— А нічого іншого немає? — скривився Олег, коли перед ним опинилася тарілка з гречаною кашею і двома сосисками. — Я не їм гречку. Ти ж знаєш, брате, — сказав він Льоші.
— А що б ти хотів, щоб я приготувала? — голос Інни, дружини Олексія, став небезпечним.
— Ну… хотілося б м’яса, звичайно, але курка теж підійде…
…Інна прийшла з роботи, принесла пакет з продуктами і відразу пройшла на кухню.
День видався важким — клієнти дратували, начальник постійно чіплявся до дрібниць, крім того кондиціонер сьогодні вирішив, що він буде просто декоративною деталлю.
Хотілося впасти на диван, закрити очі і зануритися в тишу. Але ні.
Вона перевзулася, зібрала волосся в хвіст і увімкнула плиту. Картопля з куркою, салат, суп на завтра — все за розкладом.
У будинку завжди має бути свіжа вечеря. Це негласне правило якось непомітно стало обов’язковим.
А Льоша? Він прийшов раніше, але вдома не затримався — як завжди, пішов до брата.
Олег — це нова постійна фігура в їхньому житті. Нещодавно він купив квартиру в сусідньому під’їзді і зараз він один робив там ремонт.
Його дружина і діти жили поки що у батьків, і Льоша практично оселився у нього.
То цвях потримати, то шафу занести на сьомий поверх, то плитку покласти, щоб заощадити на плиточнику.
«Ну він же брат!» — говорив Льоша і зникав на весь вечір. А домашні справи — вони ніби робляться самі.
Коли вечеря була готова, Інна зателефонувала Льоші:
— Все готово. Приходь їсти, поки гаряче. І вже пізно…
— Зараз будемо, — коротко відповів він.
«Будемо» насторожило Інну.
Через п’ятнадцять хвилин у передпокої пролунали кроки і голоси. Льоша дійсно прийшов — але не один.
За його спиною стояв Олег, у будівельних штанях і запиленій футболці, на якій був свіжий слід від штукатурки.
— О, як смачно пахне! — вигукнув він, проходячи на кухню і сідаючи за стіл. — Я прямо відчував, що встигнемо до вечері!
Інна завмерла з рушником у руці. Льоша посміхався, ніби нічого не сталося, і вже діставав тарілки.
— Ну ти чого завмерла? Накладай їсти.
Інна подивилася на чоловіка, а той показав, що не розуміє її натяків.
Це був третій або четвертий раз, коли Олег прийшов нібито в гості, але просто поїсти.
Інна важко зітхнула, прикусила губу і почала розкладати картоплю з куркою по тарілках. Вона мовчки поставила перед чоловіками тарілки, без тіні посмішки на обличчі.
Олег, зручно влаштувавшись за столом, шумно втягнув носом аромат їжі і тут же, з набитим ротом, пробурмотів:
— Слухай, Інно, а гарячого ріденького немає? А то я весь день нічого не їв… як зранку каву випив, так і все.
«Я тобі що, їдальня? Може ще й компот?» — пронеслося у неї в голові. Але вголос вона лише глухо сказала:
— Є. Зараз наллю.
Вона підійшла до плити, підсунула каструлю ближче і налила в глибоку тарілку суп, а потім поставила її перед Олегом.
Той навіть не подякував. Просто почав їсти, ніби так і повинно бути.
Після вечері чоловіки відсунули порожні тарілки до краю столу, і Льоша ліниво потягнувся:
— Ооо, добре пішло… Інна, ну ти майстер готування, як і завжди.
Олег у цей час підвівся, потягнувся всім тілом, хруснувши спиною, і пішов у бік вітальні.
Підійшов до дивана, збираючись плюхнутися на нього прямо у своєму брудному будівельному одязі, коли за його спиною раптом пролунав гучний, дуже пронизливий голос:
— Нііі…
Він здригнувся і обернувся. Інна стояла в дверях кухні, притиснувши руки до грудей, і дивилася на нього, як на вибухонебезпечний об’єкт.
— У цьому одязі — не смій сідати на диван! Він новий, між іншим.
Олег підняв брови, здивовано обернувся на Льошу, мовляв, «що з нею таке?». Але Льоша тільки знизав плечима і знову поліз у телефон.
Інна витерла руки об фартух і вийшла з кухні. Її голос був спокійним, але крижаним:
— Якщо ви голодні — я нагодую. Але вибачте, гостинність без меж — не моя спеціалізація. Це дім, а не ремонтна зона відпочинку.
Олег, у тебе своя квартира — будь ласка, відпочивай там. Або хоча б приведи себе до ладу, перш ніж влаштовуватися у нас на дивані. Льоша, ти — господар, але і я тут не прислуга.
І з цими словами вона вийшла з кухні і зачинилася у ванній.
За дверима було чутно, як увімкнулася вода. Олег стояв посеред кімнати, чухаючи потилицю, а Льоша зсунув брови.
— Чого вона так розлютилася? — запитав він у брата.
Після того вечора Олег у них більше не з’являвся. Ні наступного дня, ні через два, ні навіть у неділю — що само по собі було дивно.
Інна стримано раділа. Всередині сиділо полегшення, змішане з легкою тривогою: «А раптом він просто зачаївся?»
Минув тиждень. Інна вже майже повірила, що її слова мали ефект, і Олег нарешті усвідомив, що не варто ходити в чужий дім, просто як в їдальню.
Але в п’ятницю ввечері, коли вона тільки встигла скинути туфлі і поставити каструлю з гречкою на плиту, в замку повернувся ключ.
Зайшов Льоша, голосно чхнув, а потім обернувся і крикнув за спину:
— Заходьте, чого стоїте?
Інна завмерла. Спочатку в передпокої з’явився Олег — із задоволеним обличчям і в свіжій, на подив чистій футболці.
За ним — його дружина Олена з високо зачесаним хвостом і впевненим поглядом.
А слідом — два хлопчики: один з рюкзаком, інший — з пластмасовим мечем і ротом, забрудненим шоколадом.
— Привіт, Інно! — бадьоро сказала Олена. — Сподіваюся, не рано? Ми тут, поки Олег доставляє останні коробки, вирішили забігти. Все одно тепер поруч живемо!
Інна мовчки кивнула, повільно повернулася до плити і вимкнула конфорку.
Гречка закипіла і зашипіла, як її власне роздратування. Вона витерла руки рушником і обернулася:
— Вибачте, але я тільки що прийшла з роботи.
— Ой, ну що ти, ми ж на хвилинку! — заклопоталася Олена, влаштовуючи дітей на кухонних стільцях. — Гришко, не чіпай ніж! Антон, не лізь руками в салат! Ну що ти стоїш, Льоша, дай хлопцям ложки.
— Інна, може, я збігаю за піцою? — раптом запропонував Льоша, відчувши наростаюче напруження.
— Не треба. Зараз я зварю сосиски. Дістань тарілки з верхньої полиці, — спокійно сказала Інна, дивлячись прямо в очі чоловікові.
Олег почухав ніс і промовив:
— Та годі тобі, Інна, ми ж сім’я! Ну чого ти, як чужа? Ми ж по-сусідськи…
Інна глибоко вдихнула і почала мовчки знімати обгортку з сосисок.
— А нічого іншого немає? — скривився Олег, коли перед ним опинилася тарілка з гречаною кашею і двома сосисками. — Я не їм гречку. Ти ж знаєш, брате.
У кімнаті запала тиша. Тільки Гришка колупав виделкою в сільничці.
— А що б ти хотів, щоб я приготувала? — голос Інни став небезпечним.
Вона поставила кулаки на стіл і нахилилася перед дівером.
— Ну… хотілося б м’яса, звичайно, але курка теж підійде.
— Так, Олег звик до домашньої їжі. Ми таке майже не їмо.
— Так? — посміхнулася Інна. — Нагадай-но мені, Олена, ти працюєш?
— Ні, але до чого це? — обурилася Олена.
— А до того! Я тільки зайшла додому. Коли, на вашу думку, я повинна була встигнути накрити стіл на шість осіб?
Олена і Олег переглянулися.
— Інна, ти що? — прошепотів Льоша.
— А не треба мені вказувати. Її чоловік щодня їв у нас вдома. І вона мені ще буде розповідати, що він їсть, а що не їсть.
Інна кинула фартух до раковини і пішла в спальню.
— Раз так, то ми краще підемо! — уїдливо вимовила Олена, однією рукою намагаючись відібрати сосиску у старшого сина. — Підемо додому. У нас і своя кухня є!
Олег зітхнув, пробурмотів щось на кшталт «добре, добре» і почав збирати дітей. Через пару хвилин вхідні двері зачинилися.
Інна продовжувала сидіти на ліжку в спальні, коли туди увійшов чоловік.
— Ти могла б бути м’якшою, — тихо сказав Льоша, підходячи ззаду.
— А ти міг би іноді радитися зі мною, перш ніж вести додому гостей.
— Я не думав, що для тебе це так важко…
— Так важко? Я взагалі не хочу готувати, коли приходжу з роботи. Ні готувати, ні прибирати, ні навіть пилососити.
Я хочу просто тупо лежати і дивитися в стіну. Мені потрібен відпочинок. Але ти раз по раз тягнеш свого брата до нас додому.
Я щось не пригадую, щоб ми так нахабно заявлялися в їхню квартиру.
Олена завжди каже повідомляти про візити заздалегідь і кличе нас тільки на великі свята. А сьогодні яке свято?
Новосілля, яке вони захотіли відзначити у нас? Як ти не розумієш, Олег користується твоєю добротою і безвідмовністю, а ти і радий!
Олексій почухав потилицю, вислухавши монолог дружини. Він мовчки сів на край ліжка, зчепивши пальці.
На обличчі читалася напруга, ніби в голові у нього йшла внутрішня боротьба.
— Я справді… не думав, що тобі настільки важко, — промовив він нарешті. — Ти завжди така зібрана і господарська… Я думав, тобі це не тяжко.
Інна сіла поруч, трохи схиливши голову.
— Саме так. Ти «думав». А запитати мене ти не здогадався. Ти не уявляєш, як іноді хочеться, щоб ти просто сказав: «Іннусік, відпочивай. Я сам все приготую».
Льоша зітхнув і опустив очі.
— Вибач…
Інна подивилася на нього з тихою втомою в очах.
З тих пір все змінилося. Льоша став попереджати Інну заздалегідь, якщо хтось збирався зайти до них в гості.
Але, правду кажучи, такі випадки траплялися все рідше. Олег після «гречки з сосисками» став бувати все менше. Його гордість була зачеплена.
Він дійсно надовго зник з їхньої квартири. Кілька тижнів Інна не чула його гучного голосу і не ловила косих поглядів Олени.
Ніби Інна особисто заборгувала їм пироги з начинкою на вибір. Вдома нарешті запанувала тиша.
Але одного разу, після роботи, Інна застала Льошу на кухні, який розмовляв по телефону. Він кивав і говорив у трубку:
«Ага… так, зрозумів. Зараз уточню».
Побачивши дружину, він різко замовк, а потім запитав:
— Інна, Олег хоче зайти. Один. Ти як, не проти?
Інна мовчки відкрила холодильник. Там, акуратно укладені на тарілці, лежали вчорашні відбивні.
Прекрасно просмажені, зі скоринкою, але все-таки — вчорашні. Вона закрила дверцята, розвернулася і знизала плечима:
— Нехай заходить.
Льоша кивнув і швидко передзвонив братові. Через двадцять хвилин у двері подзвонили.
Інна в цей час вже лежала у ванній з книгою і хмарками піни на плечах. Вона чула, як Олег увійшов, шаркнув кросівками по підлозі і на порозі кухні запитав:
— А що у вас на вечерю?
— Відбивні. Зараз розігрію, — спокійно відповів Льоша.
Олег завмер. Почулося, як він цокнув язиком:
— А… ні. Вчорашнє я якось не особливо. Може, краще кави?
— Добре, — Льоша увімкнув чайник.
— Я буду еклери, — Олег поклав ногу на ногу.
— Але тістечок немає… — навіть Льоша був здивований нахабством брата. — Є шоколадка і печиво. Будеш?
— Та вже… я в шоці від твоєї дружини. Мало того, що привітатися не вийшла, так ще й їжі не приготувала.
Коли Інна вийшла з ванної, Олег уже збирався йти. Він мляво попрощався і більше не приходив.
Іноді Інна бачила його на вулиці, з пакетами з супермаркету або з дітьми, але заходити він більше не намагався. Олена теж не дзвонила.
Олега більше не влаштовував рівень «обслуговування», і він, недовго думаючи, переїхав з усією родиною до своїх батьків — «там затишніше, і бабуся млинці насмажить».
А в квартирі Інни і Льоші запанувала тиша. Одного разу Льоша навіть сам взявся зварити суп — правда, трохи пересолив.
Інна тільки розсміялася і запропонувала розбавити бульйоном.
А ще ввечері, коли Інна лежала у ванні з книгою, Льоша тихо постукав у двері і сказав:
— Інна, я замовив суші. Давай просто побудемо разом?
Інна задоволено прикрила очі, бо вперше за довгий час була дійсно щаслива.
