Доїдати шашлики вони не стали. Просто кинули все — мангал, шампури з недоїденим м’ясом, тарілки із засохлим соусом — і поїхали до міста. Я стояла на ганку, дивилася, як пил за їхньою машиною осідає на полуницю, яку я ще не встигла полити, і відчувала — відпустило. Порожньо, але вже не тягне…
Доїдати шашлики вони не стали. Просто кинули все — мангал, шампури з недоїденим м’ясом,
Сергій поправив краватку, випростався й промовив — голосно, щоб почув увесь стіл: — Так, та тепер я голова сім’ї! Утримую дружину, забезпечую всім необхідним! Ольга підняла голову. У залі стало тихіше — не з її волі, просто кілька гостей переглянулися, відчувши в повітрі дивну напругу. — Що ти сказав? — запитала вона спокійно. Занадто спокійно…
— Ти ж голова сім’ї, отже, сам себе й забезпечуй, — заявила Ольга. Чоловік
— Олю, тітка Зіна їде. Сергій сказав це мені в спину. Я спочатку навіть не обернулася. Подумала — мабуть, почулося. — Куди їде? — До нас. З Вітею та Костею. Костя шукатиме роботу в місті. Я повільно поклала тарілку в сушарку. Вода з пальців капала на підлогу. Потерла перенісся — така звичка, коли всередині починає смикатися. — Надовго?…
У вівторок ранок починався як завжди. Аліна вже побігла до школи, надворі мрячив нудний
— Твоя мама у нас жити не буде! — заявив Ігор, з гуркотом поставивши чашку на кухонний стіл. Чай розлився на чисту скатертину, але він цього навіть не помітив. — Я одружився з тобою, Аліно, а не з твоєю мамою. У нас двокімнатна квартира, а не будинок для літніх людей. Аліна завмерла з рушником у руках. Їй здалося, ніби її вдарили під дих. — Ігорю, але їй потрібна допомога, — тихо, намагаючись стримати сльози, що наверталися на очі, відповіла вона. — У мами був складний перелом…
— Твоя мама у нас жити не буде! — заявив Ігор, з гуркотом поставивши
— Ого! Ви сьогодні рано, Надіє Олександрівно! — здивовано вигукнула Варвара, відчиняючи двері свекрусі. На порозі стояла невисока жінка в сірому плащі, з акуратно укладеним сивим волоссям. Її очі, зазвичай променисті й живі, сьогодні здавалися згаслими. — Я не вчасно? — тихо запитала свекруха, переступаючи з ноги на ногу. — Та що ви! Заходьте, звісно. Максим якраз удома, у вітальні працює. Варвара допомогла Надії Олександрівні зняти плащ і провела її на кухню…
— Ого! Ви сьогодні рано, Надіє Олександрівно! — здивовано вигукнула Варвара, відчиняючи двері свекрусі.
Коли Світлана дізналася, що чекає дитину, на сімейній нараді постало питання: хто ж доглядатиме малюка? — Я не збираюся йти у декрет, — наполягала Світлана. — Ми живемо в сучасному світі, де це цілком нормально, коли вихованням дитини займається батько. — Ти хочеш, щоб я сидів удома? — Іван від почутого ледь зі стільця не впав. — Я тобі не нянька! До речі, няня… — Ніяких няньок у нашої дитини не буде, — далі гнула своє Світлана. — Тільки ти. І я у вихідні…
Коли Світлана дізналася, що чекає дитину, на сімейній нараді постало питання: хто ж доглядатиме
— Знаєш що, — сказала вона нарешті. — Я втомилася. Втомилася прибирати за тобою, втомилася готувати, втомилася бути невидимкою у власному домі. — І що ти пропонуєш? — Валерій нарешті відірвався від телевізора й подивився на дружину. — Найняти хатню робітницю? На мою пенсію? — Я пропоную розлучитися. — Слова вирвалися самі собою, і жінка аж здивувалася власній сміливості…
Галина завжди вважала себе терплячою жінкою. Тридцять п’ять років шлюбу — це не жарт.
– Мені потрібна сорочка, – він навіть не обернувся. – Бачив у «Колінсі». Дві з половиною тисячі. Темно-синя, приталена. Приталена. На живіт, який випирає з-під футболки, коли він сідає. Я поставила пакети. Зняла взуття. Пройшла до кухні. – У нас немає двох з половиною тисяч на сорочку. – Римма, ну ти ж розумієш, – він з’явився у дверному прорізі, спирався на одвірок. – Чоловік має гарно виглядати. Я не можу ходити в старому. Чоловік, який три роки не приніс додому жодної копійки…
– Мені п’ятдесят три, а я ще подобаюся молодим, – Геннадій повернувся до дзеркала
Мій співмешканець думав, що я у відрядженні, і привів дівчину. Я заблокувала їх у спальні до мого приїзду… …Я працюю провідною інженеркою-інтеграторкою у компанії, яка розробляє та встановлює системи «Розумний дім» преміум-класу. Моя квартира — це не просто житло, а особистий випробувальний полігон. Тут немає звичайних вимикачів, вхідні двері важать двісті кілограмів і відчиняються за біометрією. Штори, клімат, світло, замки, музика — усе підключено до єдиного сервера, який я збирала й програмувала власноруч…
Мій співмешканець думав, що я у відрядженні, і привів дівчину. Я заблокувала їх у
Ірина побачила їх обох в один день. Так вийшло — не планувала. Уранці заїхала до матері, ввечері зустріла батька в кав’ярні біля роботи. Між цими двома зустрічами минуло близько шести годин. Але саме того дня щось усередині клацнуло…
Ірина побачила їх обох в один день. Так вийшло — не планувала. Уранці заїхала

You cannot copy content of this page