Цей день

Коли син Віталій повідомив Інзі Федорівні, що вирішив одружитися, вона навіть зраділа. Все-таки 36 років уже, чоловік поважний, матеріально забезпечений, як то кажуть, з хорошою посадою, квартирою, машиною. Але чим ближче підступала дата знайомства з майбутньою невісткою, тим більше Інга Федорівна починала нервувати і накручувати себе.

Коли син Віталій повідомив Інзі Федорівні, що вирішив одружитися, вона навіть зраділа. Все-таки 36

Життєві історії 0

— Алло, кохана! У мене для тебе великий сюрприз! Приготуй на вечерю свою фірмову страву! Голос Микити звучав ніби чужим — надто бадьорим, надто липко-радісним. — А що сталося? — насторожилася Світлана. — Все чудово! Ввечері розповім! Він обірвав розмову, і тиша зависла в кімнаті так важко, ніби хтось зачинив за нею двері. За вікном мрячив сирий жовтневий дощ, і похмуре небо відбивало в точності її настрій. За двадцять сім років шлюбу Микита не влаштовував сюрпризів. Ні великих, ні маленьких. Максимум — купував «по акції» морозиво і називав це романтикою. Тому слово «сюрприз» прозвучало як тривожний сигнал.

— Алло, кохана! У мене для тебе великий сюрприз! Приготуй на вечерю свою фірмову

Життєві історії 0

Несподівано на порозі з’явився Станіслав. На його обличчі читалася дивна рішучість, а в очах застигло щось тривожне. — Наталя, — чоловік присів навпроти, взяв у руки чайну ложку і почав безглуздо крутити її в пальцях. — Давай поговоримо. Дружина завмерла. У голові промайнула неприємна думка: коли чоловік починає розмову такими словами, добра не чекай. — Слухаю, — Наталя акуратно поставила чашку, намагаючись не видати тремтіння в руках. — Що сталося? Чоловік нервово потер лоб. Це було ще одним тривожним дзвіночком. Він робив так лише в складні моменти, коли не знав, як вчинити. — Розумієш… — чоловік відвернувся до вікна, ніби сподіваючись знайти там правильні слова. — Я багато думав про наше життя. Про те, як все складається… — І що надумав?

Наталя сиділа на кухні, насолоджуючись ранковою кавою. За вікном яскраво світило сонце, співали птахи,

Життєві історії 0

— Потерпи трохи, любий, — говорила вона, акуратно поправляючи ковдру на його плечах. — Це скоро закінчиться. Одужаєш — і підемо в «Рів’єру». Пам’ятаєш, де ми грали весілля? Я одягну ту саму червону сукню, яка тобі так подобається… І будемо тільки ти і я, як раніше. Без гостей, без суєти. Добре? Денис слабо посміхався, але вже майже не міг говорити. Дихання ставало важким, голос ледь чутний. Його тіло було виснажене хворобою, а навколо тихо пищали прилади, що стежили за кожним ударом серця — ніби підраховуючи останні хвилини життя.

Жанна не промовила ні слова, прощаючись з чоловіком. Лікарі говорили, що він відходить —

Життєві історії 0

— Ти точно зможеш мене дочекатися? — Боже мій, Вітя, ну що ти знову! Всього ж один рік тобі служити! Будемо листуватися, я за навчання міцніше візьмуся, а то з’їхала в минулому році, ледве здала історію медицини і загальну патологію. — Медсестричка моя, ух! Цілий рік не побачу тебе в халатику! — обійняв міцно її Вітя і знову похмурнів, — а якщо серйозно… Хлопців багато, а ти ось яка красива, кров з молоком, персик!

Тетяна завмерла у дворі з оберемком дров. Прислухалася. Віктор-сусід повернувся із заробітків. Серце спочатку

Життєві історії 0

— Ти бачила, на чому вона сьогодні приїхала? Кажуть, татко на день народження подарував. — А сумка? Сто вітсотків тисяч за сто! — Та годі вже про сумку. Ти на манікюр її глянь — там одні стрази, як моя місячна стипендія коштують! Марина поморщилася, слухаючи перешіптування однокурсниць. Віка, єдина дочка відомого забудовника, як завжди, сиділа в гордій самоті на останній парті, розсіяно гортаючи щось у телефоні із золотим корпусом.

— Ти бачила, на чому вона сьогодні приїхала? Кажуть, татко на день народження подарував.

Життєві історії 0

Тарілка розбилася об стіну, посипавши кухонну підлогу розсипом білих осколків. Анна завмерла, притиснувши долоню до губ – не від страху, від подиву. За двадцять п’ять років шлюбу Віктор ніколи не підвищував голос, не кажучи вже про те, щоб кидати посуд. – Все! – його голос тремтів від люті. – З мене досить! Думаєш, я не бачу, як ти розкидаєшся грішма?

Тарілка розбилася об стіну, посипавши кухонну підлогу розсипом білих осколків. Анна завмерла, притиснувши долоню

Життєві історії 0

Ніні не було куди йти. Тобто зовсім нікуди… «Кілька ночей можна переночувати на вокзалі. А потім?» Раптом дівчину осяяла рятівна думка: «Дача! Як же я могла забути? Хоча… Дача — це сильно сказано! Так, напівзруйнована хатинка. Але все ж, краще поїхати туди, ніж йти на вокзал», — міркувала Ніна. Сівши в електричку, дівчина притулилася до холодного віконця і закрила очі. На дівчину нахлинули важкі спогади про недавні події, що випали на її долю…

Ніні не було куди йти. Тобто зовсім нікуди… «Кілька ночей можна переночувати на вокзалі.

Життєві історії 0

Про ту його зраду вони ніколи не згадували, Лариса навіть не стала з’ясовувати, хто була та жінка. Ну її! Головне — у них все стало ще краще! І ось зараз Богдану вже 12 років, він росте дуже кмітливим хлопцем. Лариса навіть хотіла віддати його в гімназію з математичним ухилом, але пізно кинулась. Лариса відчувала себе щасливою жінкою: у неї був улюблений синочок Богдан, коханий чоловік Микола і неважка робота. Коля завжди добре заробляв, і вона могла собі дозволити працювати на пів ставки і приділяти багато часу синові. Хіба це не щастя?!

Про ту його зраду вони ніколи не згадували, Лариса навіть не стала з’ясовувати, хто

Життєві історії 0

— Братику, коли ти нас на новосілля запросиш? Ми вже зачекалися… — сестра Тимура, Уляна, зателефонувала напередодні вихідних. — Уля, яке новосілля? Ми просто переїхали до батьків Ліди в будинок. — У вас своя половина, нема чого принижуватися! Саме ти дав гроші на ремонт! Тож будинок, вважай, ваш! Тимур не став сперечатися, мовчки погодився із сестрою. Втім, він і сам вважав, що будинок їхній. Як інакше, якщо вони там живуть?

— Братику, коли ти нас на новосілля запросиш? Ми вже зачекалися… — сестра Тимура,