— Що це за грошові перекази?! — дружина тикала Олегу під ніс його власним смартфоном і вимагала відповіді. На екрані красувався банківський додаток, а рожеві цифри однозначно вказували на суму переказу. — Це переказ, — тупо підтвердив очевидне чоловік. — А чого це ти взагалі в мій телефон залізла?! — запізно обурився він. — Не треба розкидати речі деінде! — відрізала Марина. Потім вона продовжила допит: — Що це таке, я тебе питаю? Тільки не кажи мені те, що я й так бачу! Мені цікаво, з якого дива ти переказуєш гроші щомісяця на один і той самий рахунок? І сума завжди однакова! — Ну-у-у… Я-я-я… — промурмотів спійманий на гарячому чоловік, терміново шукаючи виправдання. У голові його не з’явилося жодної пристойної ідеї, і чоловік лаяв себе найгіршими словами за залишений на видному місці телефон. Ну і за те, що не придумав підходящої причини. За регулярні перекази колишній дружині претензій до себе він не мав. — Ну і чого ти мимриш?! — розлютилася дружина. — Ти що думав? Я не зможу скласти два і два і зрозуміти, що ти мало не половину зарплати відсилаєш Ларисі?!
— Що це за грошові перекази?! — дружина тикала Олегу під ніс його власним
– Ти що, зовсім здуріла?! Піднімати руку на матір? — вигукнув Дмитро, відштовхуючи Світлану в бік шафи. Світлана вдарилася плечем об дверцята і скрикнула від болю. Те, що відбувалося, здавалося страшним сном. – Я не піднімала руку! Я просто хотіла взяти свою сумку! – її голос тремтів, поки вона намагалася втриматися на ногах. – Не треба брехати! Мати бачила, як ти замахнулася! – Дмитро схопив її за передпліччя і потягнув до виходу. – Ще й наші заощадження ховаєш, думаєш, я не бачу? У передпокої стояла Валентина Миколаївна, стиснувши губи й склавши руки на грудях. Її тонкі пальці з потрісканою шкірою нервово смикали комір старого халата…
– Ти що, зовсім здуріла?! Піднімати руку на матір? — вигукнув Дмитро, відштовхуючи Світлану
— Мама передала, що відтепер ти маєш сама оплачувати всі свої рахунки! Денис кинув робочу сумку на тумбу в коридорі й впевненим кроком пройшов до кухні. — Ми з нею довго обговорювали наш сімейний бюджет і дійшли висновку, що ти занадто багато витрачаєш. Аліса повільно витерла руки паперовим рушником. Щоденна виснажлива рутина на роботі й так забирала всі сили, а тепер почалися ці дивні претензії. Дике роздратування спалахнуло всередині пекучою хвилею. Вона уважно подивилася на чоловіка — людину, яка останній рік жила практично повністю за її рахунок. Він справно виплачував величезний кредит за свій дорогий позашляховик. А Аліса тягнула на собі покупку продуктів, побутову хімію та оплату комунальних послуг за квартиру, яка офіційно належала його ненаглядній матусі. — Тож, Галина Іванівна передала мені таке розпорядження?…
— Мама передала, що відтепер ти маєш сама оплачувати всі свої рахунки! Денис кинув
— Валера, вечеря готова! — покликала дружина. — Так-так, зараз… — розсіяно відповів чоловік і продовжив щось шукати в телефоні. Зітхнувши, Тетяна пішла до кімнати сина. — Андрію, вечеря холоне… Хлопець сидів за столом, занурившись у книгу, і гриз олівець. Ледь помітний кивок дало зрозуміти матері, що її почули. — Марино… — почала жінка, відчинивши двері в кімнату доньки. — Потім, все потім, мамо! — жестом зупинила дівчина матір на пів слові. Вона набирала на телефоні номер і не хотіла, щоб її відволікали. — Ти дзвониш по роботі? — наважилася поцікавитися мати. Дочка не відповіла, цілком зосередившись на гудках у слухавці. Тетяна тихо зачинила двері до кімнати доньки й зупинилася на порозі. Коли це почалося, вона вже не пам’ятала, і тому їй здавалося, що так було завжди…
— Ти зовсім розбестила рідню, ось вони й знахабніли! — Ну як я їх
– Ось, спеціально для вас приготувала, – Наталя поставила перед свекрухою тарілку з пиріжками. Тамара Іванівна примружилася, ніби в цих пиріжках ховалася таємна загроза. – Це що, з капустою? – Так. Ви ж любите… – Люблю? Хто тобі сказав, що люблю? – свекруха надламала пиріжок, заглянула всередину. – Ну… хоч щось хороше від тебе за ці роки…
– Ось, спеціально для вас приготувала, – Наталя поставила перед свекрухою тарілку з пиріжками.
Після корпоративу Марина прокинулася в Дмитра вдома. І проблема в тому, що вона була заміжня. Марина розплющила очі й одразу зрозуміла, що це не її спальня. Не та щільність штор, не той запах подушки, не той кут, під яким падає ранкове світло. Найстрашніше — не той чоловік, який лежав поруч, зарившись обличчям у згин її плеча, і дихав повільно, впевнено, по-господарськи. Вона не скрикнула. Не підхопилася. Просто лежала, відчуваючи, як кров відливає від обличчя, а потім повільно повертається, обпалюючи щоки. Серце стукало так голосно, що здавалося — Дмитро зараз прокинеться від цього звуку. На тумбочці лежав її телефон. Екран був чорним. Марина простягнула руку, намагаючись не ворушити рештою тіла, і натиснула на кнопку. 09:47. 23 пропущених. 17 від чоловіка…
Після корпоративу Марина прокинулася в Дмитра вдома. І проблема в тому, що вона була
Анна ніколи не думала, що питання квартири стане між ними перешкодою. Коли пішов з життя батько, все було ніби в тумані: похорон, нескінченні дзвінки родичів, схвильована мати, яка то мовчала, то раптом починала щось розповідати про минуле. Олена тоді здавалася спокійною, навіть занадто. Вона трималася поруч, допомагала з організацією, відповідала на дзвінки. — Ну, тепер усе, — сказала вона після поминок. — Тато пішов, нічого не поробиш. Будемо жити далі. Анна тоді кивнула, але в грудях щось неприємне скреготіло…
Анна ніколи не думала, що питання квартири стане між ними перешкодою. Коли пішов з
Маша стояла біля плити й помішувала суп, коли почула дзвінок телефону чоловіка. Андрій говорив коротко, його голос був рівним, майже діловим. Вона не надала цьому значення: звичайний робочий дзвінок, — подумала вона. Чоловік поклав слухавку, підійшов до неї ззаду, обійняв за плечі й поцілував у скроню, як робив це тисячі разів. «Мені треба ненадовго вийти, — сказав він. — Повернуся до вечері». Маша кивнула, посміхнулася й продовжила готувати. Але він не повернувся до вечері…
Маша стояла біля плити й помішувала суп, коли почула дзвінок телефону чоловіка. Андрій говорив
Ірина налила в кришку термоса чай і почала пити дрібними ковтками, обпалюючись. — Невже сусідка приїхала? Давно вас не було видно, — окликнув її сусід через невисокий паркан. — Доброго дня… — Ірина завагалася, згадуючи його ім’я, — Павло Семенович. — Згадала? — старий хитро примружив очі. Виглядав він досить бадьорим, але сильно постарів, волосся і борода зовсім стали білими. — Здрастуй, Іринко. Нарешті приїхала. А то ділянка зовсім заросла. Я минулого року косив траву, ти вже вибач. — Та що ви, дякую вам, Павло Семеновичу. А ви давно приїхали? Дивлюся, вже засадили всю ділянку. — А я, можна сказати, й не виїжджав…
Ірина їхала на дачу, щоб підготувати її до продажу. Дача дісталася їй від батьків.
Віра зняла верхній одяг, поставила на полицю чоботи й здригнулася, коли з кухні вийшла жінка. Не відразу Віра в ній упізнала матір свого чоловіка. Погладшала, недоглянута, зовсім не та дамочка, яку бачила Віра три роки тому. – З’явилася? – запитала Ада Миколаївна і широко посміхнулася. Віра встигла помітити, що жінка втратила кілька передніх зубів за цей час. Раніше свекруха завжди стежила за собою. – А я там якраз щось приготувала, ходімо, за компанію. – Що ви робите в моїй квартирі? – Віра ледве змогла вимовити слова. – Живу! Житиму з вами, – гордо заявила свекруха…
– Що ви робите в моїй квартирі? – Віра завмерла на порозі, повернувшись з

You cannot copy content of this page