— Ти мені не батько! Не вчить мене жити! — крикнув Павло і зачинив двері перед носом у вітчима, Ігоря.
Ігор втомлено подивився на дружину, Ясю, і зітхнув.
— Не слухай його! У нього перехідний вік, — тихо сказала вона.
— Набридло мені все це. По суті, він правий.
— У якому сенсі? Ти чого, Павло?!
— Ми з ним чужі люди. Йому треба з Володею жити.
Яся здригнулася при згадці про колишнього чоловіка.
Їй зовсім не хотілося, щоб син переїжджав до батька. Там нова сім’я, зовсім інше виховання, цінності…
Вона згадала, як майже десять років тому Володимир пішов до іншої жінки, кинувши її і маленького Пашу, і стиснула кулаки.
— Йому байдуже на сина! А ти його виростив! Паша дурненький ще, він нічого не розуміє!
— Йому п’ятнадцять років. Він повністю здатний відповідати за свої слова.
— Будь мудрішим, Ігорю! — Яся розривалася між двома дорогими їй людьми.
Вона не могла піти проти сина, але й втрачати Ігоря вона не хотіла. Вони жили цілком нормальною родиною вже вісім років.
Після розлучення Пашвло дуже переживав, він сподівався, що мама з татом помиряться, але батько швидко одружився зі своєю дамочкою і забув про нього.
Потім він розлучився і з другою дружиною, замінивши її на нову. І знову одружився, вже втретє.
Часом Володимир зустрічався з Пашею, купував йому подарунки. Для сина такі зустрічі були наче свята.
Коли в родині Ясі з’явився Ігор, добрий, вихований і надійний чоловік, вони з Пашею відразу знайшли спільну мову. Хлопчику не вистачало батьківської уваги, а Ігорю легко вдавалося її приділити.
У перший клас Пашу вів не батько, а вітчим. І на море він його возив, і плавати навчив, теж він.
Коли виникли проблеми зі старшими хлопцями зі школи, Павло не батькові зателефонував, а Ігорю. Він приїхав і допоміг вирішити питання з хуліганами.
Все йшло своєю чергою. Коли прийшов час, Паша спокійно сприйняв новину про те, що мама виходить заміж за Ігоря.
І все було добре, поки його рідний батько не дізнався, що у колишньої дружини новий чоловік.
У Володимира в той момент якраз пішов бізнес. Він почав надсилати синові великі суми грошей, балувати і налаштовувати проти вітчима.
І електричний самокат купив, і найдорожчі гаджети, і комп’ютер для ігор оплатив наворочений.
Виконував будь-які бажання і примхи, задобрюючи його грошима.
Павло став завойовувати авторитет серед однолітків, кажучи, що у нього батько — олігарх.
Отримуючи немалі кишенькові гроші, він почав вести не по віку активне життя, часто бував у клубах і завів собі друзів на кілька років старших, ніж сам.
Ясю з Ігорем такий стан речей не влаштовував. Вони вважали, що гроші розбещують молодого хлопця, який повинен вчитися, а не прогулювати уроки, маючи матеріальне таткове кохання.
Вони вважали, що авторитет завойовується не набитим гаманцем, а іншими заслугами.
Їм не подобалося, що син став зухвалити, лаятися і зовсім перестав зважати на думку батьків.
Для нього був один приклад для наслідування — батько, Володимир, який грошима «замолював гріхи» перед сином.
— Більше не можу, Яся. — повторив Ігор і пішов у кімнату. — Розбирайся з ним сама. Він тобі в обличчя плює, а ти терпиш. Я не буду терпіти це.
Ясі ледь вдалося відкрити зачинені двері в кімнаті сина. Дим, який витав у повітрі, змусив її закашлятися.
На великому екрані крупним планом транслювався фільм для дорослих, а Паша, розвалившись на стільці, парив вейпом.
— Стукати не вчили?! — незадоволено запитав він у матері, навіть не намагаючись приховати те, чим займався.
— Ну і чого ти домігся? Хочеш родину зруйнувати? Ти уроки зробив, взагалі?!
Ясі захотілося як слід його відлупцювати за таку поведінку, але вона лише розплакалася і вирвала з розетки шнур монітора, щоб не бачити цю ганьбу.
— Ти… все зламаєш! Знаєш, скільки коштує мій комп’ютер?! — розсердився Павло, підхоплюючись з крісла.
— Виростили невдячного… Що ти без нас зможеш?! — крізь сльози сказала Яся. Їй було боляче через таке ставлення.
— Я до батька піду жити! Ви мене дістали! Він мене любить, а ви тільки лаєте! — вискочивши з кімнати, раптово заявив син.
Павло схопив свою сумку, надів куртку і пішов, грюкнувши дверима. Яся кинулася за ним, але Ігор її зупинив.
— Нехай іде, Ясю.
— Та ти що?! На дворі темно, раптом щось трапиться?
— Він каже, що дорослий, то нехай і живе по-дорослому.
— Ти не правий! Та що з тобою таке?!
— Ще б пак. А Володька ваш правий! — не витримав Ігор і підвищив голос на Ясю.
Того вечора вони сильно посварилися через сина. Настільки сильно, що Яся з гарячої голови виставила свого чоловіка за двері.
Ігор не став сперечатися. Він просто пішов.
Залишившись на самоті, Яся ревіла до знемоги. Здавалося, що все її життя в одну мить зруйнувалося, як картковий будиночок.
Хто був винен? Володя? Ігор? Або вона сама?
Не знайшовши відповідей, вона почула дзвінок. Виявилося, що вперше за багато років їй зателефонував колишній чоловік.
— Так?
— Чого це він прийшов до мене серед ночі? — запитав Володимир, навіть не називаючи сина на ім’я.
— Павло вирішив, що буде жити з тобою. Ти ж цього домагався, чи не так?
— Ну… взагалі-то, ми з дружиною збиралися у відпустку… квитки купили.
— Візьміть його з собою, не бачу проблеми.
— Ми з Анею вдвох хочемо відпочивати. А він… Йому треба вчитися, — швидко додав Володимир.
— Нічого не знаю. Зі мною він жити не хоче. Ти для нього, як світло у віконці. Тож вирішуй питання тепер сам.
— Це через твого Ігоря, — невдоволено пирхнув Володимир. — Я б з таким вітчимом теж жити не хотів. Соромно.
— Ігор тут ні до чого, але якщо тобі так буде приємніше, то я тепер одна. Поживу для себе, а ти порадій солодким почуттям батьківства.
Грошей у тебе повно, продовжуй розкидати, роби з нього гуляку або залежного. Тільки потім не кажи, що це я винна, — Яся дивувалася звуку власного голосу.
Її образа трансформувалася в байдужість і втому. Вона не стала вислуховувати дурні відмовки Володимира і скинула виклик.
Яся знала, що колишній чоловік не зможе вигнати сина, тому що його посада і зарозумілість не дозволяли таких проступків. А розголос був би миттєвим.
Втрачати ж своє місце він не хотів, простіше було потерпіти сина. Благо у нього була величезна квартира, де вистачило б місця Пашці.
Вмовивши себе почекати, Яся випила заспокійливий чай і… проспала і провалялась майже всі вихідні.
Ніхто не турбував її, не вимагав їжі, нікого не треба було контролювати, виховувати і оберігати.
Так, вона хвилювалася, але пішла на принцип. Вперше в житті зробила так, як було б краще для неї.
І дивна річ: у понеділок ввечері, повернувшись після роботи, вона застала вдома Ігоря.
Він стояв біля плити і готував вечерю. На столі Яся побачила вазу з її улюбленими тюльпанами.
— Сьогодні що, Восьме березня? — Яся підняла брови, дивлячись на чоловіка.
— Вибач мені… я був абсолютно неправий, — тихо сказав він. — Зголодніла? Сідай. Я відварив твої улюблені сосиски. З макаронами.
Яся сумно посміхнулася, але дозволила чоловікові потурбуватися про неї.
— А де син? Пішов гуляти? Щось довго його немає… Я хотів з ним поговорити. Думаю, що ми обоє неправі, але я хочу поспілкуватися з ним як з дорослим і знайти компроміс.
— Він пішов жити до батька.
Тарілка випала з рук Ігоря.
— Як?
— Ось так.
Вони мовчки доїли вечерю.
— Я дзвонила свекрусі. Вона була в гостях і повідомила, що у них все спокійно.
— Ну… і як ти до цього ставишся? — несміливо запитав Ігор.
— Не знаю. Але вплинути не можу. Залишається змиритися.
— Тоді… пропоную лягти раніше. Я скучив за тобою, — посміхнувся Ігор і повів дружину в спальню.
Миритися їм ніхто не заважав. Здавалося, що не було б щастя… та нещастя допомогло.
Поступово Яся почала отримувати задоволення від вільного життя. Син не дзвонив, але вона знала, що він здоровий, вчиться і поводиться пристойно.
Але через шість днів її материнське серце не витримало, і вона вирішила з’їздити в гості до колишнього чоловіка під приводом того, що син забув вдома важливі підручники.
Яке ж було її здивування, коли вона побачила на дитячому майданчику Павла. Він сидів з нещасним обличчям і катав дитячий візочок.
— Синку?
— Мамо! — зрадів він і підхопився з лавки.
— Ти чого тут? А де Анна?
— Вони з батьком… — опустив очі, — поїхали. На море.
— Та ну?! А ти як же? І дитину не взяли?
— Ні. Нас не взяли. І нянька захворіла. Ну батько і сказав, що я вже дорослий. Що треба няньчитися з братом. І ось…
Яся не вірила своїм вухам і очам.
— І як ти справляєшся?
— Не дуже… але доводиться. Бабуся приходила на ніч. Допомагала. Він кричить півночі… спати неможливо.
— Ти і памперси сам міняєш?
— Довелося навчитися, — відвів погляд Павло, який вдома жодного разу не прибирав за котом…
Ось що робила «необхідність».
Яся розуміла, що син у будинку батька поводився зовсім не так, як з нею.
— Ну нічого, через три дні прилітають. Мені недовго залишилося…
— Ти щось їв сьогодні?
— Ще не встиг. З дитиною ніколи… відповідальність велика. Мамо,… вибач мені, я це… стільки всього наговорив… загалом, я без тебе сумую.
Можна я до вас з Ігорем іноді буду в гості приходити? — Павло виглядав розгубленим і сумним.
Яся нічого не відповіла. Вона проковтнула клубок у горлі і обійняла сина.
Вона теж дуже сумувала, але для того, щоб їхнє життя змінилося, потрібна була якась потрясіння.
— Ми з Ігорем дуже тебе любимо, синку. Ти, будь ласка, не забувай про це.
— Я вас теж люблю, — тихо відповів Павло, усвідомивши, наскільки він був неправий.
Після «канікул» у будинку батька хлопець змінився. Він повернувся до Ясі та Ігоря і більше ніколи не заїкався про те, що піде від них.
Він зрозумів, що батько ніколи не стане йому насправді рідним, тому що одного разу вже вибрав собі іншу родину.
А ось Ігоря почав поважати і більше не перечив, хоча, звичайно ж, сварки в їхньому домі іноді траплялися, але швидко вщухали і забувалися.
Яся зрозуміла, що її син дійсно може бути дорослим і відповідальним, і стала не тільки вимагати від нього, але і більше довіряти. І всі нарешті стали щасливішими.
