Життєві історії 0
— А… До речі, Поля, я забув, що ця краватка мені не підходить. Я планував йти в синій сорочці. Ти не бачила, де моя синя сорочка? — запитав він, не відриваючи погляду від екрану. — Знаю. — Поліна вже прасувала цю сорочку. Однією рукою вона прасувала, іншою зав’язувала шарф старшому, а ногою утримувала малюка, щоб той не заліз у миску з водою для собаки.
Поліна прокинулася, як завжди, не від будильника, а від вереску молодшого сина. О пів
Життєві історії 0
– Ми будинок збираємося купувати, – не витримала Валентина Михайлівна і розкрила дочці таємницю. – Будинок? А квартиру куди? – відразу зацікавилася Анастасія. – Продасте? А як же я? – Настя, ми ж тобі купили трикімнатну, – дивуючись нахабству дочки, нагадала жінка. – І що? Це ви мені купили. У вас взагалі ще є двоє онуків, – діловито промовила дівчина.
Валентина Михайлівна вийшла на балкон і на повні груди вдихнула чисте повітря. Вона завжди
Життєві історії 0
Діти штовхали 84-річну матір, як м’ячик, до дверей будинку для літніх людей. Її зморшки зберігали їх дитячий сміх, а вони — рахували дні до її останнього подиху, але ВІН же все бачить…
Діти штовхали 84-річну матір, як м’ячик, до дверей будинку для літніх людей. Її зморшки
Життєві історії 0
— Мамо, тато повертається. Хоче зустрітися з тобою. Чашка завмерла на пів дорозі до рота. Анна відчула, як серце наче зупинилося, а потім забилося швидше. — Що?..
— Мамо, тато повертається. Хоче зустрітися з тобою. Чашка завмерла на пів дорозі до
Життєві історії 0
— Що відбувається? — тихо запитала дружина. — Чому вони поводяться так, ніби ми тут зайві? — Тань, ну що ти, — примирливо почав Сергій. — Батьки втомилися, їм потрібен відпочинок. Ми потерпимо. — Потерпимо? — не повірила Тетяна. — А скільки потерпимо? День? Тиждень? Місяць? — Ну не знаю, скільки захочуть побути, — знизав плечима чоловік. — Їм же нікуди подітися.
Тетяна розливала вечірній чай по чашках, коли різкий дзвінок у двері змусив здригнутися. Годинник
Життєві історії 0
Більше за всіх він радів Маші, вона завжди носила яскраве коралове намисто, а він, сидячи на руках і пихкаючи, намагався до нього дістатися і вкусити. І коли йому вдавалося це зробити, то він заливався задоволеним сміхом. Треба сказати, що обоє були щасливі від цієї гри. Але одного дня ця ідилія закінчилася…
Дівчина сиділа на ліжку, підібгавши ноги, і роздратовано повторювала: – Він мені не потрібен.
Життєві історії 0
– Почекай, Іринка, не кричи, – кажу я їй тихо. – Хіба так з рідними розмовляють? Зайдемо в будинок, чаю вип’ємо, все і обговоримо. У хаті у баби Клави пахло чебрецем і старим деревом. Чисто, прибрано. На вікні розрослося алое, на стіні годинник розмірено відраховує час, якого, здавалося, у господині залишилося зовсім небагато. Але Ірина і тут не вгамовувалася, ходила з кута в кут, як тигриця в клітці.
Я якраз у своєму кабінеті прибирала, як почула за вікном крик. Та не просто
Життєві історії 0
— Людка, ти здуріла на старості років! У тебе онуки вже до школи ходять, яке весілля? — такі слова я почула від сестри, коли сказала їй, що виходжу заміж.
— Людка, ти здуріла на старості років! У тебе онуки вже до школи ходять,
Життєві історії 0
— Ти знаєш, що мені сказав сусід? Наш сусід, з яким ми двічі бачилися! — Що? — Що я свою дружину в чорному тілі тримаю! Що ми такі багаті — живемо в новобудові, їздимо на іномарці, а ти у мене як прислуга виглядаєш! — Так і сказав?! — Ні. Але суть та сама. Він просто запитав, скільки бере моя домробітниця. Він вирішив — що ти у мене в прислузі!
— Поділіться з нами! — кричали родичі, смикаючи Машу за руки. Хтось схопив її
Життєві історії 0
– Ось візьму і буду щасливою! — сказала вголос Тетяна, стоячи біля чайника, що закипав. — Прямо зараз. Була п’ята година ранку, всі спали. Спав чоловік, розкинувшись від спеки на маленькому незручному ліжку. Спала дочка, яка посварилася з чоловіком і приїхала з дитиною. Спала свекруха, яка з’явилася в гості без попередження, втім, як завжди. Спав брат-студент на розкладачці в кухні. Спав величезний рудий кіт Барсик, якого мама Тетяни привезла на час, і він живе у них вже рік…
– Ось візьму і буду щасливою! — сказала вголос Тетяна, стоячи біля чайника, що

You cannot copy content of this page