— Відпустку проведеш на моєму городі! — зловтішалася свекруха у слухавці, і її голос дзвенів тріумфом людини, яка нарешті домоглася свого. Олена стояла посеред кухні, тримаючи телефон в руці на гучномовці, і дивилася на валізу чоловіка, розкриту на дивані, ніби на розірвану рану…
— Відпустку проведеш на моєму городі! — зловтішалася свекруха у слухавці, і її голос
— Я тут подумав, Ксюшо… Може, нам варто спробувати ще раз? Заради Максика. Це ж усе-таки сім’я. — Сім’я? — я обережно поставила чашку на стіл, намагаючись не розлити гарячий чай. Обідок із квітковим візерунком тихо дзенькнув об блюдце. — Денисе, ти згадав про сім’ю через три роки?…
— Я тут подумав, Ксюшо… Може, нам варто спробувати ще раз? Заради Максика. Це
Ігор з огидою порпався в їжі, ніби йому подали щось із тюремної їдальні. М’ясо — як гума. Картопля — розварилася. Капуста — занадто хрумтить. — Ти його взагалі солила? — запитав він із гримасою людини, яку жорстоко обдурили…
— Ваш син вільний, забирайте його назад. Свекруха прийшла вимагати свого, але невістка вчинила
«Усе найкраще — дітям!» — повторювала я, відмовляючи собі в усьому. А потім почула, як вони за стіною ділять моє скромне майно…
«Усе найкраще — дітям!» — повторювала я, відмовляючи собі в усьому. А потім почула,
— Боря, ти знущаєшся з мене? Я дванадцять годин на ногах, а ти навіть тарілку за собою помити не спромігся? — Натка, тихіше, не кричи під вухом! — не обертаючись, вигукнув Борис, люто стукаючи по клавішах комп’ютера. — У мене тут важлива справа, ми штурмуємо базу! Зараз розіб’ють через тебе!…
— Боря, ти знущаєшся з мене? Я дванадцять годин на ногах, а ти навіть
— Чоловік у домі — голова, — проголосила Вікторія Максимівна, обтрушуючи руки, наче після важкої праці. — Його речі мають бути в пріоритеті. Ти, Варечко, звикай. Жіноча доля — вона така: подай-принеси. Віталик, її наречений, стояв поруч і жував яблуко. Своє він доїв ще в машині, тому зараз догризав Варине, яке вона помила собі на перекус. — Мамо, ну чого ти, — ліниво промовив він, не роблячи, втім, ані найменшої спроби повернути взуття на місце. — Варя розуміє, ми ж майже сім’я…
Варвара стояла в коридорі квартири, яку звикла вважати своєю, і дивилася, як її майбутня
— Ти взагалі страх втратив, раз рідну матір заблокував? — з порога гримнув батько, грубо штовхнувши важкі вхідні двері моєї квартири. — Ми тобі душу віддали, а ти двісті тисяч на навчання сестри приховав! Я навіть не здригнувся, спокійно продовжуючи заварювати каву на кухні. Пальці, що стискали ручку чайника, лише злегка побіліли від напруги. — Сергію Вікторовичу, ви помилилися адресою, — промовив я сухим, дзвінким від холодної люті голосом. — Вхідні двері за вашою спиною. Раджу скористатися ними просто зараз…
— Ти взагалі страх втратив, раз рідну матір заблокував? — з порога гримнув батько,
На тому кінці дроту виникла довга, якась тягуча пауза. Віра навіть подивилася на екран — чи не зірвався дзвінок? — Ой, Віро… — голос Юлі пролунав якось надто діловито. — Ну, в принципі, можна. Паша, звісно, не дуже любить робити зайві об’їзди, сама розумієш, він у мене пунктуальний до нудоти. Але гаразд, раз така ситуація… Ти тільки скажи, куди тобі зручніше буде переказати гроші за бензин? На мою картку чи прямо Паші на номер? Віра завмерла…
Подруга три роки їздила зі мною безкоштовно. А коли допомога знадобилася мені — виставила
— Віддай свій золотий ланцюжок моїй племінниці, тобі все одно нікуди його носити, — сказала свекруха. Я зробила таке, що вона просто оніміла…
— Віддай свій золотий ланцюжок моїй племінниці, тобі все одно нікуди його носити, —
Зовиця роками пояснювала мені, що я не пара її братові, а на ювілеї сказала це перед гостями. Довелося відповідати… …Це сталося під час домашнього обіду за кілька місяців до ювілею. Жанна перекинула салатницю на світлу скатертину й першою потягнулася за серветкою. — Олечко, ну хто ставить буряковий салат на самий край? У тебе вічно все не так! Вона промокнула маленьку пляму, розмазала її ще сильніше й продовжила розмову з братом…
Зовиця роками пояснювала мені, що я не пара її братові, а на ювілеї сказала

You cannot copy content of this page