Цей день

— Я маю намір оскаржити спадщину, — твердо сказала Віка, не відводячи погляду від колишньої подруги. — Роби що хочеш, люба. Тільки вирішувати наші розбіжності будемо в суді, — Юля встала з-за столу, кинула серветку і пішла з кафе, залишивши Віку одну. «Випила, називається, кави на самоті…», — думала вона по дорозі додому. Тільки встигла замовити чашку ароматної кави, як ніби з нізвідки з’явилася Віка і почала розмову про спадщину. І навіщо тільки прийшла?

— Я маю намір оскаржити спадщину, — твердо сказала Віка, не відводячи погляду від

Життєві історії 0

Було дуже рано. Толя, напевно, ще спав, оскільки двері відкривати не поспішав, змушуючи Бориса пританцьовувати. А тітка Маша, напевно, поїхала на дачу. Нарешті, двері відчинилися, і Боря, буркнувши привітання, кулею проскочив у туалет. Коли він вийшов звідти і звично пройшов на кухню — його вразила обстановка. Квартира була завалена мотлохом — якісь коробки з-під піци, брудна підлога. — Толик, що це? Ох, і влетить тобі від матері! — Мами не стало рік тому, — сказав Толя. — Як не стало?…

Борис прокинувся від холоду. Він лежав, згорнувшись калачиком біля дверей своєї квартири, в роті

Життєві історії 0

— У цій родині двічі одне й те саме не подають! — гримнув Аркадій Степанович, кидаючи тарілку з супом на підлогу. Порцеляна розлетілася на дрібні осколки, бризки супу залишилися на стінах і кухонних шафках. — Ти що, Аліна, думаєш, я це буду їсти? Вчорашнє місиво? Аліна мовчки нахилилася, збираючи осколки. Руки тремтіли, але вона стиснула зуби. Галина Матвіївна, її свекруха, кинула на чоловіка докірливий погляд. Вона давно звикла до його характеру.

— У цій родині двічі одне й те саме не подають! — гримнув Аркадій

Життєві історії 0

— Досить! — мама похитала головою. — Даремно ми з батьком піддавалися на твої істерики. Ти і так отримала від усіх все. На квартиру, де ти зараз з чоловіком живеш, ми тобі більшу частину грошей дали, на машину теж. Дачу свою моя мати на тебе переписала. Чи не здається тобі, що це достатня допомога для життя? У Лариси миттєво висохли сльози. — Між іншим, у мене є чоловік і син. А у Ірки нікого немає. Тому їй нічого і не треба, — сказала вона. — Так заміж вона може вийти в будь-який момент і дитину народити теж. — Ти ще скажи, що цю квартиру на неї переписала, — очі Лариси недобро спалахнули. — Адже це наша спільна квартира. — Ні, не переписала, — сказала мама.

— Мамо! Як так? — Лариса увірвалася до квартири до матері. — Як ти

Життєві історії 0

— Чому вона у тебе постійно кричить?! — злобно гримнула на невістку свекруха, коли онука почала плакати. — Не кричіть, будь ласка. Ви ж лякаєте Настю, — попросила невістка. — Я у себе вдома! Хочу — кричу, хочу — не кричу. Вказувати ти мені ще будеш! — заявила Марина Аркадіївна, — може, твоя дівка хвора, якщо кричить за дурно?!…

— Чому вона у тебе постійно кричить?! — злобно гримнула на невістку свекруха, коли

Життєві історії 0

— Ти хто? Що ти тут робиш? Де твої батьки? — Я Єгорка. Я дуже хочу їсти, але у мене немає грошей. А маму забрали в лікарню і я залишився один. Мені страшно. — А де твій батько, Єгорка?

Роман був людиною, у якої практично все було. Окрема квартира, чудова робота, шикарна машина.

Життєві історії 0

Здалеку показалися рідні ворота, і молодий чоловік раптом помітив, що трава давно не скошена. Це здалося Гриші дуже дивним, оскільки батько ніколи не допускав, щоб ділянка заростала. Підійшовши до хвіртки, хлопець штовхнув її. У дворі теж все виглядало недоглянутим, а на дверях висів замок. Схвильований Григорій позадкував і вийшов через ворота. Він підійшов до сусіднього будинку і постукав у вікно. – Гришко, це ти? – ахнула баба Рая, виглянувши з-за фіранки. – Невже з армії повернувся?

Поїзд прибув на рідну станцію, і Гриша вийшов з вагона. Закинувши на спину рюкзак,

Життєві історії 0

Була субота, 21 лютого. Більшість закладів закрилися раніше, але Микола залишився — знав, що цього вечора хтось може потребувати теплої їжі та притулку. Біля дверей кафе, притиснувшись одне до одного, стояли двоє дітей. Хлопчик у подертій куртці, явно отриманій від когось старшого. Дівчинка в тонкій кофтинці, яка тремтіла, як кленовий лист. Їхні гумові чоботи з дірками промокли наскрізь. В очах — страх, якого навчають тільки голод і самотність.

Сніжна заметіль вкрила тихе селище, ніби накинувши на нього білосніжне покривало, яке поглинуло всі

Життєві історії 0

Наталці здавалося, що у неї хороший шлюб. З чоловіком живуть нормально, все, як у всіх. Можливо, і немає тієї шаленої пристрасті, про яку пишуть у книгах. Але навряд чи вона взагалі існує. Якщо з людиною комфортно, то це вже непогано. Правда, не сказати, що Наталці завжди було комфортно поруч з Юрою. Він був з тих чоловіків, які постійно чимось незадоволені. При тому, що Наталка майже всю роботу по дому сама робила, ще й гроші заробляла. І все ж, домогтися похвали від чоловіка виходило рідко. — Вчорашні макарони? Я не звик їсти два дні одне й те саме, — бурчав він.

Наталці здавалося, що у неї хороший шлюб. З чоловіком живуть нормально, все, як у

Життєві історії 0

— Романе Антоновичу, ваш сніданок. — Дякую, Мілана! — поглянувши на її обличчя, посміхнувся і запитав. — Відчуваю, що ти хочеш поділитися зі мною якоюсь пліткою. — Станіслав Славін, ви його пам’ятаєте? — Ну… — Такий високий симпатичний молодий чоловік, — на відміну від нього секретарка знала все і про всіх. — Ви його нещодавно призначали начальником одного з відділів у комерційного директора. — Зрозумів, зрозумів, про кого ти говориш. — Так ось, він виявляє знаки уваги до вашої дочки.

Секретарка зайшла до кабінету шефа, поставила на стіл тацю із кавою та свіжими тістечками: