– Чесно кажучи, як військовий, я не бачу варіантів для російської армії в Україні.
Вони ще рухаються за інерцією наказів, але намагатися оточувати одночасно чотири великі міські агломерації (Київ, Харків, Маріуполь, Миколаїв) 200 тисячами військ, рознесених на дистанції 500 км, можуть лише повні ідіоти.
Воно ще спробують закликати резервістів, наскрести військ на Кавказі, і кинути їх сюди, без бойового злагодження (часу немає) на старих драндулетах, що замиготіли залізничними платформами в Росії – по кілька жалюгідних штук-мастило для наших багнетів.
Ще буде якась спроба «штурму Києва», спроба підрізати Харків і Суми, оточити Миколаїв, але це все вже інерція.
Якби вони не були трусами – трусами в гіршому значенні цього слова, коли потрібна хоробрість не на полі бою, а в кабінеті начальника, то зараз знайшовся б у РФ генерал, який встав би і сказав правду Путіну:
– Єдиний шанс для нас не стати армією Наполеона, яка майже повністю згинула в полях, – це негайно відступити від Миколаєва за Дніпро, намагатися утримувати берег до Енергодару включно.
Війська з-під Києва відвести під Чернігів та Суми, знизу Харкова – назад, в оборону на північ від Харкова, вздовж кордону.
У зоні ООС стати на оборону.
Торгуватися за захоплене, шукати спосіб забратися з України із збереженням хоч якоїсь особи.
Але проблема в тому, що цей варіант їм не допоможе.
По-перше, не знайдеться такого генерала. Для цього потрібна особлива мужність – громадянська, яку давно втратили російські військові.
По-друге, хворий ботоксний старий, замкнувся в бункері і нікого вже не слухає, згинаючись все нижче і нижче під тяжкістю скоєного – причому, насамперед для свого, російського народу.
По-третє, їх наріже, затягне та розчинить сама наша земля. Партизани та добровольці, спецназ та піхота, авіація та десант, артилерія та ракетні війська доб’ють і стали в оборону, і намагаються вирватися.
Російські війська вже їдуть за інерцією, вони ще не зрозуміли, що померли.
Що їх закружляли вихорами, замарили, заблукали- і з’їдають наші степи та буєраки, наші Мавки та Солохи, наші мольфари та вовкулаки, наші Пацюки та характерники, круки та примари.
Що сама ця земля повстала проти них і самі закони ймовірності повернулися над їхній бік.
Російській армії в Україні – кінець.
Батьки, що уникають дітей, не знаючи, чи знайдуть їх, повернувшись, живими, не вибачать.
Не вибачать і не випустять.
Чи не почесна нічия чекає тут армію мерців, не раунд по очках, а натуральна військова поразка.
Ці ідіоти розтягли сили, намагаючись набрати якомога більше.
В результаті – не втримати, не наступати.
Ви знаєте, що у Криму різко стартував продаж квартир?
Що вони екстрено вивезли з Криму сім’ї співробітників ФСБ?
Їм тут кінець. Страшний, розгромний, ганебний. Такий, що здригнеться сама Історія.
І це буде закономірний фінал цього затхлого, свинцевого, нелюдського режиму.
Ні, нам ще доведеться постріляти. І ще буде страшно, і буде ще їхнє просування вперед, і ще буде загроза Києву, і будуть ще авіаційні та ракетні удари, і будуть ще наші загибелі.
Але все це зомбі-наступ – інерція армії мертвих.
А ми – живі. І б’ємось за живих.
В ім’я життя.
Кінець армії мерців та кінець Чахлика Невмирущого.
Вже зійшли зелені паростки їхньої поразки.
Їх вирощує сонце нового світу, який збудуємо ми, закривши назавжди тисячолітній гештальт смердючого, нелюдського болота, що уявив себе імперією.
– Все буде Україна.
