Цей день

– Ну, як провели час? Як дідусь? – обійняла і розцілувала їх мати. – Ми ходили гуляти в парк, годували голубів, їли морозиво, – доповів Андрій, старший. – А мені дідусь обіцяв навчити на велику кататися, якщо ти дозволиш, – похвалився Діма. – Мамо, можна? – Ось якщо дід купить тобі велосипед, тоді й поговоримо. – А він уже собі купив, – діловито повідомив Андрій. – Каже, йому треба бути в формі тепер. Олена здивувалася, але утрималася від коментарів. – Ідіть мийте руки. Будемо вечеряти. – А ми вже повечеряли у дідуся. Тітка Таня нас нагодувала. – Яка ще тітка Таня? – здивувалася вона…

Тієї суботи Олена влаштувала генеральне прибирання. Тому синів відправила до дідуся, щоб вони не

Життєві історії 0

– Мені не подобається ця булочка, збігай, купи іншу, – говорила Юля Олені, і та бігла купувати іншу булочку. – Якщо ти негайно не припиниш співати, мене знудить! – говорила Юля, і Олена припиняла співати. – Іди геть. Мені не подобається твій запах. І Олена йшла. – Чому ти дозволяєш їй знущатися над собою? – запитав одного разу Рома, коли Юля пішла до вбиральні – не хотіла, щоб він бачив, як у неї відходить мокрота. Чужим про хворобу Юлі вони не говорили. Але чи був Рома чужим? Олені подобалося, як він сміється, подобалася ямочка у нього на щоці і те, як він прямо дивиться в очі. – У Юлі складний характер, – ухильно відповіла Олена. – Але я її все одно люблю…

Всі знали, що Юлі скоро не стане. І вона теж знала. Тому й мучила

Життєві історії 0

Виїжджаючи, він хотів сказати Ірині про те, що вже підготував всі документи для розлучення, але не став. Вирішив, що зробить це як тільки повернеться. І знову Іра не відчула навислої над собою загрози. Відрядження Олега проходило як зазвичай, за тим винятком, що через кілька днів до нього приєдналася Поліна і їхні вечори були наповнені все тією ж палкою пристрастю. Але одного разу з Олегом сталася біда. Він поспішав на ділову зустріч, коли побачив, що на тротуар летить машина, яка втратила керування…

Уже кілька місяців Олег мріяв розлучитися зі своєю дружиною Іриною. Разом вони прожили сім

Життєві історії 0

У холодильнику, крім курки і кабачків, нічого не було. Чоловік економив навіть на яйцях, купуючи тільки 10 штук, щоб вранці приготувати омлет. — Донечко, давай попросимо тата, і він сходить за продуктами… Млинці нема з чого пекти… — зітхнула Анна. — Я вже був цього тижня в магазині! — спалахнув Олексій. — І що? Немає ні яєць, ні молока! А масло ми взагалі не купуємо вже рік! — У ньому холестерин! Масло шкідливе. — Це жадібність шкідлива! Іди в магазин, інакше твоя мама буде сидіти в гостях на воді і сухарях! У нас до вихідних якраз тільки це і залишиться!

Анна сиділа на кухні, поклавши голову на руки. Тиша. Всього кілька хвилин, поки молодша,

Життєві історії 0

– Ти що, мала нахаба, масло вершкове на хліб мажеш? – тітка Маруся нависла над Асею зі спотвореним від злості обличчям, – Маргарин на що? Дивись, нахлібниця, і куди в тебе лізе все це? – Я трохи, тітонько, зовсім трішки, маргарин несмачний такий, – Ася заплющила очі і втягнула голову в худенькі плечі. Тітка докоряла їй кожним шматком, незважаючи на те, що Асина мама регулярно надсилала гроші з надлишком, і на їжу, і на одяг зі взуттям. – А ну зникни з моїх очей…

– Ти що, мала нахаба, масло вершкове на хліб мажеш? – тітка Маруся нависла

Життєві історії 0

— А ти знаєш, чийого сина ти виховуєш? Адже він не рідний тобі! — Що ти несеш! — Андрій ледь стримався, щоб не вляпати жінці ляпаса. Від почутого вся вулиця, освітлена вогнями ліхтарів, раптом закрутилася у нього перед очима. Він різко заплющив очі, намагаючись зупинити цей шалений рух, захотів грубо схопити Наталю і струсити, як слід, щоб вона замовкла і перестала говорити такі речі, але та безжально продовжувала: — Дивись, як зблід! А то сам не здогадався! Максим ваш народився занадто рано! А весілля поспішне. Думаєш, так любила тебе Настя, що терміново під вінець їй потрібно було?! Ха!

— Почала, то договорюй! — Андрій підвищив голос на Наталю, — А не знаєш

Життєві історії 0

– Та ти без мене загнешся! Ти нічого не зможеш! – кричав чоловік, складаючи свої сорочки у велику сумку. Але вона змогла. Не загнулася. Можливо, якби дала собі час подумати про те, як вона буде виживати з двома дітьми, вигадала б собі різні жахи, то, дивись, і пробачила б зраду. Але не було цього часу, їй пора дочок до садочка вести і потім на роботу бігти. А чоловік тільки пів години тому прийшов додому: задоволений новим коханням, весь такий у собі впевнений.

– Та ти без мене загнешся! Ти нічого не зможеш! – кричав чоловік, складаючи

Життєві історії 0

Вранці вона сиділа на кухні і розуміла, що на роботу вона сьогодні не піде. І тут в будинок зайшов Дімка. – Привіт! – буркнув він. Катя сиділа, дивилася на нього і мовчала. Вона думала, що почне кричати і з’ясовувати стосунки, але сил на все це у неї не було. – Ти де був? – просто запитала вона. – Катя… розумієш… я зрозумів, чого мені не вистачає для повного щастя. – І чого ж? – Дитини! Катя дивилася на Дімку нерозуміючим поглядом. Дитини? Дитини?! Він же ніколи не хотів дітей! Він і їй відразу сказав, що він її кохає, але до дітей не готовий. Але вона так сильно кохала його, що прийняла цю умову. – Ти хочеш, щоб у нас була дитина? – насправді Катя завжди мріяла про дітей і ось. Може, зараз у неї з’явиться шанс. – Катруся, розумієш, тобі скоро буде 40. Ну яка дитина у нас може бути? Ти прекрасна жінка, ми прожили з тобою 15 чудових років, але дитину від мене чекає інша…

Катя розставила на столі красиві тарілки, ложки, виделки, келихи. Потім зайшла на кухню і

Життєві історії 0

Анатолій з Вікою вже випили по келиху ігристого в невеликому затишному барі на нижній палубі і тепер із задоволенням милувалися пейзажами, що пропливали повз. Раптом у групі інших екскурсантів чоловік помітив жінку, дуже схожу на Олену. Вона була з подругами, сміялася і виглядала так, ніби безмежно щаслива. «Та ні, не вона. Просто схожа. Ця занадто вже щаслива. З чого б Олені радіти?» — подумав він. А сам раз у раз вдивлявся в цю компанію, намагаючись зрозуміти, Олена це чи ні.

— А куди це ти зібралася? Та ще й така ошатна! — обурився Анатолій,

Життєві історії 0

Олена відразу помітила мою задумливість, відповіді невлучні. Та й що може сховатися від уважної дружини, з якою ми живемо разом ось уже скоро 10 років, а знайомі ще з першого класу?! Почекавши до вечора, вона за вечерею прямо запитала, що зі мною відбувається. — Як, — каже, — її звати? — Кого? — ошелешено відповів я (от як вона дізналася про дівчинку? Може, їй теж дзвонили?). — Надя, — кажу. — Надійка. — Ах, Надійка, значить… Я у тебе просто Олена, а вона, значить, Надійка?! — підвищує голос дружина. — Ну так, — кажу. — Надія Павлівна Семенкіна. — Ти мені ще номер паспорта її скажи! — кричить Олена. — Та ніякого паспорта у неї немає, навіщо він їй?

— Павло Іванович? — голос у слухавці був холодним і офіційним. — Так, я