Життєві історії 0
— Ти ж наважилася закохатися в одруженого! — з докором сказала мама. — Ось і сиди тепер 14 лютого сама. — Мамо, ну що ти за людина? — засмутилася Катя. — Я й так почуваюся не дуже комфортно. А ти ще й вічно масла у вогонь підливаєш! — Ой, подивіться на неї, вона почувається некомфортно! — Світлана навіть руки в боки впирала, щоб висловити своє обурення сповна. — Я взагалі дивуюся, як ти до цього додумалася! Я тебе виховувала порядною людиною. А ти? Що ти робиш! Їй некомфортно, погляньте! У тебе немає совісті! — Ось як? — підхопилася Катя зі стільця. Вона гнівно подивилася на матір…
— Ти ж наважилася закохатися в одруженого! — з докором сказала мама. — Ось
Життєві історії 0
Олена та Льоша жили в орендованій квартирі і вже багато років мріяли про власне житло. У зв’язку з цим, більша частина зарплати Льоші відкладалася на перший внесок, і подружжю доводилося багато чого собі відмовляти. Хоча Олена часто про це забувала і робила безглузді, імпульсивні покупки. — А це ще що таке? — Льоша зупинився як укопаний у дверях ванної кімнати. — Нова пральна машинка. Тобі подобається? — з посмішкою запитала Олена, стаючи поруч із чоловіком. — А що сталося зі старою? — Льоша не поспішав радіти. — Нічого, просто вона вже застаріла. А тут і об’єм барабана більший, і функція сушіння є, і режимів набагато більше, — пояснила Олена. — Тобто ти витратила гроші на нову машинку, хоча стара ще була у нормальному стані? — уточнив Льоша…
Олена вийшла з дому, міцно тримаючи сина за руку, а він безперервно розповідав про
Життєві історії 0
— Де ви працювали до цього? — запитав Карину суворий чоловік у коричневому піджаку та чорній краватці, затягнутій так туго, що здавалося, ніби його шия ось-ось лопне. — Ніде, я хочу, щоб моїм першим місцем роботи стала ваша компанія, — з кокетливою посмішкою відповіла Карина. — Але в анкеті ви вказали, що вже працювали на подібній посаді. — чоловік здивовано підняв брови. — Так, напевно, я помилилася. — Карина невинно кліпнула очима. — Не думайте, я дуже здібна, тільки дайте мені шанс. — вона благально подивилася на свого ймовірного начальника. — Ні, вибачте, але на таку важливу посаду я не можу взяти людину без досвіду, до побачення. Він опустив очі на папери, що лежали перед ним, показуючи, що діалог з Кариною йому більше не цікавий. Дівчина залишалася на місці…
Двері перед Кариною плавно відчинилися, і вона увійшла в просторий, світлий хол, заставлений м’якими
Життєві історії 0
— У мене немає грошей, — ще тихіше сказала дружина. — От дідько! — вдарив рукою по столу Арсеній. Бій був програний, і настрій одразу впав. — Лера, чому ти обов’язково до мене чіпляєшся, коли я зайнятий? — Але ти весь вечір сидиш біля комп’ютера, коли мені про це сказати? — засмучено запитала Валерія. — Коли-небудь іншим разом! І що це значить, грошей немає?! Я ж тобі два тижні тому давав. — Вони скінчилися, — винувато промовила Лера. Хоча звинувачувати себе їй не було за що. З тих грошей, що їй дав Арсеній, на себе вона не витратила ні копійки. Вона навіть їжу купувала тільки ту, яку любить і їсть її чоловік. Лера згадала, як вона дивилася на свою улюблену булочку в магазині, яка й коштувала зовсім мало, але купити не наважилася. Про одяг, косметику та якісь процедури по догляду й говорити не було чого. — Скінчилися?! — обурився Арсеній. — Я розраховував, що тобі цього на місяць вистачить!…
— Сеня, мені треба купити доньці підгузки, — тихо промовила Лера. — Вони майже
Життєві історії 0
Прийшовши додому, Анна Вікторівна витрусила все з сумки, сподіваючись, що гроші просто загубилися в купі речей. — Все, ти від мене з’їжджаєш? — з усмішкою запитав Сергій Володимирович, окинувши поглядом вміст сумки дружини. — Сергію, мені не до твоїх жартів, у мене гроші зникли, — Анна Вікторівна вп’яте перебирала всі речі. — Ти впевнена, може, ти їх в інше місце поклала і забула про це? — Навіщо б я їх стала в інше місце класти, я їх зняла і поклала в гаманець. — На сто відсотків впевнена? — Ну… — питання чоловіка змусило Анну Вікторівну задуматися. Останнім часом вона й справді була досить розсіяною, часто могла забути навіть щось важливе…
Анна Вікторівна стояла біля каси магазину й гарячково шукала гроші по всій сумці. —
Життєві історії 0
— Ти впевнена? — вкотре перепитала Аліна. — Ой, досить! — зітхнула Христина. — Просто порадій за мене! Це весілля, а не прощання навіки. — Ти впевнена, що хочеш пов’язати своє життя з цією людиною? — Аліна наголосила на слові «цією», вклавши в нього все своє ставлення до Артема. — Так, — трохи роздратовано відповіла Христина. — І я більше не маю наміру це обговорювати. З самого початку роману з Артемом обидві подруги критикували його. У цьому Христина бачила й свою провину: як правило, плакатися під час сварок вона приходила саме до них. Усе хороше, що відбувалося в період недовгого спільного життя, забувалося подругами після кожної сварки — про скандали Христина завжди розповідала у бурхливих фарбах і зі сльозами на очах. Аліна наполегливо повторювала, щоб та кинула Артема під час кожного конфлікту, Віка благала подумати про себе і не вважати ці стосунки серйозними. Але у своєму рішенні Христина була непохитна: вона твердо вирішила будь-що йти до кінця…
— Ти впевнена? — вкотре перепитала Аліна. — Ой, досить! — зітхнула Христина. —
Життєві історії 0
Телефон задзвонив саме в той момент, коли Елла знімала шумозахисні навушники — дзвінкий, пронизливий, ніби хтось різко відчинив вікно в тихій кімнаті. — Привіт, Еллочко, — голос Віри звучав натягнуто бадьоро, з тією інтонацією, коли людина вже знає: її слова не сподобаються. — Слухай, ми тут з мамою подумали… Ну, ти ж знаєш, формат татового ювілею — такий собі… світський. Костюми, ведучий, світло. Загалом, ми вирішили, що тобі, напевно, буде там незатишно. Це не докір! Просто подумали, що ти, ну, не любиш усі ці вечірки…
Телефон задзвонив саме в той момент, коли Елла знімала шумозахисні навушники — дзвінкий, пронизливий,
Життєві історії 0
— Твоя родина? — Оля повільно обернулася від плити, де доваривала борщ. — Це та, яка три роки тому назвала мене шльондрою за те, що я була розлучена? — Не перебільшуй! Мама просто недоречно висловилася тоді! — Недоречно? Твій братик тоді ще додав, що такі, як я, народжують дітей заради аліментів. При моїй доньці сказав! Оля пам’ятала той день до найдрібніших подробиць. Перша зустріч із родиною Андрія. Ресторан «Прага», біла скатертина, кришталеві келихи. Свекруха Галина Петрівна оглядала її, як породисту кобилу на ярмарку — не вистачало тільки стан зубів перевірити. — А чоловік тебе чому кинув? — запитала вона тоді між салатом і гарячим…
— Твоя родина? — Оля повільно обернулася від плити, де доваривала борщ. — Це
Життєві історії 0
– А ти прийдеш до нас на мамине свято? Там буде такий величезний торт! Голос онука в трубці дзвенів від щастя, і у Наталії на секунду перехопило подих. – Яке ще свято, Тарас? – Ну як же! Мама сказала, що її підвищили! Тато вирішив влаштувати велику вечерю. Прийдуть важливі люди. Бабуся Світлана вже сукню собі придивляється. Наталя повільно опустилася на табурет. За вікном світило лютневе сонце, але її раптом пройняв озноб. – А коли все це буде, рідний? – У суботу! І мені дозволять не лягати спати до дев’ятої! Здалеку долинув голос Ірини: «Тарас, ти з ким розмовляєш?» Почулася метушня, і через мить у слухавці пролунав голос дочки: – Мамо? Привіт. Тарас знову поцупив мій телефон. – Ірина, що за свято в суботу? Невелика пауза. Наталя чітко почула важкий видих. – Це просто вечеря. Мене призначили заступником директора. Микита вирішив відзначити. – Вітаю. А сказати мені ти коли збиралася?
– А ти прийдеш до нас на мамине свято? Там буде такий величезний торт!
Життєві історії 0
— Моя товстуха вдома котлети ліпить, — сміявся Віктор, обіймаючи струнку брюнетку за талію. — Уявляєш, Оленко? Щовечора одне й те саме — борщ, котлети, макарони. Наче в їдальні живу, чесне слово! — Бідненький, — промурмотіла дівчина, поправляючи його краватку. — Зате я тобі влаштую справжнє свято смаку. У тому французькому ресторані, пам’ятаєш? — Ще б пак не пам’ятати! — Віктор поцілував її в щоку. — Там хоч почуєшся людиною, а не чоловіком прислуги. — А що вона взагалі вміє, крім як котлети ліпити? — хихикнула Олена, притискаючись ближче. Я стояла біля входу в кафе, стискаючи в руці телефон. Прийшла забрати замовлений торт на його день народження — завтра виповнювалося сорок п’ять. Спеціально замовила з написом «Коханому чоловікові». От дурна…
— Моя товстуха вдома котлети ліпить, — сміявся Віктор, обіймаючи струнку брюнетку за талію.

You cannot copy content of this page