– Не зрозуміла, це що тут відбувається? – Анастасія відчинила двері своєї квартири і просто не впізнала їх через бардак.
– А ви хто така? – вийшла в коридор жінка в халаті та з рушником на голові. – Увірвалися до нас додому і кричите!
– До вас додому? – ахнула Анастасія. – Взагалі-то це моя квартира! І я тут господиня!
– Що ти брешеш?! – жінка агресивно перейшла на “ти”. – Господиня тут Ніна Сергіївна!
– Що? Ніна Сергіївна? – тут до Анастасії почав доходити сенс ситуації, що склалася…
… Тиждень тому жінці запропонували вирушити у відрядження в місто за дві тисячі кілометрів. Там розташована філія компанії, в якій Анастасія працювала регіональним менеджером, і справи там йшли погано.
Тому відповідальну й досвідчену співробітницю відправили туди все налагодити.
На вирішення робочих питань Анастасії знадобилося близько тижня, і вона попросила матір доглянути за своєю квартирою.
– Ну не знаю, – Ніна Сергіївна не хотіла навантажувати себе зайвими клопотами. – Це їздити треба, квіти твої поливати, папугу годувати.
– Мам, ну не віддам же я ключі від своєї квартири чужим людям? Сподіваюся, моє відрядження не затягнеться і я повернуся швидко, – умовляла матір Анастасія. – А за те, що ти доглядатимеш за квартирою і Кешею, я тобі доплачу.
– Ну добре, – погодилася Ніна Сергіївна.
Пропозиція доньки про доплату зіграла вирішальну роль.
Передавши ключі матері і пояснивши тій де і що знаходиться, Анастасія поїхала у відрядження.
Цього ж вечора Ніні Сергіївні зателефонувала її троюрідна сестра, яка жила в іншій області.
– Ніно, привіт! – почала вона.
– Привіт, Зоя! – здивувалася Ніна Сергіївна такому несподіваному дзвінку.
Адже жінки хоч і були родичками, але далекими, і між собою практично не спілкувалися.
– Слухай, сестричко, ми тут хотіли з донькою й онуком приїхати до вас у столицю, погуляти, відпочити, – продовжила розмову Зоя Петрівна.
– Так приїжджайте, – не підозрюючи нічого поганого сказала Ніна Сергіївна.
– Ой, як я рада, що ти нас запрошуєш! У тебе ж окрема кімната є, так? Щоб нам було де розташуватися і пожити в комфорті.
– Е… – зам’ялася Ніна Сергіївна. – Так а я вас до себе і не запрошувала.
– Ну як же? Ти сказала “приїжджайте”. Недобре Ніна, спочатку запросити, а потім відмовити!
Від такого натиску Ніна Сергіївна розгубилася.
– Але в мене однокімнатне житло…
– Ох, це погано, звісно. Де ми в тебе всі розмістимося? – запричитала Зоя Петрівна. – Ну гаразд, купи хоч нам пару розкладачок, як-небудь уживемося.
Такий розклад Ніну Сергіївну не влаштував і вона швидко зметикувала, що запропонувати натомість.
– А давайте я вас у квартиру дочки поселю? Вона у мене якраз у відрядженні, ось там і поживете. Адже ви ж ненадовго?
– Та не знаю, може на тиждень.
– Ну й добре! Заодно за її квартирою і папугою доглянете.
У призначений час гості приїхали, Ніна Сергіївна зустріла їх на вокзалі і провела в майбутнє житло.
– Ой як тут усе похмуро, – незадоволено сказала Зоя Петрівна, коли увійшла до квартири. – Усе сіре, меблі темні. І як твоя дочка тут живе?
– Це зараз так модно, – відмахнулася Ніна Сергіївна.
– Ну гаразд, за безкоштовно зійде. Катруся, Артеме, проходьте, – покликала своїх доньку й онука Зоя Петрівна.
– Кхм-кхм, – тактовно закашляла Ніна Сергіївна. – Зоєчка, ну не зовсім за безкоштовно…
– У якому сенсі? – не зрозуміла сестра.
– Ви ж тут митися, готувати будете. Лічильники накрутять. На комуналку треба б вам дати.
Зоя Петрівна примружила очі й подивилася на свою сестру.
– Ніно, я думала ми про все домовилися.
– Звичайно, давайте шість тисяч і живіть спокійно.
– Скільки?
– А ти що думала? Комуналка в столиці дорога. Чи ви хочете в готель? Будь ласка! Тільки там ви стільки ж за добу віддасте.
Зоя Петрівна незадоволено закряхтіла і полізла в сумку по гаманець.
– Ось, тримай, – сунула вона гроші Ніні Сергіївні, стиснувши губи.
– Ну, ось вам ключі! Будьте як удома, годуйте Кешу, поливайте квіти!
Сказала Ніна Сергіївна і вийшла з квартири. Дочці про “квартирантів” вона, звісно ж, не сказала.
– Мамо, ти у квартирі була? Кешу годувала? Воду міняла йому? – турбувалася Анастасія, коли телефонувала матері з відрядження.
– Та все добре з твоїм Кешею! – обурено відповідала Ніна Сергіївна. – Краще б запитала, як мати почувається! Моє здоров’я тебе абсолютно не хвилює!
Далі розмова переходила у скарги матері на життя.
З відрядження Анастасія повернулася під ранок. Вона не стала дзвонити матері і повідомляти заздалегідь про свій приїзд, а вирішила зробити це вже за фактом повернення.
Але сюрприз у своїй квартирі став для неї дуже несподіваним…
…– Отже, Ніна Сергіївна вас сюди заселила? – ще раз уточнила Анастасія у квартирантів.
– Так, вона! – з викликом відповіла Зоя Петрівна, яка так і стояла з рушником на голові.
– А я – Настя, її дочка.
– Ой, Настуню! Як ти виросла і не впізнати одразу! – миттю стала привітною Зоя Петрівна. – А ми тут у столицю погуляти приїхали.
– Це чудово, звісно, але чому ви в мене живете?
– Ой, я нічого не знаю. Дзвони своїй матері, у неї питай.
Анастасія дістала телефон і зателефонувала Ніні Сергіївні, але та не відповідала, мабуть, ще спала.
Тим часом Настя обстежила свою квартиру і застигла у німому шоці від побаченого…
Кругом стояв абсолютний бардак. Вона зайшла у свою спальню і округлила очі – на її ліжку спала молода жінка, а поруч хлопчик років чотирьох малював фломастерами на шпалерах.
– Це ще що таке? – скрикнула Анастасія.
За її спиною тут же з’явилася Зоя Петрівна.
– А це моя донечка Катя й онук Артем, – ласкаво промовила вона.
– Чому він малює на шпалерах? Це ж шовкографія, мені їх на замовлення робили!
– А ти чого кричиш на дитину? – заступилася Зоя Петрівна.
Тут із подушки підняла голову Катерина і сонно пробурмотіла.
– Що за шум із ранку, поспати дайте!
Анастасія вибігла з кімнати, перевести дух, і помітила, що клітка з папугою порожня.
– А де мій Кеша? – знову несамовито закричала вона.
– Ой, тут така справа, – защебетала Зоя Петрівна.
– Яка справа?
– Артемка захотів із пташкою погратися, ми його випустили з клітки, а вікно було відчинене ну і… він полетів.
– Як полетів?
– Та як, як! Крилами, птах же!
– Ви що наробили! – злісно вигукнула Анастасія.
– А ми винні, що твій птах такий невихований? Одразу відлетів, ми навіть подумати не встигли!
З очей Анастасії бризнули сльози, вона шмигнула у ванну, щоб заспокоїтися. Але там на неї чекав ще один сюрприз.
– А дзеркало хто розбив?
– Настя, ну чого ти все кричиш! – обмовила її Зоя Петрівна. – Артемка випадково машинкою заїхав.
– Ви хоч знаєте, скільки воно коштує? Мені його з-за кордону привозили!
– Зовсім ти дівчина на грошах повернута, – цокнула язиком Зоя Петрівна. – Тільки й говориш нам, скільки тут усе коштує. Не соромно тобі таке родичам пред’являти?
– Знаєте що?! – скипіла Анастасія. – А не пішли б ви,… геть!
– Чого? – округлила очі Зоя Петрівна. – Нікуди ми не підемо! Ми твоїй мамі гроші заплатили за проживання!
– Гроші мамі заплатили?
– Так!
– Ось із неї і питайте! – рявкнула Анастасія і показала на двері. – Ідіть, інакше я дільничного викличу!
Ох, як кричала Зоя Петрівна. Якими тільки словами не обсипала Настю. Але, з галасом і лайками, родичі все таки покинули квартиру.
Через пів години Анастасії передзвонила мати.
– Ти навіщо тітку Зою вигнала, Настя?
Та вже зателефонувала сестрі і поскаржилася, з вимогами повернути гроші, які Ніна Сергіївна віддавати не хотіла.
– Мамо, а ти чому їх без мого дозволу в мене поселила????
– А тобі шкода чи що? Ну, пожили тиждень, з тебе убуде?
– Та вони мені пів квартири рознесли! І Кешу мого у вікно випустили!
– Та політає твій Кеша і повернеться, розвела трагедію!
– Знаєш що, мамо! Не дзвони мені більше!
– Настя….
Ніна Сергіївна хотіла ще щось сказати, але дочка вже відключилася.
Анастасія дуже образилася на матір і практично перестала з нею спілкуватися, тільки сухо відповідала на надіслані нею смс.
А Кешу вона знайшла – побачила оголошення в групі в інтернеті. Його зловили і прихистили у себе співробітники зоопарку, які з радістю повернули вихованця додому.
