— А як же я? — билася в істериці Ольга. — Про мене ви хоч раз подумали? Мені ви хоча б раз допомогли?
Ти, мамо, завжди дбаєш про сторонніх, про чужих, по суті, людей, а коли я тобі відкрито заявляю, що потребую, наприклад, грошей, то ти робиш вигляд, що мене не чуєш?
Чому ти так погано ставишся до мене? Що я тобі зробила?!…
… Оксана Борисівна народила Ольгу рано — їй ледь виповнилося 18. Чоловік був лише на рік старший.
Молоді люди одружилися якось спонтанно, більше на зло своїм батькам, ніж з кохання.
Жили довгий час бідно, Оля постійно кочувала від однієї бабусі до іншої, тому що вдома було просто неможливо вижити за рахунок молодих батьків.
Коли дівчинці виповнилося 9 років, ситуація різко змінилася — Оксана Борисівна, втомившись від вічної бідності, вирішила ризикнути і не прогадала.
Вона продала маленький бабусин будинок, який дістався їй після того, як старенької не стало, забрала сім’ю і поїхала в місто.
Більша частина грошей пішла на організацію бізнесу — Оксана Борисівна орендувала невеликий підвал, за оголошенням знайшла двох жінок, які вміли користуватися швейними машинками, і почала шити постільну білизну.
Спочатку справа гальмувалася, підковдри і простирадла продавалися погано.
Оксана Борисівна сама виходила на ринок, в намет, і торгувала, але потім спрацювало «сарафанне радіо».
Оксана Борисівна не нахабніла, ціну за комплект ставила невелику, і люди стали постільну білизну купувати, при цьому один з одним обмінюватися враженнями.
Виявилося, що матеріали, з якого були пошиті підковдри, наволочки, простирадла не линяли, витримували безліч прань, в гарячій воді не розповзалися і на сонці не вицвітали.
Посипалися приватні замовлення, і Оксана Борисівна через кілька років розширилася, а ще через 5 років відкрила великий цех з пошиття одягу та білизни.
У 16 років у Олі вже було все, чого вона бажала.
Дівчина навчалася в престижній гімназії, сім’я обзавелася просторою трикімнатною квартирою, і у Оксани Борисівни, і у її чоловіка були особисті автомобілі.
Оля, закінчивши школу, захотіла стати дизайнером — ця професія тоді була модною серед молоді.
Оксана Борисівна оплатила дочці навчання в університеті, купила однокімнатну квартиру.
***
Розбагатівши, мислення Оксани Борисівни кардинально змінилося — вона ніби забула, що сама нещодавно жила в невеликому селі.
Дочку бізнесвумен хотіла видати заміж виключно за забезпеченого чоловіка:
— Олю, саме від чоловіка залежить все твоє подальше життя. Обирай обов’язково собі рівного, причому звертай увагу на нареченого, який сам всього досяг.
Нехай він буде старший на 15, 20, 25 років — це не страшно.
Ганяй від себе синочків багатих батьків — вони з себе абсолютно нічого не представляють!
Оля кивала і боялася матері відкрити правду: вона вже досить довго зустрічається зі своїм однокурсником, Іллею, хлопцем із простої сім’ї «середнячків».
Іллю Оля кохала, але матері представляти боялася — знала, що та її вибір не схвалить.
Оксана Борисівна тим часом сама підшукувала наречених для дочки, і двоє кандидатів вже пройшли перший етап «кастингу», тільки знайомитися Оля з ними навідріз відмовилася:
— Мамо, я прекрасно знаю, кого ти маєш на увазі. Перший, той, що Веніамін — 55-річний грубий мужик, від якого постійно неприємно пахне.
Другий — сорокарічний багатий вдівець, який жодного дня в своєму житті не працював, а гроші після втрати дружини отримав. Ти мені вже всі вуха прожужжала!
Не хочу я так, мамо. Не бажаю виходити заміж виключно за гроші!
Оля з кожним днем все більше і більше прив’язувалася до Іллі. Вона була знайома з батьками молодого чоловіка, і він став наполягати на знайомстві з потенційною тещею і тестем.
Дівчина спочатку відмовлялася, вигадувала різні відмовки, а потім все ж здалася:
— Добре, я мамі про нас розповім, вона ще нічого не знає. Ілюшо, тільки хочу попередити відразу: мама у мене, ну… Трохи своєрідна, розумієш? Вона спочатку говорить, а потім уже думає!
***
Коли Оксана Борисівна почула, що її дочка ось уже кілька років перебуває у стосунках з хлопцем із простої родини, вона, несподівано для доньки,не стала влаштовувати скандал, а просто спокійно запропонувала:
— Давайте якось зустрінемося, познайомимося один з одним? Я бачу, що ти налаштована серйозно. Спроби познайомити тебе з тим, хто мене влаштовує, провалилися, тому я надаю тобі право вибору.
Оля зраділа і того ж вечора привела Іллю в гості. Знайомство пройшло краще, ніж вона очікувала — батьки поводилися ввічливо, навіть занадто мило.
Ользі здалося, що Ілля їм сподобався. Тільки одне питання насторожило дівчину:
— А коли ви плануєте з’їхатися? — запитала прямо майбутнього зятя Оксана Борисівна.
Ілля не очікував такої прямоти, тому знітився:
— Та ми якось це ще не обговорювали цей етап. Я поки навіть не знаю, що вам і відповісти…
— Я вважаю, що з цим затягувати не варто. Давай, Олю, йди збирай свої речі, сьогодні ти переїжджаєш до Іллі…
Ольга не зрозуміла, що сталося. Вона спробувала заперечити:
— Мамо, але я не збираюся поки нікуди переїжджати! Ілля ж каже, що ми з цим взагалі не поспішаємо!
— А я наполягаю, — відповіла дочці Оксана Борисівна, — давай, не втрачай даремно часу, збирайся!
Ілля теж не зрозумів, що відбувається.
Коли Ольга вийшла зі своєї спальні з валізою, молодий чоловік попрощався з батьками своєї дівчини, підхопив Олю під лікоть і разом з нею вийшов з квартири.
Молоді люди змушені були переїхати до батьків Іллі. Та, на щастя, ті несподівану невістку прийняли добре.
Оля кілька разів намагалася додзвонитися до матері, але та чомусь не брала трубку. Батько теж не палав бажанням розмовляти з дочкою.
Оля образилася на батьків і припинила спроби зв’язатися з ними.
Чекала, коли мати сама їй зателефонує і пояснить причину свого дивного вчинку.
***
Минуло два роки, Оля з Іллею одружилися, і у них з’явилася дочка.
Ольга вирішила повідомити батькам цю радісну новину. Зателефонувала матері, і та несподівано підняла трубку:
— Привіт, мамо, — розчулилася Оля, — як ти? Я так скучила!
— Привіт, донько, — відповіла їй Оксана Борисівна, — все добре. А ти як?
— Мамо, ти стала бабусею! У нас з Іллею донька!
— Вітаю, — тільки й відповіла Оксана Борисівна.
Оля, не очікуючи такої сухості, розплакалася:
— Мамо, скажи мені, що відбувається? Чому ти так до мене ставишся? Ми 2 роки не бачилися і навіть по телефону не розмовляли, і ти на новину про те, що стала бабусею, відповідаєш мені просто «вітаю»?!
— Що мені ще сказати? — спокійно відповіла Оксана Борисівна, — Ти вже доросла, сама обрала собі долю. Ми тобі з батьком не заважали, на своєму не наполягали. Ти хіба не щаслива?
— А онучку ти побачити не хочеш? — чіплялася за соломинку Ольга.
— Надішли мені її фотографію, я обов’язково їх подивлюся.
Коли в месенджері з’явилися дві сині «галочки», Оля завмерла.
Мама відкрила фотографію і через кілька секунд надійшла відповідь:
— Схожа на батька. Нічого нашого в цій дівчинці немає.
Оля раптом зрозуміла, що таким чином мати мститься їй за непослух.
За те, що Оля тоді пішла проти її волі і вибрала собі в чоловіки не того, кого хотіла вона.
Ще кілька разів Оля намагалася налагодити спілкування з матір’ю і батьком, але вони на контакт йшли неохоче.
Ілля, бачачи, як мучиться дружина, одного разу сказав:
— Не треба, Олю, принижуватися. Не хочуть бачити тебе та нашу донечку — значить, і ти не шукай з ними зустрічі. Колись твої батьки обов’язково пошкодують про все це. Тільки, можливо, вже буде занадто пізно.
***
На життєвому шляху у Ольги було багато проблем. Ілля потрапив в аварію, надовго випав зі звичного колії.
Сім’я відверто бідувала, Оля на своїх плечах тягнула і чоловіка, і маленьку дочку.
Батьки Іллі теж особливої можливості допомагати на регулярній основі не мали.
Ольга, знаючи від спільних знайомих, що добробут матері з кожним роком тільки зростає, намагалася просити у матері допомоги, але та завжди знаходила привід відмовити:
— Оль, зараз справи йдуть не так добре, — відверто брехала Оксана Борисівна, — якщо у мене з’явиться можливість, гроші я надішлю. Обов’язково, але поки, на жаль, не можу.
Кілька разів у відповідь на своє прохання отримуючи одні й ті ж фрази, Оля стиснувши зуби і з потрійним завзяттям взялася за роботу.
Тільки завдяки їй Ілля став на ноги.
Оля носилася по підробітках, хапалася за все, що пропонували, примудряючись при цьому приділяти увагу і хворому чоловікові.
***
Тільки-но в родині все налагодилося, як на Олю звалилася нова біда — захворіла її дочка.
Маленькій Ксюші знадобилася термінова операція. Звичайно, можна було стати в чергу і дочекатися квоти, але лікарі порадили з цим не затягувати.
Оля, знову впавши у відчай, зателефонувала матері:
— Мамо, я прошу тебе, я тебе благаю, допоможи! Ксюша хворіє, потрібна операція. Дай грошей у борг, я не прошу просто так. Я прошу саме у борг! Я обов’язково поверну!
— Немає грошей, — спокійно відповіла Оксана Борисівна.
Олю прорвало:
— Чому ти мені брешеш? Чому, скажи мені? Невже у тебе зовсім не болить за мене душа? Я прекрасно знаю, що ти всім далеким родичам регулярно переказуєш гроші, вони дзвонять мені і хваляться!
Своєму двоюрідному племіннику ти купила земельну ділянку, тому що у нього четверо дітей і їм ніде жити, моїй сестрі двоюрідній на народження сина подарувала машину!
А я? А я чим гірша? Віддай мені хоча б квартиру, яку колись саме для мене і купувала!
— Я думала, що за стільки років ти здогадалася, чому моє ставлення до тебе змінилося. Ти мене зрадила, про що нам тепер говорити?
Я до твоєї дочки нічого не відчуваю. Абсолютно нічого. Так, мені її шкода, як було б шкода будь-яку хвору дитину, але не більше.
Звернися куди-небудь у фонд. Сподіваюся, там тобі допоможуть. А що стосується квартири — її немає, ми її давно продали.
***
Ксюшу вилікували. Ользі допоміг якийсь добродій, який побажав залишитися інкогніто.
Він (або вона) побачив у місцевій групі пост про хвору дівчинку і повністю оплатив їй лікування.
Оля часом думає, що, можливо, у матері все-таки щось ворухнулося в душі і саме вона і є цим добродієм..
Та, на жаль, спілкування в них так і не налагодилось.
