Цей день

Наталю, свою наречену, з якою вони разом жили вже більше року в ситуації, що не залишала простору для уяви, в компанії свого кращого друга. Наталя, скрикнувши від несподіванки, дивилася округлими від страху очима. Друг, тепер уже, зрозуміло, колишній, теж напружився, мабуть, вирішив, що його будуть бити. Тільки в Олексія не було ніякого стану афекту! Замість цього раптом защеміло серце і до очей підступили сльози. Він шмигнув носом. — Забирайся! — кинув тому, кого майже за брата вважав. Коханець нареченої миттєво одягнувся і помчав. Наталка так і залишилася ховатися під ковдрою, яку разом вибирали в торговому центрі… Олексій хотів з акулами, а вона взяла з дурними рожевими сердечками. — Коханий… — жінка закліпала віями, — я не винна!

Олексію доводилося слухати, читати історії про те, як чоловік, який застукав свою кохану з

Життєві історії 0

Ось тільки з віком проблем від Вальки ставало не менше, а більше. Марина вступила на бюджет, Валька – ні. Звичайно ж, її «прилаштували», і кілька років мама і дядько Слава виверталися навиворіт, щоб оплачувати її «навчання». Потім розгорівся скандал через цю саму квартиру. Це була спадщина Марининої бабусі. Саме Марининої, це була бабуся по батькові. І квартиру вона заповіла онучці, ніби відшкодовуючи їй зло, заподіяне непутящим сином, який полюбляв гуляти наліво. Тільки онучці, без жодних «але»…

Побачивши на порозі о пів на одинадцяту ночі Вальку з валізами, Марина таки здивувалася.

Життєві історії 0

— Дівчино, можна хоча б половину упаковки? — Анна Павлівна підсунула до віконця жменю монет. Фармацевт похитала головою, не піднімаючи очей від монітора. На прилавку лежав білий пакетик з таблетками від тиску — тридцять штук, як прописав кардіолог. Анна Павлівна перерахувала дрібні гроші ще раз. Не вистачало вісімдесяти гривень. У кишені завибрував телефон. На екрані висвітилося «Наталка». — Мамо, — схлипнула дочка в трубку. — У Сергійка температура третій день. Антибіотики закінчилися. Анна Павлівна відійшла від віконця, пропускаючи наступного покупця. Серце кольнуло під лівою лопаткою. — А Вітя? Зарплату ж вчора мали… — Затримують. Мамо, я не знаю, що робити. Молодша теж кашляє. Анна Павлівна згребла монети назад у гаманець. Таблетки залишилися лежати за склом. — Зараз перекажу, — сказала вона, виходячи з аптеки на морозне повітря…

— Дівчино, можна хоча б половину упаковки? — Анна Павлівна підсунула до віконця жменю

Життєві історії 0

Вона пішла з життя кілька років тому… А він все одно час від часу подумки просив у неї вибачення. За те, що був не таким уважним, як слід було б, не завжди знаходив слова ласки і занадто рідко просто був поруч. Хоча останні роки він і жив з нею під одним дахом, так і не наважившись завести власну сім’ю. Формально він дбав про матір, але насправді, як йому здавалося тепер, це вона продовжувала дбати про нього. Робота займала майже весь його час — з ранку і до пізнього вечора. Адже жити треба було на щось. На особисте життя залишалися лише вихідні, і іноді він вибирався на побачення, які незмінно закінчувалися нічим. Як тільки жінки дізнавалися, що він живе з матір’ю, зустрічі припинялися. Згодом він до цього звик і перестав засмучуватися. А потім її не стало…

Вона пішла з життя кілька років тому… А він все одно час від часу

Життєві історії 0

— Яка спадщина? — недовірливо перепитав Павло, коли Аня, відсторонившись від нього, пройшла до вітальні і опустилася на диван. Його гнів миттєво змінився жадібною цікавістю. — Від кого? — Від моєї двоюрідної бабусі, — відповіла Аня, все ще намагаючись усвідомити новину. Сумка так і залишилася стояти в коридорі, символ перерваної втечі. — Двоюрідною? Це та старенька, про яку ти раз у житті згадувала? І що вона тобі залишила? Сервіз? Скриньку?…

— Яка спадщина? — недовірливо перепитав Павло, коли Аня, відсторонившись від нього, пройшла до

Життєві історії 0

— А тепер слово бере мама нашого нареченого! Світлана Юріївна встала. На ній був строгий кавовий костюм, зачіска виглядала бездоганно. Вона вийшла на середину зали, взяла мікрофон і оглянула гостей уважним поглядом. Настала повна тиша. — Дорогі мої, — її голос зазвучав м’яко. — Сьогодні мій єдиний син починає новий шлях. Я довго спостерігала за Веронікою. І вирішила, що ця тиха дівчина буде йому вірною супутницею. Я зобразила подобу посмішки, хоча мені було вкрай незатишно. — Молодим непросто починати без свого куточка, — продовжувала Світлана Юріївна, говорячи голосніше. — Борги, чужі квартири. Я не хочу такого життя для своїх дітей. Тому я приготувала особливий сюрприз. Вона витягла з сумки коробочку. Кришка тихо клацнула. На підкладці лежала масивна зв’язка ключів…

Блискавка на весільній сукні застрягла посередині спини. Я спробувала обережно поправити металеву собачку, боячись

Життєві історії 0

– Олена, я передзвоню. Здається, це ріелтор прийшла, потрібно документи підписати. – Звичайно, мамо. Я заїду до тебе на вихідних, добре? Відчинивши двері, Валентина завмерла. На порозі стояла не ріелтор, а Віктор. – Думала, так просто підеш? – його голос був незвично тихим. – Що ж, я тобі влаштую нове життя. Таке, що не скоро забудеш…

– Ти знову запізнилася… – Тамара Ігорівна суворо подивилася на дівчинку, яка стояла в

Життєві історії 0

Весь вечір Світлана проплакала. Жити самій на орендованій квартирі вона не потягне. Переїхати до матері не вийде, там братик з сім’єю влаштувався. Що робити, вона не знала. Безвихідне становище. Прожити на дитячу допомогу буде теж дуже важко. Мілаші всього вісім місяців, щоб виходити на роботу – це дуже рано. Два дні Світлана шукала варіанти дешевшого житла, але нічого не вийшло підібрати. Все одно потрібні були гроші. І не малі. Увечері третього дня в двері подзвонили. На порозі стояла свекруха.

Світлана стояла біля вікна, заколисуючи доньку Мілашу. По щоках текли сльози. Кілька годин тому

Життєві історії 0

– Ну, як провели час? Як дідусь? – обійняла і розцілувала їх мати. – Ми ходили гуляти в парк, годували голубів, їли морозиво, – доповів Андрій, старший. – А мені дідусь обіцяв навчити на велику кататися, якщо ти дозволиш, – похвалився Діма. – Мамо, можна? – Ось якщо дід купить тобі велосипед, тоді й поговоримо. – А він уже собі купив, – діловито повідомив Андрій. – Каже, йому треба бути в формі тепер. Олена здивувалася, але утрималася від коментарів. – Ідіть мийте руки. Будемо вечеряти. – А ми вже повечеряли у дідуся. Тітка Таня нас нагодувала. – Яка ще тітка Таня? – здивувалася вона…

Тієї суботи Олена влаштувала генеральне прибирання. Тому синів відправила до дідуся, щоб вони не

Життєві історії 0

– Мені не подобається ця булочка, збігай, купи іншу, – говорила Юля Олені, і та бігла купувати іншу булочку. – Якщо ти негайно не припиниш співати, мене знудить! – говорила Юля, і Олена припиняла співати. – Іди геть. Мені не подобається твій запах. І Олена йшла. – Чому ти дозволяєш їй знущатися над собою? – запитав одного разу Рома, коли Юля пішла до вбиральні – не хотіла, щоб він бачив, як у неї відходить мокрота. Чужим про хворобу Юлі вони не говорили. Але чи був Рома чужим? Олені подобалося, як він сміється, подобалася ямочка у нього на щоці і те, як він прямо дивиться в очі. – У Юлі складний характер, – ухильно відповіла Олена. – Але я її все одно люблю…

Всі знали, що Юлі скоро не стане. І вона теж знала. Тому й мучила