— Ну, звичайно: він на мене руку піднімає, а я повинна пожартувати на цю тему!
Як там: бий сильніше, дорогий — м’якіша буду? Так, чи що? Може, його ще й похвалити за це слід було?
По той бік телефону помовчали. А потім свекруха сказала:
— Ну, не знаю. Але вам потрібно помиритися!…
… — Ну скільки разів можна тобі повторювати, що я не знаю! — роздратовано відповів Сеня.
— Що значить — скільки разів? Я тебе, взагалі-то, вперше запитала! — здивувалася Ксюша.
Але здивувалася не надто сильно, бо чоловік дуже суттєво змінився за останній час. І почалося це з того невдалого падіння зі сходів.
Гаразд би, впав під час роботи або якоїсь потрібної справи. Так ні! Перекинувся зі сходів, перебуваючи на дачі в нетверезому стані.
Щось там хотів показати друзям: “А ось так, як я, ніхто не зможе повторити!”
Ніхто і не зміг.
Це була чи то стійка на руках на одній зі сходинок, чи то спроба скотитися на перилах. Чоловік потім не любив про це згадувати.
Та й не до цього було, бо для Арсенія довелося викликати швидку – які вже тут повтори!
Як результат – перелом двох поперекових хребців. На щастя, спинний мозок виявився неушкодженим.
З лікарні чоловік повернувся іншою людиною… Милий, спокійний і усміхнений Сенечка поступився місцем злісному, дратівливому і дріб’язковому Арсенію.
Ніби злий чарівник вирішив покарати симпатичну Ксюшу і маленьку десятимісячну Іринку.
І влаштував перевірку присутністю в їхньому житті цієї неприємної людини. По-іншому пояснити те, що відбувається, ніяк не виходило.
Так, неприємно! Спілкування з чоловіком тепер нічого, крім дискомфорту і негативних емоцій, не викликало.
І сталося все дуже швидко і несподівано. Ксюша була до цього абсолютно не готова.
Та й як можна бути готовою до грубості, жорстокості і хамства від вчора ще люблячої і коханої людини? Причому, що виникли раптово.
З трудовою діяльністю було покінчено, але ніхто на цьому і не наполягав. Чоловік до травми працював на фірмі у власного батька і тоді вже особливо не напружувався.
А зараз і сам Бог велів кинути цю затію. На картку безробітного Арсенія постійно надходили від батьків значні суми.
Та й коли було працювати? То похід на фізіотерапію, то масаж, то відпочинок після масажу: лікування травми спини це вам не так легко і швидко!
Але це все були квіточки. Ягідками виявилася зміна характеру Арсенія до невпізнання.
І Ксюша все частіше думала, що незабаром вона почує від коханого колись чоловіка щось на кшталт: “Іди звідси, гадина!” Все, власне, до цього і йшло.
Ось і зараз він розлютився абсолютно на рівному місці. Дружина тільки запитала, що він думає про їхній літній відпочинок.
— Добре, тоді давай мовчати! — не стрималася дівчина, якій стала набридати поведінка Арсенія.
— Так, краще замовкни! А то ти мені весь мозок винесла своєю балаканиною!
І, грюкнувши дверима, чоловік десь пішов. А Ксюша обійняла дочку і заплакала.
“Господи, що ж тепер буде?”
Спочатку свекрухою Адою Борисівною все списувалося на хворобливий стан Арсенія:
— Ах, мій милий хлопчик — у нього все так болить!
Потім, коли біль вщух, на її наслідки:
— Мій дорогий — ще б не нервувати: це ж така психічна травма — у тебе ж все так боліло!
А коли всі розумні аргументи закінчилися, почалися нападки на невістку:
— От якби тобі так, я б на тебе подивилася! У хлопчика мого трохи не зачепило спинний мозок!
«Боже мій! – думала здивована красуня Ксюша, дивлячись на маму, яка метушилася навколо улюбленого синочка. – Та якби щось подібне сталося зі мною – падіння зі сходів у не зовсім адекватному стані – ви б мене в асфальт закатали!»
До того ж, дівчину почали мучити неясні сумніви, що якийсь мозок, все-таки, постраждав.
Але на це, чомусь, тоді ніхто не звернув уваги. А голова ж теж стукала по сходинках в момент падіння зі сходів.
Вдома з кожним днем ставало все гірше: злоба у чоловіка лилася з усіх щілин.
Свекруха, якій дівчина ризикнула поскаржитися, начебто, все зрозуміла. Ну не сліпа ж вона! І пообіцяла поговорити з сином з метою відправити його до сімейного психолога.
І поговорила. В результаті чого була відіслана сама. І аж ніяк не до психолога, а за добре відомою і конкретною адресою. Так, нецензурною, але з точним зазначенням напрямку.
— І що мені тепер робити? — билася Ксюша, чий чоловік влаштував черговий «бемс» після розмови з мамою: “Наскаржилася, нахаба? Урию!”
— Почекай трохи, Ксенія, — вмовляла свекруха. — Він прийде до тями!
— А, може, ви поки допоможете нам з Іринкою пожити окремо? — несміливо запропонувала дівчина.
Чому б на час усього цього не зняти їм хоча б кімнату — гроші ж у свекрів були.
А йти їй було нікуди… Разом з її мамою в крихітній двокімнатній квартирі жив брат з родиною і двома дітками. І батьки чоловіка це прекрасно знали.
— Як це — окремо? — здивувалася Ада Борисівна. — Ти повинна піклуватися про чоловіка, а не тікати, як щур з тонучого корабля!
Так, було видно, що корабель йде до дна. А це відбувається в одному випадку: коли вода не зовні – тоді він знаходиться на плаву – а всередині.
І цією водою вже були заповнені не тільки всі трюми, а й схованки Ксюшиної душі: вона почала тонути разом з цим сімейним кораблем.
Розмова нічим не закінчилася, як, втім, і всі інші розмови за останній час. І настав день, коли сталося те, що мало статися… Чоловік підняв руку на дівчину. І не один раз.
І тоді вона, кинувши в сумку на швидку руку деякі речі, схопила плачучу Іринку і вибігла з дому. Добре, що на вулиці було літо.
Йти, точніше, бігти було нікуди. Вона пройшла з уже важкою дівчинкою кілька сусідніх дворів і сіла на лавочку біля під’їзду.
— Донечко, ти що? — перед нею стояла стара бабуся. — Ти ж вся тремтиш! Хтось образив?
— Чоловік, бабусю! — схлипнула Ксенія. — Ну як так можна?! — і вона показала синці на руці.
— А чому до мами не побігла? Вже пізно!
— Та місця там для мене немає!
Старенька на секунду замислилася. А потім рішуче вимовила:
— А знаєш що? Ходімо до мене! Син поїхав у відрядження на тиждень. А за цей час ми щось придумаємо.
І дівчина, що шморгала носом, пішла разом із старенькою, бо іншого виходу не бачила.
У неї виявилася трикімнатна старенька квартира. Баба Наталка відвела їм з Іринкою цілу кімнату. А через пів години прийшло СМС від чоловіка:
“Краще повертайся, бо буде гірше”.
А трохи пізніше, коли нагодована манною кашею дівчинка вже спала, зателефонувала свекруха.
Ксюша на той час вже заспокоїлася. До того ж, прийняла єдине розумне для себе рішення.
— Ксенія, що ти там накоїла? Ти ж знаєш, що Сенечці не можна хвилюватися!
«Ну, звичайно — валіть все на мене! — обурено подумала Ксюша. — А мені, значить, годуючій матері — вона, на щастя, ще догодовувала Іринку грудним молоком — можна хвилюватися?»
І, намагаючись, щоб голос звучав спокійно, сказала:
— Тому я і пішла, щоб не дратувати вашого дорогого синочка. Сподіваюся, що тепер у нього все налагодиться.
— Треба було якось згладити ситуацію, жартом чи що. Ти ж повинна бути розумною і гнучкою!
— Ну, звичайно: він на мене руку піднімає, а я повинна пожартувати на цю тему! Як там: бий сильніше, дорогий — м’якіша буду? Так, чи що? Може, його ще й похвалити за це слід було?
По той бік телефону помовчали. А потім свекруха промовила:
— Ну, не знаю. Але вам потрібно помиритися!
— Кому потрібно, Ада Борисівна? Арсенію це давно не потрібно, мені вже теж. Якщо вам потрібно, робіть якісь рухи в цьому напрямку.
Лікуйте його, напоумлюйте, наставляйте на шлях правильний. А мені терпіти все це набридло.
Невістка вперше розмовляла зі свекрухою таким тоном, і та це відчула з перших слів.
— Ксюша, дівчинко, не роби нічого такого, про що потім будеш шкодувати!
— Я вже шкодую, — сказала Ксенія і відключилася.
Наступного дня брат Ксюші з’їздив до них додому і привіз ліжечко та речі своєї племінниці. При ньому буянити зять побоювався і навіть трохи підлещувався.
Як там у жарті кажуть: “я божевільний, але не дурень”. А мама переказала трохи грошей їй на картку.
Потім, за порадою рідних, дівчина зняла побої. І сфотографувала себе з синцем: вона твердо вирішила подавати на розлучення. Що, власне, і зробила.
І вони стали жити втрьох з бабусею Наталею – Наталією Петрівною. Вона погодилася здати кімнату за символічну плату.
Їй дуже сподобалася молода мама, хоч та і була схожа на стривожену голубку, бо сама ще дівчинка. І про що тільки думає сучасна молодь?
Регулярно дзвонив Арсеній і надсилав СМС. На дзвінки вона не відповідала. А СМС містили багато всього: від погроз і вимог до сліз і вибачень.
Чоловік був упевнений, що вона подумає і повернеться – йти ж дружині з донькою було нікуди: ні власного житла, ні грошей.
Він навіть з’їздив до тещі, сподіваючись застати дружину у неї, і дуже здивувався, коли її там не виявилося.
До речі, його СМС після цього візиту вже не містили погроз. Незважаючи на отриману травму, мозок, мабуть, став потроху відновлюватись.
Через тиждень повернувся син бабусі — сорокарічний розлучений Олександр — і дуже здивувався.
У передпокої стояла дитяча коляска, на кухні симпатична дівчина в короткому халатику мила посуд, в його кімнаті спала гарненька мала лялька…
Всього тиждень його не було, а які відбулися метаморфози! Ох, в маман! Ось у кого пропелер в одному місці — Карлсон поруч не стояв!
Ксюша засоромилася свого не дуже нового халата, який їй пасував, і сховалася. А мама, яка раділа поверненню улюбленого сина, за вечерею розповідала йому історію нещасної дівчинки, яка втекла від жахливого чоловіка.
Вже ввечері вони роззнайомилися. І Саша, як джентльмен, запропонував сором’язливій Ксюші свою допомогу.
А вона її несподівано прийняла: їй дуже сподобався цей ґрунтовний і спокійний чоловік, який випромінював впевненість кожним своїм жестом. А їй цього дуже бракувало.
Кілька разів дзвонила мама чоловіка і намагалася тиснути і закликати до совісті:
— Як ти можеш кидати хвору людину? Потім лікті будеш кусати! І аліментів не отримаєш!
Але Ксюша стояла на своєму, як стійкий солдатик. У неї на той час вже з’явилася надійна опора в особі Олександра — їхні стосунки потихеньку почали виходити за рамки “виробничих”.
До речі, Олександр у перекладі з грецької означає захисник, скафандр.
А для хворої людини потрібен лікар, потрібна аптека! – так говориться в одному чудовому дитячому віршику, який Ксюша вже читала своїй Іринці.
Тому, саме для лікування голови, а не спини, і порадила в останній розмові зі свекрухою відвести до психіатра улюбленого синочка невістка, коли любляча мама в сотий раз вже не попросила, а зажадала повернутися
Самостійно возитися з ним в її плани, мабуть, не входило.
– Ти на що це натякаєш? – закричала Ада Борисівна, почувши таке неподобство: “її син – божевільний”?
— Та я не натякаю — я кричу про це! Ви ж — мама! Хіба ви не бачите?
— Ах ти, гадина! Пригріли на свою голову! — і відключилася.
Ксюша з полегшенням зітхнула. Розмова була закінчена — назавтра було призначено їхнє розлучення.
А потім вони з Сашею підуть подавати заяву: з Іринкою погодилася посидіти баба Наталка, яка дуже прив’язалася до дівчинки.
Дякую тобі, тепер уже добрий чарівник! Ти дуже вчасно схаменувся. А інакше пояснити те, що відбувається, знову не виходило.
До того ж, не треба зі сходів падати, коли чарку перехилив… “Дивіться, як я можу! Дивіться, як я можу!”
