Життєві історії 0
Сергій грюкнув кулаком по столу так, що тарілка підстрибнула. — Марино! Замовкни! Данилко злякано заплакав. Марина кинулася до сина, притиснула до себе, а сама шепотіла тремтячими губами: — Не кричи при дитині… прошу тебе… Але Сергій…
Марина вийшла заміж рано — їй було всього двадцять, коли вона познайомилася із Сергієм.
Життєві історії 0
Ольга вийшла з ліфта з двома пакетами і побачила біля своїх дверей незнайому жінку, приблизно шістдесяти років. Невисокого зросту, повну, у квітчастій сукні.  Поруч з нею стояв хлопець. Худий, високий, в окулярах. На підлозі стояла пухка сумка. — Добрий день. Ви до нас?
Ольга була в магазині, коли їй зателефонувала сусідка. — Олечка, привіт. Тут у вас
Життєві історії 0
Ольга хвилювалася. Вона знала, що батьки Андрія її не схвалюють. Не хочуть, щоб Андрій з нею зустрічався, а він пішов розмовляти з мамою про одруження. Упевнений, що батьки зрозуміють.  Спочатку вони так перелякалися, що вирішили все від усіх приховати, а від дитини позбутися.  Ось тільки в процесі обстеження для переривання, у Олі виявилися деякі проблеми, і лікар порекомендував подумати.
– Мамо, я одружуюся з Ольгою. У нас буде дитина, — заявив Андрій, повернувшись
Життєві історії 0
— Ти в своєму розумі? — прошипів він, роблячи ще один крок вперед, втручаючись в її особистий простір. — Яке ти маєш право вирішувати, кому приходити в мій дім?  Це моя сестра! Моя рідна кров! Вони приходять не до тебе, вони приходять до мене! А ти, як моя дружина, повинна бути гостинною. Це твій обов’язок!
— Чому ти не пустила мою сестру? Олег не увійшов до квартири — він
Життєві історії 0
Хлопець спершу не зрозумів, про що йдеться. Але коли вона встала на одне коліно і простягнула йому оксамитову коробочку, злегка занервував… — Пропоную узаконити наші стосунки і бла-бла-бла… Щоб разом: у горі і в радості, з нежиттю і без, у багатстві і фінансовій ямі… — продовжила виставу Наталка. Сашко мовчки спостерігав.
— Ну, Саня, ти даєш. Вбив наповал! Проміняти Наталку на таке непорозуміння! Це ж
Життєві історії 0
– Як ти? – Варвара подивилася на Гену з занепокоєнням. – Як завжди, – він зітхнув. – Думаю, як би Алінку звідти забрати. – Ти знову про це? Гена, я розумію, тобі важко, але… суд же відмовив. – Я знаю, – Гена провів рукою по волоссю. – Але я не можу просто сидіти і дивитися, як цей… цей тип з нею розмовляє. Вона мені сама розповідала, як він грубить їй, і веде себе, ніби її взагалі не існує.
Гена сидів на лавочці в парку, спостерігаючи за тим, як його дочка, Алінка, ганяє
Життєві історії 0
Так, за п’ятнадцять років могло і повинно було змінитися багато чого. Зрештою, сама Ілона за цей час стала відповідальним секретарем губернатора, а це вже щось.  Іноді вона згадувала студентські роки, і їй ставало цікаво, якими стали колишні однокурсники. Але на зустрічі не ходила і навіть не знала, чи були вони…
Ілона твердо вирішила, що відбере чоловіка у Машки. Ну, не зовсім, звичайно. Назавжди він
Життєві історії 0
Гриша обернувся на дітей. Всі з неприхованою заздрістю дивилися на нього. І тоді він посміхнувся: у нього будуть мама і тато.  Звичайно, він досі любив свою справжню маму, але він буде любити і нову. У кабінеті директора на нього чекали усміхнена жінка і суворий чоловік. Гриша привітався і зупинився. 
— Гришенька, збирайся, за тобою прийшли. Хлопчик підвів голову і подивився на Олександру Сергіївну
Життєві історії 0
— Віра Василівна, мені важко… Ліфт на ремонті, а у нас сьомий поверх. — Жінкам при надії корисно ходити, іди! — Віра Василівна робила свій улюблений царствений жест, довгим нігтем вказуючи на двері. «Поводиться як цариця! А я у неї немов слуга…» — думала Олена. Вона не могла сказати ні слова наперекір, бо боялася.
— Оленко, прошу тебе… вислухай мене! — ридала свекруха. — Ні, Віра Василівна. Нам
Життєві історії 0
Почали жити разом, ну як жити… Сергій більше на роботі пропадав, часто їздив у відрядження, іноді не бував вдома тижнями.  У такі моменти Настя сиділа вдома і нудьгувала, адже Сергій заборонив їй працювати, і з подругами спілкуватися він теж їй заборонив.  Настя не заперечувала, а навіщо? Дім повний, одягнена та взута, що ще потрібно для життя?
— Настуня, коли мене не стане, поховай мене поруч із дідом, а коли відслужиш

You cannot copy content of this page