Цей день

— Щось мені недобре, — Олена встала з-за столу, тримаючись одночасно за правий бік і прикриваючи рот долонею. — Вічно у тебе якісь проблеми, — пирхнув чоловік, методично працюючи ложкою. Омлет у його тарілці зменшувався зі швидкістю світла. — Краще налий мені кави. Потім будеш прикидатися.

— Щось мені недобре, — Олена встала з-за столу, тримаючись одночасно за правий бік

Життєві історії 0

— Ти знову чашки не помила, Ліда! Дивись, які сліди! — голос Тамари Петрівни звучав, як сигнал тривоги — різкий, металевий. Ліда стояла біля мийки, стискаючи губи. На губах — піна від засобу, в очах — злість. — Мамо, я щойно їх вимила, — сказала тихо, але рівно. — Вимила… ага. Он, на світлі подивись! Розводи! — свекруха демонстративно підняла склянку до лампочки. — У мене б такого ніколи не було! У мене Валерочка завжди їв із чистого посуду!

— Ти знову чашки не помила, Ліда! Дивись, які сліди! — голос Тамари Петрівни

Життєві історії 0

Вони трималися за руки, ніби з’єднувалися не тільки обручками, а й долями. Все було ідеально. Або, принаймні, так здавалося. Але в одну мить — одну-єдину, оглушливу мить — ілюзія зруйнувалася… Коли Катя засміялася. Просто засміялася. Сміялася так, як вміє тільки вона — дзвінко, вільно, щиро, від усього серця. Сміх, який раніше Антон називав «її магією». Але цього разу щось зламалося. Його обличчя миттєво змінилося. Кров відлила, очі стали чужими, порожніми.

Того дня все здавалося виписаним з найніжніших сторінок казки. Повітря в ресторані було напоєне

Життєві історії 0

Звук ключа в замку розбив тишу. Віктор повернувся з роботи раніше, ніж зазвичай. — Оля, ти вдома? — чоловік заглянув на кухню і відразу поліз у холодильник. — Ні, мене немає, — Ольга перебирала крупу і навіть не обернулася. — Чого така похмура? — Вітя взяв йогурт з чорницею — останній у ряду — і сів за стіл.

Ольга розставила в ряд три баночки з йогуртом — малиновий, персиковий і з чорницею.

Життєві історії 0

— Юра, ти себе чуєш? Тобто я повинна народити в сорок років, щоб виправити помилки твоєї молодості? А чому це я раптом повинна розплачуватися за те, що тобі в твоєму гаражі було цікавіше, ніж з власним сином? — з щирим здивуванням у голосі запитала Анна. — Аня, ну що ти заладила! — наполягав Юрій. — Ну, був дурний. Не цінував. Не розумів, що втрачаю. А тепер все втрачено, Степан мене взагалі за батька не вважає. — А в чому він не правий?

— Юра, ти себе чуєш? Тобто я повинна народити в сорок років, щоб виправити

Життєві історії 0

Це був 2012 рік. На бідну голову Галі в одну мить звалилося все відразу. Чоловік пішов до молодої дівчини, єдиний син назавжди виїхав за кордон, посварившись з нею, і мама пішла з життя…

Це був 2012 рік. На бідну голову Галі в одну мить звалилося все відразу.

Життєві історії 0

– Де моя дочка? – повторила Олеся, відчуваючи, як стукають зуби не те від страху, не те від холоду. Злату вона залишила на святі, в дитячій кімнаті торгового центру. Батьків іменинниці вона знала побіжно, але залишила дочку спокійно – не вперше на подібному дитячому святі, це було звичайною справою. Тільки ось сьогодні вона запізнилася – автобуса довго не було. Торговий центр стояв у незручному місці, сюди на машині всі приїжджали, але машини в Олесі не було. Тому вона відвезла дочку на автобусі, потім повернулася додому – у неї були призначені уроки, які не можна було скасовувати, потім поїхала за нею. І запізнилася всього хвилин на п’ятнадцять – бігла по обмерзлій парковці щосили, так що дихання збилося. І ось тепер мати іменинниці, невисока дівчина з круглими блакитними очима, дивилася на Олесю з подивом і повторювала: — Так її тато забрав. Але тата у Злати не було.

– Де моя дочка? – повторила Олеся, відчуваючи, як стукають зуби не те від

Життєві історії 0

— Я сподіваюся, ти зрозуміла, що накоїла, — почав він з порога, знімаючи куртку. Його голос був твердим і позбавленим вчорашньої істерики. Це був голос обвинувача. — Так, Кирило, зрозуміла, — відповіла вона рівно, не змінюючи пози. — Зрозуміла, що потрібно було зробити це набагато раніше…

— Ну що, кохана, готова до головного сюрпризу? — Кирило втерся до вітальні, сяючи

Життєві історії 0

Коли Наталя повернулася додому, то застала чоловіка Микиту в дуже стурбованому стані. Він нервово ходив з кута в кут, постійно набираючи номер на телефоні. — Привіт, коханий, — безтурботно сказала Наталя, вдаючи, що не помічає збудженості чоловіка. — Що у нас на вечерю? Микита немов не чув дружину, продовжуючи комусь дзвонити. Наталя знизала плечима і попрямувала до кухні. Вона відкрила холодильник, вивчаючи вміст. Слідом увійшов Микита. — Наталка, я не можу додзвонитися до батьків…

Коли Наталя повернулася додому, то застала чоловіка Микиту в дуже стурбованому стані. Він нервово

Життєві історії 0

Червоний хрестик у календарі був схожий на крихітну мітку снайпера. Яна акуратно обвела його, зайвий раз натискаючи на стрижень ручки, ніби ставила печатку. Не на дату, а на факт. Факт того, що план «Нове життя» виконано на дев’яносто відсотків. Залишилося лише натиснути на спусковий гачок. — Яша зригнув, — її голос був рівним, байдужим, ніби вона доповідала про погоду за вікном.

Червоний хрестик у календарі був схожий на крихітну мітку снайпера. Яна акуратно обвела його,