– Хочеш звалити на мене свою матір, щоб я за нею доглядала? – дружина дивилася зухвало і зло. – Це всього на кілька місяців, зрозумій. Ну, я ж не можу кинути її в кріслі. Вона невдало впала, зовсім не може ходити. Фахівці сказали, що їй потрібен догляд близьких людей.– намагався достукатися до дружини, але вона лише стиснула губи. – Ти мамин синочок, жебрак-невдаха, який навіть доглядальницю найняти не може, а все на мене звалити готовий! – сичала вона. – Говори тихіше, а то мама почує. – Та нехай чує, мені що!…
– Ти просто ставиш мене перед фактом, що твоя мати переїжджає до нас, навіть
Усі вирішили тоді, що Марія Матвіївна з’їхала з глузду. Може, вона не пам’ятає, що сталося? Усі домочадці почали обережно випитувати її. — Ви думаєте, я збожеволіла? — з усмішкою запитувала свекруха у Наташі. — Та ні, я все пам’ятаю, що будинок згорів, що я лежала в лікарні. Я так думаю — поживу у сусідки, у Поліни, вона теж самотня, я їй і по господарству допоможу, і пенсію накопичу, буду знову потроху облаштовуватися. Я ж знаю, що ви теж живете небагато, і ось онучка росте, а я її кімнату займаю. Я тут зайва. Ніхто не хотів говорити, що її сусідка і подруга баба Поліна зовсім недавно пішла у засвіти, і її будинок уже ділить уся рідня, погрожуючи подати один на одного до суду…
Стоячи на балконі, Наташа з жалем дивилася на свою свекруху, яка сиділа в темряві
Дружина намагалася поговорити з Павлом. Але щойно вона починала розмову, він одразу ж відмахувався. — Мені не подобаються такі жарти! — з образою заявляла Люба. — Припини, будь ласка! — Та годі, Любка! Чому ти раптом перестала сприймати мій гумор? — посміхався Павло. — Я ж жартую, жартую! Стався до цього простіше. Чи тобі, як сорок виповнилося, так гормони заграли? — А при чому тут гормони? — сердилася Люба і завершувала розмову. Достукатися до чоловіка їй не вдавалося. Зрештою виходило, що саме Люба неправа. Це дратувало жінку ще більше…
Як тільки Люба перетнула рубіж сорокаріччя, чоловіка ніби підмінили. І це проявилося в поведінці
Оля прокинулася раптово, ніби її вирвали з глибокого сну. Бік болів, неприємно, але терпимо. Вона вирішила, що варто випити води, і попрямувала на кухню. Проходячи повз сусідню кімнату, вона побачила Валеру, який сидів у навушниках за комп’ютером. Він був занурений у чергову комп’ютерну гру. На годиннику було далеко за північ… — Валеро, ти скоро? — гукнула вона. Валера не відреагував, продовжував захоплено клацати мишкою і бурмотіти собі щось під ніс. — Завтра на роботу, а він знову засів, — зітхнула Оля, відчуваючи, як бік все ще ниє. На кухні вона налила склянку води. Цифри на плиті мерехтіли: була друга година ночі. Біль у боці не проходив і навіть здавалося, що наростав…
Оля прокинулася раптово, ніби її вирвали з глибокого сну. Бік болів, неприємно, але терпимо.
— Пані, ви не підкажете, автобус уже від’їхав? — до зупинки підбіг захеканий чоловік. На вигляд йому було близько п’ятдесяти. На ньому була стара коричнева куртка, витягнуті джинсові штани, на плечі — пошарпана сумка. Обличчя просте, з вусами.  Лариса Андріївна вусів терпіти не могла, тому просто відвернулася і нічого не відповіла. — Жіночко, вам важко сказати? Останній автобус поїхав чи ні? Ви ж теж сидите й чекаєте? — чоловік перевів подих і опустив важку сумку на лавку поруч із нею. — Я нікого і нічого не чекаю, — роздратовано відповіла вона…
— Пані, ви не підкажете, автобус уже від’їхав? — до зупинки підбіг захеканий чоловік.
Перша зарплата після трьох років перерви – Катерина тримала в руках конверт, й не могла стримати радості. Не бозна-які гроші, але свої, зароблені. Вона купила Мишкові нові черевики, собі – помаду, ту саму, на яку пускала слину ще до декрету, і приготувала на вечерю улюблений борщ Романа, з квасолею на яловичині. Сиділи втрьох за столом, Мишко возив ложкою по тарілці, Роман зосереджено жував хліб. Звичайний вечір, звичайна вечеря… – Катю, – Роман відсунув порожню тарілку, – а коли ти борг віддавати збираєшся?…
– Катю, може тобі вже в декрет піти? – сказала Галина Петрівна. – Ти
З родиною Жені я познайомилася тільки на весіллі. Мої батьки були інтелігентними, освіченими і заможними людьми, тому родичі Жені мене неприємно здивували. Я зовсім не очікувала від них багатства чи академічних знань у різних галузях, але не думала, що вони перетворять святкове застілля на непривабливу бійку. Вони всі, наче на підбір, виявилися грубими і навіть хамуватими, а також дозволяли собі обговорювати мій зовнішній вигляд. — Це плаття її повнить, — чула я краєм вуха від матері Жені. — Ага, — відповідала його сестра. — Цікаво, скільки воно коштує? Виглядає дорого. — Та який сенс від дорогого плаття, якщо воно сидить, як на бочці…
З розповідей подруг я знала, що після весілля люди змінюються, але не думала, що
— Оксано, як він сміє таке про тебе говорити? Пора поставити на місце цього вискочку, — обурювалася її подруга Олеся. — Мені байдуже. Нехай говорить, що хоче. — Але ж він стверджує, що ви через тебе розлучилися. Нібито ти йому зрадила. У відповідь Оксана лише голосно розсміялася. Адже по суті все було точнісінько навпаки. Це вона спіймала чоловіка на зраді й одразу вигнала з власної квартири. Правда, розлучалися вони довго, оскільки у них є неповнолітня донька. Та зрештою розлучилися…
— Оксано, як він сміє таке про тебе говорити? Пора поставити на місце цього
— Ви нам винні, — Даша зайшла до квартири свекрухи, не знімаючи взуття. — Час повертати борги, Риммо Констянтинівно. Інакше раптом щось трапиться, і брати буде ні в кого. Вам уже сімдесят, вік все-таки солідний. Дехто й до шістдесяти не доживає…
— Ви нам винні, — Даша зайшла до квартири свекрухи, не знімаючи взуття. —
У Бориса було достатньо часу, щоб сховати телефон під подушку й зробити вигляд, ніби йому боляче. – Наталя, ти така турботлива сьогодні. Здається, стало трохи легше. Вона сіла на ліжко поруч із чоловіком і з легкою усмішкою додала: – Боря, це схоже на дитячий садок. Може, все-таки викликати лікаря? – Ні, нізащо! Повір мені, таке іноді трапляється. Тиск іноді підскакує, але потім сам проходить. Не хочу, щоб нашу сім’ю знову обговорювали…
– Боря, як ти себе почуваєш? Наталя увійшла до кімнати й насамперед відсунула штори,

You cannot copy content of this page