– Ми з батьком тебе не марнотратником виховували. Зрозуміло, що це її рук справа.
Готувати не хоче або не вміє, ось і замовляє цю доставку готової їжі! А у тебе ж і так шлунок чутливий!…
…– Ніно, тільки я повинен попередити тебе про свою маму. Вона, як зараз кажуть, досить токсична і любить контролювати все, до чого дотягнеться.
– Нічого, у моєї мами теж характер не солодкий! – безтурботно відповіла Ніна нареченому. – Я вмію відстоювати свої кордони.
– Сподіваюся, обійдеться без бійки, – з посмішкою заявив Антон.
Втім, перший удар він прийняв на себе.
Лише дізнавшись про заплановане одруження сина, Валентина Анатоліївна не схвалила його вибір, про що відразу заявила без натяків.
– Ось вибирав ти, сину, вибирав роками… А відчуття, що вибрав вже з того, що залишилося… Я ж тобі скільки разів казала знайти хорошу дівчину?
– Тебе ж, мамо, завжди мій вибір не влаштовував! Згадай: Аня була занадто молода, як ти казала: «у неї вітер у голові», Катя – з поганої сім’ї, Даша – кар’єристка…
Скількох дівчат я з тобою знайомив! І щоразу ти мені радила розлучитися! Я завжди до тебе прислухався.
А тепер ти мені вичитуєш, що довго вибирав і знову не ту вибрав? – несподівано спалахнув у відповідь зазвичай спокійний Антон.
– Тобі ж скоро тридцять років, так невже не міг знайти хоч дівчину молодшу?
– Ніні двадцять вісім років. Це ще не старість!
– Ну вже й не молодість, я вважаю! Як вона буде народжувати дітей?
Ти ж мій єдиний синок, хто ще мене онуками може порадувати?
– Захочемо порадувати, порадуємо, – стояв на своєму Антон. – Головне, я її кохаю, і вона мене теж.
– Ой, що ж ти в ній знайшов? – безцеремонно продовжувала нападати мати. – Я цю твою Ніну ще жодного разу навіть у сукні чи спідниці не бачила.
Всі ці джинси, кросівки та безрозмірні светри! Я їй запропонувала свою в’язану сукню, так вона відмовилася!
Невдячна! У неї, мабуть, і зовсім немає ні ошатних суконь, ні туфель на підборах.
– А мене все в ній влаштовує, мамо. Не чіпай, буль ласка, мою наречену!
– Ох, сину, краще б ти з нами жити залишився. Хіба я погано за тобою всі ці роки доглядала?
Завжди все приготовано, прибрано, попрасовано… Та й гроші твої у мене були б ціліші. А зараз ви куди і скільки витрачаєте?
Тільки й чую: то доставку замовили, то в кафе йдете! Одні витрати, не зрозумій куди.
Ми з батьком тебе марнотратником же не виховували. Ясно, що це її рук справа.
Готувати не хоче або не вміє, ось і замовляє цю доставку готової їжі! А у тебе ж і так шлунок чутливий!
– Доставку? Взагалі, Ніна чудово готує, багато страв я у неї вперше спробував! Та коли вона з роботи пізно приходить, то можемо і доставку замовити.
Обоє пристойно заробляємо, тож не розоримося. Головне, що я з нею щасливий. Мамо, будь ласка, прийми нарешті мій вибір.
– Звичайно, синку, прийму. Та тільки згадаєш ще мої слова, коли зголоднієш. Відчуваю серцем, що пошкодуєш про свій вибір!
Довгий час після цієї розмови Валентина Анатоліївна не спілкувалася з сином.
Ніна не втручалася, вважаючи, що це не її справа.
Вона розуміла, що чимось не сподобалася свекрусі, але не хотіла з’ясовувати стосунки, вважаючи за краще мирно жити з Антоном.
Молоді жили окремо, дуже дружно і щасливо. Але одного разу Антон припустився помилки, що спричинила своєрідне протистояння невістки і свекрухи.
У той час Ніна була у відрядженні, а Антон, немов за якимось законом підлості, загубив свої ключі від будинку.
До вечора, коли він уже, здавалося, все обшукав і був готовий до того, що доведеться викликати майстра зі зламу замків, ключі знайшлися.
Радісний Антон замовив дублікат ключа і віддав його на зберігання матері:
– Нехай у тебе про всяк випадок буде ключ від нашої з Ніною квартири. А то я сьогодні ключі загубив і знервувався, що доведеться двері зламувати!
Ще через день Ніна повернулася додому з відрядження, незадовго до повернення Антона з роботи.
Спочатку вона здивувалася, помітивши, що їх килимок, який лежав перед вхідними дверима, був замінений на маленький, в’язаний не найвправнішою рукою килим.
Відчинивши двері, Ніна ледь не задихнулася від густого запаху хлорки.
Виявилося, що раковини, ванна і унітаз були залиті цим їдким засобом. Кашляючи, Ніна кинулася мити сантехніку.
Потім у сміттєвому відрі вона несподівано виявила приправи, набори для виготовлення суші та ролів, продукти і соуси з холодильника…
Озирнувшись, Ніна зрозуміла, що кухонні шафки теж були піддані чиїйсь ревізії, бо з них прямісінько у смітник відправилися деякі продукти.
У шафі для одягу панував зовсім інший порядок. Там на більшості полиць були ретельно розкладені речі Антона, а стоси речей Ніни безладно були зсунуті на найнижчій полиці.
«Антон такого ніколи б не зробив! Цінності на місці, квартира зачинена, значить, це не злодії! Але хто?» – розмірковувала Ніна, ошелешено оглядаючи новий порядок у квартирі.
Втім, згадуючи про в’язаний килимок, її осяяло припущення:
«Тут побувала Валентина Анатоліївна! Вона ж любить в’язати саме такі безглузді речі!»
Антон, який незабаром повернувся додому, вислухав обурення дружини і зателефонував матері:
– Мамо, скажи, ти приходила до нас додому сьогодні вдень?
– Так, вирішила перевірити, як ви живете! Ну що я можу сказати, сину, збулися мої найгірші очікування!
Продуктів толком у холодильнику немає. Як ти, сину, без супчика з твоїм чутливим шлунком тільки виживаєш!
— Зачекай, а навіщо ти викинула наші продукти?
— Це все було непотрібне! Я такої нісенітниці не використовую, значить, і вам не треба! Немає чого їй над моїм сином експерименти проводити!
Нехай спочатку навчиться нормальну їжу готувати! Тепер, коли всякі непотрібні булгури з амарантами викинула, відразу стало видно, що нормальних продуктів вдома немає!
– А хлоркою навіщо все залила і залишила незмитим? Ніна поки все це змила, ледь не задихнулася. А запах й досі жахливий стоїть!
– Це щоб твоя дружина лінива хоч раз нормально помила сантехніку! Нехай відчує, як повинна пахнути справжня чистота! А то, мабуть, своїми екозасобами повозиться і вважає, що все добре.
– Ох, мамо, у нас ця хлорка всю акрилову ванну зіпсувала! Там тепер страшні розводи! Треба ж розуміти, що не для всього вона підходить!
– Ой, не наговорюй! Це від застарілого бруду, напевно! – відрізала Валентина Анатоліївна, впевнена у своїй правоті.
Закінчивши розмову з матір’ю, Антон з побоюванням подивився на Ніну, чекаючи, що та буде лаятися і плакати.
Але вона вже заспокоїлася і лише попросила:
– Коханий, дай мені, будь ласка, ключ від батьківської квартири. Я загляну туди завтра.
– Ти впевнена, що це гарна ідея?
– Я прийду зі схожим візитом у відповідь. Сваритися з твоєю мамою я не хочу, але дохідливо пояснити їй, що вона була не права, потрібно обов’язково. Віддай мені ключ.
Антон не зміг відмовити дружині. Наступного ранку Ніна замість роботи вирушила до квартири батьків свого чоловіка.
Увечері Антону зателефонувала його мама. Вона була просто переповнена від злості, кричала і плакала:
– Нінка твоя зовсім божевільна! Поки ми з батьком на роботі були, вона посміла таке тут нам наробити!
На задньому плані було чутно реготання батька Антона, який намагався заспокоїти вибух емоцій своєї дружини.
Після всіх драматичних подій Валентина Анатоліївна кинула ключ від квартири Ніни та Антона їм у поштову скриньку і не спілкувалася з невісткою довгих два роки.
Все змінилося лише з появою у Ніни та Антона сина.
Свекруха вирішила закопати сокиру війни і прийняла запрошення молодих батьків прийти в гості, щоб подивитися на їхнього першого онука.
Здавалося, що між родичами ніколи й не було розбіжностей і конфліктів.
Вони мило спілкувалися весь вечір, поки Валентина Анатоліївна, колихаючи онука, не почала примовляти:
– Ти ж мій хороший, тільки мама тебе неправильно одягає! Не сповиває! У підгузки кутає! А-та-та ми скажемо мамі. Вона ж ще й…
Втім, Ніна не дала своїй свекрусі закінчити цей монолог, голосно звернувшись до Антона:
– Бачиш, я так і знала, що твоя мама все краще вміє робити, ніж я. Давай їй на пару тижнів довіримо Максимку, нехай попіклується.
Я після пологів відновлюся, а ти виспишся! Ви ж якраз на пенсію вийшли, Валентина Анатоліївна?
– Ох, що це ти? – занепокоїлася Валентина Анатоліївна. – Я ж бачу, що ваш малюк чудово себе почуває!
Та й справ мені вистачає, здоров’я вже не те, щоб ночами з немовлям няньчитися. Нехай вже з батьками росте!
Антон ледь стримався від сміху, спостерігаючи, як його мати поспішно передала онука на руки невістці і зібралася додому.
З того випадку Валентина Анатоліївна більше не намагалася виховувати невістку або онука.
Та синові традиційно доводилося вислуховувати її бурчання і поради з будь-якого приводу.
Але як тільки мова заходила про дії Ніни, Валентина Анатоліївна лише зітхала і вважала за краще мовчати.
Як одного разу зі сміхом сказав Антон своїй дружині:
– Мабуть, мама боїться, що ти знову щось таке у відповідь витворятимеш! Кохаю тебе, моя божевільна!
