— Так вона мене вже дістала, приліпилася, як банний лист, — Ніна впізнала голос Тані миттєво.
— Ну так скажи, щоб відвалила, — хмикнув хлопець.
— Та ось доведеться, мабуть, якщо сама не зрозуміє, що мені не особливо потрібна…
… — Ні, ну я можу, звичайно, за тебе попросити, щоб взяли, але сама розумієш — бажаючих багато, тож можеш і пролетіти. Ти вже вибач, але у тебе і зовнішність посередня, і голос не особливий якийсь там, тому обіцяти нічого не буду, — Таня почала помішувати соломинкою напій.
Ніна у відповідь на припущення про можливу відмову лише махнула рукою.
— Та я в курсі, охочих навіть у форматі самодіяльності таким займатися безліч. Ну а раптом візьмуть?
— Я б на твоєму місці не сподівалася. «Раптом» дуже рідко трапляється, — Таня зітхнула. — Я, звичайно, з Глібом Сергійовичем поговорю, але на твоєму місці особливо б не сподівалася…
Ніна ніяк не відреагувала. Вона вже звикла ні на що особливо не сподіватися.
З дитинства їй казали і батьки, і вчителі, що вона зірок з неба не хапає, талантами не блищить, зовнішністю володіє посередньою, а тому — повинна сильно постаратися, щоб отримати хоча б середньої паршивості результати.
Маленькою вона на це ображалася, а потім виросла і зрозуміла, що інші були, загалом, праві. Так що на відмови навчилася реагувати спокійно.
Але і намагатись не перестала. За попит не б’ють, як то кажуть. Ось і зараз в їхньому інституті організували театральний гурток.
Подруга Таня, яка записалася однією з перших, так захоплено розповідала про репетиції і сценарії, що Ніна теж захотіла спробувати.
Зрозуміло, що з її зовнішністю головних ролей не побачити ніколи, але ж крім головних ролей є купа другорядних, де цілком можуть бути задіяні звичайні люди.
Дивно, але цього разу їй не відмовили. На прослуховуванні попросили розповісти з виразністю вірш і заспівати, а коли почули, як Ніна співає – уточнили, чи займалася вона раніше.
Дівчина між іншим сказала, що свого часу закінчила музичну школу. Після чого їй несподівано дали досить великий текст.
— Пощастило тобі. Мабуть, Глібу Сергійовичу ти сподобалася, — прокоментувала тоді Тетяна.
Ніна задоволено посміхнулася і продовжила вивчати текст.
За сценарієм у Тані була головна роль. Постановку готували до нового року і, у зв’язку з малою кількістю часу, репетиції проводили ще й на вихідних.
Ніна була зовсім не проти, бо їй вдома не було чим займатися. Який сенс сидіти в гуртожитку і дивитися у вікно, або гортати відео на телефоні, коли можна піти на репетицію і провести час більш цікаво? Та ще й з людьми поспілкуватися.
А ось Таня на репетиції приходила не завжди. З Глібом Сергійовичем вони все частіше сперечалися через це.
Дівчина намагалася довести керівнику, що у неї є інші справи крім театру.
Той же раз за разом все більш роздратовано говорив, що справи – це коли людина раз на місяць пропустила репетицію, а не ігнорує колектив більше половини часу.
Так, Тетяна, безумовно, талановита, але спільну роботу з іншими через це для неї ніхто не скасує.
І якщо вона не хоче більше відвідувати гурток, або не готова витрачати час на головну роль – її знайдуть, ким замінити.
— Ось же пристав, маразматик старий, – одного разу в тихо проговорила Таня під час обідньої перерви.
Вони з Ніною сиділи в університетській їдальні, заодно обговорюючи злість керівника на Тетяну.
Адже дівчина сьогодні знову не збиралася з’являтися на репетиції.
Варто було повідомити про це керівнику – як той подзвонив і повідомив Тетяні, що більше терпіти її поведінку не має наміру.
Точно так само він погрожував і раніше, але Таня у відповідь на ці погрози лише відмахувалася.
А хто ще буде грати головні ролі? Вона єдина в їхній групі студентів, у кого є реальний досвід.
Маленькою вона навіть у кіно знялася один раз, нехай і в епізоді. А в інших і цього немає.
— Знаєш, Таню, все одно якось некрасиво виходить, — боязко спробувала втихомирити подругу Ніна. — Адже люди вже розраховують на тебе, а ти їх підводиш. Я б, якби мене раптом перестав влаштовувати розклад, просто пішла б.
— Ніно, а я ж твоєї думки зараз нібито взагалі не питала, чи не так? — зло примружилася Тетяна. — Ти — не я. Та й нотації мені читати не треба, не матуся ж.
— Вибач, — зітхнула Ніна і перевела тему.
А через дві години – з’явилася в актовій залі, як і зазвичай, за п’ятнадцять хвилин до початку репетиції.
Тут же зловила на собі задумливий погляд Гліба Сергійовича, а буквально за пару хвилин почула виразне.
— Ніно, ну ж бо підійди сюди… Ти сценарій весь вивчила, чи тільки свою роль?
— Весь, ви ж сказали — весь вивчити, — нагадала Ніна.
— Ось і чудово, ставай замість Тані. Яно, ти хоча б половину Ніниної ролі пам’ятаєш?
Одна з дівчат, які грають у постановці служницю, закивала, навіть не приховуючи щасливого виразу обличчя.
— Гаразд, ти поки що стань на місце Ніни. Якщо встигнемо за пару тижнів довести до ладу ті три верхні ноти в її пісні, які у тебе не виходили — будеш грати сестричку, а не служницю.
Ось так і опинилася Ніна на ролі Тані, графині. Правда, вже після першої репетиції, мучена сумнівами і совістю, підійшла до Гліба Сергійовича.
— А, Ніна. Є якісь питання?
— Та ні, я… Розумієте, Таня моя подруга, а я, виходить, роль у неї вкрала.
Тихий смішок був їй відповіддю.
— Мила, «вкрала» — це коли ти прийшла до керівника і наговорила про людину якихось гидот. Або підсипала битого скла в туфлі на репетиції. Або закрила подругу в якійсь коморі, щоб тебе викликали на її місце.
Чого ти так на мене дивишся? Я, між іншим, до пенсії в одеському театрі працював.
Не все життя, звичайно, але надивився, на що часом люди йдуть, щоб позбутися конкурентів.
А ти у нас прямо безсовісна, посміла, на відміну від подруги, приходити вчасно і репетиції не пропускати, — чоловік по-доброму посміхнувся.
І раптом зовсім тихо сказав.
— І на твоєму місці я б придивився до цієї подруги уважніше.
Вибач, але я не думаю, що така людина, як вона, буде комусь хорошим товаришем.
Ніна сама не раз помічала, що Таня якась легковажна, часом занадто різка і періодично поводиться так, ніби не дуже їй потрібна і сама Ніна, і їхня дружба.
Але з іншого боку — у Ніни не було, на відміну від Тані, натовпу друзів-приятелів, так що до самого сприйняття слова «друг» вони могли підходити по-різному.
— Таню, можемо поговорити? — вона наступного ж дня після першої пари підійшла до подруги, щоб розповісти про те, що сталося на репетиції.
— Я зайнята, взагалі-то, – Таня якраз розмовляла з хлопцем.
— Вибач, тоді напиши мені, як звільнишся, треба б обговорити дещо.
— Гаразд, – подруга закотила очі.
Ніна вийшла з аудиторії і піднялася найближчими сходами на пів поверха вгору.
Це було її улюблене місце. Можна спокійно постояти, погортати телефон – і ніхто не відволікатиме, бо на останній поверх майже не ходять.
— Так вона мене вже дістала, приліпилася, як банний лист, — Ніна впізнала голос Тані миттєво.
— Ну так скажи, щоб відвалила, — хмикнув хлопець.
— Та ось доведеться, мабуть, якщо сама не зрозуміє, що не особливо мені й потрібна.
Ніна відчула, як до горла підступили сльози. Таня, немов відчувши її погляд, підняла голову.
Щоб не заплакати, дівчині довелося докласти чимало зусиль і згадати всі навички, отримані в театральному гуртку.
— Могла б і сказати. Я натяків не розумію, треба прямо повідомляти. Втім, раз тепер ми цей момент прояснили, більше я тебе не турбуватиму.
А, так, доповідь з макроекономіки зробиш сама, я більше за тебе пальцем не поворухну, знайду заняття цікавіше, ніж тобі з навчанням допомагати, поки ти незрозуміло де гуляєш.
Розвернувшись, вона вирушила додому. І зовсім забула про те, що хотіла поговорити з Танею про рокіровку, проведену Глібом Сергійовичем на останній репетиції.
А коли згадала, образа на вже колишню подругу не дозволила вчинити порядно і про все повідомити.
Зрештою, Таня не дбала про її почуття, тож Ніні не було сенсу перейматися тим, що буде, коли колишня «королева сцени» дізнається, що її місце віддали іншій людині.
Протягом наступних двох тижнів Таня не з’являлася на репетиціях. Напевно, навіть раділа, що Гліб Сергійович не дзвонить їй, раз за разом намагаючись пояснити, що на репетиції ходити потрібно і це дуже важливо.
Зате, коли колишня подруга все-таки зволила прийти, Ніна від душі повеселилася. Та й Гліб Сергійович, судячи з усього, теж.
Коли Таня зайшла, за своєю звичкою запізнившись на десять хвилин, Ніна з Матвієм, який виконує головну чоловічу роль, якраз закінчили співати і зараз слухали уточнення і корективи, які давав Гліб Сергійович.
— І костюм, Ніно. Не забувай про костюм. Тереби оборки, коли присідаєш — берися пальчиками за спідничку. Я ж скидав всім старий запис цієї вистави, не звертала уваги, як дівчина там поводиться?
— Здрастуйте, а що тут відбувається? — Таня підійшла ближче до сцени. – Чому на Ніні мій костюм?
– Мила, ваші костюми висять у вас вдома на вішалці. А тут весь реквізит – власність університету. Костюми знаходяться на виконавцях. У нас тут, якщо ви ще не забули, репетиція.
– Але я ж… – Таня відкрила рот. Закрила його. Мабуть, зібралася з думками, після чого вимовила. – Ось як? Вирішили мене провчити? Взяли і віддали мою роль якійсь недослужниці?
– Мила, вибирайте вирази. Ви не на ринку, щоб розмовляти таким чином. А я, до речі, ваш викладач, якщо ви ще не забули. Щодо вашого питання — найменше я зацікавлений у тому, щоб когось провчити і перевчити.
Мені потрібна була дівчина, яка має хоч якесь уявлення про відповідальність і старанність. Я вибрав найбільш підходящу кандидатуру.
— Ну-ну. Подивлюся на вас, коли ця «кандидатура» зірве вам постановку. У мене хоча б талант є.
— Хто вам це сказав? – підняв брову Гліб Сергійович.
Таня зло блиснула очима, але сперечатися далі не стала. Демонстративно розвернулася і пішла до виходу.
Потім вже надіслала Ніні повідомлення з образами. Читати його дівчина не стала – була занадто зайнята підготовкою до новорічної вистави. Та й навчання ніхто не скасовував.
Після вистави їй дарували квіти. Хвалили і називали талановитою.
А один однокурсник сказав, що навіть не підозрював, наскільки Ніна крута, і запросив її на побачення.
Дівчині довелося відмовитися, бо часу не було, та й мамі вона дала слово, що ніяких стосунків до кінця навчання не зав’язуватиме, але факт уваги з боку – вперше в житті, до того ж, був шалено приємний.
А ще – було приємно бачити зле обличчя Тані, яка, як і багато інших студентів їхнього університету, прийшла подивитися виставу.
Мабуть, в надії на те, що постановка виявиться невдалою. Але ні, все пройшло просто чудово. І без Таніного таланту впоралися.
Навіть дивно, з огляду на те, скільки шуму було навколо нього спочатку.
— Про що задумалася, Ніно? — посміхнувся Гліб Сергійович, вже коли вони всі разом виходили з будівлі останніми. Ніна зітхнула і виклала все, як на духу.
— Знаєш, дівчинко, талант — це просто вроджена здатність робити щось трохи краще, ніж інші. І якщо ти думаєш, що його немає у тебе, то глибоко помиляєшся.
А що ти на мене так дивишся? Гліб Сергійович що, на твою думку, просто так тобі з самого початку дав одну з головних ролей, а не в склад служниць поставив?
Ось тільки тобі краще не забувати, що крім таланту є ще й необхідність над ним працювати.
Якщо ти не ходиш на репетиції і не слухаєш, що тобі кажуть – ніякий талант не допоможе.
Твоїй подрузі, як бачиш, не дуже-то допоміг.
— Вона мені більше не подруга. І ви були праві, коли радили до неї придивитися.
— Ну, розбиратися в людях — це мій талант, — підморгнув викладач. — Ну все, мені на автобус. Репетиція третього числа о шостій вечора, дивись, не спізнися, ти наш талант.
— Не спізнюся, — пообіцяла Ніна.
Якщо вона ніколи не сумнівалася в якійсь своїй здібності, то це в умінні вчитися на чужих помилках, а не робити свої власні.
