Цей день

– Збирай свої речі. Квартиру ти маєш. Діти у нас вже давно дорослі. Можеш узяти все, що хочеш. Мене не буде три дні, сподіваюсь ти звільниш квартиру за цей час. Ключі залишиш у коридорі. – Романе, ти чого?! Як це так?! А як же ж діти, онуки? Як ти їм все це поясниш?…

– Збирай свої речі. Квартиру ти маєш. Діти у нас вже давно дорослі. Можеш

Життєві історії 0

— Я не хочу приносити себе в жертву. У тому, що з тобою сталося… ти сам винен, розумієш? — тихо говорила дружина, стоячи над його ліжком. Воно холодно дивилась на те, що з ним сталося, а Дмитро слухав. Більше він нічого не міг — ні поворухнутися, ні рота відкрити, тільки мукав. Але навіть мукати він не став: просто слухав, як вона його добиває. — Мені що тепер — всю молодість покласти на вівтар твоєї інвалідності? Ну, що ти дивишся на мене таким поглядом!

— Я не хочу приносити себе в жертву. У тому, що з тобою сталося…

Життєві історії 0

— Віктор Максимович, ну куди ви нам всього стільки навезли, зіпсується ж? — Так я подумав, у сина ж ювілей, то ти можеш пирогів гостям напекти з малиною та смородиною свіжою. Мати ж раніше Валентину їх завжди пекла, ох як він з малиною пироги любив, смакував! — Тату, та не треба було нічого везти нам. Ми ж у ресторані святкувати будемо. Ти з нами підеш? — запитав Валентин. Але Алла його своїм кістлявим плечем підштовхнула і очима на батька показала, мовляв, куди його в ресторан брати, ти сам подивися!

За три дні до ювілею Валентина з села несподівано приїхав його батько. Вони з

Життєві історії 0

– Господи, що ж мені робити? Як жити? Ой, Льоша! Треба ж бігти за ним до школи! Необхідність щоденних обов’язків змусила встати і йти. – Мамочко, ти плакала? – Ні, синку, ні. – Ти за дідусем плачеш? Мамо, мені його теж так не вистачає! – І мені, синку. Але ми повинні бути сильними. Наш дідусь завжди був таким. Йому зараз на хмаринках добре, не переживай! Він заслужив відпочинок, ніколи за життя не відпочивав. – А де тато?

Наталка не могла повірити в те, що з нею відбувається. Її чоловік, рідний, єдиний,

Життєві історії 0

— Не буду відкривати. Це явно не до мене, — сказала вона вголос і пішла далі займатися прибиранням. Але буквально через пів хвилини дзвінки повторилися. Більш того, до Каті долинуло, що незнайомці голосно кричали їй щось через двері. — Та що ж це таке? — господиня знову повернулася до передпокою і притулилася до дверей. — Катерино, відчиняй! Це ми, Наумови. Ми ненадовго до тебе, нам тільки щось запитати. Відчиняй, будь ласка! Дзвінки і стукіт у двері тривали.

Коли Катя знову побачила машину Наумових біля будинку, то лише охнула. Вона зрозуміла, що

Життєві історії 0

— Донечко, а скільки ми винні за цю сукню? — Винні? Та у тебе й грошей ніколи стільки не з’явиться, щоб оплатити цю сукню. Мені її Андрій подарував. — Подарував? Ми могли б купити щось скромніше. Я бачила недорогий весільний салон, біля супермаркету на розі. — Біля супермаркету на розі нехай одягаються простячки, а така красуня, як я, гідна найкращого! — Все ж можна одягатися і в дешевших магазинах і при цьому виглядати дуже стильно.

Віра Павлівна вже кілька хвилин милувалася, як її єдина донечка крутилася біля дзеркала в

Життєві історії 0

Моя мати була подругою одного одруженого чоловіка, від якого я і народився. Скільки себе пам’ятаю в дитинстві, постійного житла у нас не було, весь час ми поневірялися і знімали квартири. Коли мені було п’ять років, мати познайомилася з черговим чоловіком і захотіла бути з ним, але він поставив їй умову, що візьме її, якщо вона буде… одна. Та легко і просто проміняла сина на цього чоловіка…

Моя мати була подругою одного одруженого чоловіка, від якого я і народився. Скільки себе

Життєві історії 0

Вечір передбачувано завершився бажанням Насті поїхати раніше і радісним вигуком якоїсь літньої малознайомої гості: – Ой, Дімочці теж треба їхати, він тебе підвезе, правда, Діма? – Звичайно, підвезу! – Діма був сама галантність. Вони вийшли у двір, кавалер відкрив їй передні двері машини, сів за кермо. – Тобі куди? – спокійно запитав він. – Якщо зручно, то на Салтівську. Якщо ні, то куди-небудь в таке місце, де можна викликати таксі. – Не хвилюйся, довезу, куди скажеш. – Діма, тільки давай відразу домовимося, я не схильна продовжувати знайомство! – У-у, я такий жахливий в твоїх очах? – напівжартома запитав хлопець.

– Настя, ми чекаємо на тебе в неділю о другій годині! – мамин тон

Життєві історії 0

— Мені Валерія… Паршина, він тут… працює? У вагончику, може бути? Господиня розреготалася так, що з ганку, здається, посипався сніг. Сміх у неї був грудний, гучний, впевнений. — У якому ще вагончику, люба? Ви що, адресу переплутали чи з глузду з’їхали? Валера! — вона обернулася вглиб теплого, світлого холу. — До тебе тут, схоже, кур’єрка заблукала! Або з бухгалтерії хтось із привітаннями? І тут сталося те, від чого коробка з домашнім тортом ледь не вислизнула з остаточно занімілих пальців Марини.

Чоловік 20 років «їздив у відрядження». Я приїхала туди несподівано: двері відчинила жінка з

Життєві історії 0

Анна дуже зраділа, коли несподівано приїхав додому син Антон, який ось уже десять років жив і працював за кордоном. — Чому ти навіть не повідомив, я б хоч твоїх улюблених пирогів напекла до твого приїзду, — сказала мати, коли вони пили чай. — Та годі, мамо, я ненадовго, на два-три дні, — відповів син і сумно подивився на матір. Мати не впізнавала сина, її здивувало, що він не виходив на вулицю поспілкуватися з односельцями. — Мабуть, втомився, — вирішила вона.

Анна дуже зраділа, коли несподівано приїхав додому син Антон, який ось уже десять років