— Віддай! Злодійка!
— Я тобі зараз покажу злодійку!
Увечері сестри, дванадцятирічна Оленка та дев’ятирічна Катруся, за усталеною звичкою знову посварилися вщент.
Їхня бабуся, Інеса Василівна, почувши гнівні крики з дитячої, важко зітхнула, відклала в’язання й пішла розбиратися.
— Ну що за напасть така, ні на хвилину самих залишити не можна! — простогнала вона, зайшовши до кімнати дівчаток. — Що цього разу?
Картина нагадувала справжнє побоїще: по підлозі безладно валялися іграшки, книжки з пом’ятими сторінками, олівці та фломастери.
Хаос довершували ніби навмисно вивернуті на середину кімнати футболки, спідниці, перекручені колготки.
Оленка стояла посеред цього гармидеру й стискала свої маленькі кулачки, її личко аж почервоніло від гніву.
Молодша, Катруся, побачивши бабусю, розплакалася, кинулася до неї й сховала обличчя в складках її домашнього халата.
Розгублена Інеса Василівна ледь не втратила рівновагу від такого напору.
— Ба, скажи їй! — заголосила Катруся, аж надсадно. — Вона ляльку сховала й не віддає! І інші іграшки порозкидала! Злюка! Злодійка!
— Та що ти верзеш! — обурилася Оленка, аж брови насупила. — Не чіпала я твоєї ляльки! І безлад ти сама наробила! Брехуха! Ба, не вір їй!
Катруся на секунду випірнула з бабусиного халата й показала сестрі язика, мов дражнилася.
Оленка аж скипіла від такої зухвалості й мимоволі кинулася на сестру, як навіжена.
— Ба-а-а! — заверещала Катруся так, ніби її ріжуть, аж мороз по шкірі пішов.
— А ну вгамуйся! — грізно прикрикнула Інеса Василівна на Оленку, аж голос затремтів. — Вдумала молодшу сестру кривдити!
— Та нічого я не робила! Вона все вигадує, як циган на ярмарку! — закричала Оленка, аж зірвало голос.
— І голос на мене не підвищуй! — Інесі Василівні ніколи було розбиратися в дівочій сварці, й вона, як завжди, розрубала гордіїв вузол найпростішим і найдієвішим, на її думку, способом.
— Так, Катюрусю, марш до іншої кімнати, візьми там планшет, не знаю, мультики подивися. А ти, Оленко, тут усе прибери, щоб до повернення матері все на своїх місцях було!
— Але ж…
— Без зайвих балачок! Зовсім розбалувалися, як малі діти!
Нічого не поробиш — ковтаючи сльози від несправедливої образи, Оленка взялася до прибирання.
Її молодша сестра тим часом принишкла, заспокоїлася й залізла з ногами на диван у великій кімнаті, привласнивши планшет.
Бабуся пішла на кухню, й Катруся тихо замуркотіла собі під ніс мелодію з мультфільму, аж очі заплющила від задоволення. Її хитрий задум удався на славу. Вкотре.
Батько дівчаток пішов з життя два роки тому в автокатастрофі, й мати, Ольга, ростила їх сама, як та квочка курчат.
Вона працювала лікаркою в місцевій поліклініці, часто затримувалася на роботі допізна, аж сил не мала.
У такі дні за Оленкою та Катрусею доглядала свекруха, вона також частенько супроводжувала їх до школи чи на гуртки та різні секції, як нянька.
Стосунки в Ольги та Інеси Василівни були добрі, та й пенсіонерці було тільки в радість проводити час із любими онучками, аж душа співала.
А от стосунки між сестрами залишали бажати кращого й псувалися з кожним днем.
Можливо, річ була в складному віці, можливо, давалася взнаки відсутність батька, але з часом проблема стала очевидною: рідні сестри на дух не переносили одна одну, як кішка з собакою.
До того ж за характером і поведінкою сестри разюче відрізнялися одна від одної.
Оленка була спокійною, доброю дівчинкою, з тих, про яких кажуть, що й мухи не скривдить.
Катруся ж, навпаки, попри свій юний вік, була на диво хитрою та спритною, вміла й любила маніпулювати людьми.
Вона швидко збагнула переваги свого становища молодшої сестри й майстерно ними користувалася.
Останнім часом дівчатка до крику сварилися й іноді навіть чубилися, аж пір’я летіло.
Катруся чудово вміла вивести зазвичай тиху Оленку з себе. Ймовірно, це були дитячі ревнощі, бажання привернути увагу чи бездумна примха, але Катруся навчилася віртуозно підставляти сестру.
Зазвичай, зачинницею сварок була молодша сестра, але карали завжди старшу, як на зло.
Катруся постійно виходила сухою з води, як той лис. Вона плакала й скаржилася, що Оленка її ображає та задирає, як тільки може.
Це підтверджувалося тим, що, зайшовши до кімнати дівчаток на крики, мати чи бабуся завжди заставали розлючену Оленку, яка кричала або замахувалася на Катрусю (та чудово розуміла, коли варто від агресії перейти до стану невинної жертви, аж сльози градом котилися).
Усі виправдання Оленки за наявності таких залізних доказів, звісно ж, не сприймалися всерйоз, як горох об стіну.
Дорослі ні на мить не підозрювали такої підступності в дев’ятирічної дівчинки, й Оленці доводилося покірно жити під гнітом тиранії молодшої сестри.
Оленка закінчила прибирати в їхній кімнаті.
Лялька, звісно, знайшлася в глибині шафки з одягом, куди її запхнула сама Катруся.
Олена кілька хвилин дивилася на ляльку, а потім не витримала й розплакалася, аж сльози градом покотилися.
Їй було нестерпно образливо раз за разом опинятися в становищі без вини винуватої.
Образливо, що їй ніхто не вірить, а Катруся щоразу виходить сухою з води, як та гуска.
Терпіти це з кожним днем ставало все важче. Треба зробити ще одну спробу розповісти, пояснити все бабусі.
Вона ж зрозуміє, серцем відчує!
Заплакана Оленка попрямувала на кухню, де Інеса Василівна готувала вечерю, пахло смакотою.
Коли вона проходила повз велику кімнату, Катруся скорчила їй вслід глузливу гримасу, мов дражнилася.
— Бабусю… — почала Оленка, зайшовши на кухню.
— Прибрала? — суворо запитала бабуся, і звела брови.
— Так, прибрала. Тільки ж то не я! — сльози знову рясно потекли з очей дівчинки, як з відра. — То Катруся все!
— Знову починається стара пісня? — нахмурилася Інеса Василівна.
— Та ви послухайте… — Оленка розсердилася на себе, що не може перестати ревіти в такий відповідальний момент, але нічого з собою вдіяти не могла.
— Вона ж завжди все підлаштовує, як справжній пройдисвіт! І сьогодні, вона сама ляльку сховала! Сама ж речі порозкидала, нібито шукала її. А потім усе на мене звалила! І злодійкою назвала…
— Так, панянко, — Інеса Василівна витерла руки рушником і легесенько стиснула плече внучки. — А ну заспокоїлися, голубко. Сідай, Оленко, тихіше, тихіше, не плач.
Оленка, схлипуючи, вмостилася на стільці. Інеса Василівна сіла поруч. Вигляд у неї був стомлений і похмурий.
— Ти, Оленко, — старша сестра, — з наголосом сказала вона. — І відповідальність у тебе як у старшої, зрозуміло? Тобі матері вже пора допомагати, а не з молодшою сестрою чубитися, як кіт із собакою!
— Так то ж вона перша! — аж підскочила Оленка.
— Ну й що? Хай би й так, — з обурливою легкістю погодилася з внучкою Інеса Василівна.
– Але ти ж старша, а значить — мудріша, як кажуть, сім раз відмір, один відріж. Твоє завдання — бути дорослою й не піддаватися на провокації, як не крути. Не звертай уваги, Катруся ж маленька ще. Пустує іноді, як усі діти…
— А чому за її ці витівки завжди мені перепадає на горіхи? — слушно запитала Оленка, аж брови звела.
— Бо покараю я тебе в будь-якому разі, навіть якщо ти не винна! — нахмурилася жінка. — Бо ти старша, і мусиш відповідати за молодшу сестру.
— Якісь дивні у вас педагогічні настанови, Інесо Василівно, — раптом пролунав холодний голос із коридору, аж мороз по шкірі пішов. – І, мені здається, не зовсім прийнятні, як на наш час.
То повернулася з роботи мати дівчаток. Непомічена Ольга вже кілька хвилин стояла в коридорі й чула всю розмову, як на сповіді.
— Мамо! — Оленка імпульсивно притулилася до матері, і покотилися сльози з очей.
— А що, я не маю рації? — скептично звела брову Інеса Василівна, її погляд став колючим.
— Не маєте! Якого, вибачте, біса, дитина повинна нести відповідальність за вчинки іншої дитини, хай навіть і молодшої сестри? Це несправедливо, врешті-решт! — Ольга розсердилася не на жарт.
З великої кімнати тим часом вислизнула Катруся, приваблена сваркою, що розгоралася, як метелик на світло, навіть очі загорілися цікавістю.
— Нас так виховали. І правильно виховали! — підвищила голос Інеса Василівна й навіть стукнула пальцем об стіл. — Старші завжди відповідають за молодших. Усе життя так було! Хай вчаться відповідальності, як дорослі!
— Та ви все з ніг на голову перевертаєте! — обурено відповіла Ольга. — А молодші, по-вашому, тоді чого навчаться? Перекладати відповідальність на інших? Шукати дурнів для власних проступків? Отак, чи що?
— Мамо, я нічого не робила! Це все Оленка! Іграшки порозкидала, ляльку сховала! — раптом заверещала Катруся, що підкралася нишком, і пірнула під руки матері, бочком витісняючи ошелешену Оленку, як та лисиця.
— Не слухай її, вона бреше! — закричала Оленка, аж голос зірвало.
— Ні, то ти брешеш! Ляльку мою сховала! І вдарила! По руці вдарила! — запищала Катруся.
— Не била я! Я не винна! — Оленка знову розплакалася.
– Я нічого не робила! То Катруся сама задирається постійно, а мене через неї сварите!
Інеса Василівна скривилася, мов від зубного болю, й повернулася до плити, усім своїм виглядом показуючи, що розбиратися в цьому балагані вона не має жодного наміру.
— Ну все, дівчатка, тепер заспокоймося… — Ользі коштувало великих зусиль утихомирити доньок і розвести їх по різних кімнатах.
Після цього вона замислилася.
Ольга чудово знала вдачу старшої доньки, й їй не дуже вірилося, що та може бути підбурювачкою до конфліктів.
Водночас, вірити, що молодша донька безсоромно бреше, теж не хотілося. Але тоді, виходить, бреше Оленка? Голова йшла обертом, як та дзиґа…
Так чи інакше, Ольга твердо вирішила поставити в цій історії крапку, раз і назавжди.
І, після тривалих роздумів, вона вигадала спосіб, аж очі загорілися хитрістю.
Минуло кілька днів.
Примирені Ольга та Інеса Василівна сиділи на кухні й пили чай.
Тихо бурмотів щось невеликий телевізор, як старий дід. За вікном повільно наливалися синюватими тінями осінні сутінки.
Раптом у кімнаті дівчаток зчинилися крики, а потім голосний плач Катрусі.
Ольга миттю зірвалася на ноги й кинулася до дитячої. Обличчя в неї було рішуче.
— Ну що за напасть на них така, Боже милостивий, а кілька днів же тихо було, як у раю, — важко зітхнула Інеса Василівна й пішла слідом за невісткою, а серце передчувало недобре.
Ситуація в кімнаті була знайома до болю — ревіла в три струмки Катруся, аж захлиналася, а поруч — розчервоніла, теж готова розплакатися, Оленка, у якої на очах тремтіли сльози.
— Та що ж ви нерви мої не бережете! Що у вас знову скоїлося, скажіть на милість? — висунулася вперед їхня бабуся.
— Ляльку-у! — завила Катруся. — Ляльку мою злама-ала! Навми-исно!
Як доказ дівчинка простягнула бабусі(розповідь спеціально для сайту Цей День) ляльку, й справді, безнадійно поламану.
Голову було варварськи відірвано, безжально вигнуті ручки й ніжки стирчали в різні боки, як спиці поламаної парасольки.
— Неправда! — обурилася Оленка. — То вона сама зламала! Я нічого не робила!
— Бре-е-ешеш! — забилася в істериці Катруся, аж захлинулася. — Ти, ти, ти ламала! Спеціа-ально!
— Та не слухайте ви її, будь ласка! — Оленка сама була вже на межі, от-от лусне.
— А навіщо ж їй свою власну ляльку трощити, як ненормальній? — докірливо похитала головою Інеса Василівна.
— Бреши, та не забрехуйся, Оленко. Тебе буде покарано. Дивися, до чого сестру довела, сльози річкою.
— Зачекайте, Інесо Василівно, — раптом сказала Ольга. — Давайте вже розберемося раз і назавжди, щоб і кінці в воду.
Свекруха здивовано подивилася на невістку. Обличчя в Ольги було рішуче, губи міцно стиснуті.
— Зараз розберемося, кого насправді треба провчити, — додала Ольга й чогось, підставивши стільця, полізла на самісіньку гору шафи для одягу.
Понишпоривши там хвилинку, Ольга злізла. У її руці була малесенька камера, як іграшкова.
Дівчатка притихли, як мишки, а свекруха нахмурилася.
— А це що таке, за дивина? — поцікавилася вона.
— Це відеокамера прихованого спостереження, — пояснила Ольга.
– Мені набридло, що я не знаю, що діється в моєму власному домі. Тому я купила кілька штук і розставила по всій квартирі. Щоб нарешті з’ясувати, котра з моїх дочок безсоромно бреше.
Катруся аж лицем перемінилася: зблідла, губи затремтіли, як осінній лист, а з очей покотилися вже не награні сльози, а справжнісінькі.
Такого повороту подій її хитрий план не передбачав.
Вона раптом чітко усвідомила, що зараз її обман викриється, а уникнути заслуженої кари ніяк не вдасться, хоч плач, хоч кричи.
Щоб відтягнути неминуче, Катруся закотила ще одну, зразкову істерику, але цього разу мати не звертала на неї жодної уваги.
Ользі, в принципі, усе вже сказали очі доньки. Не слухаючи вересків і голосінь Катрусі, вона принесла ноутбук, під’єднала до нього відеокамеру й увімкнула запис, і всі затамували подих.
На екрані вони побачили те, що й передбачала Ольга: Катруся старанно об коліно ламала свою ляльку, аж тріски летіли.
Оленка сиділа на ліжку й у жаху дивилася на сестру, роззявивши рота. Звуку не було, але по міміці та жестикуляції Катрусі було зрозуміло, що та дістає й обзиває сестру, як тільки може.
Оленка ніяк не реагувала, мовчала. Тоді Катруся почала кидати в неї іграшки.
Ольга вимкнула запис, і важко (розповідь спеціально для сайту Цей День) зітхнула. Інеса Василівна сиділа, роззявивши рота й дурнувато кліпаючи очима.
Катруся припинила свою вже марну істерику й зіщулилася, ніби хотіла стати невидимою.
— Місяць без ґаджетів і без солодкого, — у голосі матері з’явилися залізні, дзвінкі нотки, аж мороз пішов по шкірі. — І я ще пізніше з тобою поговорю, як слід. Іди до іншої кімнати, у мене зараз сил на тебе жодних немає.
Катруся мовчки шмигнула за двері. Ольга міцно пригорнула до себе старшу доньку.
— Вибач мене, рідненька. Будь ласка, вибач, — прошепотіла вона на вухо Оленці, й та розридалася, цього разу від полегшення.
— Ох, ну що за напасть… І ти мене вибач, Оленко, серденько, — зітхнула Інеса Василівна й теж обійняла дівчинку, і на душі стало тепло.
Вона все-таки переглянула свої погляди на виховання та на формування почуття відповідальності в юного покоління. А з Катрусею тепер працює дитячий психолог, і її норов поступово поліпшується, як весняна погода.
