— Де гроші? — запитала Ксенія.
— Ось вони, — свекруха виклала на стіл конверт.
— Тут сорок тисяч! Всього! А має бути, — вона повернулася до чоловіка, — Валера, ти вчора перераховував, скільки там було?…
…— Валера, я твоя дружина, мені ти можеш зізнатися! — довірливо сказала Ксенія.
— Я нічого не зробив, — знітився Валера.
— Зізнайся, ти прийомний? — з палаючим поглядом запитала Ксенія.
— Ну скільки можна одне й те саме! — вигукнув Валера і безвольно опустив руки. — Я рідний, рідний!
— А я б на твоєму місці цим фактом не пишалася! — заявила Ксенія. — І взагалі, анулювала б спорідненість!
— Ксюшо, перестань! — попросив Валера.
— Я перестань? — здивувалася Ксенія. — Тобто, я повинна перестати, а те, що зробили твої дорогі батьки, це в порядку речей? Слухай, якщо ти їх ще й захищати будеш, то давай краще відразу розлучимося!
— Ксюшо! Це ж мої батьки! Мені з ними сваритися тепер, чи що?
— Ні, давай їх пряниками годувати! Мало вони вже відкусили!
— Ксюшо!
— Я вже двадцять чотири роки, Ксюша, а ось з таким беззаконням стикаюся вперше! Це додуматися до такого треба!
— Кохана, але ми молоді, у нас ще все життя попереду, — Валера намагався заспокоїти дружину.
— Валеро, у нас попереду нічого не буде з такими родичами! Та й самої сім’ї не буде! Навіщо мені чоловік з батьками-злочинцями?
— Ксенія, а ти не перегинаєш? — суворо запитав чоловік.
— А ти думаєш, що я заяву на них не напишу? — мило посміхнувшись, запитала Ксенія. — Ще й як напишу!
А треба буде, то всіх гостей з весілля в свідки покличу, щоб кожен зізнався, скільки в конверт поклав!
Валера від подиву поперхнувся.
— Ось і подумай, — сказала Ксенія, — може ти насправді прийомний? Тут впору відректися від таких батьків! А якщо ти їх захищатимеш, то підеш як співучасник!
— Ксюша, ну, що ти таке говориш? Як від них відречешся? Вони ж мене виростили, виховали…
— Краще б ти був сиротою!
***
Коли Ксенія дізналася, що один з її залицяльників із села, то саме йому вона дозволила завоювати своє серце.
А коли уточнила, що батькам Валери в місто їздити не цікаво, і взагалі лінь, так мало сама не стала за ним залицятися!
А справа в тому, що вона наслухалася від своїх заміжніх подружок, що таке “свекри”!
— Не було дня, щоб вона мені мізки не виполоскала! — журилася Свєта. — Таке відчуття, що у неї є дуже товста книга, посібник, як довести невістку! Встала не там, видихнула не туди, ганчірку сполоснула неправильно! Та я вже готова її цією ганчіркою..!
— А ти спробуй! — порадила Марина. — Навіть якщо посадять…
— За ганчірку? — здивувалася Ксенія.
— А ти думаєш, вона зможе зупинитися? — Марина розсміялася. — Так ось, Свєто, якщо тебе посадять, я тобі скажу, що в’язниця тобі курортом здасться!
— Ні! Не треба мені таких порад! — замахала руками Світлана. — Якщо я про це тільки подумаю, клянуся, зроблю таке, що самій страшно стає! А у нас же новий прикол у житті утворився!
— Який? — запитала Ксенія.
— Денний сон! Я збиралася прати, дитина маленька, прання — гори. А свекруха заявляє, що шум машинки їй заважатиме! Якщо мені прати треба, щоб я прала вручну!
— Куди ти її послала? — запитала Марина.
— Нікуди, — відповіла Свєта. — Кинула все, у мене і так справ море. А прання я включила, коли мадам зволила виспатися: о десятій годині вечора.
А речі вішав о першій годині ночі наш найдорожчий чоловік! Мати його, нехай він за її приколи відповідає! Ось не пошкодувала навіть! Підняла його о першій годині ночі і відправила білизну вішати!
– Повісив? – запитала Марина.
– А я йому сказала, що або він вішає сам і зараз, або виполіскує вранці і все одно вішає! А претензії за порушений сон улюбленої матусі сам вислуховує!
— М-да, треба жити окремо! — вимовила Ксенія.
— Якби це допомагало! — відповіла Марина. — Ми з моїм окремо живемо. І що? Від цього легше?
То свекор, то свекруха – постійно до нас в гості рвуться! І починається те ж саме, що у Свєтки. Одна радість, квартира моя, іноді виходить їх виставити!
– Взагалі б не пускала, – знизала плечима Ксенія.
— Звичайно, не пустиш тут, — відповіла за подругу Свєта. — У нас же відразу ображений чоловічок з’явиться! І почне нити: «Чому ти ображаєш моїх батьків?»
— Так-так! Так і було! — кивнула Марина. — Стоїть і ниє: «Це ж мої батьки! Ти повинна їх поважати, бо вони твоєму чоловікові життя подарували!»
— Аргумент — так собі, — зауважила Ксенія.
— Що ти! — вигукнула Марина. — Не дай
Бог, царів образити! Ось і доводиться мені терпіти двох ненависних людей!
Свекор, той ще нічого. Так, побурчить, що прибирати треба краще, готувати смачніше, а головне – більше.
А ось свекруха, щоб їй у себе вдома добре жилося і в гості не тягнуло, як починає всюди лізти!…
– У мене ці обшуки щодня! – кивнула Свєта. – Як білизну склала, як погладила, чому журнали розкидані, прибери іграшки дитячі з підлоги, вікна помий!
– Замок в кімнату постав на відбиток пальця, і нехай лісом тупотить! – порадила Ксенія.
– Винесе разом з дверною коробкою! Я стільцем двері підперла, щоб вона до мене не лізла, коли чоловік на роботі. Вломилася так, що стілець ремонту не підлягає!
– Що, речі? – Марина скривилася. – Вона у мене огляд холодильника робить, терміни придатності перевіряє, в кожну каструльку залізе, у всіх шафках порпається!
Обурення кипіло за столиком у кафе, а Ксенія робила висновки.
Батьки Валери дуже підходили Ксенії. А переконалася вона в цьому, коли побачила їх вперше. Валера возив наречену знайомитися.
— А ми ж тут у селі, — говорила Марія Іванівна. — Нам те місто, — вона махнула рукою, — і тут справ вистачає! Робота, а ще своє господарство!
Коли нам роз’їжджати? А якщо щось у місті трапиться, то Валерик є! Сина ми на що виховали?
— І це правда! — підтримав дружину Петро Андрійович. — Син вийшов гарний, відповідальний! Батьків у біді не кидає, але й очі не мозолить! Руки є, ноги є, а замість голови у чоловіка зазвичай виступає дружина!
«Не найприємніший сміх, — зазначила Ксенія, але з огляду на останні факти, що чути його вона буде лише тоді, коли сама приїде в гості, — хай йому грець!»
— Донечко, не ображайся, — Марія Іванівна взяла Ксенію за руку, — але ми на сватання не поїдемо. Воно, начебто, і належить. Так час вже інший.
Тут головне, що ви з Валеріком домовилися. А з твоїми батьками ми на весіллі вже познайомимося! Ну, або можемо в гості покликати, якщо вони на підйом легкі!
— Ну, не знаю, — промовила Ксенія. — Я запропоную, але якщо не вийде, то на весіллі.
— Ось і добре! А то ж справ! — рубанув по горлу ребром долоні Петро Андрійович. — Навіть зараз бігти треба!
— Так, а на весілля ви приїдете? — запитала Ксенія.
— А навіщо їхати? — здивувалася Марія Іванівна. — У нас тут на повороті з траси шикарний комплекс!
Там і ресторан пристойний, і більярд з боулінгом! Басейн навіть є, правда, невеликий. І готель з номерами при ньому! При комплексі, тобто.
– Серйозно? – запитала Ксенія.
– Ксюшо, – озвався Валера, – а це ж хороший варіант! Та й тут у будь-якому разі буде дешевше.
Попередити їх за тиждень, щоб було спеціальне обслуговування, без сторонніх!
Сільські розійдуться по своїх будинках, а тих, що з міста приїдуть, тих в номери з усім комфортом!
І ось так, ненароком почалася підготовка до весілля. А варіант «Ситої бочки» затвердили всі, навіть міські родичі і друзі Ксенії:
— Це тобі не місто, де не можна пошуміти! Розмах з душею — він можливий тільки на волі!
Ну і паралельно будувалися плани на життя після весілля:
— Хоч що кажи, а я після весілля хочу медовий місяць! — заявила Ксенія. — Після всього цього дурдому мені просто необхідний відпочинок!
— Ну, ми ж весілля не в кредит гуляємо, тому можемо собі дозволити і таку примху! — посміхнувся Валера. — Зрозуміло, що на трирічну навколосвітню подорож ми не зберемо, але два тижні на морі спокійно потягнемо!
— Добре, — погодилася Ксенія. — І треба про житло подумати! Моїх батьків не будемо тіснити, хоча вони й не проти, а знімати…
— Я теж думаю, що це не варіант, — кивнув Валера. — Зустрічна пропозиція. Медовий місяць ми оплачуємо ще до весілля, а гроші, що зберемо на святі, вкладемо в перший внесок!
— А вистачить? — запитала Ксенія з недовірою.
— Подивися список гостей! — Валера кивнув на роздруківки. — Народу прийде, рахувати втомишся! І всі ж прекрасно розуміють, що сервізи, каструлі та іншу техніку дарувати не треба!
Ми ж навіть у запрошеннях написали, що молода сім’я будує свій осередок! Натяк – прозоріше нікуди! Але своїм, – Валера посміхнувся, – я ще додатково скажу!
Що могло піти не так? Ні, весілля вийшло на славу! Всі були щасливі і задоволені. Проблеми почалися вранці, коли молодята, провівши ніч в люксі, пішли до батьків Валери.
А вони, ґрунтовно навантажившись святковими напоями, забрали гроші, що подарували молодим. Щоб в процесі веселощів на них ніхто не спокусився!
— Де гроші? — запитала Ксенія.
— А ось вони, — Марія Іванівна виклала на стіл конверт.
— Ви знущаєтеся? — вигукнула Ксенія, перерахувавши. — Тут сорок тисяч! Всього! А має бути, — вона повернулася до чоловіка, — Валера, ти вчора перераховував, скільки там було?
— П’ятсот сімдесят дві, — відповів Валера, — а потім ще тамада приніс, що за конкурси насипали. Але скільки там було, не знаю. Але тільки шматок торта був проданий за п’ятнадцять! І на хлопчика з дівчинкою назбирали близько п’ятдесяти.
– Гроші де? – Ксенія почервоніла від люті.
– Ну, це, – промовила Марія Іванівна, прикладаючись до пляшки з водою, – де треба, там і є.
— Я не зрозуміла, що значить, де треба? Це наші з Валерою гроші! Нам їх на весілля подарували! Ми іпотеку брати будемо!
— Це ж кредит? — вимовив Петро Андрійович. — Ось і беріть кредит! Гроші вам навіщо?
— Тату, на перший внесок! Ти смішний, як не знаю хто!
— Ну, що є, те й беріть! — знизав плечима чоловік і вийшов з дому.
— Мамо, жарт не дуже, — Валера повернувся до матері, — гроші давайте!
— А більше немає! — заявила Марія Іванівна.
— Як це, немає? — здивувався Валера. — Мамо, ти в своєму розумі? Півмільйона! Якщо вас пограбували, поліцію треба викликати!
— Ось тільки не треба тут поліції! Ніхто нас не грабував. Йшли ми з татом вчора додому. А тут куми син попросив у борг, ну, ми дали, свій же хлопець.
А там свояк приставав, що машина зламалася, деталь потрібна. Йому теж дали. Ну, там ще пара людей підходили. Але це ж всі свої, сільські! Повернуть!
— Ви роздавали в борг наші гроші? — Ксенія була на межі втрати свідомості.
— Ні, ну, не всі, звичайно, — Марія Іванівна витерла губи. — Тато вранці збігав до банкомату, поклав гроші на картку і сплатив усі кредити! Вперше за довгий час ми нічого не винні банкам! Ось яка радість!
— Маріє Іванівно, ви в своєму розумі? Ви найнахабнішим чином розпорядилися чужими грошима! Ви хоч розумієте, що ви права не мали?
— А чого це я не мала? — вигукнула жінка. — Валерик — мій син! А все, що його, так і моє! Вважай, він батькам своїм допоміг!
Валера стояв білий, як крейда.
— А чого ти, власне, крик тут влаштувала? — увійшовши в кімнату, сказала сестра Валери. — Ось у себе вдома можеш кричати, хоч зв’язки рви!
А якщо братик допоміг батькам, то честь йому і хвала! Так він і сестричці допоміг, навчання оплатив! І я люблю його за це!
– Валера, у нас завтра зранку літак, ми летимо на медовий місяць, – суворо сказала Ксенія. – Поясни цим людям, щоб гроші повернули до нашого повернення!
— А то що? — з насмішкою запитала Марія Іванівна.
— Вам краще не знати! — сказала Ксенія і вийшла з дому.
А Валера ще півгодини щось обговорював з рідними.
Повернувшись, Ксенія дізналася, що грошей не буде. Тобто, добровільно їх ніхто не поверне.
Так ще про саму Ксенію почали розпускати чутки, що така-сяка, та ще й вся з себе розбещена! І меркантильна, і жадібна, і що місце їй за полюсі, щоб вроджену нахабність охолодити.
А найгірше, що це все поширилося і серед знайомих та рідних самої Ксенії, тому що на весіллі всі знайомилися і обмінювалися телефонними номерами.
Ксенія поїхала молодою дружиною, коханою і доброю, а повернулася ворогом людства номер «один»!
***
— Ксюшо, ну, у них немає грошей, — тихо промовив Валера, — вони не повернуть. А ми молоді, ми заробимо!
— А у нас вибору, завдяки твоїм батькам, немає! — огризнулася Ксенія.
— Поживемо поки на знятій квартирі, — продовжував Валера.
— Звичайно, — кинула Ксенія, — нам більше нікуди діватися!
— Ксюшо, я ж кохаю тебе! — вимовив Валера вибачливим тоном.
— І що мені з твоєї любові? — вигукнула вона. — Грошей немає, житла немає! Перспектив немає. Зате твої батьки в шоколаді! Всьому селу в борг дали, щоб для всіх бути хорошими, кредити закрили, щоб від ярма позбутися. А те, що це все за рахунок сина і невістки, так це ж, блін, рідня!
Знаєш, де я бачила таку рідню?
— Ось тут ти зовсім не права! — вимовив Валера.
— Ах, я не права? Я? А твої батьки, значить, вчинили добре і справедливо? — Ксенія стягнула з безіменного пальця каблучку, кинула її в Валеру. — Іди, куди хочеш!
Потім взяла телефон:
— Алло, поліція? Хочу повідомити про крадіжку!
Звичайно, було розлучення. А гроші батьки Валери повертали за рішенням суду.
І кожного разу, коли Ксенії надходив платіж, вона з посмішкою говорила:
— Чергова оплата феноменальної нахабності! Дрібниця, а приємно!
