Цей день

— Оксано, як він сміє таке про тебе говорити? Пора поставити на місце цього вискочку, — обурювалася її подруга Олеся. — Мені байдуже. Нехай говорить, що хоче. — Але ж він стверджує, що ви через тебе розлучилися. Нібито ти йому зрадила. У відповідь Оксана лише голосно розсміялася. Адже по суті все було точнісінько навпаки. Це вона спіймала чоловіка на зраді й одразу вигнала з власної квартири. Правда, розлучалися вони довго, оскільки у них є неповнолітня донька. Та зрештою розлучилися…

— Оксано, як він сміє таке про тебе говорити? Пора поставити на місце цього

Життєві історії 0

— Ви нам винні, — Даша зайшла до квартири свекрухи, не знімаючи взуття. — Час повертати борги, Риммо Констянтинівно. Інакше раптом щось трапиться, і брати буде ні в кого. Вам уже сімдесят, вік все-таки солідний. Дехто й до шістдесяти не доживає…

— Ви нам винні, — Даша зайшла до квартири свекрухи, не знімаючи взуття. —

Життєві історії 0

У Бориса було достатньо часу, щоб сховати телефон під подушку й зробити вигляд, ніби йому боляче. – Наталя, ти така турботлива сьогодні. Здається, стало трохи легше. Вона сіла на ліжко поруч із чоловіком і з легкою усмішкою додала: – Боря, це схоже на дитячий садок. Може, все-таки викликати лікаря? – Ні, нізащо! Повір мені, таке іноді трапляється. Тиск іноді підскакує, але потім сам проходить. Не хочу, щоб нашу сім’ю знову обговорювали…

– Боря, як ти себе почуваєш? Наталя увійшла до кімнати й насамперед відсунула штори,

Життєві історії 0

Після весілля ми придбали квартиру. Юра весь час нарікав на батька — йому не подобалося щомісяця відраховувати значну частину заробітку на сплату квартири. Мого заробітку, бо сам він лінувався працювати і на своєму місці отримував мало. — Він міг би нам її просто подарувати, — бурчав Юра. — Він же нічого не відчує, у нього грошей багато. Те, що я ставала на бік Костянтина Геннадійовича, йому теж не подобалося…

Паніка охопила мене з головою, поки я слухала плутані вимоги незнайомої дівчини. Невже я

Життєві історії 0

— Може, цього разу зберемо всіх твоїх родичів у кафе, спокійно посидимо і все? — пропонувала жінка. — Ну, ти ж знаєш, мої батьки не визнають такі заклади і вважають, що святкувати потрібно виключно вдома, — нагадував Ігор. — Ага, і стіл має ломитися від їжі, на яку ми зараз витратимо місячний бюджет, а в підсумку все буде з’їдено за один день, — бурчала Віка. — Ну, зрозуміло, якщо це моє свято, то можна рахувати гроші. А що ти пропонуєш: замовити одну піцу на двадцять осіб і заспокоїтися? — ображався Ігор…

Вікторія найбільше не любила день народження чоловіка через його численних родичів. Щороку вони вважали

Життєві історії 0

Батько-одинак із трьома дітьми. Самі розумієте, важко без жіночої руки, але він досить швидко втягнувся. Почав розбиратися в уроках і ходити до школи, де пояснював, чому старший син б’ється. Він втягнувся і навіть не згадував про те, що не завадило б подумати й про особисте життя. Про жінку, яка якщо й не замінить матір, то хоча б подружиться з дітьми. Іноді все ж такі думки приходили в голову, але тоді його немов струмом пробивало. Він боявся знову обпектися й травмувати дітей. — Та й кому потрібен немолодий чоловік із трьома примхливими дітьми? — думав він. — Кому потрібні ці проблеми? Яка жінка погодиться? Та ніяка! Ну його, чесне слово, до біса. Проживемо й так. Самі. Адже ми є одне в одного? Ну, ось і чудово…

Вона поїхала раптово й таємно, коли він був на роботі, а діти — у

Життєві історії 0

— Що це таке, Ігоре? — Марина поклала на стіл стос банківських виписок. — Поясни мені, чому щомісяця ти переказуєш своєму братові по десять тисяч? Ігор завмер у дверях кухні, не очікуючи такого привітання після робочого дня. Він повільно поставив портфель на підлогу й сів за стіл навпроти дружини. — Звідки у тебе ці виписки? — запитав він, намагаючись виграти час…

— Що це таке, Ігоре? — Марина поклала на стіл стос банківських виписок. —

Життєві історії 0

— У тебе хто? — Донечка. — Супер! Я взагалі теж мріяла про дівчинку, але тепер розумію, що це неважливо. Здорова дитина і добре. Як назвали? — Поки що ніяк. Катя бачила, що її сусідка по палаті спілкується неохоче. І вона стримала себе: не у всіх все проходить так само легко. Може, їй погано. Може, вона приходить до тями, відпочити хоче. А тут Катя зі своєю балаканиною. — Ти, напевно, втомилася. Вибач. Я просто з ранку тут, мені було нудно. Не буду тебе турбувати…

Катя народила дві години тому. Її разом із синочком Микитою вже перевели до палати

Життєві історії 0

— Ти зобов’язана готувати! Це твій обов’язок як дружини! — Обов’язок? — Галина посміхнулася. — А який твій обов’язок? Газету читати? — Не перекладай з хворої голови на здорову! — Юрій встав, нависаючи над столом. — Раніше все було інакше! Ти й суп зварити встигала, і пиріжки напекти! — Раніше я думала, що ти це цінуєш. — Та тобі що, складно борщу наварити? Ти ж вдома сидиш цілими днями! Галина повільно підняла погляд: — Я не вдома сиджу. Я на пенсії працюю. Прибиральницею. Щоб онучці на курси англійської вистачало. — До чого тут це? — Юрій роздратовано махнув рукою. — Моя мати і працювала, і господарство вела, і ніколи не скаржилася! — А я ось поскаржуся…

— Сорок років я тобі супи варю, а ти хоч раз подякував?… Галина стояла

Життєві історії 0

– Здається, ми добре попрацювали і заслужили пристойну вечерю. Може, підемо перекусимо десь? – запропонував він, виходячи з бібліотеки. – Ой, моєї стипендії на пристойну вечерю не вистачить… – Навіщо ж так мене ображати? Я запрошую, а отже й пригощаю…

Олег Сергійович неквапливо йшов коридором університету, занурений у свої думки. До сорока п’яти років