Цей день

У мене вирвався смішок. Істеричний такий. — Нічого. Просто хочу зрозуміти. Ми… Це ти і я? Або тільки я? — При чому тут… — При тому — я показала на рожевий телефон у руках свекрухи. — Що цей подарунок від «турботливого синочка» я оплатила. Я. Зі своєї картки. Своїми грошима. Тиша. Галина Петрівна завмерла з телефоном у руках. Тамара Іванівна застигла з чашкою чаю. Андрій дивився на мене, як на божевільну. — Олена, ти про що? — Голос свекрухи затремтів. — Андрій сказав… — Андрій попросив мене «кинути гроші» — я говорила повільно, чітко. — Тому що у нього на картці порожньо. І я кинула. Дев’ятнадцять тисяч гривень. На телефон, який він вам потім «подарував». Рожевий телефон затремтів у руках Галини Петрівни. — Синку?

Телефон був рожевий. Незграбний такий, з якоюсь блискучою штучкою на камері. Остання модель, зрозуміло.

Життєві історії 0

Ліфт сіпнувся і завмер між поверхами. Світло згасло. — От, халепа, — видихнув чоловічий голос. — Тільки цього не вистачало. Я мовчала, притискаючи до грудей сумку. У такі моменти краще не висовуватися. Хтозна, хто там, у темряві. — У вас телефон є? — знову голос, тепер ближче. — Мій розрядився. — Є, — коротко відповіла я, намацуючи в кишені айфон. Екран спалахнув, і я побачила його обличчя. Серце впало вниз, прямо туди, де мав бути перший поверх. Андрій…

Ліфт сіпнувся і завмер між поверхами. Світло згасло. — От, халепа, — видихнув чоловічий

Життєві історії 0

Рита стояла у вітальні і гортала телефон Юри. Не спеціально. Чесне слово! Просто він забув свій телефон вдома, а йому зателефонували… І ось вона побачила повідомлення. Від свекрухи. «Синку, ти з Оленою вже визначився, коли ви до мене приїдете?» Оленою? Не Ритою. Оленою. Вона відкрила листування. І почала читати…

Рита стояла у вітальні і гортала телефон Юри. Не спеціально. Чесне слово! Просто він

Життєві історії 0

― Мамо, його Саша звуть, Саша, запам’ятай, ― з тону Наталки можна було помітити, що вона незадоволена матір’ю. ― А я його все Андрюха, Андрюха, за звичкою, напевно, а він мовчить, ― відповіла вона, анітрохи не збентежившись. Наталка подивилася на матір і мовчки пішла до своєї кімнати. Сперечатися з нею, напоумлювати і доводити ― не мало сенсу.

― Мамо, його Саша звуть, Саша, запам’ятай, ― з тону Наталки можна було помітити,

Життєві історії 0

У той вогкий вівторок Олена відчувала себе не жінкою, а навантаженим мулом. П’ятий місяць – це той час, коли живіт вже заважає зав’язувати шнурки, але місце в метро поступаються тільки в половині випадків. У руці пакет з контейнерами: домашні пиріжки з капустою, які так любив Діма, і дорогі ліки для серця, які вона насилу дістала через знайомих в аптечній мережі. Ліки для Тамари Борисівни. Пиріжки нібито для всіх, але насправді спроба це була купити трохи миру в родині.

У той вогкий вівторок Олена відчувала себе не жінкою, а навантаженим мулом. П’ятий місяць

Життєві історії 0

Обернувшись, побачила, як Степан мляво колупає сирник. — Ти що сьогодні такий? Їж швидше, запізнишся на роботу. Степан доїв свій сніданок і, зітхнувши, встав з-за столу. — Не забудь бутерброди. — вона подала паперовий згорток. Після відходу чоловіка, Тамара робила свої звичайні справи по дому. Потім зібралася в магазин. На сходах зустріла Федора з другого поверху. — Степан вдома? Хочу запросити його на бій. — Який ще бій? Здурів старий?

Тамара поклала на тарілку перед чоловіком два сирники і відвернулася до плити, щоб зняти

Життєві історії 0

У Олени в холодильнику повісилася навіть не миша, а ціла колонія суїцидальних гризунів. На полиці самотньо тулилися пачка дешевих макаронів, а в холодильнику були десяток яєць за червоною ціною і баночки зі спеціальним харчуванням для мами. Мама лежала в сусідній кімнаті — після інсульту вона була тихою, як тінь, і безпорадною, як немовля. Олена, яка тиждень тому втратила роботу в логістиці, крутилася, як вуж на сковорідці. Заощадження танули швидше, ніж сніг у квітні. У двері дзвонили наполегливо, довго, немов кредитори прийшли вибивати душу. Олена глянула у вічко і змерзла. На порозі стояв… привид.

У Олени в холодильнику повісилася навіть не миша, а ціла колонія суїцидальних гризунів. На

Життєві історії 0

Ситуація різко змінилася, коли Аліна, молодша сестра Маші, вийшла заміж. Олег, чоловік Аліни, володів своєю фірмою, гроші у нього були. Молоду дружину він забезпечував дуже добре. Побувавши на весіллі сестри, Маша пережила шок.

Після телефонного дзвінка дружини Віктор схопився за голову. Він був щедрим, уважним чоловіком. Йому

Життєві історії 0

Олексій позіхнув і подивився на годинник, було вже далеко за північ, а дружина все ще не прийшла з корпоративу. Щоб не заснути, він зробив собі міцну каву і продовжив писати курсову роботу для чергового студента. — А ну вставай, невдахо! Досить світло марнувати! Олексій від несподіванки ледь не впустив чашку з кавою. Він здивованим поглядом подивився на тещу і хотів тільки їй відповісти, як та знову почала свою гнівну тираду.

Олексій позіхнув і подивився на годинник, було вже далеко за північ, а дружина все

Життєві історії 0

Олена Петрівна прийшла на кладовище і ледь не зомліла, біля свіжої могилки лежала маленька дівчинка. Спочатку вона злякалась, бо дитина лежить нерухомо і вже хотіла викликати поліцію, але підійшовши ближче, побачила, що дівчинка просто спить. Ось справи, адже зовсім нещодавно розвиднілося, значить, ця дівчинка провела тут всю ніч. Не знаючи, що робити, Олена Петрівна швидким кроком пройшла до могилки покійного чоловіка, поставила у вазон квіти і поспішила назад до сплячої дитини. — Прокидайся! Вставай! Ти що тут робиш?

Олена Петрівна прийшла на кладовище і ледь не зомліла, біля свіжої могилки лежала маленька