Цей день

Вадим завмер на секунду, його плечі напружилися, але він одразу надів на обличчя маску ображеної доброчесності і повернувся до дружини. — Це елементарна гігієна, Олена. І повага до партнерів. Ми зустрічаємося в ресторані, в закритому кабінеті. Я повинен виглядати і пахнути презентабельно. — У ресторані… — відлунням повторила вона. — Звичайно. А я думала, ти сказав, нарада в офісі. — Ми починаємо в офісі, потім їдемо на вечерю. Все, досить мене допитувати! — він роздратовано клацнув замком портфеля. — Я роблю це заради нас. Заради сім’ї. До речі, я там замовив кур’єрську доставку, привезуть тобі дещо. Дрібниця, але приємно. Щоб ти не дулася. Олена здивовано підняла брову. Подарунки без приводу Вадим не робив вже років п’ять…

— Ти справді думаєш, що я повірю в «термінову нараду» в суботу ввечері, Вадиме?

Життєві історії 0

— Ви мій холодильник спустошуєте! — одного разу випалила свекруха. Олена в подиві відірвалася від плити. Дивна претензія, з огляду на обставини. Невістка спочатку навіть подумала, що їй почулося. — Вибачте, що? — Я кажу, ви мене об’їдаєте! — повторила Тамара. — Кожен день тягаєте йогурти, ковбасу, сир… У мене пенсія маленька, я не можу вас усіх прогодувати! — Але ж ми самі купуємо продукти… — Ага, самі ж їх з’їдаєте, а потім лізете в моє! — буркнула свекруха. — Ні вже, будемо ділити полиці…

— Твоя мати знову кричала так, ніби ми весь її будинок обнесли! — поскаржилася

Життєві історії 0

Одного разу в вечірню зміну Ольги Львівни всіх дітей забрали, залишилася одна Аліночка. Тата дівчинки довго не було. Коли він нарешті прийшов, то вибачився перед Ольгою Львівною і пояснив, що його затримали на роботі. Щоб якось загладити свою провину, Сергій запросив симпатичну виховательку в суботу разом з Аліною поїхати за місто, на шашлики. Аліночка, почувши це, підтримала батька і дуже просила улюблену Ольгу Львівну поїхати з ними. Жінка не встояла і погодилася…

Вранці в групу до Ольги Львівни зайшла завідуюча разом з незнайомим чоловіком і маленькою

Життєві історії 0

— Ти в своєму розумі, синку? Він збирається одружитися… З циганкою! Де ти її підібрав? На вокзалі? У таборі? У степу? Я не дам тобі благословення. Іди… — Лариса відвернулася від сина і заплакала. — Мамо, де познайомилися, там познайомилися… Все буде добре. Ось побачиш. Русаліна буде чудовою дружиною, — Валерій погладив маму по плечу. Але Лариса тільки сильніше втиснула голову в плечі. Для неї, жінки, яка прожила тридцять років у суворому академічному мікрорайоні, саме ім’я «Русаліна» звучало як вирок спокійній старості. Вона бачила перед собою не «чудову дружину», а галасливі табори, строкаті спідниці і вічний обман, про який попереджали в старих фільмах. Через тиждень Валерій, проявивши невластиву йому впертість, все ж привіз наречену додому.

— Ти в своєму розумі, синку? Він збирається одружитися… З циганкою! Де ти її

Життєві історії 0

Але Мариночка все одно розповідає про наше майбутнє, фантазує. Буває, сяде на ліжко і давай вигадувати. – У тебе, Славко, – це вона мені, – сім’я велика буде. Троє, ні, четверо дітей і дружина красуня… – Нехай, – кажу, – вона лікарем працює, добре? – Добре, нехай працює. Так ось, а ти відомим слідчим станеш, – це Мариночка мою пристрасть до книжкових детективів в реальність трансформує. – Будеш трубку носити і всі дівчата в тебе закохані будуть. – Та кому я потрібен буду, лисий, – і рукою на свій голий, як коліно, череп показую. – Це дурниця, Славко, волосся – не головне. Набагато важливіше те, що в душі у тебе… Правильно, душа важливіша…

Мариночка… Так її називають діти. Може, тому, що вона не робить уколів, а найчастіше

Життєві історії 0

Наталю, свою наречену, з якою вони разом жили вже більше року в ситуації, що не залишала простору для уяви, в компанії свого кращого друга. Наталя, скрикнувши від несподіванки, дивилася округлими від страху очима. Друг, тепер уже, зрозуміло, колишній, теж напружився, мабуть, вирішив, що його будуть бити. Тільки в Олексія не було ніякого стану афекту! Замість цього раптом защеміло серце і до очей підступили сльози. Він шмигнув носом. — Забирайся! — кинув тому, кого майже за брата вважав. Коханець нареченої миттєво одягнувся і помчав. Наталка так і залишилася ховатися під ковдрою, яку разом вибирали в торговому центрі… Олексій хотів з акулами, а вона взяла з дурними рожевими сердечками. — Коханий… — жінка закліпала віями, — я не винна!

Олексію доводилося слухати, читати історії про те, як чоловік, який застукав свою кохану з

Життєві історії 0

Ось тільки з віком проблем від Вальки ставало не менше, а більше. Марина вступила на бюджет, Валька – ні. Звичайно ж, її «прилаштували», і кілька років мама і дядько Слава виверталися навиворіт, щоб оплачувати її «навчання». Потім розгорівся скандал через цю саму квартиру. Це була спадщина Марининої бабусі. Саме Марининої, це була бабуся по батькові. І квартиру вона заповіла онучці, ніби відшкодовуючи їй зло, заподіяне непутящим сином, який полюбляв гуляти наліво. Тільки онучці, без жодних «але»…

Побачивши на порозі о пів на одинадцяту ночі Вальку з валізами, Марина таки здивувалася.

Життєві історії 0

— Дівчино, можна хоча б половину упаковки? — Анна Павлівна підсунула до віконця жменю монет. Фармацевт похитала головою, не піднімаючи очей від монітора. На прилавку лежав білий пакетик з таблетками від тиску — тридцять штук, як прописав кардіолог. Анна Павлівна перерахувала дрібні гроші ще раз. Не вистачало вісімдесяти гривень. У кишені завибрував телефон. На екрані висвітилося «Наталка». — Мамо, — схлипнула дочка в трубку. — У Сергійка температура третій день. Антибіотики закінчилися. Анна Павлівна відійшла від віконця, пропускаючи наступного покупця. Серце кольнуло під лівою лопаткою. — А Вітя? Зарплату ж вчора мали… — Затримують. Мамо, я не знаю, що робити. Молодша теж кашляє. Анна Павлівна згребла монети назад у гаманець. Таблетки залишилися лежати за склом. — Зараз перекажу, — сказала вона, виходячи з аптеки на морозне повітря…

— Дівчино, можна хоча б половину упаковки? — Анна Павлівна підсунула до віконця жменю

Життєві історії 0

Вона пішла з життя кілька років тому… А він все одно час від часу подумки просив у неї вибачення. За те, що був не таким уважним, як слід було б, не завжди знаходив слова ласки і занадто рідко просто був поруч. Хоча останні роки він і жив з нею під одним дахом, так і не наважившись завести власну сім’ю. Формально він дбав про матір, але насправді, як йому здавалося тепер, це вона продовжувала дбати про нього. Робота займала майже весь його час — з ранку і до пізнього вечора. Адже жити треба було на щось. На особисте життя залишалися лише вихідні, і іноді він вибирався на побачення, які незмінно закінчувалися нічим. Як тільки жінки дізнавалися, що він живе з матір’ю, зустрічі припинялися. Згодом він до цього звик і перестав засмучуватися. А потім її не стало…

Вона пішла з життя кілька років тому… А він все одно час від часу

Життєві історії 0

— Яка спадщина? — недовірливо перепитав Павло, коли Аня, відсторонившись від нього, пройшла до вітальні і опустилася на диван. Його гнів миттєво змінився жадібною цікавістю. — Від кого? — Від моєї двоюрідної бабусі, — відповіла Аня, все ще намагаючись усвідомити новину. Сумка так і залишилася стояти в коридорі, символ перерваної втечі. — Двоюрідною? Це та старенька, про яку ти раз у житті згадувала? І що вона тобі залишила? Сервіз? Скриньку?…

— Яка спадщина? — недовірливо перепитав Павло, коли Аня, відсторонившись від нього, пройшла до