— Хто приходив? — потягуючись, зі спальні вийшов Єгор. — Твій брат, — розправляючи злегка пом’яті пелюстки на квітах, відповіла Зоя. Єгор подивився в бік коридору, прислухався, потім пішов туди і, нікого не побачивши, запитав у дружини… — А де він? — запитав Єгор. — А я його не пустила, — пролунала спокійна відповідь. — Що значить не пустила?! — цього разу Єгор обурився. — Дуже просто — не пустила, і все. — Чому? — голос чоловіка затремтів. — Правило номер один, яке ти сам озвучив, говорить: ніяких родичів у нашому домі, і я, — вона повернулася до чоловіка, — його дотримуюся…
— Отже, кохана, — Єгор, її чоловік, стояв посеред зали й уважно дивився на
— Слухай, — змовницьки знизила голос Ліза і наблизилася до невістки, — моя мати щось задумала. Помовчавши секунду, зовиця продовжила: — Вона з твоїм чоловіком говорила про вашу квартиру. Свого часу Тамара Степанівна хотіла допомогти Віктору з іпотекою, але потім у неї щось не вийшло. І можливо, зараз якраз і настав той самий період, коли свекруха готова вкластися.
— Слухай, — змовницьки знизила голос Ліза і наблизилася до невістки, — моя мати
— Олено, це нормально в наш час, — Юра говорив таким тоном, ніби пояснював дитині, чому небо блакитне. — Всі забезпечені люди укладають шлюбні договори. — Ми не забезпечені люди, Юра. У мене іпотечна однокімнатна квартира, у тебе бізнес з кредитами. — Саме тому нам і потрібен захист…
— Ми ще навіть не чоловік і дружина, а ти вже хочеш забрати мою
І допомога прийшла — звідки не чекали. Зі Славком Лариса ходила в один клас. Навіть більше того — він жив у сусідньому під’їзді, а його кімната була через стіну від спальні Лариси. Те, що він був таємно закоханий у дівчину, знали всі від малого до великого, і завжди підсміювалися над хлопцем. Довготелесий, сутулий, в окулярах з товстими скельцями — він навіть виглядав смішно поруч з першою красунею класу. Хто міг знати, що через п’ятнадцять років після закінчення школи Славко стане завідувачем нейрохірургії в одній з київських елітних клінік.
Лариса ніколи не збиралася виходити заміж за Славка. Вона й уявити не могла, що
Лікар відкинувся на спинку шкіряного крісла і раптом пшикнув у кулак, не приховуючи глузування. Його очі бігали по її обличчю, вишукуючи зморшки, які вона вміло приховувала завдяки догляду та внутрішньому спокою. — Бабусю, вам би онуків няньчити, а не про «кохання» думати, — видав він, і його голос рознісся по кабінету, вдаряючись об стерильно-білі стіни. — Природу не обдуриш, скільки б ви не витрачали на косметологів. — Ви вважаєте, що після п’ятдесяти жінка повинна перестати існувати як особистість? — Вероніка повільно зняла окуляри в тонкій оправі…
Жіночий лікар хихикнув: — Бабусю, вам би онуків няньчити, а не про “кохання” думати…
— Тетяна Володимирівна, у вас сьогодні день народження? — запитала Свєта, коли її колега заглянула до них в офіс і запросила на кухню дещо відзначити. — Ні, Свєто. У мене інше свято — офіційна свобода. Загалом, підходьте. Тетяна Володимирівна, мабуть, пішла далі кликати інші відділи. — Вона з чоловіком розлучилася, — сказала Марина. Світлана округлила очі. — Нічого собі! Виходить, це вона святкує своє розлучення? — Світлана похитала головою. — Марино, я не піду…
— Тетяна Володимирівна, у вас сьогодні день народження? — запитала Свєта, коли її колега
— Мамо, ми з Машею хочемо з’їхатися. Ірина Михайлівна завмерла. Благо, вона в цей момент мила посуд, і її син Руслан не міг побачити її переляканий вираз обличчя. — З’їхатися? Що це ви раптом вирішили? — Та чому, раптом? — розсміявся Руслан. — Ми вже вісім місяців зустрічаємося, пора переходити до нового етапу наших стосунків. Ірина Михайлівна вимкнула воду, витерла руки і повернулася до сина, натягнувши на обличчя посмішку. — Навіщо поспішати? Ось вирішите одружитися, тоді й з’їжджайтеся. — Та я думаю, і це не за горами. Напевно, скоро зроблю Маші пропозицію. Ірина Михайлівна зробила глибокий вдих. Як би не зомліти від цієї новини?
— Мамо, ми з Машею хочемо з’їхатися. Ірина Михайлівна завмерла. Благо, вона в цей
— Що ти до мене причепилася з цією полицею? — раптом розлютився Андрій. — Я не збираюся її прибивати. Якщо тобі потрібно, роби сама. Це ж твоя квартира! — кинув він. — І взагалі, зроби мені чай. Андрій сів за стіл і почав похмуро дивитись на Іру. Іра нервово облизала губи. — А чому відразу не сказав про поличку? — розгублено запитала вона. — Я б тоді і не нагадувала б тобі. Іра відвернулася від Андрія. Її очі наповнилися сльозами. Вона увімкнула чайник і підсунула до себе чашку Андрія. — Я піду, поклич мене, коли буде готово.
— Що ти до мене причепилася з цією полицею? — раптом розлютився Андрій. —
Трохи почекавши, вирішив зайти в кафе, що поруч із салоном. — Подзвонить, коли звільниться, — вирішив він і сів за столик у кафе. До нього відразу підлетів офіціант, він зробив невелике замовлення. Денис вже все з’їв, почитав новини в телефоні, переглянув кілька роликів, а Ліки все не було. — Цікаво, яку суму вона сьогодні залишить у салоні краси, — чомусь подумав він. Хоча вона платила сама за свою красу, точніше навіть не сама, а її тато — дуже багатий бізнесмен…
Ближче до закінчення робочого дня у Дениса задзвонив телефон. Улюблена музика Ліки, яку вона
– Федір, – випросталася Аліса, – ти накинувся на мене ні за що. Я йду. До мами! Не можу більше так! Чоловік схопив її за лікоть, Аліса різко відсмикнула руку і подивилася на нього холодно: – Відпусти. Не смій мене чіпати. – Біжи, біжи, кидай мене! – крикнув у відчинені двері Федір. Аліса мчала вниз по сходах, коли слідом за нею полетіла її друга туфелька…
– Це ти була у мами? – чоловік сидів за столом, склавши руки будиночком.

You cannot copy content of this page