— Отже, так, — процідила мати. — Або ти ділиш подарунки батька із сестрою, або забуваєш, що в тебе є мати! У холі запала важка тиша. Надя подивилася на матір — відчужену, засліплену жадібністю, та на сестру, в очах якої палала заздрість…
Валентина Петрівна, задихаючись від гніву, вигукнула: — Тільки спробуй піти — можеш забути дорогу
— А ти чого сам? — запитала Олена Анатоліївна, здивовано сплеснувши руками. — Де ж твоя дружина? — Люба вдома, у неї після роботи дуже болить голова. Я вирішив заїхати й попередити тебе, щоб ти не чекала…
— Мамо, більше не принось своїх двозначних подарунків. Досить уже, — зауважив син, зупиняючи
– Відколи це ти стала мені вказувати? – роздратовано відповів Антон. – Вигадуєш нісенітниці! Хочеш, щоб я тільки біля тебе сидів? Усі й так вважають мене підкаблучником! Звісно, працюю керуючим у кав’ярні власної дружини! Хіба це нормально?! – Антоне, ми вже обговорювали це питання. Тобі підходить ця роль, ти чудово справляєшся з обов’язками. Тепер із постачанням продуктів немає жодних проблем! – То ти визнаєш мої заслуги? – Антон хитро примружився й раптом випалив, ніби набравшись духу: – Тоді перепиши бізнес на мене! Моя чоловіча гідність принижена тим, що я тут ніхто!…
– Віко, я ціную вашу привітність і доброзичливість. І мені боляче бачити, як вас
— Скільки можна спати, вставай уже! — Євгенія Сергіївна влетіла до Аріни в кімнату. — Справи не чекають, а ти все матрац пролежуєш. — Зараз встану, — покірно відповіла Аріна й широко позіхнула. — Не зараз, а негайно, — грізна свекруха продовжувала височіти над дівчиною. Зрозумівши, що її не залишать у спокої навіть на хвилину, Аріна скинула з себе ковдру й сіла на ліжку. — Дайте мені спокійно переодягнутися, ваші справи нікуди не втечуть, — сказала вона Євгенії Сергіївні…
«Ось і все, моє рабство закінчиться, — раділа Аріна. — Більше я не дозволю
— …Ти все робиш занадто повільно! — лунав суворий голос матері Наталі. — Мамо, я стараюся! — виправдовувалася дівчина. — Але ж не можна все вирішити за пару днів! — Можна, якщо знаєш, що часу немає! Ми маємо поквапитися, поки він нічого не дізнався…
— А про свій сюрприз ти збиралася мені розповісти вже після весілля? — запитав
— Ти коли вже влаштуєшся на роботу? — Марина Михайлівна пила гарячий чай невеликими ковтками й закушувала шоколадною цукеркою. — Та в мене, здається, ще є час, — її невістка Люба, як завжди, метушилася біля плити. — Гриша мене не жене, йому, навпаки, подобається, що я вдома затишок створюю. — Було б що створювати! У вас же однокімнатна, тут будь-яка нечупара впорається…
— Можу й вам пиріжків спекти, але тільки за гроші, — невістка хвацько поставила
— Нехай вашого духу в моєму домі не буде! — свекруха вигнала зухвалу невістку з сином. Хіба ж немає межі? Скільки можна користуватися її добротою? Це ж не чужі люди…
— Нехай вашого духу в моєму домі не буде! — свекруха вигнала зухвалу невістку
— Що у вас? Я почала пояснювати. Що тягне праворуч. Що після їжі гірше. Що вночі не можу лягти. Що кілька разів уже боліло дуже сильно. Вона друкувала, майже не дивлячись. — Ну а що ви хочете у вашому віці?…
Мені 61 рік. Я ніколи не належала до тих, хто бігає по лікарях через
— Коротше кажучи, так, — вагомо промовив Денис, суворо дивлячись на Марину, але так, щоб чула Лідія Сергіївна. — Ми більше так жити не можемо. Нам тісно. Нам душно. У нас, зрештою, молода сім’я, а ми змушені постійно підлаштовуватися під чужі графіки та звички. Марино, твоя мати нам заважає! У затишній кухні трикімнатної квартири зависла дзвінка тиша. Марина втягнула голову в плечі…
— Коротше кажучи, так, — вагомо промовив Денис, суворо дивлячись на Марину, але так,
Квитанція лежала на полиці для взуття біля дзеркала. Мабуть, випала з кишені плаща Лідії Василівни пів години тому. Свекруха тоді метушливо діставала гаманець, щоб розрахуватися з кур’єром за доставку, поки Ліза допомагала чотирирічному Кирилу зняти комбінезон. Звичайний білий чек. Лише назва клініки та послуга в самому низу змусили Лізу притулитися плечем до стіни. Слова надруковані чітко. Жодної помилки: «Генетична експертиза. Встановлення батьківства»…
Ліза вдивлялася у зім’ятий папірець, стоячи посеред передпокою. Квитанція лежала на полиці для взуття

You cannot copy content of this page