— Мама передала, що відтепер ти маєш сама оплачувати всі свої рахунки! Денис кинув робочу сумку на тумбу в коридорі й впевненим кроком пройшов до кухні. — Ми з нею довго обговорювали наш сімейний бюджет і дійшли висновку, що ти занадто багато витрачаєш. Аліса повільно витерла руки паперовим рушником. Щоденна виснажлива рутина на роботі й так забирала всі сили, а тепер почалися ці дивні претензії. Дике роздратування спалахнуло всередині пекучою хвилею. Вона уважно подивилася на чоловіка — людину, яка останній рік жила практично повністю за її рахунок. Він справно виплачував величезний кредит за свій дорогий позашляховик. А Аліса тягнула на собі покупку продуктів, побутову хімію та оплату комунальних послуг за квартиру, яка офіційно належала його ненаглядній матусі. — Тож, Галина Іванівна передала мені таке розпорядження?…
— Мама передала, що відтепер ти маєш сама оплачувати всі свої рахунки! Денис кинув
— Валера, вечеря готова! — покликала дружина. — Так-так, зараз… — розсіяно відповів чоловік і продовжив щось шукати в телефоні. Зітхнувши, Тетяна пішла до кімнати сина. — Андрію, вечеря холоне… Хлопець сидів за столом, занурившись у книгу, і гриз олівець. Ледь помітний кивок дало зрозуміти матері, що її почули. — Марино… — почала жінка, відчинивши двері в кімнату доньки. — Потім, все потім, мамо! — жестом зупинила дівчина матір на пів слові. Вона набирала на телефоні номер і не хотіла, щоб її відволікали. — Ти дзвониш по роботі? — наважилася поцікавитися мати. Дочка не відповіла, цілком зосередившись на гудках у слухавці. Тетяна тихо зачинила двері до кімнати доньки й зупинилася на порозі. Коли це почалося, вона вже не пам’ятала, і тому їй здавалося, що так було завжди…
— Ти зовсім розбестила рідню, ось вони й знахабніли! — Ну як я їх
– Ось, спеціально для вас приготувала, – Наталя поставила перед свекрухою тарілку з пиріжками. Тамара Іванівна примружилася, ніби в цих пиріжках ховалася таємна загроза. – Це що, з капустою? – Так. Ви ж любите… – Люблю? Хто тобі сказав, що люблю? – свекруха надламала пиріжок, заглянула всередину. – Ну… хоч щось хороше від тебе за ці роки…
– Ось, спеціально для вас приготувала, – Наталя поставила перед свекрухою тарілку з пиріжками.
Після корпоративу Марина прокинулася в Дмитра вдома. І проблема в тому, що вона була заміжня. Марина розплющила очі й одразу зрозуміла, що це не її спальня. Не та щільність штор, не той запах подушки, не той кут, під яким падає ранкове світло. Найстрашніше — не той чоловік, який лежав поруч, зарившись обличчям у згин її плеча, і дихав повільно, впевнено, по-господарськи. Вона не скрикнула. Не підхопилася. Просто лежала, відчуваючи, як кров відливає від обличчя, а потім повільно повертається, обпалюючи щоки. Серце стукало так голосно, що здавалося — Дмитро зараз прокинеться від цього звуку. На тумбочці лежав її телефон. Екран був чорним. Марина простягнула руку, намагаючись не ворушити рештою тіла, і натиснула на кнопку. 09:47. 23 пропущених. 17 від чоловіка…
Після корпоративу Марина прокинулася в Дмитра вдома. І проблема в тому, що вона була
Анна ніколи не думала, що питання квартири стане між ними перешкодою. Коли пішов з життя батько, все було ніби в тумані: похорон, нескінченні дзвінки родичів, схвильована мати, яка то мовчала, то раптом починала щось розповідати про минуле. Олена тоді здавалася спокійною, навіть занадто. Вона трималася поруч, допомагала з організацією, відповідала на дзвінки. — Ну, тепер усе, — сказала вона після поминок. — Тато пішов, нічого не поробиш. Будемо жити далі. Анна тоді кивнула, але в грудях щось неприємне скреготіло…
Анна ніколи не думала, що питання квартири стане між ними перешкодою. Коли пішов з
Маша стояла біля плити й помішувала суп, коли почула дзвінок телефону чоловіка. Андрій говорив коротко, його голос був рівним, майже діловим. Вона не надала цьому значення: звичайний робочий дзвінок, — подумала вона. Чоловік поклав слухавку, підійшов до неї ззаду, обійняв за плечі й поцілував у скроню, як робив це тисячі разів. «Мені треба ненадовго вийти, — сказав він. — Повернуся до вечері». Маша кивнула, посміхнулася й продовжила готувати. Але він не повернувся до вечері…
Маша стояла біля плити й помішувала суп, коли почула дзвінок телефону чоловіка. Андрій говорив
Ірина налила в кришку термоса чай і почала пити дрібними ковтками, обпалюючись. — Невже сусідка приїхала? Давно вас не було видно, — окликнув її сусід через невисокий паркан. — Доброго дня… — Ірина завагалася, згадуючи його ім’я, — Павло Семенович. — Згадала? — старий хитро примружив очі. Виглядав він досить бадьорим, але сильно постарів, волосся і борода зовсім стали білими. — Здрастуй, Іринко. Нарешті приїхала. А то ділянка зовсім заросла. Я минулого року косив траву, ти вже вибач. — Та що ви, дякую вам, Павло Семеновичу. А ви давно приїхали? Дивлюся, вже засадили всю ділянку. — А я, можна сказати, й не виїжджав…
Ірина їхала на дачу, щоб підготувати її до продажу. Дача дісталася їй від батьків.
Віра зняла верхній одяг, поставила на полицю чоботи й здригнулася, коли з кухні вийшла жінка. Не відразу Віра в ній упізнала матір свого чоловіка. Погладшала, недоглянута, зовсім не та дамочка, яку бачила Віра три роки тому. – З’явилася? – запитала Ада Миколаївна і широко посміхнулася. Віра встигла помітити, що жінка втратила кілька передніх зубів за цей час. Раніше свекруха завжди стежила за собою. – А я там якраз щось приготувала, ходімо, за компанію. – Що ви робите в моїй квартирі? – Віра ледве змогла вимовити слова. – Живу! Житиму з вами, – гордо заявила свекруха…
– Що ви робите в моїй квартирі? – Віра завмерла на порозі, повернувшись з
— Досить грати роль жертви, Анно! Ти чудово зрозуміла, що я мав на увазі! — його голос, різкий і невпізнаваний, вразив слух, змушуючи стискатися серце. Вона сиділа навпроти, вчепившись пальцями в край столу, відчуваючи, як по спині біжать мурашки від сорому і злості. Кафе було занадто світлим, занадто публічним місцем для цієї розмови. — Я зрозуміла лише одне, — її власний голос пролунав тихо, але чітко, немов лезо. — Що я для тебе — прислуга, якій ще й платити не треба. Послужлива дурепа, що сидить у тебе на шиї. Ігор відкинувся на спинку стільця, його обличчя спотворила гримаса роздратування. Він провів рукою по волоссю, розчісуючи його. — Не треба перекручувати! Я сказав, що працюю як кінь, а ти… Ти просто існуєш у цій квартирі! Ти навіть не уявляєш, як це — тягнути на собі все! — Не уявляю? — Анна пирхнула, в її очах спалахнули гострі іскри. — Давай я тобі нагадаю, як це…
— Досить грати роль жертви, Анно! Ти чудово зрозуміла, що я мав на увазі!
Рома пішов з гідністю. Так йдуть лише коти, яких вигнали з кухні за крадіжку сосиски: з почуттям власної величі та високо піднятим хвостом. Він грюкнув вхідними дверима. У тиші коридору луною зависла його прощальна фраза, кинута через плече з інтонацією імператора: — Посумуй без мене! Зрозумій, кого ти втратила! Я стояла посеред передпокою з ополоником у руці, як статуя Свободи, у якої замість смолоскипа — знаряддя кухонного пролетаріату. Сумувати? О, Рома, ти навіть не уявляєш, як я планую сумувати…
Рома пішов з гідністю. Так йдуть лише коти, яких вигнали з кухні за крадіжку

You cannot copy content of this page