Цей день

Антон важко опустився поруч із дружиною, обіймаючи її за плечі: — Настю, рідна, викинь цю нісенітницю з голови. Мама завжди була… ексцентричною. — Він невесело посміхнувся. — А з появою Наталки і зовсім з’їхала з глузду. Заздрить, напевно. Анастасія пригорнулася до чоловіка, вдихаючи знайомий запах його одеколону. На мить їй здалося, що все буде добре. — А твій батько? — тихо запитала вона. — Ти помітив, який в нього був погляд, як він дивився?

— Може, нам варто зробити тест на батьківство? – спитала Настя. Антон відсторонився, втупивши

Життєві історії 0

У будинку панував хаос: пляшки, брудний посуд, зім’ятий одяг, пил на всіх поверхнях. Олександр насилу сів на край стільця, намагаючись ні до чого не торкатися. — Давно тебе не бачив… — пробурмотів Борис, наливаючи собі в брудну кружку якусь каламутну рідину. — Років двадцять уже, напевно… Олександр сухо кивнув: — Майже тридцять. Я не просто так прийшов. Мені потрібна допомога…

Катя сиділа на кухні у батьків і тихо плакала. Останній місяць вона жила в

Життєві історії 0

– Наталка, йди фотографуватися! – окликнула її нова подруга Ірина, енергійна вдова шістдесяти років, з якою вони познайомилися в гуртку малювання. Наталя радісно побігла до групи, яка вмощувалася для спільного знімка. Хто б міг подумати, що в її віці можна носити яскравий сарафан, ходити з розпущеним волоссям і сміятися як дівчинка? – А тепер селфі! – скомандувала Ірина, дістаючи довгу палицю для телефону. – І обов’язково викладемо в групу! Увечері, сидячи в номері, Наталя розглядала отримані фотографії.

– То ти все-таки зважилася? – Володимир дивився на дружину з погано прихованим роздратуванням.

Життєві історії 0

— Мамо, може не чіпатимемо? Уля все-таки… — Що Уля? — перебила його мати. — У твоєї дружини зовсім немає смаку, і ти це прекрасно знаєш. Я просто намагаюся зробити ваш будинок затишнішим. Уляна стиснула зуби. Це була її картина — пейзаж, куплений на першу премію на роботі. І місце для неї вона вибрала сама, довго продумуючи інтер’єр вітальні.

— Уля, ну як ти могла забути купити оливки? Мама їх так любить у

Життєві історії 0

Вона подзвонила для пристойності. Тиша. Ще раз. Тиша. — Бачите? Я ж казала! — театрально сплеснула руками жінка. — Двері серйозні, — присвиснув Валера, оглядаючи замок. — Тут не півтори, а дві тисячі вийде. — Що? Ми ж домовлялися… — Або дві, або шукайте іншого фахівця.

— Ольго Григорівно, я взагалі-то розлучилася з вашим сином, і вам нема чого робити

Життєві історії 0

Увійшовши в передпокій, хлопчик завжди кричав: — Тітонько Юля, де мої капці? Так, саме кричав. І його абсолютно не хвилювало, що, можливо, спить його двоюрідна сестра. Хоча капці завжди стояли на видному місці. А потім слідувало друге важливе питання: — Коли будемо їсти?

— Що, прямо з ложечки погодувати? — з підколом запитала Юля сестру на прохання

Життєві історії 0

— Зачекайте! Фотографії, плітки про мою хворобу…? — Та це було нескладно! — недбало махнула рукою Мілана. — Шкода, що не допомогло. А я ношу дитину від Андрія і не збираюся ні позбуватися її, ні виховувати дитину одна. — Дитину?!

— Та відпустіть ви, нарешті, Андрія! Скільки можна його мучити? — зло кинула незнайома

Життєві історії 0

— Я відмовляюся тебе розуміти! — Олю охопили емоції. — Грошей немає, кредитів повно! Скільки не працюй, все одно не вистачає, а вона тут з себе мученицю грає! Софіє, а скажи чесно, якщо цей гуляка повернеться, ти його приймеш? — Так, — шкидко відповіла Соня, схаменулася, але було пізно. Оля бушувала ще хвилин двадцять, потім плюнула, обізвала Софію всіма словами, які змогла придумати, і пішла, голосно грюкнувши дверима!

— Даню, це ж навіть не зрада! — плакала Софа в трубку. — Тільки

Життєві історії 0

— А онучку ти побачити не хочеш? — чіплялася за соломинку Ольга. — Надішли мені її фотографію, я обов’язково їх подивлюся. Коли в месенджері з’явилися дві сині «галочки», Оля завмерла. Мама відкрила фотографію і через кілька секунд надійшла відповідь: — Схожа на батька. Нічого нашого в цій дівчинці немає.

— А як же я? — билася в істериці Ольга. — Про мене ви

Життєві історії 0

— Ти спеціально це зробила? — прошипіла Марі так, щоб ніхто не чув, коли вітання стихли. — У якому сенсі? — здивувалася Олена. — Вмовила Макса одружитися з тобою і оголосити про це в день мого знайомства з батьками Слави. — Ми взагалі про це не думали, — здивовано відповіла Олена. — Це стосується тільки нас з Максом і його батьків… — Так я тобі і повірила.

— Ти спеціально це зробила?! — закричала дружина Слави. — Заздриш, що я перша