Цей день

Якби знав заздалегідь, приїхав би пізніше. Адже спеціально взяв відпустку, щоб провести час з дочкою і подивитися, як вона живе. — Тату, вибач, що залишаю тебе одного. Постараюся повернутися швидко, а ти не сумуй. Обіцяєш? — Рита обійняла батька і поцілувала в скроню. — Чого мені сумувати? На риболовлю сходжу, порибалю. Навіщо ще сюди приїжджав? — розсміявся він. — А я думала, ти приїхав просто так, побачитися зі мною, — надула губки Рита, але тут же посміхнулася — знала, що батько жартує.

Молода адміністраторка, бездоганно одягнена і охайна, здивовано кліпала очима, дивлячись на чоловіка років шістдесяти,

Життєві історії 0

Він їй сподобався і зовні, і за характером, і Галина робила все, щоб його завоювати. Так і вийшло. За кілька років їхніх зустрічей жінка встигла народити двох синів, а потім заявила Івану, що їде з країни. – Хочеш жити з нами, давай поїдемо разом. А якщо ні – повертайся до своєї дружини. Я тебе дуже люблю, Ваня, і мені так важко без тебе буде, але наполягати я не хочу. Роби вибір сам.

Вітальці було всього три роки, коли він залишився без матері. Вона загинула на його

Життєві історії 0

Катя заїхала в нову квартиру тиждень тому. І майже весь тиждень не виходила на вулицю. А як тут вийти, якщо стільки справ? Квартиру купила ту, на яку вистачило грошей. Бабуся, добра душа, залишила їй у спадок стару дачу і кімнату в комуналці. Все це Катя продала, додала своїх заощаджень, які збирала вже років п’ять, і ось вистачило на крихітну однокімнатну квартиру в старому фонді.

Катя заїхала в нову квартиру тиждень тому. І майже весь тиждень не виходила на

Життєві історії 0

— А… До речі, Поля, я забув, що ця краватка мені не підходить. Я планував йти в синій сорочці. Ти не бачила, де моя синя сорочка? — запитав він, не відриваючи погляду від екрану. — Знаю. — Поліна вже прасувала цю сорочку. Однією рукою вона прасувала, іншою зав’язувала шарф старшому, а ногою утримувала малюка, щоб той не заліз у миску з водою для собаки.

Поліна прокинулася, як завжди, не від будильника, а від вереску молодшого сина. О пів

Життєві історії 0

– Ми будинок збираємося купувати, – не витримала Валентина Михайлівна і розкрила дочці таємницю. – Будинок? А квартиру куди? – відразу зацікавилася Анастасія. – Продасте? А як же я? – Настя, ми ж тобі купили трикімнатну, – дивуючись нахабству дочки, нагадала жінка. – І що? Це ви мені купили. У вас взагалі ще є двоє онуків, – діловито промовила дівчина.

Валентина Михайлівна вийшла на балкон і на повні груди вдихнула чисте повітря. Вона завжди

Життєві історії 0

Діти штовхали 84-річну матір, як м’ячик, до дверей будинку для літніх людей. Її зморшки зберігали їх дитячий сміх, а вони — рахували дні до її останнього подиху, але ВІН же все бачить…

Діти штовхали 84-річну матір, як м’ячик, до дверей будинку для літніх людей. Її зморшки

Життєві історії 0

— Мамо, тато повертається. Хоче зустрітися з тобою. Чашка завмерла на пів дорозі до рота. Анна відчула, як серце наче зупинилося, а потім забилося швидше. — Що?..

— Мамо, тато повертається. Хоче зустрітися з тобою. Чашка завмерла на пів дорозі до

Життєві історії 0

— Що відбувається? — тихо запитала дружина. — Чому вони поводяться так, ніби ми тут зайві? — Тань, ну що ти, — примирливо почав Сергій. — Батьки втомилися, їм потрібен відпочинок. Ми потерпимо. — Потерпимо? — не повірила Тетяна. — А скільки потерпимо? День? Тиждень? Місяць? — Ну не знаю, скільки захочуть побути, — знизав плечима чоловік. — Їм же нікуди подітися.

Тетяна розливала вечірній чай по чашках, коли різкий дзвінок у двері змусив здригнутися. Годинник

Життєві історії 0

Більше за всіх він радів Маші, вона завжди носила яскраве коралове намисто, а він, сидячи на руках і пихкаючи, намагався до нього дістатися і вкусити. І коли йому вдавалося це зробити, то він заливався задоволеним сміхом. Треба сказати, що обоє були щасливі від цієї гри. Але одного дня ця ідилія закінчилася…

Дівчина сиділа на ліжку, підібгавши ноги, і роздратовано повторювала: – Він мені не потрібен.

Життєві історії 0

– Почекай, Іринка, не кричи, – кажу я їй тихо. – Хіба так з рідними розмовляють? Зайдемо в будинок, чаю вип’ємо, все і обговоримо. У хаті у баби Клави пахло чебрецем і старим деревом. Чисто, прибрано. На вікні розрослося алое, на стіні годинник розмірено відраховує час, якого, здавалося, у господині залишилося зовсім небагато. Але Ірина і тут не вгамовувалася, ходила з кута в кут, як тигриця в клітці.

Я якраз у своєму кабінеті прибирала, як почула за вікном крик. Та не просто