— Тобто стіл бронювати на шістьох? — На сімох, ще буде племінниця з боку тітки. — Стривай, — Світлана нахмурила брови, — це не та, на якій тебе збиралися одружити? — Ой, та це справи давно минулих днів, забудь, — відмахнувся чоловік, але Світлані ця історія занадто добре закарбувалася в пам’яті. Про своє минуле їй розповів сам Павло. Незадовго до зустрічі зі Світланою його батьки активно сватали його до Наді, родички дружини дядька. Нібито наречена — просто мрія, у неї хлопців черга стоїть, а вона все на Павла задивляється…
Світлана почервоніла від сорому, у скронях застукало, долоні стали вологими. Вона зрозуміла, що чоловік
— Даша, приймай гостей! — проголосила Зіна, скидаючи норкову шубу мені на руки, ніби я вішалка з функцією підігріву. — Ми проїздом. Заскочили всього на пару годин, мама сказала, що у вас до чаю є той самий пиріг. Людмила Романівна, моя свекруха, її мама, увійшла останньою. Вона поводилася як дорогоцінна ваза династії Мін, хоча насправді була звичайною керамікою з тріщиною на місці совісті. — Боренька вдома? — першим ділом запитала вона, ігноруючи моє привітання…
Коли моя зовиця Зіна дзвонить у двері, у мене виникає стійке відчуття, що почалася
— Може, твій Ігор найпрекрасніша людина у світі, але він на вісімнадцять років старший, — переживала Валентина. — Зараз тобі тридцять і це може бути не так помітно. Але через десять років ти, як і раніше, будеш сповнена життєвої енергії, а йому буде майже шістдесят років. — Ну і що, хто знає, як і що може статися з кожним із нас через десять років, — міркувала Світлана. — Мені добре з Ігорем, у нас є взаєморозуміння, і це найважливіше. Тоді батькам Світлани не вдалося відрадити її від шлюбу, оскільки вона нікого слухати не хотіла. Ігор добре заробляв, і батьки підозрювали, що це стало основною причиною прийнятого донькою рішення…
Коли Світлана виходила заміж за Ігоря, велика різниця у віці не здавалася проблемою. Тоді
— Ви вже живете в іпотечній квартирі в хорошому районі, — говорила вона синові. — Кредит виплатите, бо працюєте удвох і сповнені сил. А Рита скоро народжуватиме, і місця для всіх у нашій квартирі буде замало. — Поки не розумію, до чого ти ведеш, — потирав потилицю Влад. — У твоєї дружини стоїть без діла чудова однокімнатна, в якій я могла б жити, — розповідала Валентина. — Мені багато не потрібно, ви там недавно зробили ремонт, ось я і змогла б там жити. — Ну, не знаю, — сумнівався Влад. — Ми зараз шукаємо туди квартирантів. — Так не потрібно нікого шукати, — демонструвала оптимістичний настрій Валентина Степанівна. — Я можу переїхати найближчим часом…
До одруження Софія мешкала у квартирі, яку отримала у спадок від бабусі. Потім вони
— Я сподіваюся, ти дозволиш їм і надалі зустрічатися? — здивувала мене свекруха. — Ви знущаєтеся? — Ну хоча б у вихідні! Ти зрозумій, любо… ця дівчина… вона ж росла без батька. — І що тепер? — А те, що Кирило усвідомлює свою провину і хоче її спокутувати. — А Кирило тут взагалі до чого?…
— Я сподіваюся, ти дозволиш їм і надалі зустрічатися? — здивувала мене свекруха. —
Лідія була сорокарічною жінкою, чий життєвий шлях був непростим і сповненим випробувань. Вона працювала бухгалтером у невеликому офісі в центрі міста. Щовечора поверталася до затишної, хоч і дещо тісної квартири, де на неї чекали чоловік Олег і п’ятнадцятирічна донька Марина. Усе її життя будувалося навколо сім’ї та роботи, усе було добре, спокійно, і Лідія, здавалося, знайшла своє місце в житті. Але в душі в неї жила давній біль, який час від часу оживав у спогадах…
Лідія була сорокарічною жінкою, чий життєвий шлях був непростим і сповненим випробувань. Вона працювала
— Запам’ятай раз і назавжди: ти спиш на цьому ліжку і ходиш по цій підлозі тільки тому, що я тобі дозволяю. Це мій дім. А ти тут — гостя. Ці слова не супроводжувалися криком. Борис вимовив їх рівним, крижаним тоном, відсуваючи тарілку з рибою, яка здалася йому “трохи пересушеною”. Катерина спиною стояла біля плити, тримаючи в руках кухонний рушник. На мить їй здалося, що повітря на кухні зникло. Вона задихнулася від удару, якого не чекала. — Що ти сказав? — перепитала вона пошепки…
— Запам’ятай раз і назавжди: ти спиш на цьому ліжку і ходиш по цій
— Якщо сама не підеш, то я тебе вижену з нашого дому! Треба мати совість, нещасна нахлібниця! — кричала сестра чоловіка, а Тетяна терпляче слухала й повільно витирала сльози. — Не мовчи, — заговорила свекруха, що підійшла. — Сама, напевно, розумієш, що годувати тебе з дитиною далі нам немає сенсу. — Та скільки можна на нашій шиї сидіти, принцесо! Іди пошукай квартиру, може, хтось пожаліє, на роботу візьме! За пів року, що з нами живеш, пальцем не поворухнула!…
— Якщо сама не підеш, то я тебе вижену з нашого дому! Треба мати
— Чому його син має жити з нами? — кричала Ольга у слухавку, ніби мама не була готова погодитися з кожним її словом. — Ми ж перед весіллям це обговорювали! — Звісно, люба, ти абсолютно права! — відповіла мама лагідним голосом, від якого в Ольги одразу зникло бажання сваритися. – Ця Юля – зозуля, правильно Павлик зробив, що з нею розлучився. Коли батьки розлучилися, мама й не думала віддавати Ольгу бабусі чи, тим більше, батькові, як би складно їй не було, і мама дуже любила про це нагадувати. Звичайно, Ольга була їй вдячна, хоча іноді ця мамина гіперопіка її душила. — Може, мені сказати Паші, що я проти? — Звичайно, скажи! А, хочеш, я з ним поговорю? У цьому була вся мама — вона завжди хотіла все робити за Ольгу, вважаючи, що цим неодмінно допоможе їй…
— Чому його син має жити з нами? — кричала Ольга у слухавку, ніби
– Ви віддали квартиру братові? Ось і просіться до нього жити, у мене для вас місця немає! – відмовила Яна батькам. – Що ти таке говориш? – голос матері затремтів, але в ньому вже проступала знайома ображена нотка. – Ми ж твої батьки… Яна стояла посеред кухні, все ще тримаючи в руці телефон, на якому щойно закінчилася розмова. Пальці були холодними. Вона поклала трубку на стільницю так обережно, ніби це був крихкий фарфор, і тільки тоді повернулася до матері. – Саме це я й кажу, мамо. Ви віддали квартиру Сергію. Повністю. Без жодних «але» і «потім розберемося»…
– Ви віддали квартиру братові? Ось і просіться до нього жити, у мене для

You cannot copy content of this page