свого товариша Борьки додому. Він і не помічав захоплених поглядів одинадцятирічної веснянкуватої й блакитноокої Рити, яка стежила за їхньою грою в шашки чи шахи. А як вона раділа, коли й їй діставалася партія в шашки зі Славою!…

Рита закохалася рано. Це було зовсім дитяче ніжне закохання, коли друг старшого брата здається

Життєві історії 0

Спочатку я навіть не зрозуміла, про що він говорить. Я стояла на кухні, нарізала огірки в салат, за вікном сусідський хлопчик катався на самокаті, у під’їзді хтось лаявся через парковку. Звичайний вечір. А в дверях стояв мій зять Антон — блідий, неголений, з очима людини, яка за ніч постаріла років на десять. У руках у нього був чорний пакет. — Олена, мені треба з тобою поговорити, — сказав він. Я витерла руки рушником. — Що сталося? З Машею щось? Він криво посміхнувся. — Саме так. З Машею…

Спочатку я навіть не зрозуміла, про що він говорить. Я стояла на кухні, нарізала

Життєві історії 0

— Тобі для рідні тарілку супу шкода? Матвій мені сам сказав, що ти обожнюєш біля плити стояти. — Матвій сказав? — Ну так. Він мені й свої запасні ключі віддав. Віолетта покрутила на пальці зв’язку. — Щоб я тебе дзвінками від відпочинку не відволікала. Зайшла, забрала їжу, пішла. Зручно ж!…

— Тобі для рідні тарілку супу шкода? Матвій мені сам сказав, що ти обожнюєш

Життєві історії 0

Вероніка вправно обернула манжет навколо сухої руки. Пелагея Сергіївна дивилася на її швидкі пальці з коротко підстриженими нігтями. Дівчина працювала тут другий рік. Часто брала зміни, виходила у вихідні, підміняла хворих колег. — Знову у дві зміни пашеш? — запитала Пелагея. — А куди діватися. Дімці куртку зимову треба брати, виріс за літо. А ціни в магазинах самі знаєте які. — Твій колишній так і не платить?..

— Забирай, Ніко. Мені ці папірці все одно не знадобляться, а моїй Уляні завжди

Життєві історії 0

— Ти знову повернулася після півночі, Жанна! Весілля Іванових закінчилося о дев’ятій вечора, я дзвонив організатору. Де ти тинялася? Я скинула туфлі в передпокої, відчуваючи, як болять ступні після восьми годин зйомки. Камера на плечі здавалася важчою, ніж зазвичай. У голові все ще лунала музика банкетного залу, перед очима миготіли кадри: перший танець молодят, сльози матері нареченої, букет, що злетів під купол. — Я обробляла матеріал у машині. Клієнти хочуть отримати прев’ю вже завтра вранці. — У машині, — Олег посміхнувся, схрестивши руки на грудях. — Ти забула, що у тебе є дім? Сім’я? Я весь вечір один сидів, вечерю розігрівав сам. — Олег, я працювала… — Працювала! — він підвищив голос. — Це не робота, це твоя гра у фотографа! Справжня робота у мене, розумієш? Я щодня в офісі, я заробляю гроші, на які ми живемо!…

— Тепер я сама вирішую, на що витрачати гроші, — заявила я владному чоловікові,

Життєві історії 0

— Клавдія Іванівна, у мене знову крем зникає. Свекруха відвернулася до плити. Забряжчала кришками від каструль, вдаючи, що повністю поглинена варінням борщу. — Ой, та кому потрібні твої мазі! Вигадуєш теж. Вічно тобі щось здається. Женя зважила баночку в руці. Легка. А купувала недавно. І коштував цей засіб чималих грошей. Замовляла спеціально через виробникп, чекала цілий тиждень. — Ну як же я вигадую, Клавдія Іванівна? Вона зробила крок ближче до столу, не зводячи очей зі спини свекрухи. — Вчора тут рівно половина була. Сьогодні вже на дні. Я ж не сліпа…

Таємниця зниклого крему: як невістка провчила хитру свекруху… …Женя стояла на порозі кухні й