— А ще вам дуже пощастило з дружиною, — лікар кивнув кудись убік.
Він страшенно боявся, що Олена дізнається, як він потрапив до лікарні. І тоді — не бачити йому такого догляду та уваги!
Але з розмов медсестер він зрозумів, що дружина в курсі всього…
… Микита був дуже товариським і балакучим хлопцем — недарма входив до трійки кращих продавців у компанії, — і в спілкуванні з дівчатами йому це дуже допомагало.
Особливо привабливою зовнішністю Бог його не нагородив, багатством теж, а ось харизми відсипав щедро.
Зачарувати скромну, милу сироту Олену Микиті вдалося практично без зусиль, але, на відміну від інших дівчат, чимось вона його зачепила серйозно.
Вже через пів року після знайомства він зробив їй пропозицію, яку вона прийняла із задоволенням.
Поселилися молоді в двокімнатній квартирі дівчини, яка дісталася їй від бабусі, а його маленьку «однокімнатку» стали здавати — все ж копієчка в родинний бюджет.
Це житло Микиті подарувала мати на вісімнадцятиріччя.
— Далі — сам, — заявила Тамара Вікторівна. — А я нарешті займуся своїм особистим життям.
До матері в місто в сусідній області Микита їздив рідко — не хотів мозолити очі новоспеченому вітчиму, та й взагалі якось заважати матері.
А тепер у нього утворилася власна сім’я, чому він був дуже радий.
— Заарканила тебе Оленка! — підколювали хлопця приятелі. — Що, тепер підкаблучником станеш?
— Заздріть скільки вам заманеться! — віджартовувався він. — А дружина у мене ідеальна, самі потім переконаєтеся.
Власне, так воно і було. Олена виявилася чудовою господинею, дбала про чоловіка, ніколи не підвищувала голос і не вередувала.
Крім того, працюючи ландшафтним дизайнером, вона непогано заробляла.
На думку Микити, у неї був тільки один недолік — жінка була занадто добра. Та нічого, якби це стосувалося тільки його, але ж ні — Олена свою доброту щедро роздавала всім!
Літня сусідка Ірина Петрівна, напевно, вже й забула, коли востаннє викликати платну медсестру, оскільки уколи їй робила і ліки приносила Олена.
Всіх знайдених в окрузі цуценят і кошенят місцеві жителі тягли до Олени. Та і виходить їх, і прилаштує.
На роботі вона постійно допомагала ледачим колегам, а на вулиці завжди подавала милостиню всім, хто просив.
— Олено, ну не можна бути такою! — іноді дратувався Микита. — Вони ж всі на тобі просто їздять!
— Не всім так пощастило, як нам з тобою, — докірливо дивилася на нього дружина. — Треба допомагати, якщо допомога необхідна.
Крім того, на четвертому році їхнього шлюбу Микиту почало дратувати те, що його дружина не дуже любила компанії.
На її думку, відпочинок — це прогулянки в лісі, допомога волонтерам у притулку для тварин, відвідування театру…
Ні, нічого проти цього він не мав, але вважав за краще розслаблятися після трудового тижня в галасливій компанії, в якомусь нічному клубі або на турбазі.
Олена не заперечувала проти такого відпочинку, але сама рідко приєднувалась.
Того дня вони знову посварились з цього приводу, та ще й дружина вкотре завела розмову про дитину…
Ну не був готовий Микита до жодних дітей — їм з Оленкою навіть ще по 30 років немає! Куди поспішати?
Загалом, у підсумку він буркнув, що день народження Льохи пропустити ніяк не можна і він чекає дружину ввечері в такому-то клубі, і розмову закінчив.
Дружина в клуб не прийшла. Більш того, не відповідала на дзвінки, лише надіслала повідомлення, що ніяк не може до них приєднатися і потім все пояснить.
— Що там пояснювати?! — Микита не на жарт розлютився. — Знову з себе мученицю корчить! Образилася, мабуть! Та пішла вона!
— Оу-оу! Брате, ти так не гарячкуй! — навіть іменинник Льоха, який завжди ставав на бік приятеля, не підтримав його.
Але роздратованого Микиту вже було не зупинити. Він закидував коктейлі один за одним, активно клеївся до дівчат у клубі і врешті-решт поїхав з однією з нових знайомих до неї додому.
Що відбувалося потім, Микита пам’ятав дуже розмито. Начебто вони з Льолею (здається, так її звали) непогано провели час в її квартирі.
Потім він заснув, а прокинувся від криків і запаху гару. Навколо був тільки білий дим, а ось Льолі поруч не виявилося.
У незнайомій квартирі він не зміг знайти вихід і вистрибнув у вікно.
Третій поверх, і він впав на газон, але втратив свідомість і прийшов до тями тільки в лікарні.
Як з’ясувалося, до тями Микита прийшов тільки через тиждень після тієї події.
— Серйозна черепно-мозкова травма, перелом ноги в двох місцях, три зламані ребра, гематоми і садна, — перераховував йому лікар. — Але, загалом, ви легко відбулися, молодий чоловіче.
У Микити в голові був повний туман від ліків, і у відповідь він тільки кивнув.
— А ще вам дуже пощастило з дружиною, — лікар кивнув кудись убік. — Вона ні на крок від вас не відходила, весь молодший медичний персонал без роботи залишила.
Микита насилу повернув голову і натрапив на жалісливий погляд Олени, яка напружено посміхнулася: «Привіт!»
Дружина нікуди не поділася і потім. Взяла на роботі відпустку, організувала йому окрему платну палату.
Ночувала поруч, примудряючись вдень мотатися додому, щоб приготувати щось і смачно його нагодувати.
Він страшенно боявся, що Олена дізнається, як він потрапив до лікарні. І все тоді — не бачити йому такого догляду і уваги!
Але з розмов медсестер він зрозумів, що дружина в курсі всього, а слідчий, який приходив брати в нього свідчення, тільки підтвердив це.
— Пощастило тобі, хлопче! — він, здавалося, з осудом хитнув головою. — Інша тебе б послала куди подалі, а ця… Пощастило, більшого й не скажеш.
Слідчий же і розповів, що пожежу влаштували хмільні сусіди Льолі.
Дівчина прокинулася першою і відразу кинулася геть з квартири, мабуть, забувши про випадкового кавалера.
Вона взагалі сказала про нього, тільки коли приїхали пожежники. Ті нічого зробити для його порятунку просто не встигли — Микита вже вистрибнув з вікна.
Навіть симпатичні медсестрички, яким він у своїй звичайній манері намагався робити компліменти, окидали його презирливими поглядами.
Та й він сам себе проклинав, але повернути час назад не міг.
Досить швидко Микита зрозумів, що дружина його кидати не збирається.
Вона розмовляла з ним спокійно, жодного разу не дорікнула за те, що сталося, щиро піклувалася, і він розслабився.
І справді — як це міг забути, що його Олена — просто свята жінка, дуже добра і надзвичайно милосердна!
А ось численні приятелі якось випарувалися.
Льоха ще заглянув пару разів, але вигляд перебинтованого Микити, з сірим і схудлим від болю обличчям, явно його не надихнув на подальші візити.
Мати навіть жодного разу не приїхала.
— Я так розумію, що нічого страшного тобі не загрожує, а доглядати за тобою є кому, — сказала вона в трубку досить байдуже. — Ми просто з Федею на відпочинок зібралися — не скасовувати ж поїздку через дрібниці?
І потім обмежувалася стандартними повідомленнями про самопочуття. Грошей, правда, трохи надіслала, але на цьому все.
Грошове питання мучило Микиту найбільше. Він розумів, що окрема палата, ліки та особлива увага з боку лікарів коштують чимало.
Також він знав, що у нього немає ніяких особливих заощаджень.
— Не переживай — я відкладала на народження дитини, але це неважливо, — заспокоїла його Олена. — Потім розберуся.
У лікарні він провів півтора місяця, переживши дві операції. Попереду була ще реабілітація, але Микита вже відчував себе цілком нормально.
Забирала його, звичайно ж, Олена. Він був їй безмежно вдячний за все, збирався влаштувати романтичну вечерю (доставку ж ще ніхто не скасовував).
Хотів ще раз попросити вибачення і повідомити, що готовий завести дитину. Та він тепер готовий для коханої дружини взагалі на все!
Микита не відразу зрозумів, куди вони їдуть, а зрозумівши — не відразу повірив. Олена привезла його в його власну «однокімнатку».
— Я попросила мешканців виїхати, порядок там навела клінінгова служба, холодильник забитий продуктами, інтернет оплачений, — рівним голосом повідомила дружина. — Я подала на розлучення. Дуже сподіваюся, що ти цьому не перешкоджатимеш.
Він спочатку приголомшено мовчав, чекаючи, що ось зараз Олена скаже, що пожартувала, і розсміється, і він разом з нею, але дружина навіть не посміхнулася.
— Я ж попросив вибачення, — нарешті вичавив Микита. — Я ще сто разів його попрошу! На колінах буду стояти, як тільки зможу! Тільки не кидай мене!
— Вибач, але я не можу і не хочу з тобою жити. Я тебе більше не кохаю, — з жалем поглянула на нього дружина.
— Тоді навіщо ти взагалі зі мною возилася?! — він несподівано розлютився. — Як завжди, добродушну з себе зображувала? Пил пускала людям в очі?
— Бабуся мене вчила, що кидати в біді нікого не можна. Навіть тих, хто тебе зрадив, — погляд Олени став серйозним. — Зараз тобі моя допомога вже не потрібна. Тож, далі сам.
Вона повернулася і мовчки вийшла з квартири, акуратно закривши за собою двері.
«Далі — сам», — билося в голові у Микити ще довго. Здається, це він уже чув, від мами, і тоді сам впорався, але зараз зовсім інша справа!
Він вирішив, що все одно поверне дружину. Ось повністю стане на ноги, влаштується на роботу і щось придумає.
Тільки через місяць він дізнався, що Олена продала квартиру і поїхала в інше місто — мабуть, подалі від нього.
