Цей день

— Так так, я їй сказала, звичайно! Вона, знаєш, така… наївна. Все про подорож свою. Мріє, бачте, дуринда. А я їй: «Валя, ну ти ж добра, ну допоможи!» Голос доносився з сусіднього ряду, де продавали печиво і цукерки по акції. — А вона що? Мовчить. Думає, значить. Ну, я ще пиріжків напечу на вихідні, зайду — підігрію там… Вона ж вдова, шкода її. А гроші у неї точно є. Копить, копить… А ми тут з Денисом по кутках шкребемо!

Коли чоловік іде з життя, жінка раптово стає «зручною». Не тому, що вона цього

Життєві історії 0

— Що це? — Заява на розлучення. Підписуй. Букет полетів на підлогу. Михайло зблід. — Ти з глузду з’їхала? Що відбувається? — Твій телефон пищав. Я прочитала листування з твоєю мамою.

— Я просто хотів тебе побачити, — він підвів очі. — Віко, я справді

Життєві історії 0

— Чому ти мовчала? — Валентина дивилася на неї, відчуваючи, як у грудях знову росте ком. — Боялася, — Олена відвела погляд. — Думала, помиляюся. Але тепер… Мамо, ти не повинна це терпіти. — А що я повинна? — голос Валентини зірвався на крик. — Пробачити? Забути? Жити з ним, знаючи, що він мене зрадив? — Піти, — тихо сказала Олена. — Ти заслуговуєш на більше.

Валентина стояла посеред кабінету Юрія, стискаючи в руках ганчірку. Полиці, завалені старими журналами, пахли

Життєві історії 0

— Ми можемо допомогти грошима, — запропонувала Аврора. — Зараз, звичайно, не багато вільних коштів, але потроху… — Справа не в грошах, — перебив Павло, відводячи погляд. — Їй потрібен дах над головою. Стабільність. Аврора вловила натяк, але вирішила не поспішати з висновками. Можливо, їй тільки здалося. Але через два дні, за черговою вечерею, Павло, колупаючи виделкою в тарілці і не дивлячись дружині в очі, раптом вимовив: — Добре, що твої батьки купили будинок. Тепер його можна віддати моїй сестрі. Мама думає, так буде правильно.

У день весілля Аврора і Павло здавалися беззастережно щасливими. Дзвін келихів, привітання гостей, танці

Життєві історії 0

Погляд свекрухи став гострішим. — А чому ти не поважаєш нас? Маша вважає, що ти спеціально вибрала таке місце, щоб виключити її дитину. Ключ повернувся в замку — прийшов Микола. По швидкості його кроків Даша зрозуміла, що чоловік вже в курсі ситуації. — Привіт, мамо, навіщо ти приїхала? — запитав він з порога, цілуючи матір у щоку.

— Чула, Даша не збирається приходити на мій ювілей? — голос, що шипів, як

Життєві історії 0

Повістка до суду прийшла весняного ранку. Валентина довго дивилася на цей папірець, відчуваючи, як німіють пальці. – Недієздатність? – Анна Сергіївна зняла окуляри і протерла скельця. – Твій колишній зовсім з глузду з’їхав!?… – Він намагається довести, що я не при своєму розумі… Що пішла з дому в стані психічного розладу.

– Ну привіт, нове життя… Валентина стояла біля вікна своєї орендованої квартири, розглядаючи незнайомий

Життєві історії 0

— Все-таки син у нас спільний, а йому, виходить, дістанеться лише квартира зі мною навпіл. Подивися, який мій Сергій. Я й подумати ніколи не могла, що він так розцінить все. — А я тобі про що? Всі вони хороші, — погодилася подруга і раптом схаменулася, — слухай, Віка, ти золото хоч придумала заховати? — Ні. — Треба прибрати його поки що в надійне місце, щоб на очі не потрапляло.

Віка давно підозрювала, що у її чоловіка з’явилася інша. Та Сергій особливо й не

Життєві історії 0

— Втекти від мене надумала? Хто тобі дав право вирішувати, що тобі можна робити, а що не можна?! Вона зібралася на роботу! Він штовхнув Інесу, змахнув з туалетного столика косметику, примовляючи, почав її топтати. — Та кому ти потрібна, крім мене?! Дружина повинна сидіти вдома і робити те, що їй кажуть! Ошелешена Інеса вдарилась спиною на стіну і сповзла на підлогу, закривши руками голову, і заплакала.

— Думаєш, Костя зрадіє? Чи не зарано вам заводити дитину? — запитала Інесу близька

Життєві історії 0

– Альбіно, ну, нарешті моє бажання здійсниться! Я вже втомився мотатися на роботу то на автобусі, то на таксі. Ось трохи підкопимо і візьмемо, неодмінно, джип, щоб коней під капотом побільше було! – Нічого собі у тебе запити! – посміхалася дружина, – а досвіду водіння вистачить для керування такою машиною? – Ну, звичайно, не переживай. Мене дідусь вчив водити, ще на Ниві, я з ним і до іспиту в автошколі готувався, здав. І пізніше, в універ на його машині їздив на навчання. Тільки після того, як дідуся не стало, батьки машину у мене забрали, продали, довелося знову звикати ходити пішки.

– Я вас зовсім не розумію: на цю квартиру ми з Пашею самі заробляли

Життєві історії 0

– А чого ти в мене гроші просиш? – обурювався Андрій. – Тобі держава оплачує утримання дитини! Ось і утримуй її! – Андрію, але це ж і твоя донька! Їй же стільки всього треба! – Мені теж багато чого треба! Я, між іншим, працюю, а не сиджу вдома! А після роботи я хочу відпочити! А вдома або ти ниєш, або ця личинка верещить, ніби її ріжуть! — Андрію, як ти можеш? — слізно запитувала вона чоловіка.

— Тобі не потрібна така бабуся, — крізь сльози посміхнулася Настя. Вона усвідомлювала своє