– Ви, здається, заміський будиночок купили? А чому не подзвонили, щоб і я за Вас теж порадів?
А то все Ви та Ви за нас – просто незручно.
Чому ж я дізнаюся про цей хвилюючий факт із запізненням на півроку, а, тітонько?
І не від вас, як би хотілося?
Тітка трохи посумувала, а потім сказала:
– Це інше!…
… – Ну, а до мене у твоєї мами які претензії? Чим, цього разу, вона не задоволена? — запитала у чоловіка засмучена Лінка.
А засмучуватися їй не можна було: вона була при надії, і вже на шостому місяці . І не все йшло так гладко, як хотілося б.
— Та ось, ображається, що пізно сказали їй про те, що чекаємо на дитину, — відповів Андрій.
— У сенсі — пізно? — здивувалася Ангеліна. — А коли треба було? І хто, взагалі, вирішує, коли потрібно бабусям і дідусям повідомляти про те, що я ношу дитину під серцем?
Хіба існує якийсь тимчасовий еталон або ценз з цього приводу?
— Ти, звичайно ж, права, кохана. Але ти ж знаєш маму!
Ліна знала Ірину Владиславівну дуже добре, бо шлюбу з її сином Андрієм виповнилося вже три роки.
І весь цей час його мама, як клоп, лізла в усі щілини, цікавилася всім, що можна і що не можна, і створювала навколо себе імітацію бурхливої діяльності.
Саме імітацію, тому що діяльністю тут і не пахло.
І як будь-яка людина, у якої внутрішній зміст залишає бажати кращого, свекруха надавала великого значення зовнішнім ефектам і надмірному вираженню своїх емоцій.
— Ми, матерЯ, — це було улюблене висловлювання жінки: малося на увазі ми, матері — відразу можна і не зрозуміти.
І це вживалося дуже часто, а іноді й зовсім не до місця.
— Ну, що, вип’ємо за дітей! — проголошувався черговий тост.
І мама Іра на підйомі відповідала:
— Так, ми ж — матерЯ!
— Ой, такі клопоти з цими зборами до школи! – говорив хтось із присутніх.
І знову:
– А що поробиш, ми ж – матерЯ!
– Ти поїдеш у вихідний на дачу?
І знову – та сама відповідь:
– Звичайно: ми ж – матерЯ!
До того ж, мама чоловіка виявилася жахливою пліткаркою.
Звичайно, і в цьому можна було знайти незаперечні плюси.
”Як?” – здивуються деякі люди і необізнані громадяни. А дуже навіть просто!
По-перше, пліткарі рідко говорять про себе: їх цікавлять виключно інші люди. А це можна умовно прийняти за відсутність власного его.
Ще хтось розумний — і навіть, здається, не один! — з’ясував, що пліткарі живуть на десять років довше за непліткарів. Так, це факт!
Тому, подумайте, дорогі читачі: можливо, вам варто кардинально переглянути свої захоплення, поки не пізно…
До того ж, якщо в старості іншим благочестивим громадянам доводиться напружуватися із захопленнями – погіршується зір, вузлуваті пальці не тримають голку і немає грошей на покупку квитка в театр – то у пліткаря язик завжди присутній у роті. І крутиться, зауважте, абсолютно безкоштовно!
Тому, для заняття улюбленою справою достатньо, поївши вранці каші, викатитись у двір. А там – хто попадеться.
Та й тем для розмови більш ніж достатньо: а Манька-то з Ванькою – невже не чули?
Виходить так, що на Ірину Владиславівну чекало довге і захоплююче життя.
І свекруха, дійсно, поводилася, як акини (поети-імпровізатори): що бачу – те й співаю.
Ось і тут вона причепилася до того, на що інша нормальна людина просто не звернула б уваги.
На неповідомлення вчасно терміну другого виношування дитини невісткою.
А коли треба було? Раніше! Наскільки? Не знаю, але раніше!
Здавалося б, тебе-то як це стосується? Ти живеш з чоловіком окремо.
Матеріально в родині сина все непогано. За допомогою до тебе практично не звертаються: Лінка справляється з усім сама.
Якщо потрібно – на підхваті безробітна свекруха. Розслабся, мамо, і отримуй задоволення.
А ні: я образилася! У родині між рідними людьми не повинно бути секретів!
До речі, Ірина Владиславівна дуже часто ображалася.
– На що цього разу, мамо?
– А просто – прийміть, як факт!
І вся ця зовні нешкідлива мишача метушня дуже напружувала Ангеліну.
А у неї вже під час очікування першої дитини були неприємності…
Підозра на відшарування плаценти і ножне передлежання плода – Вадюша йшов ніжками.
На щастя, дитина з’явилася здоровою – спасибі акушерам. Але Ліна довго лежала на збереженні.
Пізніше новоспечену маму попередили, що треба себе берегти. Бач, не шістнадцять!
Так, їй нещодавно виповнилося тридцять років.
Тому пара і поспішила з другим.
УЗД показало, що буде дівчинка.
І останнім часом плід в утробі матері поводився набагато активніше, ніж зазвичай. Та й матка, здається, була в тонусі.
– Що, якщо знову перед пологами перевернеться, як Вадик?
Він же теж весь час перебував у нормальному положенні – голівкою донизу, а перевернувся незадовго до пологів.
Завтра обов’язково потрібно буде з’їздити в жіночу консультацію.
Перспектива не радувала. А тут ще свекруха зі своєю образою і спробами поговорити саме з нею, Лінкою.
Дякую коханому Андрію, який просто не допускав родичів до «комісарського тіла».
— Мамо, заспокойся, будь ласка. Займися чимось конструктивним! Ти ж пам’ятаєш, як пройшли у Лінки перші пологи?
Ти теж тоді напередодні з нею про щось поговорила, здається?
Ах, хотіла обговорити щось важливе?
І що — обговорила?
Не встигла — Ліночка себе недобре почувалася?
Після розмов зі свекрухою дівчина завжди почувалася не дуже добре, навіть за відсутності пікантного стану.
Мабуть, Ірина Владиславівна була тією, кого прийнято називати токсичною людиною.
Начебто, нічого поганого і ганебного в її балаканині не було – так, звичайна і легка балаканина.
Трохи про це, трішки про те і крапельку про всяке – все було в межах пристойності і не виходило за рамки дозволеного.
Але після припинення розмови у Лінки з’являлася незрозуміла слабкість і якесь дивне спустошення душі.
Так раніше розмовляли на прийомах у вищому світі: обговорювали тих, хто був відсутній. І варто було комусь вийти, як всі відразу перекидалися на нього.
Та й тепер, напевно, все відбувається так само.
І у Лінки почала з’являтися підозра, що переходила в упевненість, що мама чоловіка з такою ж легкістю «возить язиком» і про неї.
Взагалі-то, так воно і було.
Чим вона краща за інших? Тим більше, як же не обговорити свою невістку?
Але те, що було для дівчини можливим в її звичайному стані, було суворо протипоказано в стані при надії: ці самі розмови зі свекрухою.
Але однією мамою Ірою справа не обмежувалася — потім зателефонувала її двоюрідна сестра:
— Ви чого це дозволяєте собі, тихушники?
Андрій оторопів… А що вони, власне, дозволяють? Все було чемно-благородно.
— Чого вам треба, тітко?
— Ну, як! — почала розвивати думку тітка Зіна. — Виявляється, Лінка другого чекає!
— І що? Ви-то тут з якого боку, тітонько?
— Як це, з якого? — здивувалася жінка. — Не треба приховувати таку новину!
— А вам що від цього?
— Як що — я б зраділа!
— Нічого — зрадієте місяцем пізніше! Який ваш вік!
— Але не годиться приховувати від рідних такі новини!
— Не годиться, — ласкаво погодився двоюрідний племінник. — Ви, здається, заміський будиночок купили?
А чому не подзвонили, щоб і я за Вас теж порадів?
А то все Ви та Ви за нас — просто незручно.
Чому ж я дізнаюся про цей хвилюючий факт із запізненням на півроку, а, тітко?
І не від вас, як би хотілося?
Тітка трохи посумувала, а потім сказала:
— Це інше!
— А ось і фігушки вашій душонці! Це для вас — інше! А для мене покупка будиночка навіть цікавіша! Ну, що – коли запросите на новосілля?
— Ой, — «згадала» тітка Зіна, — у мене ж молоко на плиті!
— Звичайно-звичайно! — милостиво піддакнув Андрій і додав: — Адресу не забудьте скинути!
Подібні бесіди, звичайно, вносили деяку нотку пожвавлення в повсякденне життя.
Так почуваєшся під час розмови з шахраями, якщо розмова йде в потрібному для тебе руслі.
Але Лінка дуже нервувала з приводу дзвінків рідних.
Спочатку всі дружні родичі дзвонили з приводу уточнення терміну.
А потім, ніби домовившись, почали з’ясовувати стать майбутньої дитини.
Ніби це мало якесь значення для всієї зграї родичів!
Андрію дуже хотілося задати їм усім питання з одного відомого анекдоту:
— “А як це відіб’ється на вас, євреях?”
Але, з відомої причини, чоловік цього не зробив. Бо знав, що замучать повчаннями.
— Так хто у вас буде? — надривалася трубка.
— У нас буде дівчинка! — відповідав спітнілий чоловік.
— Точно? — не вірили родичі.
— Не дуже! — ще жартував Андрій, йому вже все набридло. — Точно, але не дуже!
І так цілий день: то троюрідний дядько подзвонить, то дід по третій лінії рідства.
В результаті, Лінку знову поклали на збереження, як і у перший раз.
А сидіти з маленьким Вадиком стала теща.
Чоловік щодня мотався до коханої дружини в лікарню. А мама та інші родичі чоловіка тільки дзвонили…
Ну, що можна сказати в цьому випадку?
На думку спадають тільки геніальні рядки відомої постаті:
— Тебе зараз послати чи факсом?
А послати з кожним днем хотілося все сильніше і сильніше. Як же ти був правий, майстер слова!
Тому, готуйтеся бути посланими, дорогі родичі.
І ти, кохана мамо: тим більше, що ти і без цього на щось обов’язково образишся…
