Якось вона навіть заговорила про вихід на роботу, мовляв, і гроші швидше накопичимо. Але Ігор лише відмахнувся. — Я чоловік, це моє завдання. Давай, Льова підросте, тоді й подумаємо над цим. А то йому через два роки до школи. Треба буде в перший клас його водити, зустрічати, допомагати з уроками. Хто всім цим займатиметься? І Женя погоджувалася. У словах чоловіка був сенс, хоча все одно вона почувалася некомфортно. Але одного дня Ігор повернувся додому…
Женя не працювала вже п’ять років. Як пішла з сином у декрет, так з
— Навіщо ти береш іпотеку? Краще б сестрі допомогла. У неї маленька дитина. А в тебе все одно ні чоловіка, ні дітей, — мати подивилася дочці в очі й докірливо похитала головою. — Я хочу жити в нормальній квартирі, — розлютилася Діана. — А те, що Соня постійно щось просить — не мої проблеми. Я вже втомилася їй допомагати. Живе на всьому готовому! Жодної відповідальності! — Це просто ти лише про себе думаєш, — Ольга Олександрівна стиснула губи. — Сонечці зараз потрібна допомога. У неї прострочення по кредиту. А ти тільки про свою іпотеку й говориш! — І на що цього разу вона брала кредит? — На телефон… Він їй для роботи потрібен. Вона хоче свій блог вести. — Ось як?! — дочка сердито сплеснула руками. — Ні, мамо, вибач, але це вже перебір. Одна справа брати кредит на щось важливе… Але телефон! — Іпотека теж не «щось важливе»! — у матері щоки вкрилися червоними плямами від обурення. — Тобі батько залишив кімнату в гуртожитку. Що ще потрібно? — Зате Сонін батько нічого не залишив!…
— Навіщо ти береш іпотеку? Краще б сестрі допомогла. У неї маленька дитина. А
Чоловік спілкувався з сестрою та матір’ю лише по телефону раз на тиждень по кілька хвилин. Коли Ельвіра знову зателефонувала братові, вона здивувала його несподіваним запрошенням. — Приходьте в суботу на день народження Ромки, йому виповнюється десять, — запросила сестра. — Ні, я точно не прийду, — відповів Ігор, вирішивши, що Ельвіра знову кличе його одного. — Ви що, зовсім не зможете? — уточнила сестра. — А ти всіх нас кличеш? — здивований, перепитав чоловік. — Ну так, — нервово посміхнулася Ельвіра. Ігор хоч і був здивований запрошенням, але не став питати, чому сестра раптом захотіла побачити і невістку з племінницею. — Чекати на вас? — запитала Ельвіра. — Ми святкуватимемо в дитячому кафе, потрібно знати кількість людей. — Я ввечері відповім, — запевнив сестру Ігор і, поговоривши з сестрою, зателефонував дружині. — Запросила на день народження? З чого раптом?…
— Сьогодні день народження у мого сина, а не у твоєї дочки, — стримано
— Мамо, Галина — дружина мого батька. Вони одружені вже дев’ять років. У них нормальна сім’я, і вона не винна в тому, що ви розлучилися. Ти сама подала заяву, ти сама кричала, що не можеш його бачити. — Я його лякала! — вигукнула Олена Степанівна. — Я хотіла, щоб він зрозумів, кого втрачає!…
— Мамо, Галина — дружина мого батька. Вони одружені вже дев’ять років. У них
— Синку, ну як це? У вас із Наташею двоє дітей, як ти можеш їх покинути? — засмучено вигукнула Анна Євгенівна, коли син оголосив про розлучення з дружиною. — Мамо, це наша справа! Я розлюбив Наташу, що тут незрозумілого! Життя одне, і прожити його треба в радості та задоволенні! А діти… Що діти… Виростуть і роз’їдуться, а я мушу далі жити з дружиною, яка мені набридла! Нічого, вони не пропадуть! А з Ксюшею ми одружимося відразу після розлучення! Про те, що у сина роман, Анна Євгенівна дізналася зовсім недавно, коли випадково зустріла сина з дівчиною, з неприродньо великими губами. Ксюша — колега Іллі. Вони мило воркували біля магазину. Син не став заперечувати, сказав, що у них все серйозно. Жодні аргументи не допомагали…
— Синку, ну як це? У вас із Наташею двоє дітей, як ти можеш
— Яка у тебе важка робота, — сказала Ольга, зустрічаючи чоловіка, — люди вже лягають спати, а ти все ще працюєш. Побережи себе. — Та у нас знову завал, комісія ще й нагрянула, — бурмотів щось Вадим, не дивлячись дружині в очі й не вловивши сарказму в її голосі. — Та й не говори. І все на тобі одному тримається. А ось Сергій Михайлович, як пан, вже й повечеряв, і з собакою погуляв. І йому й на думку не спадає, що у нього на роботі завал і комісія, — продовжувала дружина іронізувати. — Ти що, знущаєшся з мене? — підвищив чоловік голос, нарешті зрозумівши насмішку…
— Яка у тебе важка робота, — сказала Ольга, зустрічаючи чоловіка, — люди вже
Він стояв у мене на порозі з якимось пошарпаним рюкзаком. Виглядав так, ніби тиждень не спав. Ігор. Мій друг зі студентських часів. Пам’ятаю, як він раніше заходив — впевнений, спокійний, завжди з жартами. А тут дивиться в підлогу і видавлює: — Я від неї пішов. Все, приїхали. Не відразу я зрозумів, від кого саме. Від дружини Наталі він пішов пів року тому, весь район обговорював. А тепер ось — від тієї самої дівчини, через яку все й почалося. Поставив чайник, дістав із холодильника те, що було. Сів. І він почав розповідати. Довго розповідав. До самого ранку, напевно. А я слухав і думав: наскільки ж ми всі, загалом, однакові дурні, коли справа стосується цих самих пошуків щастя. Ігор завжди був таким… правильним, чи що. Робота-дім-дача. Діти вже дорослі, майже вилетіли з гнізда. З Наталею двадцять п’ять років разом. Не скажу, що у них була прямо вогняна пристрасть, але нормально ж жили. Звичайна сім’я. Без скандалів, без зрад, без драм…
Мій найкращий друг у 54 роки пішов від дружини, з якою прожив 25 років,
— Тату, мама завжди клала цукор наприкінці, — тихо зауважив він, дивлячись у тарілку. Антон завмер із ложкою в руці. — Тепер будемо пробувати по-іншому, — сказав він і змусив себе посміхнутися. — Чоловіки впораються. Але чоловіки не справлялися. Він запізнювався на роботу, забував підписати в садочку зошит, ввечері валився на диван, а син тягнув його за рукав: — Тату, а ти почитаєш? — Пізніше, Сеня, — втомлено відповідав він. — Тато зараз зайнятий. Пізніше часто не наставало. Одного вечора він приїхав до матері. Галина Антонівна жила у старій двокімнатній квартирі, де все було на своїх місцях і пахло пирогами. Сеня одразу ж сів на килим із машинками, а Антон важко опустився на стілець. — Мамо, я не виживу, — зізнався він, дивлячись у стіл. — На Риті все трималося: дім, садок, готування. Я нічого не встигаю. Галина Антонівна стиснула губи…
Рити не стало раптово: вранці відвела Сеню до дитячого садка, вдень зателефонували з роботи,
– Куди він подінеться! – сказала Олена. – Знаєш, як мама одружила на собі тата? Обзавелася мною! Олена весело розсміялася, зовсім не соромлячись такої обставини власного появи на світ. – Як я зможу все це провернути, якщо між нами нічого немає? – зітхнула тоді Іра. – Ой, чи не проблема! – махнула Олена рукою…
Обдурити Іллю придумала Олена. Вона взагалі була майстром всяких авантюр, підступів і хитрих схем.
Марина почула дзвінок у двері, коли вкладала Льошку на денний сон. Дитина тільки-но почала засинати, її повіки важчали, пухкі пальчики розтискалися на її грудях. Дзвінок пролунав знову – наполегливо, вимогливо. Марина обережно переклала сина в ліжечко і пішла відкривати, на ходу поправляючи світле волосся. Вона пофарбувалася в блонд місяць тому – захотілося змін після зимової сірості. На порозі стояла Валентина Петрівна з двома величезними сумками…
— Я викинула речі твоєї матері з балкона, — спокійно сказала дружина ввечері…  

You cannot copy content of this page