Цей день

Даша спочатку не повірила мамі, думала, що це вона навмисно. Але коли в неділю зустрілася, як зазвичай, з батьком, він все підтвердив. — Я хотів тобі сказати, — пояснив він. — Але мати була проти. З якоїсь цікавості і ще незрозуміло чому, Даша захотіла познайомитися з новою родиною батька. Він зрадів, запросив її через тиждень до себе в гості. Нова дружина не сподобалася Даші – вона була надто схожа на її матір, тільки молодша років на десять, і щосили намагалася подружитися з нею. Сестра теж не викликала у неї захоплення, і не тільки тому, що та надмірно вередувала, але ще й тому, що батько всіляко потурав цим капризам. Тому всі наступні рази, коли батько запрошував її до себе, вона знаходила будь-які приводи, аби тільки туди не йти.

Тато завжди називав її «моя улюблена дівчинка». І до дванадцяти років у Даші було

Життєві історії 0

– Ларисо Миколаївно, цього року ми святкуємо тільки втрьох, – Олена в сотий раз намагалася пояснити свекрусі їхнє рішення. – Що значить втрьох? – обурилася свекруха. – А Надя з Костею? А хлопчики? Ти що, хочеш, щоб діти залишилися без свята? Олена прикрила очі і глибоко зітхнула. Щороку одне й те саме. Варто тільки заїкнутися про бажання провести свято в тісному сімейному колі, як починається…

До Нового року залишалося всього 20 хвилин і Олена востаннє оглянула стіл. Все готово:

Життєві історії 0

Минулого вихідного Олександр знову працював, з’їздити не вийшло. Вона і так вже була двічі у матері одна. Мама обережно цікавилася: чи все у них гаразд? Де Саша? Чому він у вихідні працює? Давно став таким трудоголіком? — Бізнес — справа відповідальна, без уваги надовго залишати не можна, тому часто працює без вихідних, — виправдовувала чоловіка Люба. Насправді, ніякої необхідності чоловікові працювати до ночі і у вихідні не було. З бізнесом все гаразд.

Вечеря на плиті давно охолола. Люба подивилася на сковорідку. Підігріти? Вона знову зателефонувала чоловікові.

Життєві історії 0

— Алло, я слухаю. — Оля на бігу відповіла на незнайомий міський номер. — Родіонова Ольга Миколаївна? Це вас з другої міської турбують. Ваш колишній чоловік Родіонов Павло Сергійович потрапив у ДТП, потрібна його медична поліс. Він сказав вам зателефонувати. Ви зможете привезти? — сухо запитав незнайомий жіночий голос у слухавці. — Що? Коли? І чому, власне, колишній?! Паша — мій чоловік! — промовила Ольга одночасно здивовано і стурбовано.

— Алло, я слухаю. — Оля на бігу відповіла на незнайомий міський номер. —

Життєві історії 0

Вона лежала нерухомо, дивлячись у стелю, і слухала, як втретє за вечір на приліжковій тумбочці задзвонив телефон чоловіка. Цей наполегливий, пронизливий дзвінок здавався їй зловісним передвісником бурі. По її спині бігли мурашки. Це ім’я — «Сашенька» — тепер було випалене в її пам’яті вогняними літерами.

Вона лежала нерухомо, дивлячись у стелю, і слухала, як втретє за вечір на приліжковій

Життєві історії 0

Людмила Сергіївна акуратно розставляла на полиці порцелянові чашки, коли почула знайомий гуркіт двигуна у дворі. Серце забилося сильніше – цей звук вона пам’ятала з дитинства, коли батько приїжджав на своїй старій «Волзі». Тепер на такій же їздив її брат Віктор. — Толя! — крикнула вона чоловікові, який порався з вудками на веранді. — Здається, до нас гості.

Людмила Сергіївна акуратно розставляла на полиці порцелянові чашки, коли почула знайомий гуркіт двигуна у

Життєві історії 0

— Аня, ти на Новий рік приїдеш? — Не знаю, бабусю… напевно, ні. Костик запросив мене зустріти Новий рік з ним. — Ну, і добре, онучко. Справа молода, тільки подзвони потім, щоб я не хвилювалася. А Костик, він який? Не розпещений? — Що ти, бабусю! Він такий! Такий! У мене просто слів немає… На архітектора вчиться, щоб будинки будуватиме, лікарні, школи. — Гарна професія… Головне, щоб і він сам був хорошою людиною.

Анна їхала в автобусі і не могла стримати сліз. Яка ж вона дурна, що

Життєві історії 0

Ірина крутила ключі між пальцями. Ключі від нової квартири — їхньої нової квартири — палили долоню. П’ятнадцять років збирали. П’ятнадцять! І ось тепер… — Іро, ти чого застигла? — Сергій торкнувся до її плеча. — Давай, відкривай вже! — Може, ти відкриєш? Все-таки технічно… — Іра, ну ми ж вже сто разів це обговорювали. Мама просто значиться в документах, щоб нам не платити зайві податки. Яка різниця, чиє ім’я в паперах? Це наша квартира. Ірина кивнула. Так, звичайно. Їхня квартира. Просто оформлена на свекруху. Так простіше, дешевше, зручніше… Сергій все прорахував.

Ірина крутила ключі між пальцями. Ключі від нової квартири — їхньої нової квартири —

Життєві історії 0

За вечерею Оля сказала чоловікові. – Юрко, ти на суботу нічого не плануєш? – Та ні, люба, нічого такого. А що, у тебе є пропозиції? – Ну-у, загалом, мені Янка дзвонила, зустрітися хоче. – А, тоді я з хлопцями домовлюся, підемо, в бар вип’ємо, щоб вашій дівочій компанії не заважати! – Та ні, тут такі справи… Вона ніби як вийшла заміж у своїх походах-подорожах, і хоче з ним прийти, ну, з чоловіком… – Тааак… Тобто, моя присутність обов’язкова?

За вечерею Оля сказала чоловікові. – Юрко, ти на суботу нічого не плануєш? –

Життєві історії 0

Світлана набрала номер чоловіка вчетверте. Перші три дзвінки він скидав. Тепер хоча б гудки пішли. — Та що? — голос Олега був глухим, злим. — Ти де? Ми чекаємо, вже майже одинадцята… — Я ж казав, що затримаюся. Заметіль сташна, дороги не чистять. Не чекай на мене, лягай спати. Не чекай на мене… Він сказав це так буденно, ніби йшлося про пропущений сніданок, а не про Новий рік. Світлана стиснула телефон. — Олег, це Новий рік. Петя весь вечір біля вікна…

— Мамо, а коли тато приїде? — Петя стояв біля вікна, притиснувши ніс до