Життєві історії 0
— Тату, я і так переказую вам майже всю свою зарплату! — але батько вимагав все більше і більше… — Ти хочеш, щоб твоя мати залишилася без ліків?! Грошей немає! Переказуй негайно! Вагон електрички розгойдувався на стиках рейок. Марина стояла біля дверей, затиснута між школяркою з величезним рюкзаком і чоловіком у продимленій куртці. Телефон був притиснутий до вуха так сильно, що вухо почало горіти. — Тату, я ж вчора відправила майже все… — Може, ти хочеш, щоб твоя мати пішла від нас?!
— Тату, я і так переказую вам майже всю свою зарплату! — але батько
Життєві історії 0
Оксана не просто знімала штори — вона рвала їх з люттю. Тканина тріщала, немов під ударами, і в цих різких рухах відчувалася майже особиста помста. Квартира дідуся, де ще зовсім недавно витав запах трав’яних настоянок і старих книг, тепер виглядала так, ніби по ній пройшовся ураган. — Леся, чого застигла? — прикрикнула Оксана на доньку, засовуючи в чорний пакет пачку грамот з написом «Почесному залізничнику». — Неси коробки з балкона. Все — геть звідси. Меблі розпиляти, ганчірки — бездомним. Щоб до приходу ріелтора тут все блищало, як в операційній. Леся притиснула до себе важку диванну подушку. Здавалося, відпусти вона її — і сама не втримається на ногах. — Мамо, ще дев’яти днів не минуло, — ледь чутно промовила вона. — Може, спочатку по-людськи попрощаємося?
Оксана не просто знімала штори — вона рвала їх з люттю. Тканина тріщала, немов
Життєві історії 0
Апофеоз настав, коли Лариса Дмитрівна привела «дизайнера» — свою знайому, яка вирішила, що для створення потрібної атмосфери слід заклеїти дзеркала в квартирі фольгою. — Це нейтралізує негативну енергетику, — повчала подруга в береті, що нагадував приплюснутий гарбуз. — Єдиний негатив тут — той, у кого є ключі від моєї квартири, — тихо пробурмотіла я. — Що ти сказала? — насторожилася свекруха. — Кажу, ідея блискуча. Відразу відчувається рівень. Може, ще шапочки з фольги зробимо? Щоб зв’язок з космосом не втрачався? Подруга затаїла образу, Лариса Дмитрівна оголосила, що я невихована, а ввечері Тарас влаштував грандіозний скандал. — Ти принижуєш маму! — кричав він, розмахуючи руками. — Якщо ти негайно не вибачишся і не почнеш варити заливне, я…
— З мамою все узгоджено, — кинув чоловік, поправляючи неіснуючі запонки. Рух вийшов ефектним,
Життєві історії 0
— Я стояла там, одна, як обпльована! Всі дівчатка сяють від щастя. Чоловіки поруч, квіти, привітання. А я… Наче мати-одиначка! При живому чоловікові! Всі прийшли! Мама з татом, твої батьки… Друзі, колеги. Навіть двоюрідна сестра! У відповідь — непроникна тиша. Тільки чавкаючий звук від кави. — Що сталося? — Аліна намагалася вгамувати тремтіння в голосі. — Чому ти хоча б не попередив? — Просто не захотів, — Валера недбало знизав плечима, ніби йшлося про вибір фільму на вечір. — Та як ти можеш… Це ж твій син, зрештою! — А мій? — питання пролунало крижаним осколком, що пронизав Аліну наскрізь…
— Чому ти не зустрів нас з Мішенькою?! — в голосі Аліни вирувала образа,
Життєві історії 0
— Чого ж так поспішила? Маргариті було ніяково, вона прекрасно розуміла, що так не роблять. До весілля вона вже жила з Олексієм, але він все не наважувався зробити їй пропозицію. Начебто кохав, залицявся, бігав за нею, і вона в нього закохалася по вуха, але Олексій відтягував момент з пропозицією. І тільки коли у Маргарити почав випирати живіт, він зважився зробити пропозицію. Мати Маргарити важко зітхала, батько хитав головою, погрожував поговорити з Олексієм, але дочка його зупинила. Засуджуючих поглядів було багато. Вона дала свою згоду з радістю, і того ж дня вони побігли подавати заяву. Побачивши дівчину з животом, секретарка зі співчуттям посміхнулася і поставила їх реєстрацію якомога ближче..
— Ну, давай, розповідай, що у вас тут буде, — звернулася свекруха до Маргарити.
Життєві історії 0
—… Гена, передай рушник… Наталя почула жіночий голос, коли він випадково натиснув «прийняти» в кишені. Вона дзвонила чоловікові, щоб з’ясувати, чи діставати запечене м’ясо. Ця фраза прозвучала так буденно, так по-домашньому, що Наталя спочатку навіть не зрозуміла сенсу. Вона стояла посеред своєї кухні, тримала в одній руці прихватку, в іншій — телефон, і дивилася на таймер духовки. Там залишалося три хвилини. Зовсім небагато до того, як вечеря буде готова. І, як виявилося, три хвилини до кінця її тридцятирічного шлюбу…
—… Гена, передай рушник… Наталя почула жіночий голос, коли він випадково натиснув «прийняти» в
Життєві історії 0
– У нас тут тільки дві кімнати, – пробурмотіла Свєта. – Ну так і нас ніби двоє? Або ти собі чоловіка знайшла? Мама не тільки активно спілкувалася з усіма родичами. Вона ще й активно розповідала їм подробиці свого і Свєткиного життя. І всі, звичайно, знали, що чоловік Свєтку кинув, шкодували її, мабуть, або зловтішалися. – У мене ж дочка ще є, – нагадала Свєта, проігнорувавши питання про чоловіка. Вона б, звичайно, не проти когось знайти, не була вона пристосована чоловічу роботу по дому виконувати. Та й хотілося тепла і ласки, піклуватися про когось, а то дочка останнім часом наїжачилася і віддалилася. Підлітковий вік, що тут скажеш…
На порозі стояла жінка в сірій мутоновій шубі. Її обличчя було трохи знайоме Світлані,
Життєві історії 0
Мати Галини з дитинства вселяла їй, що вона повинна ідеально утримувати в порядку свій будинок, і щоб чоловік не помічав її зусиль. Чоловіки не люблять, коли жінки влаштовують генеральне прибирання, прання та інші справи в їх присутності, особливо у вихідний день, тому треба всі справи переробити до приходу чоловіка. І Галина старалася. Вона вставала о п’ятій годині ранку, готувала сніданок і заготовлювала вечерю. Обідали вони в їдальні на роботі. Дружина приходила з роботи раніше за чоловіка і встигала навести порядок у квартирі, випрати, попрасувати, а ввечері готувалася до занять і перевіряла зошити…
Майже всю ніч Галина не спала. О 2 годині ночі чоловік боляче штовхнув її
Життєві історії 0
З похорону своєї Валентини Олександр Степанович вирушив прямо до рідного села. У квартирі, в якій він жив з дружиною до останньої її години, він залишатися більше не міг, та й не було сенсу. Незабаром вона переходила у власність сина його дорогоцінної Валечки, а спільних дітей у них не було…
З похорону своєї Валентини Олександр Степанович вирушив прямо до рідного села. У квартирі, в
Життєві історії 0
— Ти що робиш? — запитала жінка, хоча вже почала здогадуватися. Геннадій підвів голову і подивився на дружину без жодного здивування, немов чекав її. — Збираю речі. Завтра їдемо з дітьми в село… Назавжди. Світлана притулилася до дверного косяка. Ноги раптом стали наче милиці. — Яке село? Про що ти говориш? — До матері. Вона давно кликала. Там великий будинок, господарство. Дітям на повітрі буде краще, ніж у цій бетонній коробці. — А мене ти запитав?
Світлана повернулася з роботи раніше, ніж зазвичай. У магазині зламалася каса, і директор відпустив

You cannot copy content of this page