Минув лише місяць — уявляєте, якийсь місяць! — і він заявляє: — Ірочко, переїжджай до мене. Навіщо тобі ці постійні роз’їзди й муки? А в мене в той час у моїй двокімнатці тулилися донька Олеся з чоловіком та маленьким онуком Маратиком, йому лише чотири рочки. Я сіла, подумати: «А й справді, квартира ж моя, нікуди не дінеться. Нехай молоді поживуть спокійно, зараз дітям власне житло купити — це щось із розряду фантастики»…
Минув лише місяць — уявляєте, якийсь місяць! — і він заявляє: — Іринко, переїжджай
— Ти сам вирішив одружитися у двадцять років, синку! Тепер заробляй гроші сам. Віддай ключі й забирайся до своєї дівчини, раз ти такий дорослий! Голос Олега зірвався на глухе хрипіння. Пальці, що стискали край кухонного столу, побіліли від люті. Двадцятирічний Єгор стояв у дверях, зухвало піднявши підборіддя. На самому дні його зіниць метався дитячий, переляканий вогник…
— Ти сам вирішив одружитися у двадцять років, синку! Тепер заробляй гроші сам. Віддай
Галя посміхнулася, передчуваючи спокійний, затишний вечір. Вона припаркувалася біля хвіртки й одразу помітила дивну річ: ворота були прочинені, а на подвір’ї стояв сріблястий кросовер Сергія. Серце стиснулося. «Може, повернувся раніше?»…
Галя вирішила поїхати на дачу. Чоловік уже третій день був у відрядженні, і вона
«Гроші в родині спільні!» Чоловік таємно відправив родичів на курорт, але квитки я скасувала…
— Віталію, де гроші з мого рахунку? Ліля опустилася на дерев’яну табуретку біля кухонного
— Який же ти ниций! А казав, що тільки я тобі потрібна! — Та ти порожня в усіх сенсах! Тільки обгортка приваблива: говориш красиво, а користі ніякої… — кинув він наостанок…
Аліна сиділа у своєму просторому кабінеті, за вікном якого розкинулося вечірнє місто, що виблискувало
— Або моя мати житиме з нами, або я подаю на розлучення! — випалив чоловік і так грюкнув кулаком по кухонному столу, що аж сільничка підстрибнула…
— Або моя мати житиме з нами, або я подаю на розлучення! — випалив
— Приймай гостей, мамо! — гукнув Родіон у бік кухні. — Чого застигла біля плити? Давай, звільняй прохід, людям треба увійти! Варвара Гаврилівна поклала розмічальний олівець на край полиці. — З якої радості гості посеред тижня? — запитала вона…
Шість картонних коробок і два клунки з цупкої мішковини зайняли половину коридору. Родіон кинув
Максим, як чесний і люблячий чоловік, тягнув сім’ю на собі, намагався відповідати забаганкам дружини. А коли фінанси безслідно зникали, пішов за мікропозиками. Не від хорошого життя пішов, а щоб Яна перед подругами не соромилася! Таїсія про це дізналася лише тоді, коли колектори почали засипати її домашній телефон дзвінками…
Таїсія міцно вчепилася в поручень автобуса. На поворотах старенький «ПАЗ» смикався, гуркотів залізними бортами,
— Мамо, я ж купувала цю квартиру для вас! Як ти могла віддати її Сергію? Олена стояла у передпокої й дивилася на дитячі чобітки біля порога. За стіною плакала дитина, а з кухні доносився запах смаженої картоплі — чужий, обжитий запах. — А що такого? — спокійно відповіла Галина Петрівна у слухавці. — Тобі однієї своєї квартири вистачає, а Сергію з сім’єю ніде жити. Ти ж все одно її нам купила…
— Мамо, я ж купувала цю квартиру для вас! Як ти могла віддати її
— Ми до вас у гості, а ви тут у халатах сидите! Нікуди не годиться! — розсміялися родичі, з порога заповнюючи вузький передпокій гулом голосів, шелестом пакетів і морозним повітрям, принесеним із вулиці. — Ой, матінко… — тільки й витиснув я, інстинктивно притримуючи борти випраного махрового халата, який після торішніх прань явно вирішив стати коротшим сантиметрів на десять…
— Ми до вас у гості, а ви тут у халатах сидите! Нікуди не

You cannot copy content of this page