— Ну, що, так нічого і не скажеш на прощання?
Чоловік, який залишає дружину з трьома дітьми, наївно чекав доброго напуття, стоячи на порозі. Але, чомусь, не дочекався.
Ілля Іванович закохався. А це таке щастя! І хто плавав — той знає.
Серце завмирає від захвату, день розквітає яскравими фарбами, хочеться обійняти і розцілувати весь світ, і навіть ненависний начальник вже не здається таким мерзотником.
Сивина в бороду – біс у ребро. Сивина у сорокарічного чоловіка вже з’явилася, а тут і біс підіпхався. І став штовхати своїм гострим, вовняним ліктем в бік, примовляючи пошепки всякі нехороші речі.
А людина, за своєю природою, слабка, як люди кажуть. До того ж не всі можуть втриматися від спокус, яких сьогодні розвелося безліч.
І Ілля Іванович не втримався: предметом його пристрасті виявилася нова співробітниця, яка нещодавно прийшла до них – симпатична розлучена жінка.
Вона, до речі, теж звернула увагу на сивіючого брутального красеня, який міг би їй скласти непогану пару.
– Аля! – представилася красуня, простягаючи доглянуту руку.
— Аля? — з подивом перепитав Костянтин: його дружину теж звали Алей — скорочено від Альбіни.
— Аліна! — уточнила, кокетливо посміхаючись, жінка. І додала: — Що значить — надійна!
— А я — постійний! — радісно вигукнув батько трьох дітей.
— Значить, наш гіпотетичний союз міг би відрізнятися надійністю і постійністю! — припустила нова співробітниця, ніби пропонуючи вступити в якусь гру.
І Ілля вступив — Аля номер два відразу його зачепила.
По-перше, вона була набагато молодша і привабливіша за його дружину. А, по-друге, не тільки легко йшла на контакт, але й сама виявляла в цьому напрямку певну активність.
Нерозумно бути біля струмка і не напитися.
А постійний Ілля був поціновувачем жіночої краси. І, чесно кажучи, зовсім не був таким вже постійним: на його рахунку вже було кілька невеликих інтрижок.
Але всі вони вважалися несерйозними, і до відходу з сім’ї справа жодного разу не доходила.
Правда, Алька була не в курсі: якби дізналася – вигнала б відразу!
А тут він відчув, що починає закохуватися! І предмет його зітхань став відповідати йому взаємністю. Як же це було чудово!
І це всепоглинаюче почуття кохання повністю затулило собою все інше: і етику, і порядність, і осуд оточуючих – всі знали, що у Іллі купа, точніше троє, по лавках, наймолодшому з яких нещодавно виповнилося три роки.
Вихід із ситуації, що склалася, був один: розлучитися з тією Алею і одружитися з цією.
Адже, можливо, тоді вдасться дотриматися пристойності і зберегти в колективі напрацьований роками авторитет: Ілля Іванович займав одну з керівних посад.
Їхні стосунки вже перейшли в більш тісну фазу і Аліна виявилася кращою за дружину. Причому, та зазнала поразки з розгромним рахунком.
Зустрічалися на квартирі друга, який поїхав у закордонну поїздку: так спокійніше. І настав момент, коли жінка запросила його до себе додому.
— З ріднею хоче познайомити! — у Іллі радісно забилося серце: всі знають, що це — хороший знак.
Так, друга Аля хотіла його познайомити з рідними: у неї виявилося троє діточок, наймолодшому з яких нещодавно виповнилося три рочки.
Що це? Збіг? Карма? Тенденція? Але, так чи інакше, це вже нічого змінити не могло: адже чоловік любить дітей тієї жінки, яку любить.
А Ілля Іванович, на той час, вже кохав Аліну і не кохав Альбіну.
І незабаром він повідомив першій дружині, що йде з сім’ї: мовляв, зрозумій – розкохався. І не тільки: у мене є інша.
Так, трикімнатна квартира належала Алі і була куплена ще до шлюбу, тому чоловік йшов з порожніми руками.
Альбіна давно вже зрозуміла, що у її павича з’явилася чергова пасія.
Вона і до цього була в курсі любовних пригод чоловіка – Аля була дуже розумною жінкою, щоб зрозуміти, що відбувається.
Але дивилася на це крізь пальці, терплячи все це заради дітей. Але раніше все було, як би, мимохідь і несерйозно, і в їх сімейному житті нічого не змінювалося.
А тепер на горизонті замаячила реальна загроза: регулярні запізнення з роботи, надмірна увага до свого зовнішнього вигляду, повна байдужість до неї і дітей — все це вкладалося в загальноприйняті рамки адюльтеру.
Причому, серйозного — аж до розлучення.
І Альбіна зрозуміла, що вона вже не проти: кохання у неї майже не залишилося, а нечистоплотність вона на дух не переносила.
До того ж, розбиту чашку не склеїш, і у чоловіка обов’язково будуть ще коханки: він на цьому не зупиниться — свиня багнюку скрізь знайде.
А сьогодні все це було озвучено відкритим текстом: цей козел не посоромився навіть дітей.
Але все пройшло дивно спокійно, і це виявилося несподіваним для Іллі Івановича.
Ніхто не заплакав, не заголосив, не кинувся перед ним на коліна цілувати ноги і благати залишитися.
Дружина мішала картоплю на сковороді, старші діти мовчали, занурившись у смартфони, молодший продовжував грати в машинки — все, як завжди.
— Я йду! — повторив чоловік.
— Так, ми чули, чули: ти покохав іншу і йдеш…
— А ти мені нічого не хочеш сказати?
«Господи, як же можна бути таким дурнем!» — подумала Аля.
Йде до іншої, а від дружини чекає доброго напуття!
А вголос сказала:
— Те, що я можу сказати, тобі може не сподобатися — там буде багато нехороших слів. А я при дітях не лаюся. Тому тільки пораджу: крути педалі, поки не піддали!
— Ти зла — тому я й йду! — кинув чоловік.
— Ну, і вали до своєї доброї!
Ілля зітхнув і вийшов з квартири в нове життя.
А вони почали вчитися жити вчотирьох. З’ясувалося, що аліменти чоловік буде платити мізерні: він отримував зарплату в конверті, і з розлученням нічого змінювати не збирався.
Тому Аля віддала молодшу дитину в садок, а сама вийшла на роботу: з місцем допомогла подруга, яка працювала в турфірмі – у них несподівано з’явилася вакансія для надійної і перевіреної людини.
І хоча ім’я жінки означало не надійна, а світла, вона була дуже надійною людиною, і подруга це знала.
До того ж, в одній з мов ім’я Альбіна трактувалося, як бджола. А працьовитішою за бджолу може бути хіба що мураха.
А Ілля влився в нову сім’ю, де всі діти відразу ж стали називати його татом! Він розлучився і офіційно зареєстрував стосунки з красунею-дружиною, на яку всі оберталися на вулиці – так вона була гарна!
Тепер вони разом їздили на роботу і разом поверталися, і колеги, які перешіптувалися, потихеньку заспокоїлися: це була, дійсно, міцна сім’я.
Правда, друга. Ну і що? Від цього ніхто не застрахований!
Минали роки…
Ілля намагався бути дітям хорошим батьком. Але тільки своїм новим дітям – старі були забуті: до відомого всім доброго взірцевого батька йому було далеко.
Він не намагався їм зателефонувати, хоча номери телефонів старшого сина і дочки у нього збереглися. А також не балував привітаннями і подарунками на дні народження.
Складалося враження, що або вони зникли, або їх для батька ніколи і не існувало.
А діти Аліни отримували від нового тата все: він побудував для сім’ї хороший котедж, возив всіх на море, оплачував пізніше навчання і влаштовував їм весілля.
Альбіну теж все влаштовувало: і вона не намагалася вибити з чоловіка аліменти побільше. На роботі вона була на хорошому рахунку.
Та й у житті у неї майже відразу з’явився надійний супутник – відставний військовий, який прийшов в їх фірму за путівкою і звернув увагу на симпатичну жінку з сумними очима.
Вона запропонувала йому відповідні тури, а він запропонував їй зустрітися після роботи. І вони довго бродили вулицями, їли морозиво і розмовляли – молодшого сина з садочка забрала старша донька, яка вже підросла. А вечеря вдома завжди була – достатньо було її тільки розігріти.
Після повернення з поїздки Ігор запропонував їй вийти заміж. І Аля, не роздумуючи, погодилася: він виявився вдівцем і без дітей.
До того ж, відразу зумів подружитися з її підрослими нащадками і оточити їх увагою, якої вони були позбавлені до цього.
Минуло багато років. Трохи постаріла, але ще симпатична Альбіна ліпила пельмені: завтра збирався заїхати старший син з родиною і онуком – у тата Ігоря намічався день народження.
Дочка вже давно жила за кордоном – вони регулярно спілкувалися по скайпу.
Ігор відпочивав після роботи – він викладав у школі початкову військову підготовку.
Наймолодший син, який вже виріс, пішов гуляти з друзями.
Настрій був чудовий: життя вдалося!
І тут у двері подзвонили: на порозі стояв постарілий колишній чоловік з невеликою сумкою в руках.
«Вигнали!» – здогадалася Аля.
А вголос сказала:
– Ну, що, добра друга дружина теж, судячи з усього, розлютилася?
Так, Іллю Івановича несподівано виперли. Причому, з будинку, побудованого на його власні гроші і необачно записаного на красуню – надійну Аліну, яка виявилася не такою вже й надійною.
І сталося це після того, як він спробував заперечити чоловікові її дочки: вони жили всі разом.
І тоді зять взяв його за груди і з криком «Та ти тут ніхто!», виштовхнув на ганок.
А Алечка навіть не спробувала заперечити цьому бугаю та цій невихованій доньці. А мовчки зібрала речі Іллі і також, не кажучи ні слова, виставила до дверей.
Невже він щось пропустив у своєму житті?
— Пустиш? — коротко вимовив Ілля і вже зробив крок, щоб увійти, анітрохи не сумніваючись у відповіді: просто дивно, наскільки наївними можуть бути іноді чоловіки.
А, може, це — просто нахабство, банальна відсутність мізків або невміння прораховувати ситуацію?
— Навіщо? — так само коротко, без емоцій, запитала жінка, яка перегородила йому шлях.
— Я ж повернувся! — в голосі колишнього чоловіка почулося здивування.
— Навіщо? — перепитала колишня дружина.
І чоловік не знайшов, що відповісти: а й справді, навіщо? Що ним рухало і на що він сподівався, повертаючись сюди? Що все відбудеться, як у пісні?
«Заходь швидше в рідний дім, мій любий? Розкажи, де ти був, що бачив і кого кохав?»
— Адресою помилилися? — ласкаво запитав чоловік, що вийшов у передпокій, добре накачаний, зі стрижкою їжачком і суворим поглядом. І додав:
— Проводити, дядько?
І дядько відразу відступив: з’ясувалося, що місце зайняте.
От нахаба! Замість того, щоб чекати його і мочити сльозами ночами подушку, вона притягла в будинок мужика.
Правда, це був її будинок. Але яка різниця!
Ну, нічого, ще ж залишалися дорослі діти. Вони-то не повинні кинути татка, якому нікуди було йти!
— Синочку, це тато! — першим Ілля Іванович набрав номер старшого сина.
— Тато Ігор? — запитав син, думаючи, що йому дзвонить вітчим і не впізнав голос батька, який їх покинув.
— Тато Ілля!
По той бік трохи помовчали. А потім сказали:
— Не знаю такого.
І відключилися.
А дочка трубку просто не взяла: вона не відповідала на дзвінки з незнайомих номерів. А цей номер вже давно був для неї незнайомим.
Звичайно, можна було піти ночувати в один із добових готелів: який-небудь “Подушкін” або “Комфортик” — зараз цього добра було, як бруду.
Але Іллі Івановичу був потрібен не тільки дах над головою, а доброта, любов і участь, яких, свого часу, він позбавив своїх дітей. І які вони отримали від абсолютно сторонньої людини, яка замінила їм батька.
А тут несподівано з’ясувалося, що він зваляв здорового дурня. Адже пити з колодязя, в який сам же і наплював, чомусь, виявилося дуже несмачно.
Та й піднести той самий стакан води ніхто не поспішав.
Тому перш ніж йти від своєї родини, переконайтеся в правильності обраного вами напрямку.
