— Пашо, ти хочеш сказати, що жінка, з якою ти прожив п’ять років і яка пішла від тебе зі скандалом, щотижня сидітиме за нашим столом? — Це було давно, — відмахнувся він. — Ми все забули. Їй зараз важко. У неї депресія, кіт хворіє, на роботі проблеми. Будь поблажливішою. Я вже пообіцяв. Слова «я вже пообіцяв» пролунали як удар суддівського молотка. Оскарженню не підлягає…
— Пашо, ти хочеш сказати, що жінка, з якою ти прожив п’ять років і
Вони одружилися тихо, без зайвого пафосу, і Ніна переїхала до нього. Здавалося б, звичайна історія двох зрілих людей, які знайшли тепло на порозі осені. Але у Віктора були дорослі діти — 32-річна Олена та 35-річний Максим. І для них поява в домі чужої жінки стала особистою образою. Річ у тім, що всі речі їхньої матері досі лежали строго на своїх місцях, покриваючись невидимим пилом культу…
У 55 років Ніна вийшла заміж, а дорослі діти чоловіка вважали її ніким. Один
— Привіт, я вже думала, що нікого немає вдома, — сказала Люда й увійшла, не чекаючи на запрошення. — Привіт. А Юри немає, — сказала я, дивлячись, як зовиця знімає куртку й поправляє зачіску. — Нічого, я його точно дочекаюся, — впевнено відповіла Люда. — Я планую у вас затриматися. Лише після цих слів я помітила, що вона прийшла не з порожніми руками, а з великою дорожньою сумкою. — Затриматися? — перепитала я…
— А моя сестра нікуди не виїжджає, вона тепер житиме з нами, — приголомшив
— Дарині там буде краще. У них гуртки, басейн, охорона по периметру. А ми нарешті поживемо як нормальні люди. Без цих її вічних істерик і грюкання дверима. Олена довго дивилася на усміхнених картонних дітей. У голові повільно вкладався сенс сказаного. — Тобто, — вона підняла на чоловіка очі, — ти пропонуєш віддати мою доньку в інтернат?…
— Миколо, це що? — Олена здивовано зсунула брови. — Вирішення нашої проблеми, —
Це сталося через рецепт пирога. Я хотіла знайти той самий рецепт, який мені надіслала подруга. Відкрила ноутбук, а там — його сторінка в соцмережі. Льоня іноді працював з дому, мабуть, зайшов в обідню пору й забув вийти. Звичайна справа. Раніше я б просто перемкнулася на свій акаунт і навіть не замислювалася. Але я побачила значок — непрочитане повідомлення. І ім’я. Жіноче. З сердечком на аватарці…
Це сталося через рецепт пирога. Я хотіла знайти той самий рецепт, який мені надіслала
— Відвези маму назад! Вона тут жити не буде!… Усе починалося мило й по-домашньому. Хто ж міг наперед знати, що це обернеться справжнім пеклом? Причому все робилося з лагідною усмішкою! І головне — якщо подивитися збоку, то Анні Степанівні треба було лише дякувати. Але з цим хаосом час було покінчити. Після відходу батька Толі його мати, Анна Степанівна, залишилася сама у старому будинку в передмісті…
— Відвези маму назад! Вона тут жити не буде!… Усе починалося мило й по-домашньому.
— Варваро, я тут згадала! Давно хотіла подарувати тобі, та зовсім закрутилася. Ось, тримай, це тобі. Вона простягнула згорток. Я розгорнула його — фартух. Білий, у квіточку… — Тобі знадобиться, — підморгнула Лідія Павлівна. — Ти ж у нас господиня. Я подивилася на подарунок. — Дякую. Але в мене вже є фартух. Лідія Павлівна здивовано підняла брови: — Ну, буде ще один. Корисна ж річ. Я від щирого серця! — Корисна, — повторила я. — Тільки я, Лідіє Павлівно, не кухарка…
— Варваро, я тут згадала! Давно хотіла подарувати тобі, та зовсім закрутилася. Ось, тримай,
— У моєму роду до сьомого коліна ніколи не було близнюків! — гарчав він на дружину, міряючи кроками кухню. — У твоєму теж! Звідки вони взялися, Марино?! — Вітю, я ж тобі сто разів показувала медичні статті! — благала Марина. — Генотип може проявитися через покоління! У мого діда був брат-близнюк, це ж генетика! — Та начхати я хотів на твого діда! — кричав він, кидаючи рушник на стіл. — Я в ці казки для дурнів не вірю!…
— У моєму роду до сьомого коліна ніколи не було близнюків! — гарчав він
— Алло, Ксеніє? — радісно відповіла я. — Ми вже закінчуємо, будемо хвилин через сорок! Як там наші гості? У слухавці зависла важка, неприродна пауза. — Аліно… вибачте, які гості? — голос Ксенії звучав розгублено. — Ваш банкет скасовано. Ви ж самі… точніше, мати нареченого, скасувала його ще минулого вівторка. Світ навколо мене раптово звузився до розмірів салону автомобіля…
— Алло, Ксеніє? — радісно відповіла я. — Ми вже закінчуємо, будемо хвилин через
«Позовна заява про стягнення аліментів на утримання непрацездатної матері». Позивач: Зотова Галина Петрівна. Відповідач: Зотова Анна Миколаївна. Ім’я позивачки вдарило мене під дих, вибивши повітря з легень. Галина Петрівна. Моя мати… Жінка, чиє обличчя майже стерлося з моєї пам’яті, поступившись місцем узагальненому образу виховательок дитячого будинку…
«Ти зобов’язана утримувати матір!» — кричала жінка, яка покинула мене в дитячому будинку двадцять

You cannot copy content of this page