Життєві історії 0
Мати притискала її до себе, цілувала і думала: «На кого ж вона схожа?» І зітхала. Знайомі дивувалися і задавали таке ж питання. Чи то хтось із друзів накрутив чоловіка, чи то мати його запідозрила щось недобре, чи то Віктор сам засумнівався у вірності дружини, але одного разу він прийшов з роботи насуплений.
— Вітя, що будемо робити? Занадто рано. Анечці третій рік пішов, тільки відмовилася від
Життєві історії 0
— Ось це зустріч! Паша! Це ти? Зі школи не бачилися, треба ж… — сказала вона, розглядаючи змужнілого приятеля, з яким раніше сиділа за однією партою. — Привіт, як я радий… Не повіриш, я нещодавно думав про тебе. Тобто згадував… — розгублено пробурмотів Паша, з явним захопленням дивлячись на Світлану, — як ти?
Світлана йшла по торговому центру і думала про те, щоб не забути купити за
Життєві історії 0
— Спробуйте тільки забрати! — гримнув Антон, обличчя палало, наче розпечене залізо. Погляд пропалював стіни, а в руці хрумтів зім’ятий клаптик паперу — проклятий заповіт, що розірвав його світ на шматки. Марина, його молодша сестра, сиділа за столом і мовчала, дивлячись на подряпини на стільниці перед собою. Її пальці нервово смикали рукав светру, але вона не піднімала очей. Напруга між ними була такою густою, що здавалося, її можна відчути на дотик. — Ти хоч розумієш, що це несправедливо?
— Спробуйте тільки забрати! — гримнув Антон, обличчя палало, наче розпечене залізо. Погляд пропалював
Життєві історії 0
«Оля, ти де? Мені терміново потрібно піти, приїжджай негайно!» Повідомлення від Олени з’явилося на екрані телефону о пів на десяту ранку. Ольга відклала чашку з недопитою кавою і потерла перенісся. Третій раз за тиждень. Третій раз «терміново». Третій раз «негайно». «Не можу, працюю», – набрала вона у відповідь і повернулася до ноутбука. Через хвилину телефон знову завибрував.
«Оля, ти де? Мені терміново потрібно піти, приїжджай негайно!» Повідомлення від Олени з’явилося на
Життєві історії 0
Віра виявилася ідеальною дитиною. Вона спала по годинах, їла без сліз і істерик. У Юлі навіть був час, щоб кілька годин на день виділити на роботу. Ось тільки псувати ідеальне життя почав Даня. Коли Вірі виповнилося пів року, він сказав: – Коли ти мені подаруєш сина? Юля здивовано подивилася на чоловіка. До цього вони навіть не говорили про другу дитину. А тут відразу і син. – Що?
– Яку гарну дівчинку ти нам подарувала, Юля, – захоплювалася дитиною свекруха Тетяна Іванівна.
Життєві історії 0
— Анжела, ти розумієш, що поводишся підло? — Анітрохи. Це твої турботи, я тут при чому? Вероніка навіть ошелешилася від нахабства невістки і мало не випустила телефон. — Та при тому! Вона допомагала вам стільки років без перепочинку! Пожертвувала собою і не один раз! — вигукнула вона, не стримавшись. — Її ніхто не просив, — заявила Анжела. — Вічно лізе всюди, в кожній бочці пробка, набридла! Хоч зітхнемо, нарешті, вільно.
— Анжела, ти розумієш, що поводишся підло? — Анітрохи. Це твої турботи, я тут
Життєві історії 0
– Його немає, зрозуміла? Діда Мороза! І чудес немає. І магії. Не буде подарунків. Нічого не буде! Звикай! Краще ти зараз зрозумієш, що таким, як ми, щастя не належить. Ми бідні. А казка – вона для багатих, ясно? Знай своє місце! І припини плакати, я добра тобі хочу, чуєш! Інакше будеш чекати, а потім розчаруєшся, як я. Вибач, донько, за ці слова, але не треба сподіватися! – говорила мама, гладячи дівчинку по плечу.
– Його немає, зрозуміла? Діда Мороза! І чудес немає. І магії. Не буде подарунків.
Життєві історії 0
Анна припаркувала своє авто біля воріт заміського будинку і глибоко видихнула. День видався важким — нарада з аудиторами, термінові звіти для батька, напружена розмова з банком щодо кредиту на розширення складу. Все, про що вона мріяла зараз — це келих червоного сухого, гаряча ванна і обійми з котом. — Льошо, я вдома! — крикнула вона, знімаючи жакет і ставлячи сумку на банкетку. Відповіді не було. Тільки приглушений голос доносився з кабінету — двері були прикриті, але не до кінця.
Анна припаркувала своє авто біля воріт заміського будинку і глибоко видихнула. День видався важким
Життєві історії 0
Ти повинна працювати на благо сім’ї, — заявив чоловік, не знаючи, що я подала документи на розлучення і їду в свою нову квартиру…
— Ти повинна працювати на благо сім’ї, — заявив чоловік, не знаючи, що я
Життєві історії 0
— Заспокой його, нарешті! Чого він так кричить? Я не можу працювати! — Сергій влетів у кімнату, і двері з розмаху грюкнули об стіну. Його обличчя було перекошене, в очах стояла та біла, сліпа лють, від якої мурашки побігли по спині Аріни. Вона згорнулася, притиснула до плеча Влада, який захлинався плачем. Грудка підступила до горла, гаряча і колюча… До цього він був іншим: голос м’якший, руки ніжні, слова… слова були як мед. Тепер же дивився на неї і на її сина, як на прикру перешкоду, яку ось-ось кине в сміттєвий бак.
— Заспокой його, нарешті! Чого він так кричить? Я не можу працювати! — Сергій

You cannot copy content of this page