— Ще хоч раз твоя мати назве мене ім’ям хоч однієї з твоїх колишніх, і я за себе не відповідаю! Запам’ятай це. — Вона зробила паузу, даючи кожному слову ввібратися в його свідомість. — І це не провокація.  Це попередження. Передай їй. Дослівно. Або я знайду спосіб донести цю думку сама, більш дохідливо.
— Ще хоч раз твоя мати назве мене ім’ям хоч однієї з твоїх колишніх,
— Катя, привіт! — бадьоро і сонячно відповіла Валерія, ніби дзвонила поділитися рецептом пирога. В її голосі не було ні краплі напруги. — Це Лера, дружина Антона. Не відволікаю? — Ем… Лера? Привіт. Ні, не особливо, — в голосі Каті чулося явне збентеження. — Чудово! Я на секундочку…
— Все-таки курку потрібно вміти готувати. Особливо грудку. Її дуже легко пересушити. Антон вимовив
– Людмило! – не витримала вона третього дня. – Помідори у теплиці засихають! – Нічим не можу допомогти, – відповіла Люда, не відволікаючись від в’язання. – Це ваші помідори. – А їсти ми їх разом будемо! – Ні, дякую. Я краще в магазині куплю.
Людмила їхала на дачу з настроєм розпочати новий сезон, передчуваючи, як поратиметься на грядках,
Додому Олег повернувся вже за дванадцяту. У квартирі було тихо.  На кухонному столі він помітив записку: «На випадок, якщо ти зголоднієш – в морозилці є готова вечеря. ХОЧ РОЗІГРІЙ САМ»…
Дзвін тарілок луною відбивався в порожній кухні. Анна механічно збирала посуд після вечері, краєм
Я ж твій чоловік! — Колишній чоловік. І знаєш, чому? Тому що справжня родина таке не влаштовує. Наступні тижні перетворилися на кошмар…
Лілія прочинила хвіртку, пропускаючи чоловіка вперед. Сині сутінки огортали двір свекрухи, де кожна доріжка
— Не вдарився? — запитала вона і простягнула руку, щоб допомогти підвестися. — Та, нормально, — пробурмотів Сергій, встаючи на ноги. — Трохи не розрахував траєкторію, — він посміхнувся. — Знаєш, мої малюнки мають магічну властивість притягувати до себе неприємності…
— Не наближайся! — промовила вона, голос тремтів. — Як ти міг?! — Олена,
Свекруха стиснула губи: — Ох, пошкодуєш ти ще… Запам’ятай мої слова. Коли платежі зовсім задушать, коли копійки рахувати будете… — Значить, будемо рахувати, — знизала плечима Ірина. — Це краще, ніж потім лікті кусати…
— Ні, Олексій, давай навіть не будемо це обговорювати, — Ірина втомлено провела рукою
— Що ти робиш?! — обурився чоловік, побачивши це. — Як ти смієш хапати мої речі? — Забирайся геть з моєї квартири! – Наголосивши на слові «моєї», гримнула Ольга. — Геть звідси! – Ах ти, змія…
Ольга летіла додому, немов на крилах. – Нарешті! Це сталося! Це відбулося! – раділа
— Ти надаєш занадто великого значення якимось бабусиним прикметам. Я в них не вірю. У нас з тобою все по-іншому. Яка різниця? — відмахнувся Максим. — Ну як ти не розумієш?…
Кожна дівчинка з дитинства мріє про білу сукню і фату. Вона одягає на голову
— Не буде ніякої угоди, — його голос прозвучав несподівано твердо. Юлія повільно повернулася до нього. — Я сказав — не буде угоди. Тому що бабуся жива, і квартира належить мені за заповітом, який вона склала ще до твоєї появи.
— Мирон, ти знову копаєшся в старих фотографіях? — голос Юлії пролунав несподівано різко.

You cannot copy content of this page