Цей день

— Не посміють, — похитала головою Настя. — Повір моєму досвіду, деякі плазуни і не на таке здатні! Коротше кажучи, стій на захисті свого майна, як Атланти, що небо тримають! А то опинишся на вулиці! Настя свою позицію з подачі Наталки позначила чітко, хоча продавити її думку намагалися всі сім років, що вони були з Олегом одружені. Але не тільки на квартирі світ клином зійшовся.

— Якби не ти з твоєю матусею, ми з Олегом до цього дня були

Життєві історії 0

— Ах ти негідник, — прошепотіла Ніна і почала з подвоєною швидкістю скидати документи і речі в картату сумку. Сумка чекала чоловіка на порозі. А ще на нього чекала чергова, цього разу остання, прочуханка, під час якої Ніна докопалася до правди. Як виявилося, у Жені вже три роки була коханка — та сама колега.

— Я ж не винен, що у мене важкі часи і маленька зарплата, —

Життєві історії 0

Яким же було її здивування, коли в будинку вона виявила тільки Настю. Точніше, вона побачила її в спальні свекрухи, схиленою над скринькою з коштовностями літньої жінки. – Що ти робиш? – вигукнула Марина, хапаючи її за руку. – Відпусти, хвора! Я просто хотіла подивитися, – верескнула зовиця. – Кого ти обманюєш? – скривилася Марина, – Ти могла б обдурити будь-кого, але тільки не мене. Я твою підлу натуру наскрізь бачу! Після цих слів Настя змінилася в обличчі.

– Мамо… Марина намагалася вкрасти твої прикраси, – вона вказала на скриньку, що валялася

Життєві історії 0

— Таню, слухай, — Маша нахилилася до неї через стіл. — Ти не ображайся, але твоя свекруха… Вона тут всім розповідає, що буде в цьому будинку жити. Мовляв, Ілля їй обіцяв кімнату виділити. Це правда? Таня здивовано подивилася на сусідку: — Що? Ні, звичайно. Ми з Іллею про це навіть не говорили. У нас своя квартира в місті.

Таня дивилася у двір. Там, під старою вишнею, ще вчора сиділа бабуся Олександра Дмитрівна

Життєві історії 0

– Що він тут робить? – занепокоїлася Алла, – він же знає, що я зараз повинна бути вдома. Вона поспішила пройти в зал. І раптом зупинилася. Якась неясна здогадка осяяла її. Вона акуратно прикрила двері і тихо пройшла в зал приміщення. Десь за зачиненими дверима лунали знайомі голоси. Алла прислухалася.

– Алло! Що ти зробила з Вітькою? Він від тебе ні на крок не

Життєві історії 0

Я розумію, як це звучить, – Іра машинально крутила на пальці каблучку – стара звичка, яка з’являлася, коли вона хвилювалася. – Але ти б бачила його очі, Марино. Він справді змінився. – Звичайно, змінився! Зі звичайного трудоголіка перетворився на зломщика, – Марина закотила очі. – Ти забула, як ридала у мене на дивані? Як він пропускав усі сімейні свята? Як… – Ні, не забула, – тихо перебила її Іра. – Але знаєш, що я зрозуміла? Ми обоє робили помилки. Я теж мовчала, накопичувала образи, замість того щоб говорити прямо.

Іра втомлено притулилася до дверей, намагаючись впоратися з тремтінням у руках. Ключ ніяк не

Життєві історії 0

— Маріє Павлівно, — постукала вона у вікно, — відчиніть, будь ласка! Свекруха вийшла неквапливо, з видом господині. — А, Ларисо! Замок змінила, так. Від злодіїв, знаєш. Почастішали випадки крадіжок у селищі, — жінка з важливим виглядом дістала ключ з кишені фартуха. — Та ти не переживай! Це просто щоб зайві не шастали. А ключик у мене. Тієї ночі Лариса не заснула. У своєму власному будинку вона відчувала себе чужою, непроханою гостею.

Лариса акуратно зняла рукавички і кинула їх у кишеню медичного халата. Зміна в лікарні

Життєві історії 0

Юрист перевела погляд на Аню. — Ви впевнені, що хочете розлучатися? Особливо з маленькою дитиною? — Ні, — чесно відповіла вона. — Але якщо це єдиний спосіб захистити дочку від наслідків банкрутства… — Захистити можна різними способами, — юрист постукала ручкою по столу. — Наприклад, ваша квартира, як дошлюбне майно, не підлягає стягненню за боргами чоловіка. Якщо, звичайно, ви не виступали поручителем за кредитами. Аня похитала головою: — Ні, я нічого такого не підписувала.

Здавалося, Кирило все прорахував: фіктивне банкрутство, розлучення, таємні рахунки. Але він забув, що Аня

Життєві історії 0

На полиці за старими коробками з інструментами стояла невелика шкіряна сумка. Антон дістав її і розкрив. Всередині лежали запонки дорогі, срібні, з гравіюванням. Він оглянув їх уважніше. Це точно не його річ, і він не пам’ятав, щоб Олена дарувала йому щось подібне. Серце стиснулося. Антон поклав сумку на стіл і оглянув решту шафи. В одній з кишень старої куртки він знайшов чек з місцевого кафе.

Антон повернувся з відрядження пізно ввечері. Знявши пальто і поставивши валізу в передпокої, він

Життєві історії 0

Ліка завжди добре ставилася до свекрухи. Валентина Іванівна, на відміну від сина, поважала її працьовитість і цілеспрямованість. — Чудово! — Вова задоволено посміхнувся. — Подаруєш їй той чайний сервіз, що ми пригледіли в «Галереї»! Я вже всім сказав, що це буде наш подарунок! — Вово, ти хоч поцікавився, скільки він коштує? — Ліка нахмурилася. — Це антикварний фарфор, там цінник більше десяти тисяч! — Ну і що? — він знизав плечима. — У тебе після іпотеки мали залишитися гроші! Не скупись, це ж моя мати!

— Ліка, ти так і будеш сидіти над цими паперами? Вже майже перша! —