— “Залізно” домовлялися ж минулої осені, все там прибрали під орендарів, багато вивезли до свого підвалу у міській квартирі, а тепер знову починається, – сердиться Тетяна.
— Невже вона не розуміє, що сама не впорається просто, а ви не хочете розділяти її «задоволення»? – Здивовано дивиться подруга. – Вона вже багато років не тягне, смикає вас, постійно ця дача стає причиною сварок та невдоволення? Тим більше що ви домовилися?
— Не розуміє, хоч що ти їй скажи, – розводить Тетяна руками. – І те, що ми зараз втрачаємо гроші, які так важко заробляємо, вона теж розуміти відмовляється. А краще не буде.
Чоловік взагалі сказав, що він на цю дачу навіть її не повезе, не кажучи вже про те, щоби щось робити самому там. І починається те, що було всі останні роки: її дзвінки, маніпуляції, голосіння, що вона нам на цій дачі виростила сина.
Так, було таке, але зараз і син не має бажання там бувати. Я рватимуся їй допомогти, мені буде маму шкода як завжди, лаятися будемо з чоловіком… Пекло, просто не знаю, що й робити.
Ситуація у родині Тетяни крутиться навколо багаторічного маминого захоплення дачею та всім, що з цим пов’язано. Ділянку з пристойним будиночком, садом, квітником та грядками мама успадкувала років 25 тому від родички. Жінці тоді було близько 40 років. І поринула мама в цю дачу з головою.
А Тетяна згадує, що їй, якій на той час було 15 років, дача радості не доставляла: хотілося влітку відпочити, погуляти з подругами, пожити в місті, а її в наказовому порядку змушували допомагати, їхати, щось везти, полоти грядки, збирати врожай, обрізати. Сліз із-за маминої дачі було пролито море.
Коли Тетяна подорослішала та створила сім’ю, чоловік приймав дачу спокійно, хоча видно було, що йому неприємно це все, не хочеться возити тещу чи витрачати вихідні на допомогу щось копати, прибрати, переробити, прибити тощо. Чоловік мав стареньку машину, теща допомогла з першим внеском за однокімнатну квартиру, як відмовиш?
І так, коли 11 років тому у сімʼї зʼявився син, то десь з 3-х років і до 8-ми приблизно проводив літо з бабусею за містом, тим самим подружжя було позбавлене споконвічного питання: куди на літо діти дитину.
— Хочеш чи не хочеш, навіть через небажання сідали і їхали, – зітхає Тетяна. – У відпустку на море на два тижні відпрошувалися у мами зі скандалом. Уявляєш? Дорослі люди, а ми дозволу питали: можна ми у серпні поїдемо. З дитиною. А мама кричала, що ми її кидаємо в найгарячішу пору, що треба картоплю копати, все готувати до зими, а ми так з нею вчинили. Скільки було лайок! З мамою постійно сваримося, а потім я ще й з чоловіком удома вже лаюсь.
Останніми роками син, який підріс, на дачі проводити літо не бажає. З 9 років хлопчик спокійно залишається один, вдома, а останні півтора роки Тетяна працює за гібридним графіком: частину часу з дому, кілька разів на тиждень їде в офіс. І чоловік знайшов підробіток, бо гроші потрібні. Подружжя 5 років тому купило в іпотеку трикімнатну, взяло ще й машину в кредит.
— Та й мама здала, їй за 60, перехворіла нещодавно з ускладненнями, і так спина була хворою, так тепер ще й з нирками проблеми. Ну, не може вона справлятися одна, об’єктивно не може, – продовжує Тетяна.
– Торік у мене із чоловіком мало не до розлучення дійшло. Мама кричить, що онука нам виходила, овочами забезпечувала, я чоловіка вмовляю, а він утомлюється. Теж не хлопчик уже, йому за 40. Хочеться лягти і полежати у вихідні, а треба вставати і в заторах їхати до тещі, у якої мотор заїло, спека, а вона поливати не може.
Восени, здається, мама і сама усвідомила, що настав час зупинитися. Накупила балконних контейнерів, щоб вирощувати квіточки та оголосила, що готова на пропозицію доньки та зятя здати на літо дачу в оренду, отримати непогану надбавку до пенсії та сидіти у місті, без турбот.
Дачу підготували для орендарів, вивезли мотлох, прибрали в сарай усе, що могло не стати в нагоді, домовилися з сусідом, що він стригтиме газон. При цьому газон ще й посіяли восени, залишивши лише квітник та сад. Усі, видихнули, Тетяні залишалося лише шукати орендарів на сезон.
І знайшла! Домовилась, за гарною ціною, люди на початку березня підписали договір, заплатили завдаток, Тетяна перевела гроші мамі. Мама перевела кошти назад і (розповідь спеціально для сайту Цей День)сказала, що це доньці за працю, мовляв, гасіть свої кредити, а далі розберемося.
— А днями приходжу, а у мами в тих балконних контейнерах розсада. І не петунії з рештою квіточок, а помідори, перці, баклажани, вона вперто збирається на дачу на початку травня. Я мало не впала, кажу: Це що? Де ти садити все це зібралася? Там газон посіяний? А вона мені: “Там теплиця і парник залишилися, я трохи всього посаджу, картоплю не стану, місця мені вистачить”.
— А з орендарями як бути? Із завдатком, вона забула?
— Не забула, сказала, що вона цими грошима не користувалася, мовляв, віддайте назад, у чому проблеми! І взагалі, заявила, що вона себе добре почуває і цього року нас не смикатиме, тільки відвезти-привезти, відвідати…
— Ага, потім екстрене щось трапиться, на здоров’я почне скаржитися … Знаємо, проходили це.
— Так, я це знаю, як ніхто! Коли вже щось виникало, то тепер вже – казка красива, що їй нічого не треба. І буде те ж саме, що і було. Чоловік зірвався, сказав усе, що про тещу думає. І я його розумію, але… вона мені мати.
— Хай хоч помирає там, – відповів чоловік на подібне питання Тетяни. – Я туди – ні ногою.
Тетяна це все розуміє, вона сама вся на нервах, а мама співає щось під ніс і збирається в травні заїжджати на дачу, і загадує вже:
— І онук приїде хоч на місяць, він же на дачі цій виріс, між іншим, коли подітися йому в місті не було куди, дуже я вас з дачею рятувала, ви повинні це завжди памʼятати.
От що тут скажеш…
