Цей день

— Мамо, а чому, коли ти приходиш з роботи, відразу йдеш готувати, потім миєш посуд, потім ще якесь прання… Ти що, не втомлюєшся? — Маша сиділа за столом і спостерігала за матір’ю. — Тато ось, коли з роботи повертається, першим ділом падає на диван і чекає, що ти покличеш вечеряти. Валентина здивовано поглянула на дочку. Однак, устами дитини… І що відповісти? Так майже у всіх сім’ях прийнято? А чому саме так? Адже це ж несправедливо. — Ось тато повернеться, ти в нього запитай. Мені навіть цікаво, що він тобі відповість, — віджартувалася Валя. Коли Михайло повернувся і, як зазвичай, ліг на диван перед телевізором, чекаючи на вечерю, Машка задала батькові провокаційне питання…

Сьогоднішній день Валентини був точно таким же, як і більшість буднів. Встала о шостій

Життєві історії 0

— Слухай, ти так говориш, ніби я йду на побачення. — А воно і є побачення, — сказала Віра і, підморгнувши нареченому, подзвонила. Вона ще два дні тому попередила матір, що прийде знайомити її зі своїм майбутнім чоловіком. Ольга Павлівна зраділа — зрештою, її дівчинка давно вже виросла, закінчила інститут, і тепер, включившись у процес заробляння грошей, могла забути про те, що таке сім’я. Через пару секунд двері відчинилися, молода жінка посміхнулася і зробила крок назад, щоб пропустити гостей. — Це вона? — ледь чутно запитав Ігор у Віри. — Вона, вона, — весело відповіла дівчина і, підійшовши до матері, поцілувала її. — Ну, це він, Ігор, — сказала Віра і подивилася на свого нареченого, який все ще дивився з подивом на Ольгу Павлівну…

— Отже, май на увазі, — звернулася Віра до свого нареченого Ігоря, поправляючи складки

Життєві історії 0

— Вікуля, а що це за страва? — Єгор нахилився до тарілки, театрально принюхався. — Паста якась італійська? Або просто макарони із сосисками? Я подивилася на нього через стіл. Він посміхався широко, добродушно, як завжди. Ніби не розумів, наскільки його слова ріжуть. — Паста карбонара, — відповіла я рівно. — З беконом, сиром та вершками. — А-а-а, карбонара! — він плеснув себе по колінах. — Костян, чув? Твоя дружина освоїла італійську кухню! А ми думали, знову сосиски з макаронами, як минулого разу…

— Ну що, Вікуля, знову макарони? А Костіка у мами завжди м’ясом годували. Брат

Життєві історії 0

В останні місяці невістка не оплачувала комунальні послуги, абсолютно не стежила за будинком і, що найгірше, сьогодні в обід вона повідомила, що звільнилася з роботи. Про це мамі в паніці заявив її любий Вася. А сам синочок перебував у млявому пошуку роботи. Всі ці проблеми в житті її сина Світлана Ігорівна сприймала як особисту образу. І сьогодні ввечері вона вирішила влаштувати серйозну розмову, так би мовити, розбір польотів. І ось з цією важливою місією вона зараз наполегливо дзвонила у двері квартири сина…

Світлана Ігорівна, свекруха Галини, була в люті. Змушувати свою невістку виконувати всі обов’язки по

Життєві історії 0

Вночі Ілля розбудив дружину і сказав, що йде. — Що сталося? — злякано запитала Ольга сонним голосом. — Я йду від тебе до іншої. Ти мені більше не потрібна. — У якому сенсі? Що не так? — Чого тобі не зрозуміло? Я зустрів іншу, яка молодша за тебе і в тисячу разів привабливіша! — І що далі? Мені тебе привітати? — з сарказмом вимовила Ольга…

Вночі Ілля розбудив дружину і сказав, що йде. — Що сталося? — злякано запитала

Життєві історії 0

Свекруха, яка, мабуть, все одно чекала іншого прийому, була незадоволена. — І що це за господиня, яка не може накрити стіл? Хіба в кафе смачно нагодують? Та й націнка там втричі дорожча, ніж вдома вийшло б. Все без душі і домашнього тепла. Я ось на свої свята завжди готувала для гостей все найсмачніше сама, своїми руками. — Так, мамо, але це якщо руки ростуть звідти, звідки треба, ну ти розумієш… Не всім дано, — уїдливо підтримала її зовиця, попиваючи чай з цукеркою. — Тільки гроші марнувати, — продовжувала свекруха…

— Мамо, будь ласка, їдьте! Це свято тільки моєї дружини. — Ти серйозно, синку?

Життєві історії 0

Ігор відклав ложку, так і не доївши суп. Його настрій, і без того похмурий після розмови з сусідом по гаражу, остаточно зіпсувався. — Олено, ти подивися на нього, — Ігор кивнув у бік сина, який захоплено переписувався з кимось у телефоні. — Ну вилитий же цей… як його… Адоніс. Або Таркан. Денис навіть не підняв голови, звично пропускаючи батьківські колючки повз вуха. Олена ж стиснула губи, відчуваючи, як всередині натягується тонка струна терпіння. — Ігор, припини, — тихо сказала вона. — П’ятнадцять років платівка грає. Зміни репертуар…

Звук телевізора, що працював у вітальні, перекривав розмірене дзенькання ложок об тарілки, створюючи ілюзію

Життєві історії 0

— Та щоб ти згорів разом зі своїм ремонтом! — Марта з усієї сили кинула пульт у стіну, прямо над головою Олександра. Той просвистів у сантиметрі від його вуха, врізався в старий пластиковий плафон бра і розніс його на друзки. Осколки дощем посипалися на лаковану полицю «стінки», купленої ще в їх першу річницю. Олександр навіть не здригнувся. Мовчки вийшов у коридор і, натягуючи важкі черевики, кинув убік: — Тобі лікуватися треба. Тебе в дурці зачекалися. — Ти куди намилився? — Марта вискочила слідом, у халаті, розпатлана, вся на взводі. — До цієї фарбованої з сорок четвертої? Я бачила, як ти їй біля під’їзду посміхався! — Та замовкни ти, — процідив Олександр, розправившись із шнурками. Випростався на весь зріст і зміряв дружину холодним поглядом. — Набридла. До Антона йду…

— Та щоб ти згорів разом зі своїм ремонтом! — Марта з усієї сили

Життєві історії 0

— Мамо, ти не розумієш. Це між нами. Ти втручаєшся не туди… — Ти живеш, як твій батько. З претензіями, звинуваченнями і відчуттям, що всі тобі щось винні. А вона тобі нічого не винна. Вона твоя дружина, а не служниця. — Я що на неї руку піднімаю, чи що? — Не треба піднімати руку, щоб знищувати зсередини, — твердо відповіла мати. — Я колись промовчала. Ти прекрасно пам’ятаєш, як я жила з твоїм батьком. Так ось — більше я так не вчиню. Світлана стояла в коридорі, не в силах поворухнутися. Її ніби заморозило. Вона чула кожне слово. І не могла повірити, що ці слова звучать на її захист…

Світлана стояла біля плити і мовчки мішала суп. Пара з каструлі била в обличчя,

Життєві історії 0

— У тебе, Машенька, руки просто золоті, — похвалила вона невістку, відкушуючи шматочок рум’яного сирника. — Ну до чого ж смачно! Прямо як у моєї покійної свекрухи виходить, царство їй небесне. Марія, невістка Анни Іванівни і за сумісництвом господиня цієї самої чотирикімнатної квартири, мовчки розливала чай по чашках. На обличчі її грала якась дивна напівпосмішка. — До речі, я тут дещо вирішила, — продовжувала Анна Іванівна, розмішуючи цукор у чаї. — Навіщо мені стільки нерухомості? Все одно ми тепер з вами живемо великою родиною. Тож вчора поїхала до нотаріуса і переписала свій будинок на старшого сина, на Вітю. Нехай господарює тепер там зі своєю родиною. А то бідний хлопчик так скаржився, що втомився по орендованих квартирах мотатися з дружиною і дітьми. Тепер у них буде свій куточок, і я спокійна. Вона відхлипнула чаю і самовдоволено відкинулася на спинку стільця, чекаючи схвалення. Марія навіть не змінила виразу обличчя. Тільки посмішка стала трохи ширшою…

Анна Іванівна велично опустилася на м’який стілець за кухонним столом і задоволено посміхнулася. Яка