Цей день

Я стояла на кухні й акуратно розкладала продукти по пакетах. В один пішов суповий набір із курячих кісток та найдешевші макарони, зварена гречка, яку вже ніхто не їсть. В другий я поклала сирок, йогурт, відбивні. Руки тремтіли, але я продовжувала. — Галя, що ти робиш? — голос Микити за спиною змусив мене здригнутися. Я обернулася. Чоловік стояв у дверях кухні, дивлячись на мене так, ніби побачив уперше. — Збираю їжу для Віті, — рівним голосом відповіла я і продовжила перекладати продукти. — Ось цим він буде харчуватися найближчим часом. Микита мовчки підійшов ближче, заглянув у пакети. Його обличчя зблідло. — Ти з глузду з’їхала? Він же дитина! Йому чотири роки! — І що?…

— Чужу дитину годувати не буду! — заявив чоловік. І я придумала, як йому

Життєві історії 0

— Ігоре… — голос Анни був схожий на шелест сухого листя. — У мене жар. Мені потрібен хоча б жарознижуючий сироп і антибіотики, які виписав лікар. Я не можу встати. — Ань, ну не драматизуй, — він зневажливо скривився, кинувши погляд на її бліде, вкрите потом обличчя. — Звичайна застуда. Випий чаю з малиною, пропотієш, і все мине. Ти ж знаєш, ми збираємо гроші на нову машину. Я не збираюся витрачати півтори тисячі на аптеку тільки тому, що ти вирішила розхворітися. Він накинув пальто, підхопив портфель і, навіть не підійшовши до неї, кинув через плече: — Буду пізно, у нас сьогодні корпоративна вечеря. Вечерю собі сама придумаєш. Бувай!…

— Таблетки зараз дорогі, у мене таких грошей немає. Одужаєш і так. — заявив

Життєві історії 0

Аліна швидким рухом поправила своє бежеве плаття й оглянула банкетний зал ресторану. Весілля Каті обіцяло бути гучним: колишня зовиця завжди любила розмах, а наречений виявився з тих, хто не шкодує грошей на враження. Букети білих троянд, свічки в кришталевих свічниках, жива музика. Все як годиться. Ідеально! — Алінка! — Катя підлетіла до неї в хмарі фатину. — Ти нарешті приїхала! А я вже почала думати, що ти передумала. — З чого б це? — Аліна обережно обійняла наречену, щоб не пом’яти сукню. — Просто потрапила в затор. Ти ж знаєш, як складно дістатися до центру міста в цей час. — Слухай, — колишня родичка знизила голос, хоча навколо було досить шумно. — Скоро Ілля прийде. Я не могла його не запросити, він же мій брат. Для тебе це не проблема?…

Побачивши колишню дружину на весіллі сестри, Ілля зблід, але попереду чекав головний сюрприз…

Життєві історії 0

Дзвінок у двері був наполегливим і якимось… безпардонним. На порозі стояв він. Вадим майже не змінився, тільки трохи розлінився і обзавівся дорогою на вигляд курткою, яка сиділа на ньому якось безглуздо. Але найцікавіше було за його спиною. Поруч із ним стояла молода жінка, років двадцяти восьми, з густо нафарбованими віями і животом, який уже чітко проглядався крізь обтягуючу сукню. — Привіт, Олена. Ну, впускай гостей, чого на порозі тримати? Вадим відсунув мене плечем і по-хазяйськи зайшов у передпокій. Я оніміла від такої нахабності. — Вадиме? Ти що тут робиш? Звідки ти взагалі дізнався нашу адресу?…

Колишній чоловік з’явився через 10 років із вимогою: — Звільняй кімнату, ми скоро народжуватимемо!…

Життєві історії 0

Валентина Аркадіївна дізналася про наречену сина у четвер, о пів на восьму вечора, коли розігрівала котлети й дивилася серіал про лікарів. Дзвінок був коротким. — Мамо, я одружуюся. — Добре, синку. Якщо не секрет, хто вона? — Христина. — Це та, що з курсів англійської? Дочка Лариси Миколаївни? — Ні. — З інституту? Аспірантка? — Ні, мамо. — Антон. — голос Валентини Аркадіївни опустився на пів тону. — Хто така ця Христина?…

Валентина Аркадіївна дізналася про наречену сина у четвер, о пів на восьму вечора, коли

Життєві історії 0

Ольга відразу зрозуміла, що їй, мабуть, не вистачає грошей. І справді: буквально за мить пенсіонерка, вкотре піднявши очі на продавця, тихо прошепотіла: — Вибачте, будь ласка… Може, ви дасте в борг? А я завтра обов’язково віддам, пенсію просто затримали. Продавчиня вже відкрила рота, але не встигла відповісти, бо в ту ж секунду пролунали обурені вигуки з черги: — Ну скільки можна чекати, чесне слово?! — не витримала повна жінка. — У мене вдома діти не нагодовані, між іншим, а ви тут якийсь спектакль розігруєте!…

— Дівчино, люба, може, все-таки дасте мені в борг… До завтра. Їм треба їсти.

Життєві історії 0

— Губу розкатала, — пробурмотів собі під ніс Захар. — Що ти сказав? — витріщила очі мати. Вона навіть підвелася з табурета. — Я сказав, пристебни губу, мамо, щоб по колінах не шльопала, — зло виплюнув Захар…

— Губу розкатала, — пробурмотів собі під ніс Захар. — Що ти сказав? —

Життєві історії 0

— Це помиї! — заявила стара, гордо піднявши підборіддя. — Ви хочете мене отруїти? Покличте кухарку, а самі йдіть і навчіться, як треба подавати їжу в пристойному домі! Ви тут прислуга, тож поводьтеся відповідно! Усередині Марини щось обірвалося. Місяці стресу, зрада чоловіка, нескінченні спроби звести кінці з кінцями, безсонні ночі й ці три дні принижень злилися в одну гарячу грудку люті. Вона повільно поставила тацю на стіл, взяла серветку і, не кліпаючи, подивилася в крижані очі Воронцової. — Знаєте що, Елеонора Генріхівна? — голос Марини був тихим, але в ньому тремтіла така напруга, що стара навіть злегка відсахнулася. — Я погодилася на цю роботу, бо мені потрібні гроші. Я готова допомагати, читати вам безглузді романи й заварювати чай із секундоміром. Але я теж не наймалася няньчити примхливих старих і терпіти хамство!…

— Це помиї! — заявила стара, гордо піднявши підборіддя. — Ви хочете мене отруїти?

Життєві історії 0

До сьогоднішнього вечора я готувалася, як до захисту дисертації. Квартира сяяла чистотою, меню було продумано до дрібниць. Але головним аккордом сервірування мав стати кришталь. Справа в тому, що місяць тому, коли ми тільки переїхали, Тамара Георгіївна урочисто оголосила: — На новосілля я подарую вам родинний кришталь! Той самий, чеський, з алмазною гранню. Моя мати берегла його як зіницю ока. Це реліквія, Аня. Сподіваюся, ти розумієш усю відповідальність? Я розуміла. Я чекала на цей кришталь, щоб сервірувати ним стіл на свято, щоб показати свекрусі свою повагу до традицій їхньої родини. Але вчора ввечері, коли я заїхала до неї, щоб забрати обіцяний подарунок, Тамара Георгіївна сплеснула руками…

Свекруха влаштувала істерику через кришталь, на що я коротко відрізала: «Чек на полиці»… …Запах

Життєві історії 0

— Ти тут ніхто, Марино. І твоїх речей тут немає. Все, що ти носиш на собі, все, до чого ти торкаєшся — куплено на мої гроші. Тож закрий рота і будь вдячна, що я взагалі дозволяю тобі тут жити. Сказавши це, він різко розвернувся…

— Ти тут ніхто, Марино. І твоїх речей тут немає. Все, що ти носиш