Життєві історії 0
— Невже ти так просто дозволиш мені піти, повіривши в якийсь дурний тест?! — запитувала Ольга… Максим вже більше години вислуховував на свою адресу, який він покидьок і негідник, раз не вірить власній дружині. Але йому було все одно. Чоловік чесно втомився від довгого періоду нервування і недовіри. Тому правда, яку він з’ясував, не стала настільки шокуючою. Він заздалегідь був до неї готовий. — Це наука, я в неї вірю, — втомлено зазначив Максим. — Оля, досить! Ти мене обдурила. — Я клянусь, що у мене нікого не було, крім тебе!
— Невже ти так просто дозволиш мені піти, повіривши в якийсь дурний тест?! —
Життєві історії 0
Про нього він дізнався від баби Ані — старшої прибиральниці, яка тоді ще не вийшла на пенсію. — Я тоді була молодшою, очі — як у яструба, — розповідала вона. — Дивлюся у вікно, а він стоїть під ліхтарем, тримає малого за руку. Хлопчику років трьох, не більше. Говорить з ним серйозно, як з дорослим. Потім дзвінок у двері — і давай бог ноги. Я за ним, та тільки він спритний виявився. Зний швидко, ніби й не було…
Коли Ромі було три роки, незнайомий чоловік привів його до дитячого будинку. Минули роки
Життєві історії 0
Антоніна Петрівна пройшла на кухню, де увімкнула телевізор. З хвилини на хвилину мав розпочатися її улюблений серіал. Жінка не пропускала жодної серії. І саме сьогодні мала відбутися розв’язка сімейного конфлікту головних героїв. Вона поставила чайник, щоб заварити свіженького зеленого чаю з жасмином, і попрямувала до холодильника. Дочка Міла, у якої зараз жила Антоніна Петрівна, ніколи не скупилася на покупку дорогих, якісних продуктів. Вона справедливо вважала, і мати її в цьому всебічно підтримувала, що сім’я повинна харчуватися правильно і смачно. І що економити на продуктах ні в якому разі не можна. Що це остання справа. Тим більше, що заробляли вони з чоловіком Ігорем дуже навіть непогано.
Антоніна Петрівна снідала на кухні у своєї дочки. Робила вона це з великим задоволенням.
Життєві історії 0
Відсутність дружини і матері Андрій і діти помітили, коли наближався час вечері. — Де мама? — Маша увійшла до вітальні і побачила, що її батько дрімав на дивані. — Тату, де мама? — А? Що? Мама? Вона ж ніби вдома була. Я бачив, як вона прийшла з роботи. — Її ніде немає. Я їй дзвонила, але вона не відповідає…
— Завтра вихідний, але мені потрібно буде з’їздити в офіс. Сподіваюся, коли я повернуся,
Життєві історії 0
Переступивши поріг нашого будинку, я відразу ж відчула неприродну, гнітючу тишу. Не було чутно звичного радісного тупоту кігтів по підлозі, веселого гавкання, яким Лада завжди зустрічала мене, навіть якщо я йшла всього на пів години. — Максим, — я обернулася до чоловіка, і моє серце несподівано і тривожно забилося, — а де ж наша дівчинка? Де Лада? У кімнаті запала тиша, яка, здавалося, тривала вічність…
Кожен раз, коли я закривала очі, мені здавалося, що я все ще чую рівномірне
Життєві історії 0
Невік регулярно потрапляв в різні неприємні історії. Одного разу вивихнув всі чотири лапи, просто зістрибнувши з ліжка. Розбиваючи з тумбочок і столів склянки, мисочки і вази, він примудрявся отримати по голові цими ж предметами. Просто тому, що стрибав на підлогу прямо під них. Якщо на столі була сіль, то всі сидячі прикривали її долонями. Тому що знали — зараз Невік застрибне і потрапить точно в неї!
Дружина везла собаку до ветеринара, і в неї вже зароджувалася думка, що вона зробила
Життєві історії 0
— Ігор, мені це вже набридло. Я хочу своїх дітей, а мені підкидають твоїх племінників. — Даша, не перебільшуй. Ти не так часто з ними сидиш. Раз на тиждень це цілком нормально. Зате потім буде досвід. Тренуйся. Нам про дітей ще рано думати, всього пів року після весілля минуло, для себе треба поки пожити. — Для себе! А не для твоїх племінників. — Дашенька, моя сім’я тепер і твоя сім’я…
— Ігор, мені це вже набридло. Я хочу своїх дітей, а мені підкидають твоїх
Життєві історії 0
Те, що Ліза зовсім не та, за кого вона себе видає, Поліна Василівна зрозуміла відразу. Ні її мила скромна сукня в квіточку, ні коса нижче пояса, ні окуляри в оправі не змогли її переконати в зворотному. Було в дівчині щось таке, від чого серце Поліни Василівни стиснулося і защеміло, передчуваючи швидку біду. Звичайно, жінка нічого такого синові не сказала, а лише мило посміхнулася і запропонувала пройти до вітальні. Ігор був пізньою і дуже бажаною дитиною. Поліна Василівна в силу обставин довго не могла вийти заміж.
Те, що Ліза зовсім не та, за кого вона себе видає, Поліна Василівна зрозуміла
Життєві історії 0
— Мамо, нам потрібно поговорити. — Щось з Мариною, — схопилася вона за серце. — За місяць весілля, невже розлучилися? — Все добре. Ти ж розумієш, що після весілля нам треба буде з дружиною десь жити? — Звичайно. Я думала, ви вже займаєтеся цим питанням, — із щирим здивуванням сказала вона. — Могли б уже щось зняти, та пожити перед весіллям… — Ми не будемо шукати, — перебив її Микита якимось чужим голосом. — Ми будемо жити тут. Ірина завмерла від подиву. Потім нервово розсміялася: — Що ти, Микито? Тут? Я розумію, у тебе своя кімната, але дві господині на одній кухні — це занадто.
На похоронах колишнього чоловіка Ірина стояла трохи осторонь, тримаючи за руку крихітного Микиту. Син
Життєві історії 0
— Думали всією юрбою придушите! І мати, і сестра, і твій брат сюди прийшли! Але квартиру я не віддам, хоч ви з ноги двері виб’єте! — крикнула я…
— Думали всією юрбою придушите! І мати, і сестра, і твій брат сюди прийшли!

You cannot copy content of this page