— Тобі не потрібна така бабуся, — крізь сльози посміхнулася Настя.
Вона усвідомлювала своє рішення залишити проблеми позаду і почати нове життя з дочкою.
Крізь сльози посміхнулася, подивившись на доньку:
— Та й друга теж не потрібна! У тебе є мама!
А свекруха продовжувала наполягати, що Маша нагуляна, бо не схожа на жодного з родичів…
… — Віро Львівно, викличите поліцію, будь ласка, якщо буде шумно, добре?
— Що ти, Настуню, я ж ніколи, — округливши очі, лукавила сусідка, — це Михайлівна з першого поверху може!
– Віро Львівно, ми ж на третьому, поки Михайлівна почує, – Настя зітхнула, – я по-сусідськи прошу.
– Вирішила-таки з Андрієм розлучитися? – схиливши голову набік, поцікавилася сусідка.
— Просто втомилася, — Настя опустила погляд.
– А як же повноцінна щаслива сім’я? Ти ж так перед поліцією виправдовувалася, коли відмовлялася писати заяву?
***
– Його треба було посадити, а ти виходиш за нього заміж! – зло заявила Ольга Миколаївна, мама Насті. – Ти, коли при надії ходила, тобі ще вісімнадцяти не було! Факт!
— А чого ж відразу саджати? — з агресією відповіла свекруха, Олена Петрівна. — Це ще довести треба, що Андрій її запліднив!
— Та як ти смієш мою дочку звинувачувати в розпусті?
— А за яким правом ти мого синочка покидьком виставляєш?
Знайомство батьків майбутніх молодят не склалося з першої хвилини.
— А ким його виставляти, якщо їй було сімнадцять, а йому двадцять п’ять? — лютувала Ольга Миколаївна. — Спокусив дурну дівчинку!
— Сама вона за ним бігала! — не залишалася в боргу Олена Петрівна. — І ночувала у нас, і харчувалася! Від нас на навчання йшла, до нас же і поверталася!
— А що ж ти, Олено, тоді вирішила, що дитина від іншого, якщо вона у вас днями й ночами просиджувала?
— Невідомо, з ким вона на тих заняттях лазила!
Настя з Андрієм не так уявляли знайомство батьків. Любові і радості не очікували, але подібна пікіровка шокувала.
Дівчина притискалася до хлопця, а той, опанувавши себе, вдарив долонею по столу:
— Що за базар ви тут влаштували? Слухати огидно! Так ще й Насті нервувати не можна! А ви…
Жінки замовкли в деякому замішанні.
— Настя — моя майбутня дружина! У нас буде дитина! Ніяких заяв не буде, Настя скаже, що все було за обопільною згодою! – це він звернувся до майбутньої тещі, а потім повернувся до матері: – Я кохаю Настю і не сумніваюся, що вона носить мою дитину! Велике весілля ми влаштовувати не будемо, якщо ви не збираєтесь допомагати.
– Мені допомагати нема з чого, – відразу заявила Ольга Миколаївна, – у мене зарплатня маленька!
– А я допомагати не збираюся, – відповіла Олена Петрівна. – Якщо ви тут такі самостійні, то й розбирайтеся самі!
– Може, вас і на весілля не кликати? – запитав Андрій, встаючи і допомагаючи підвестися Насті.
– Я не прийду!
— І я не прийду!
***
— Андрій, мені страшно! — Настя притулилася до хлопця.
— Що таке? — запитав він з посмішкою. — Дитина штовхається?
— Ні, я не про це, — вона поклала руку на живіт. — Просто, як ми без підтримки батьків будемо?
— Ну, ти від мами пішла в шістнадцять в гуртожиток, тобі не звикати, а я якось і не розраховував на свою.
Але ти не хвилюйся! Я працюю, тобі тільки ГОСи здати і до декрету встигнеш влаштуватися, щоб декретні були.
Квартирку знімемо, господарством почнемо обростати, — він поцілував її в скроню, — прорвемося!
Пропрацювати Настя встигла два місяці, але оклад їй дали хороший з умовою, що і в декреті буде потроху працювати.
— Ти ж дизайнер! — вмовляв її начальник. — Підлогу помила, сиди — працюй, потім їжу готуєш — поєднуй! А з дитиною, так взагалі добре! Поки годуєш, миєш, переш — думаєш, а спати поклала — робиш!
— А ви мені як платитимете? — здивувалася Настя.
— Влаштуємо мого племінника, щоб йому стаж йшов, а зарплата тобі! Ні, не оклад звичайно, а за угодою, але в твоєму становищі — чудовий варіант!
***
— Щось вигляд у тебе невеселий, — зауважила Оксана, яка завітала в гості за старою дружбою, — зовсім за собою стежити перестала. Та й на вилиці бруд якийсь.
Настя піднесла руку до вилиці:
— Це я вдарилася, — злякано промовила вона, — дверцята забула прикрити.
Погляд Оксани недвозначно дав зрозуміти, що вона не тільки здогадалася, але й засуджує ситуацію, що склалася.
Нічого не сказала, просто продовжувала дивитися з осудом.
Настя почервоніла, а потім розплакалася:
— А кому я буду потрібна в двадцять років з дитиною на руках? Я одна не зможу! І у нас все одно повноцінна сім’я! Розумієш?
А я не хочу бути матір’ю-одиначкою! А те, що зараз складно, це такий період! — перебиваючи ридання криком, намагалася донести до подруги Настя. — І все у нас буде добре!
— Як я розумію, ти всього розповідати не будеш? — запитала Оксана.
Настя судорожно схлипнула і негативно покрутила головою.
– Ти зрозумій, що багато жінок виховують дітей самі і справляються! І ти впораєшся!
– А я не хочу справлятися! У мене є чоловік! І дитина! – Настя зло поглянула на Оксану. – А тобі легко говорити, у тебе є батьки, бабуся з дідусем, і всі тебе люблять і підтримують!
— Так, а ще мені вистачило розуму не народжувати і не вискакувати заміж!
— Що ти розумієш? Я люблю Андрія! І він мене любить! І у нас все буде добре!
— Добре, якщо так, — Оксана кивнула. — У будь-якому випадку, ти можеш на мене розраховувати!
Оксана злукавила, відбувшись стандартною формою відповіді:
“Який сенс допомагати людині, яка вперто тримається своїх помилок?” — виправдала вона себе ж перед собою.
А Насті вже була потрібна допомога, але вона не могла зізнатися навіть подрузі.
***
– А чого ти в мене гроші просиш? – обурювався Андрій. – Тобі держава оплачує утримання дитини! Ось і утримуй її!
– Андрію, але це ж і твоя донька! Їй же стільки всього треба!
– Мені теж багато чого треба! Я, між іншим, працюю, а не сиджу вдома! А після роботи я хочу відпочити! А вдома або ти ниєш, або ця личинка верещить, ніби її ріжуть!
— Андрію, як ти можеш? — слізно запитувала вона чоловіка.
— Настю, перестань! Якщо я не розвантажуся в барі з друзями, у мене дах поїде! А гроші? А ти на кофтинки з кремами менше грошей витрачай, тоді буде тобі і на дитину, і за дитину!
Ні, іноді якісь гроші він давав, і продукти купував, навіть копійчані іграшки з ларька для маленької Маші брав, але Настя з часом навіть розраховувати на них перестала.
“У нас повноцінна сім’я! — твердила вона, вмовляючи себе. — Труднощі тимчасові, а Андрій, коли Машенька підросте, знову буде хорошим чоловіком і батьком!”
***
Повітряні замки руйнувалися один за одним. А Настя намагалася всіма силами зберегти сім’ю.
Вона вірила, що Андрій зміниться, вірила, що все налагодиться. Вірила і відмовлялася розуміти, що чим далі, тим стає тільки гірше.
Якби на неї все звалилося одним махом, вона б і не роздумувала, а втекла б від чоловіка.
Але одна проблема, рішення якої вона знаходила сама, забувалася, і тільки потім з’являлася інша.
— У мене немає грошей, і таке ярмо на шию я вішати не буду! — заявив Андрій, коли Настя запропонувала взяти іпотеку на квартиру.
— Але нас же знову просять з’їхати, — переконувала Настя. – Машенька плаче, сусіди зляться!
Вона не сказала йому, що насправді сусіди скаржаться на його крики вечорами.
– Бери на себе! – відповів він. – Тобі, як матері, дадуть охочіше, тому що тобі нікуди діватися, та й розмажуть на більший термін, тому що декрет і все таке.
Дивно, але іпотеку дали. І вони в’їхали в стандартне оздоблення:
– Нормально, – схвалив Андрій, – хоч на ремонт витрачатися не доведеться!
Добрим словом Настя згадувала начальника, який продовжував забезпечувати її роботою і платив за неї. Інакше вона не змогла б виплачувати іпотеку.
А Андрій з кожним днем поводився все гірше і гірше.
— Чому ти повісила ці потворні штори?…
— Чому взуття розкидане по коридору?…
— Навіщо ти залишаєш вікно на кухні на ніч відкритим?…
І кожна претензія переходила на особистості, а потім переростала в скандал.
Таким же чином закінчувалися всі прохання Насті:
— Винеси сміття,… помий посуд,… посидь з Машею, я в аптеку збігаю,… прибери свої шкарпетки!
Навіть на прохання закрити вікно або пересунути ліжечко, Андрій зривався на крик, а потім, посилаючи під три чорти і її, і доньку, йшов до друзів.
“Він втомився, — виправдовувала його Настя, — він нервує через роботу. Все налагодиться!”
***
Набагато складніше було виправдати те, коли він вперше підняв руку…
— Я з роботи прийшов, а в будинку немає чого їсти! — вигукнув він.
— Я думала, ти з друзями в барі їси, — розгублено промовила Настя.
— Може, мені там з ними жити залишитися?, — лють вилилася ляпасом. — Що ти за дружина така, якщо чоловіка свого вдома не чекаєш?!
Ні, вранці він вибачився, а ввечері навіть квіти приніс, тим Настя його і виправдала.
На жаль, квіти стали з’являтися в будинку періодично, а потім він обмежувався тільки вибаченнями.
— Громадянко, ви заяву писати будете? — з сумом у голосі запитав дільничний.
— Ні, — тримаючись за забитий бік, відповіла Настя, — я випадково впала.
— Сусіди сказали, що у вас постійно виникають скандали, — дільничний прибрав аркуш у папку, — це, — він вказав на її руку, на якій наливався свіжий синець, — тільки початок, а у вас дитина!
— У нас щаслива сім’я, — промовляла Настя, — ми просто емоційні.
— Нехай так, — дільничний поправив кашкет, — коли розум переможе емоції, телефонуйте.
Смішно і нерозумно, але Андрій щоразу тікав з дому на кілька днів, коли сусіди викликали поліцію.
Він не вірив, що Настя не напише заяву. Правда, потім повертався. Іноді просив вибачення, іноді провокував новий скандал.
***
Спілкування з подругою змусило Настю подивитися на своє життя з боку. Як фільм на кіноплівці, кадр за кадром.
І вона бачила, що з їхньої прекрасної і щасливої молодої сім’ї, якою вона була на початку, виросло щось жахливе і протиприродне.
І по-хорошому це все потрібно було припинити вже давно.
— Мамо, — Настя зателефонувала Ользі Миколаївні, — ми розлучаємося.
— Я відразу знала, що цим все закінчиться! — самовдоволено заявила Ольга Миколаївна, — але ти ж у нас розумна! Сама рішення приймаєш! Ось і отримала те, про що я тебе попереджала! Тільки у тебе зараз ще й додатковий тягар у вигляді дитини!
— Мамо, ну, як ти можеш так про свою онучку?
— Онучку-жучку! — пирхнула жінка в трубку. — І не сподівайся на мене її повісити! Я сама працюю, мені ніколи ще й твоїми справами займатися!
— Але я не прошу про допомогу! — заперечила Настя.
— А якби й попросила, то я тобі так скажу: розлучайся зі своїм, прости Господи, чоловіком, здавай дитину в дитячий будинок і починай жити нормально! У тебе освіта! Будуй кар’єру, досягай усього в житті! А все ось це забудь, як страшний сон!
Настя із самого спочатку не розраховувала на підтримку з боку матері, але така відповідь, та ще й вказівка, як вчинити з донькою, її відверто шокувала.
Головне, що Настя зрозуміла – вона більше ніколи не подзвонить матері, ніби її немає і ніколи не було.
— Не потрібна тобі така бабуся, — Настя крізь сльози посміхнулася, подивившись на Машу, — та й друга не потрібна!
Олена Петрівна продовжувала наполягати, що Маша нагуляна, бо ні на кого з родичів не схожа.
— У тебе є мама!
***
Рішення прийнято, мости спалені, залишилося лише повідомити про це Андрію і попросити його піти.
Настя, нарешті, зрозуміла, що з відходом Андрія вона нічого не втратить, а нерви, та й холодильник — будуть цілішими!
Але вона побоювалася того, як Андрій сприйме новину про розлучення і прохання піти.
— Не дай Бог… — вона уявила, що він може влаштувати, і їй стало страшно.
У квартирі тільки вона і дитина, і навіть покликати на допомогу нікого.
***
… — Я дверцята прочиненими залишу, — сказала Віра Львівна, — тільки прийде, так я і викличу. Краще, за хибний виклик заплачу, — вона посміхнулася, — мені так спокійніше буде, та й тобі теж.
Настя заплакала.
— Віро Львівно,… — прошепотіла Настя з вдячністю.
— Іди! — напутствувала її сусідка. — Сама була бита і лаяна в молодості, тільки сил мені не вистачило тоді піти…
***
— Андрію, я завтра подаю на розлучення, а зараз, будь ласка, просто йди! — твердо сказала Настя, зустрівши чоловіка на порозі.
— Ти з глузду з’їхала? — заревів він, випромінюючи аромати солодової бочки. — Кому ти потрібна, крім мене?
Що, чоловіка на стороні завела, поки я гарував? Я з тебе зараз цю примху виб’ю!
Він замахнувся. І вдарив би, якби в двері не влетіли хлопці в формі. Настя сусідці і запасні ключі дала, щоб двері не ламали.
Андрія безцеремонно поклали на підлогу, а дільничний з готовністю дістав аркуш паперу з папки:
— Пишу!
Коли в квартирі стало порожньо, Настя підійшла до ліжечка дочки, взяла її на руки і сказала:
— Ось тепер ми справжня повноцінна щаслива сім’я! Ти і я! І більше ніхто нам не потрібен!
