Ольга пробула заміжньою недовго. Через рік після народження сина Дмитро втратив до неї інтерес. Від слова зовсім. І пустився у всі тяжкі. Спочатку приховував свої пригоди, намагався тримати обличчя відданого, сімейного чоловіка. А потім йому це набридло. Став гуляти відкрито. – Ти що робиш? – крутили біля скроні чоловіки, – навіщо на роги лізеш? Дивись, дізнається Ольга і вижене тебе.
Ольга пробула заміжньою недовго. Через рік після народження сина Дмитро втратив до неї інтерес.
– Дивно, – пробурмотіла я собі під ніс. Донька вискочила на кухню в халаті, з сонним обличчям. – Мамо, що ти бурмочеш? – Так, нічого. Валерій знову поїхав? Олена плюхнулася на стілець і потяглася до чайника. – Хоч один день на тиждень відпочиває нормально. У нього робота напружена, весь день на ногах в автосервісі. Нехай рибалить, якщо йому це подобається. Я промовчала, але думки вже закрутились у голові. Щось тут було не так.
– Валерію, ти знову на рибалку? – дочка визирнула зі спальні, коли чоловік гуркотів
— Тату, не одружуйся з нею, добре? — тихо попросив він. — Будь ласка. Андрій зітхнув. — Сашо, я дорослий. Я бачу, що вона мене кохає. І вона до тебе нормально ставиться. Просто ви ще не звикли одне до одного. Це не привід руйнувати все. Хлопчик опустив очі. «Якби ти бачив її, коли тебе немає», — подумав він.
— Коли ми з твоїм батьком одружимося, твоє життя перетвориться на кошмар, зрозумів? Жінка
Ніхто не знав, скільки Симі років, і вона сама намагалася не згадувати. Знали тільки, що день народження у неї навесні і домашнім довелося самим придумати дату, бо Сима її не пам’ятала. Але своє свято любила, особливо раділа тюльпанам — і онуки охоче привозили різнокольоровий букет, не замислюючись над іншими подарунками. Невістка Люба завжди дарувала щось потрібне — байковий халат, теплі тапочки з жорсткими задниками, бежеві бавовняні колготки. Баба Сима і жила з невісткою разом, в маленькій двокімнатній квартирі на п’ятому поверсі.
Молодою бабу Серафиму ніхто не пам’ятав. Здавалося, що вона завжди була сухою, смаглявою старою,
— Олена, чому Сергій не бере трубку, а потім відповідаєш ти?! Я хочу чути свого сина! У голосі свекрухи дзвенів такий лід, що Олена мимоволі здригнулася. — Він у гаражі, Галина Семенівна. А телефон вдома забув. — Віднеси йому телефон! Складно здогадатися?! Сергій мені потрібен! І терміново! Далі Олена вже не слухала. Опустила телефон і попрямувала до гаража, де возився з мотоциклом чоловік. — Мама, — коротко кинула вона, передаючи телефон Сергію. — Сердиться? — А ти думав?! — Олена посміхнулася. — Забув? Ретроградний Меркурій у нас в дії. Вчора ж скаржилася! Відповідати будеш? Або зробимо вигляд, що зв’язку немає? Сергій хмикнув і простягнув руку: — Тоді вже краще відразу на Північний полюс! Там не дістане… Олена віддала йому телефон і вийшла з гаража.
— Олена, чому Сергій не бере трубку, а потім відповідаєш ти?! Я хочу чути
А на іншому кінці міста Дмитро бив кулаком по подушці, знову і знову, поки Катя не вирвала її у нього з рук: — Досить! Ти поводишся як дитина! — Вона… вона… — Вона права! — Катя несподівано закричала. — Ти вкрав у неї гроші! — Це ж і мої гроші теж! — Які ти не заробив! Дмитро завмер. Вперше в житті сестра кричала на нього.
Аліна зачинила за собою двері квартири, з трудом знімаючи туфлі на підборах. Вечірній звук
— Просто переконайтеся, що всі документи на ім’я Світлани будуть в ідеальному порядку, — голос Тамари Ігорівни звучав металом і патокою одночасно. Вона зверталася до нотаріуса, але дивилася на мене. Погляд, як у хірурга перед операцією — холодний, оцінюючий, трохи огидливий. Її дочка, Світлана, сиділа поруч, стиснувши губи. Копія матері, тільки розбавлена, акварельна. Я мовчки теребила ремінець своєї сумки. Всередині, в потайній кишені, лежав запечатаний конверт від покійного свекра, Григорія Петровича. Я відчувала його легку, але значущу вагу. «Відкриєш, якщо буде зовсім не під силу», — сказав він тоді. Я ще не знала, що означає «не під силу», але вже відчувала, що цей момент близький. — І навіщо ти тут, Кіра? — не витримала Тамара Ігорівна, порушивши в’язку атмосферу кабінету, що пахнув старим папером і чужими таємницями. — Вирішила подивитися, як тріумфує справедливість? — Мене попросив прийти Юхим Семенович, — я кивнула в бік нотаріуса.
— Просто переконайтеся, що всі документи на ім’я Світлани будуть в ідеальному порядку, —
– Дивись, яка у нього родимка, – вмовляла медсестра. – У вигляді сердечка – відразу видно, що він принесе тобі величезну любов! Про те, що Юля збирається залишити дитину в пологовому будинку, знали всі, але все одно сподівалися, що вона передумає. Їй було вісімнадцять, жити їй було ніде з цією дитиною, і, найголовніше, – Юля ненавиділа його батька. Це сталося на дні народження в гуртожитку у Каті. З Катею вони подружилися з першого дня навчання, і Юля часто проводила час у подруги.
– Дивись, яка у нього родимка, – вмовляла медсестра. – У вигляді сердечка –
Ігор витримав паузу, подивився повз неї, кудись у кут. — Добре. Давай поговоримо, раз ти хочеш, — нарешті сказав він. — Нарешті, — прошепотіла Лера і сіла рівніше. — Скажи мені, — він зчепив пальці в замок, — чому я повинен один тягнути сім’ю? — У сенсі «один»? — вона щиро здивувалася. — Ми ж завжди так жили. Ти сам… — Що «сам»? — перебив він, голос став жорстким. — Сам говорив після весілля, що не хочеш, щоб твоя дружина працювала. Що твій дохід покриває все, а я займуся будинком і дітьми. Ти забув? — Не забув, — він відвів погляд. — Обставини змінилися. Лера відчула, як все всередині стиснулося. — Які обставини, Ігор? Ти втратив роботу? У нас борги?
— Ти знову будеш робити вигляд, що все нормально? — Лера поставила на стіл
— Боря, я нічого готувати не буду! Не буде ні олів’є, ні оселедця під шубою, а про качку з яблуками тим більше не думай! Знаєш чому? — Валентина незадоволено подивилася на чоловіка. Той сидів за столом і мовчки жував прісну кашу. — Ні, — з набитим ротом пробурмотів чоловік. — Тому що у мене немає грошей на продукти! — крикнула Валя і з усією злістю жбурнула рушник на стіл. — Поки ти не почнеш добре заробляти, будеш харчуватися тільки водою і кашею! Сподіваюся, все зрозуміло?! — Угу, — кивнув Боря…
— Боря, я нічого готувати не буду! Не буде ні олів’є, ні оселедця під

You cannot copy content of this page