Життєві історії 0
— А, прокинулася, — Наталя кинула на неї швидкий погляд. — Мама вже чай п’є. Сідай, зараз котлети розігрію. — Котлети? — Олена машинально поглянула на годинник. — Ще ж тільки восьма ранку.
— Слухай, у нас з Вітею біда. Пральна машина зовсім померла. Нова — дванадцять
Життєві історії 0
Родичі виглядали розслабленими, ніби щойно повернулися з курорту. — Ну ось ми і тут! — радісно заявив Гліб, розкинувши руки. Ліза натягнула посмішку і запросила їх за стіл. На веранді вже чекали салати, гарячі пиріжки і холодний компот. 
— Ліза, ми не візьмемо багато. Запакуй нам у дорогу свій фірмовий пиріг і
Життєві історії 0
– Хочеш – розповім, як це сталося? Якраз їхати довго, встигну. Знаєш, мені справді хочеться поділитися з кимось. Так важко постійно тримати все в собі…
Нова співробітниця відразу викликала у Ані зацікавленість. Але тільки ось дівчина явно цуралася колег,
Життєві історії 0
– І куди ви пропонуєте мені подітися? – хрипло запитала вона. – Я не прошу від вас нічого. Ні грошей, ні допомоги. Тільки куточок. Тільки розуміння. – Ну… зйомну знайдеш, – невпевнено промовила мама. – Зараз всі так. Молодь вся на зйомних квартирах живе.
– Ти коли збираєшся з’їжджати, Мариночко? Мама стояла в дверях кухні, спершись на одвірок.
Життєві історії 0
Всі в компанії знали і дивувалися, як це Андрій, такий серйозний чоловік, добропорядний сім’янин, і раптом втратив голову. Не інакше як «сивина в бороду, а біс у ребро».
Олена їхала вечірньою електричкою додому в засмученому настрої і думала: “Чорт мене підштовхнув поїхати
Життєві історії 0
– Два люкси і стандарт, – недбало кинув Ігор адміністратору. – Стандартний номер на Тамару Петрівну, правильно? – запитала дівчина за стійкою. – Так, все правильно, – кивнула Анна. – Мамі буде там зручно і… звично.
– Не смій мене ганьбити! – зашипіла в трубку дочка. – Ти поїдеш з
Життєві історії 0
— Ну, мало що я говорила, — відмахнулася свекруха. — Це ж родинні стосунки. Треба допомагати один одному. Анна знову сіла за стіл. В її очах було щось таке, від чого навіть варення стало гірчити. — Родичі? Тільки коли зручно, так?
— А ми тут, — бадьоро сказала Тамара Іванівна, — обговорювали, як вам буде
Життєві історії 0
— Мама продала дачу. Навіть не попередила. Нові господарі дійсно дзвонили. — Не може бути, — прошепотіла Жанна, хоча знала, що може. — Я до неї відразу з роботи поїхав. Вона… вона сказала, що Свєті знадобилися гроші. На перший внесок за іпотеку. 
— Алло, Галина Петрівна? — незнайомий жіночий голос у слухавці. — Ні, це… —
Життєві історії 0
Вийшовши з автобуса, я вдихнула на повні груди чисте, прозоре, як сльоза, сільське повітря. Йти довелося недовго, старий похилений будиночок стояв за кількасот метрів від зупинки. Відкривши хвіртку, я увійшла у двір. — Ви до кого? — почула я чийсь голос. 
— Мамо, що це за лист ти ховаєш? — Так, це з села, від
Життєві історії 0
— Галино Петрівно, — рівно відповіла Ірина, — я влаштую скандал при всьому селі, якщо ще раз хтось торкнеться мого посуду.  Це — моя половина будинку. Папери у мене. Юрист підтвердив.
Будинок стояв уже майже готовий. Тільки ззовні він виглядав як будинок — охайний фасад,

You cannot copy content of this page