Цей день

Поліна розгублено подивилася на чоловіка. Він був у люті. А вона нічого не могла з себе видавити: — Я просто, погано себе почуваю… — Тоді їдь додому. Просто йди з очей геть! Мені не потрібен зараз цирк під час зустрічі. Дякую, що хоч спробувала! Чоловік відвернувся і пішов всередину. Не обернувся. А Поліна залишилася стояти внизу.

— Ти хочеш зіпсувати мені зустріч і зірвати контракт?! Ти… Ти просто знущаєшся з

Життєві історії 0

— Я тимчасово пропишуся у тебе! Мені для «справи» треба, ти ж не відмовиш колишньому чоловікові? — нахабно запропонував Кирило. Я грюкнула дверима так, що в під’їзді напевно обсипалася чиясь тендітна нервова система. Серце калатало, руки тремтіли, а в голові крутилася одна думка: ну все, Лера, ти знову наступила на ті самі граблі — вітаю, чемпіонко.

— Я тимчасово пропишуся у тебе! Мені для «справи» треба, ти ж не відмовиш

Життєві історії 0

Другий місяць Сергій ходив на співбесіди, чіпляючись за будь-яку можливість. Але варто було роботодавцю дізнатися, що він — колишній засуджений за кримінальною статтею, розмову миттєво згортали. Занадто небезпечно, занадто клопітно, занадто «не треба». «Чи варто було радіти, що термін закінчився?» — подумав він з гіркою посмішкою…

— На жаль, ви нам не підходите, — кадровик повернула Сергію папку з документами

Життєві історії 0

– Та нічого йому не потрібно, Кольці. Ні будинок, ні бабуся. Базікало, одним словом… Тетяна ніяк не могла збагнути – як таке можливо? Їхня нова сусідка, напевно, була права.

– Та нічого йому не потрібно, Кольці. Ні будинок, ні бабуся. Базікало, одним словом…

Життєві історії 0

— Ми вирішили, що ти продаси свою квартиру, щоб нам усім купити один великий будинок, — заявила зовиця з порога…

— Ми вирішили, що ти продаси свою квартиру, щоб нам усім купити один великий

Життєві історії 0

Останні місяці були важкими для них обох – народження сина, безсонні ночі, постійна метушня. Але щоб так прямо, в обличчя… – Я сказав, що соромно, – повторив Сергій, знизивши голос, немов боявся, що хтось почує. – Подивися на себе, Оля. Ти зовсім занедбала себе після пологів. Живіт висить, волосся недоглянуте, одяг… ця розтягнута кофта. А ми запрошені в ресторан на корпоративний Новий рік. З колегами, з начальством. Я не хочу, щоб наді мною сміялися.

– Що? – Ольга завмерла, все ще тримаючи в руках пакет з продуктами, які

Життєві історії 0

— Уявляєш, квіти принесла їй якась тварюка! — скаржився він. — І ремонт вона зробила. І на побачення вона ходить! — А тобі що? Ви ж розлучилися, — знизав плечима друг. — Та не в цьому справа! — підвищив голос Костя. — Вона ж… ну… моя колишня дружина. Як це виглядає? — Як самостійна жінка, яка живе далі. — Вона ж ніколи… вона ж без мене… — він замовк. Друг ледь посміхнувся: — Ось воно що. Ти думав, що вона без тебе пропаде?

— Уявляєш, квіти принесла їй якась тварюка! — скаржився він. — І ремонт вона

Життєві історії 0

— Чому підлога не вимита? А де вечеря? — Гліб кинув портфель на диван і оглянув дружину. — Ти взагалі перестала за собою стежити?!… Марина розгублено завмерла біля плити. На годиннику вже дванадцята, а вона, як дурочка, чекала чоловіка з гарячою вечерею. Зараз від нього несло чужим парфумом — тонкий, дорогий аромат, зовсім не схожий на її улюблені ванільні парфуми. — Гліб, я дзвонила тобі весь вечір. Де ти був? — вона намагалася, щоб голос звучав рівно. — Набридла своїми допитами! — він роздратовано махнув рукою. — Затримався на роботі, ясно?

— Чому підлога не вимита? А де вечеря? — Гліб кинув портфель на диван

Життєві історії 0

– Ти збираєшся піти в цій сукні? – здивувався Павло. – А що? – занепокоїлася Юлія, – мені не личить? – Тільки не ображайся … Ти трохи набрала зайвого, – нерішуче промовив він… Юлія зітхнула і зняла гарну обновку, куплену спеціально для цього випадку. Павло ще три місяці тому сказав, що він візьме її з собою на корпоратив, і вона мала час підготуватися.

– Ти збираєшся піти в цій сукні? – здивувався Павло. – А що? –

Життєві історії 0

Дар’я Кирилівна пригубила кави і відчула на язиці пекучий смак якоїсь хімії. Вона стрімголов кинулася у ванну, прополоскала рот. Власне відображення дивилося на неї з дзеркала з переляком, і було чого лякатися! «Спочатку гидоти потайки, тепер отрута в каві… До чого ще може дійти моя невістка?» – подумала Дар’я Кирилівна. Ще до весілля Олександр попередив наречену: – Жити будемо з моєю мамою. У неї слабке здоров’я, я буду переживати, якщо мене не буде поруч.

Дар’я Кирилівна пригубила кави і відчула на язиці пекучий смак якоїсь хімії. Вона стрімголов