Життєві історії 0
Сусідка похитала головою: – Ось так завжди – поки даєш, ти рідна, а як відмовила – відразу чужа. Не переживай, Люда. І себе не втрачай. Людмила подякувала за розуміння, але знала: такої порожнечі в душі у неї ніколи не було…
– Сашо, я не можу. Це нерозумно – брати кредит на весілля. Ти сам
Життєві історії 0
Вона зупинилася за пару метрів від них, створюючи невидиму межу.  — Наша квартира, за поточними ринковими цінами, коштує близько двох мільйонів. Ми купували її разом, вкладалися порівну. Відповідно, твоя частка, Костя, це один мільйон. Непоганий актив. Костя дивився на неї, не розуміючи.
— З вас три тисячі. Слова впали в задушливу тишу передпокою, як свинцеві кульки.
Життєві історії 0
— Мамо, досить вже. Давай квитки, я запрошу Мілу. Думаєш, я не помітив, що ти нас звести намагаєшся?  Не переживай, вона мені теж дуже подобається, — відповів син з посмішкою. Олена дуже зраділа тому, що більше не потрібно розігрувати спектаклі перед сином. 
Олена тушкувала м’ясо, різала картоплю, поспіхом кришила салат. Жінка поспішала, адже години прийому в
Життєві історії 0
— Ти пошкодуєш, — вичавив він. — Ти залишишся зовсім одна. — Я вже була одна у повному будинку людей. Більше не хочу. Вони виїжджали через тиждень. Збирали речі мовчки, злобно поглядаючи в мій бік.  Артемка плакав, він не розумів, чому вони їдуть від бабусі.
— Ви знову не той хліб купили, — голос невістки Каті різав вуха, поки
Життєві історії 0
— Чому ти мені не сказав? — запитала вона. — Про роботу, про гроші? — Тому що боявся, — він подивився на неї. — Боявся, що ти розчаруєшся. Що зрозумієш, що вийшла заміж за невдаху. — А зараз не боїшся?
— Марина, може, в суботу кудись сходимо? — Віктор гортав телефон, але його думки
Життєві історії 0
— Ти розумієш, що ця людина — не заміна, — сказала я, підбираючи слова. — Він просто йде поруч з нами своєю дорогою. — Він дивиться на тебе, як на диво, — відповіла дочка, пропускаючи між пальцями моє волосся, заплітаючи його. — І на мене теж.
— Що це? Дівчинка?.. Я чекав на сина. — Сашо, це ж наша дочка…
Життєві історії 0
─ Світлано, ти що, з глузду з’їхала? Ти що, мою матір вигнала? Ти куди її? ─ Та заспокойся ти. Твоя мама зараз їде додому. Її речі зараз десь між краєм міста і сільським клубом. Ілля хапав повітря, як риба, викинута на берег.
─ А знаєш, люба, мама права. Ти у нас дармоїдка, йди працюй! — гримнув
Життєві історії 0
– Донечко, який я радий! – розкинув руки для обіймів Іван Ілліч. – Ти розумієш, у нас у самих зараз ремонт.  Кімнат, звісно, дві, але в другій знято підлогу, стіни до цегли відбиті. Коротше, розруха. – І ви не зможете мене прийняти. Усе зрозуміло, тату, – Аріна відчула, як руйнується її остання надія. – Ні ж, навпаки…
– Нам нікуди з дитиною піти, – благала Аріна свою матір. – Будь ласка,
Життєві історії 0
– Ти зламала їй ніс, – сказала мама. – Дуже шкода, що тільки ніс… – Лариса хотіла написати на тебе заяву в поліцію, але тато не дозволив. – Даремно, – сказала Ірина. – Мене випишуть післязавтра. Робіть, що хочете, але, коли я прийду за своїми речами, щоб Лариси в квартирі не було…
Біля під’їзду старенької п’ятиповерхівки зупинилося таксі. З машини вийшли молода жінка з дворічною дитиною
Життєві історії 0
— Та ви що, обоє з глузду з’їхали? Про що ви говорите? Вона моя дружина. Я її кохаю. У нас син росте.  З чого ви взяли, що я буду з нею розлучатися? Що за маячня? — не стримав своїх емоцій Руслан…
Минуло трохи більше трьох років, як Даша з Русланом придбали власне житло. Але тільки

You cannot copy content of this page