Цей день

Сергій не пам’ятав саму аварію. Напевно, якби його запитали, а що взагалі сталося, він би не відповів. Він не пам’ятав, як в його мотоцикл в’їхав позашляховик. Все, що збереглося в пам’яті — якась зловісна тиша і біль після того, як він впав на асфальт. Лежачи на прохолодному асфальті, Сергій відчував, як холод розтікається по тілу. Світло фар засліпило його, а потім в очах все попливло. Розмиті голоси оточуючих, хтось кричав, хтось кликав на допомогу. Сергій намагався зосередитися на диханні, на чому завгодно, аби тільки не втратити свідомість. — Боже, хтось викликав швидку?

Сергій не пам’ятав саму аварію. Напевно, якби його запитали, а що взагалі сталося, він

Життєві історії 0

— Тобі просто потрібно відпочити, люба, — голос чоловіка, Стаса, сочився фальшивою турботою. — Всього пара тижнів у найкращому санаторії. Відновиш нерви. Я дивилася на нього, намагаючись сфокусувати погляд. Голова була важкою, ватяною, чи немов набитою мокрим піском. — Я не хочу в санаторій, — прошепотіла я. Тамара Ігорівна, моя свекруха, яка сиділа на передньому сидінні, видала короткий смішок. — Хочеш-не-хочеш, а треба, донечко.

— Тобі просто потрібно відпочити, люба, — голос чоловіка, Стаса, сочився фальшивою турботою. —

Життєві історії 0

Тамара Павлівна, моя свекруха, вже шмигала коридором. Її шепіт був голосніший за будь-який крик. — Іду, іду! Що ж так дзвонити… Я накинула халат і вийшла з кімнати. У дверях стояли двоє в поліцейській формі. Серце зробило незграбний кульбіт і завмерло. — Що сталося? — мій голос прозвучав хрипло.

Дзвінок у двері пронизував ранкову дрімоту будинку. Різко, вимогливо. Я нахмурилася, відриваючи голову від

Життєві історії 0

— Анна Сергіївна, документи готові. Хто буде супроводжувати вас додому? — медсестра уважно подивилася на тендітну жінку, чиє бліде обличчя обрамляли тіні під очима. — Я… сама впораюся, — відповіла Анна, намагаючись надати голосу впевненості. Медпрацівниця стурбовано окинула поглядом її фігуру. Тиждень після складних пологів, а поруч — порожнеча. Чоловік так і не з’явився жодного разу. Лише короткий дзвінок: «Не витрачай час на мене».

— Анна Сергіївна, документи готові. Хто буде супроводжувати вас додому? — медсестра уважно подивилася

Життєві історії 0

— Мамо, я передзвоню! — Ігор кинув телефон, вивернув кермо вправо і натиснув на гальма. Старенька тойота різко вивернула вбік, після чого, проїхавши трохи, завмерла біля узбіччя. Водії, що проїжджали повз, — всі, як один, почали незадоволено сигналити: мовляв, треба їздити обережніше. Один навіть зупинився, відкрив передні двері з боку пасажирського сидіння і прокричав: «Ти де права купив?» — Де треба, там і купив! — крикнув у відповідь Ігор, виходячи з машини. Не було йому зараз часу на розмови. Він швидким кроком пішов уздовж узбіччя…

— Мамо, я передзвоню! — Ігор кинув телефон, вивернув кермо вправо і натиснув на

Життєві історії 0

— Ти мені брехав?! — Марина не могла стримати емоцій, руки тремтіли від гніву, невдоволення і образи. —Як ти міг? — Марино, не перебільшуй, не згущуй фарби… — спробував виправдатися чоловік. — Це я перебільшую? Я? Та я розривалася у вихідні між своїми дітьми і цим… цим… підкидьком, а ти… — Маринка, у нього більше нікого немає… — Це не моя справа!…

— Ти мені брехав?! — Марина не могла стримати емоцій, руки тремтіли від гніву,

Життєві історії 0

— Сашко, чому не відповідаєш, у тебе все добре? — Олександр почув схвильований жіночий голос і від несподіванки втратив дар мови. «Звідки ця жінка знає, як мене звати? Розіграш, чи що?». Про всяк випадок Олександр уважно озирнувся навколо, шукаючи людей з камерами. Проте нікого підозрілого не помітив. А ті люди, які в той момент проходили повз, не звертали на нього ніякої уваги…

— Сашко, чому не відповідаєш, у тебе все добре? — Олександр почув схвильований жіночий

Життєві історії 0

― Ідіть ви до біса зі своїм дванадцятим маршрутом! ― кричала Алла Григорівна, кондукторка з п’ятнадцятирічним стажем. Ця жінка могла із закритими очима в годину пік порахувати кількість пасажирів, що зайшли, і пробити квиток навіть найспритнішим і найхитрішим. Але навіть їй було страшно від однієї думки про дванадцятий маршрут. ― Ви ― наша остання надія, ― благав її начальник. ― Ми вам ставку піднімемо, на дес… п’ять відсотків! ― він закашлявся, пропонуючи «вигідні» умови.

У тролейбусне депо терміново потрібен був кондуктор на маршрут номер 12. Після нещодавньої транспортної

Життєві історії 0

Зінаїда проводжала поглядом місцевих дівчат: — На річку пішли купатися, — сказала вона. — Дивись, розпалилося сонечко, потягнулися гуськом, одна за одною, охолонутися. — Що ти сказала? — перепитав Федір. — Та я кажу, дівчата купатися пішли, он і наша з ними, — пояснила вона чоловікові. «Наша» — це означало, що Наталя — наречена Віктора, їхнього сина. І хоча ще про весілля не заявляли, але дружба їх давно стала помітною. Так що заочно батьки майже прийняли Наталю в свою сім’ю і мимоволі поглядали в бік майбутньої невістки.

Зінаїда проводжала поглядом місцевих дівчат: — На річку пішли купатися, — сказала вона. —

Життєві історії 0

— Ноги розсувати боляче не було, а зараз що? — Боляче! — Аня крикнула і штовхнула лікаря. — Я буду чекати маму! — Ти подивися що! Та як ти смієш? Де твоя мати? Аня відчула, як неприємний ком став у горлі. І знову лікарі викликають цей негативний настрій. За що, чому? Вона ж не винна. — Добрий день, вибачте, я карту забирала, — жінка увійшла в кабінет. — Мамо, — Аня готова була розплакатися. — Я випишу направлення на аналізи та УЗД. Строк 4-5 тижнів, — Юлія Андріївна кинула рукавички у відро. — Що? — мати дівчинки помітно зблідла, — нас запевняли, що нічого не буде…

У кабінеті гінеколога було прохолодно. Аня відкрила двері і запитала дозволу увійти. — Проходьте.