«Зайчику, перекажи ще дві тисячі» — писав чоловік. Я переказувала. А потім він забув закрити ноутбук — і я дізналася, куди йдуть мої гроші…
Уранці Андрій варив мені каву. Поцілував у скроню. Сказав: — Марино, у мене сьогодні
І тут Віталій, уже після другої чарки, каже: — Та не переймайтеся, дівчата. Це в нас кліматична установка барахлить. То спека, то скандал. Усі розсміялися. Люди часто сміються, коли не знають, як реагувати. А я сиділа з цією водою й стримано посміхалася. Потім він ще додав: — Я з нею тепер як із гранатою. Ніколи не знаєш, коли вибухне…
Я зрозуміла, що зараз вижену Віталія, коли він посміявся з моєї мокрої нічної сорочки.
— Льоню, ти обіцяв мені половину квартири за дитину, тож збирайтеся й виселяйтеся!  — Вибачте, а ви з чим прийшли? З животом, упевненістю чи одразу з бригадою захоплення? — Він сказав, що це його квартира! — Він багато чого казав. Особливо коли йому це було зручно…
— Льоня обіцяв мені половину квартири за дитину, тож збирайтеся й виселяйтеся! — Вибачте,
— Спадщину твоєї бабусі треба віддати моєму старшому синові! — свекруха зачинила мене на кухні, вимагаючи віддати гроші брату чоловіка…
— Ти нікуди не підеш, доки ми все не вирішимо! Вероніка Михайлівна, важко переступаючи
Повернулася додому раніше й випадково почула слова чоловіка: «Я її не люблю. Просто мені ніде жити. Ось і терплю»…
Повернулася додому раніше й випадково почула слова чоловіка: «Я її не люблю. Просто мені
— Поки дитина спить 2 години, ти могла б швидко прибрати й приготувати вечерю! Ти ж все одно сидиш вдома!… …Іноді люди думають, що шлюб розпадається через зради, зраду чи великі драми. Насправді іноді його знищує одна фраза, сказана з таким спокоєм, ніби це закон природи…
— Поки дитина спить 2 години, ти могла б швидко прибрати й приготувати вечерю!
— Самець спить з різними, однієї самки мені замало! Це природа!  — сказав мені чоловік. — Чудово. Тоді самка обирає найсильнішого. Довелося пояснювати йому всі закони природи й піти на побачення з іншим…
— Самець спить з різними, однієї самки мені замало! Це природа!  — сказав мені
— Розділимо бабусине золото порівну, а доглядай за нею сама, ти ж онука, — заявила тітка Лариса, з гучним клацанням зачиняючи пошарпаний оксамитовий футляр. У задушливій кухні пахло валокордином, підпаленими сухарями та пилом, що осідав на фіранках із вицвілими волошками. Поліна сиділа на краєчку табурета, стискаючи в долонях остиглу чашку чаю, і дивилася, як пухкі пальці тітки з бездоганним бордовим манікюром впевнено згрібають зі столу тонкі ланцюжки, дуті радянські браслети та важкі сережки з темно-малиновими рубінами. — Тітонько Ларисо, ви серйозно?…
— Розділимо бабусине золото порівну, а доглядай за нею сама, ти ж онука, —
«Твого тут нічого немає!» — кричала свекруха, не знаючи, чия зарплата насправді покриває іпотеку сина… …— І щоб твого духу біля серванту не було! Тамара Петрівна притиснула долоню до столу. Солонка підскочила. — Мамо, ну годі вже, — пробурмотів собі під ніс Андрій. Він сидів на табуреті й великим пальцем гортав стрічку в телефоні. На обличчі застигла звична маска байдужості. — Що значить «годі»? — розлютилася мати. — Я чотири роки на це неподобство дивлюся! Утриманка із села. Андрій цілодобово на морозі по об’єктах мотається. Бігає, перевіряє, здає цехи. А ця мадам удома сидить…
«Твого тут нічого немає!» — кричала свекруха, не знаючи, чия зарплата насправді покриває іпотеку
Вона запізнювалася вже на сорок хвилин. Ані дзвінка, ані повідомлення. Я писав: «Ви скоро?» — галочки сірі. Уже збирався встати й піти. Подумав: «Ось і весь роман, навіть до зустрічі не дійшло». І тут двері відчинилися. Увійшла жінка. Я подивився й не впізнав. Зовсім. Світле волосся — так, але все інше… Обличчя важче, старше, втомлене. Геть не та, що на фото…
Я приїхав до кав’ярні за десять хвилин до призначеного часу. Сів біля вікна, замовив

You cannot copy content of this page