— Так, зятю, — не вгамовувалася Галина Петрівна, — ти коли заробляти почнеш?
— Мамо, у Васі складна і відповідальна робота! — стала на захист чоловіка Надя.
— Тільки за неї нічого не платять! — парирувала Галина Петрівна. — І навіщо потрібна така робота?…
… — Васю, все гаразд? — запитала Надя.
— Так, люба, все добре! — відповів Василь, продовжуючи наминати макарони по-флотськи.
– Ні, ви на нього подивіться! – вигукнула Галина Петрівна. – Усім, значить, погано, а у нього все добре!
– Галино Петрівно, якщо я скажу, що морально виснажений, перебуваю на межі нервового зриву і перебуваю в глибокій депресії, вам буде легше? — запитав Вася у тещі.
– Господи, ти ж навіть за їжу збрехати не можеш! — нервово видихнула Галина Петрівна. – Надю, навчила б ти його брехати, чи що? Пропаде ж людина!
– Мамо, а тобі треба, щоб Вася постійно брехав? – з посмішкою запитала Надя.
– Може, не постійно, але хоча б, щоб він своєю задоволеною фізіономією нам настрій не псував!
– Я можу ще поплакати! – з посмішкою запропонував чоловік, глянувши на тещу.
– Колю, ти подивися на цього артиста! – Галина Петрівна привернула увагу свого чоловіка. – Він заради нас поплакати може!
— Галочка, — Микола Іванович відірвався від газети, — а ти кажеш, що зять поганий! Он, на які жертви готовий піти заради твого задоволення!
— І ти туди ж? — нахмурилася Галина Петрівна. — Тобто, цей бедлам тільки мене турбує?
— Галочко, ти вічно через щось турбуєшся, — знизав плечима Микола Іванович. — Ми за тобою просто не встигаємо!
Він посміхнувся і відгородився газетою.
— Так, зятю, — не вгамовувалася Галина Петрівна, — ти, коли заробляти почнеш? Перед весіллям мені співав, що будеш забезпечувати Надійку вздовж і впоперек, а досі продовжуєш жити в примаках!
— Мамо, у Васі складна і відповідальна робота! — стала на захист чоловіка Надя.
— Тільки за неї нічого не платять! — парирувала Галина Петрівна. — І навіщо потрібна така робота?
Вася беззвучно розсміявся. Він разів тридцять пояснював, що він кандидат фізико-математичних наук і займається науковими дослідженнями в науково-дослідному інституті.
І їх розробка ось-ось піде в серію, як тільки він здасть дисертацію.
А Галина Петрівна продовжувала говорити:
– Мені ж навіть подружкам похвалитися не можна! Ось, питають у мене, хто у мене зять і чим займається? А я ні сама зрозуміти не можу, ні їм пояснити!
— Давайте я вам на диктофон надиктую, а ви їм послухати дасте! — запропонував Василь.
— Заснуть вони на третьому слові від твоїх двокілометрових слів! — Галина Петрівна відвернулася. — Ось був би ти вчителем фізики в школі! Ось! І зрозуміло, і почесно!
А головне, зрозуміло, чому на моїй шиї сидите! А тут – щось з наукою пов’язано і збоку бантик!
– Ну, скажіть, що я працюю в школі, – знизав плечима Василь. – Мені від цього ні тепло, ні холодно!
– А вони запитають, в якій! І скільки я їм ще брехатиму?
— Ви ж вмієте! — посміхнувся зять.
— Надю, і де ти цього пустомелю непробиваного знайшла? — Галина Петрівна повернулася до дочки. — З ним же навіть посваритися в своє задоволення не можна!
— Мамо, а це обов’язково? — запитала Надя.
— Надька, а ну рот свій закрила! — прикрикнула Галина Петрівна. — Якщо ти сама чоловіка виховати не можеш, так я на правах тещі зараз його сама виховаю!
— Я вас уважно слухаю, Галино Петрівно! — вимовив Вася.
— А ти мене не слухай, ти мені відповідай! Коли ти почнеш гроші заробляти? І не ті копійки, що зараз Наді приносиш, а стільки, щоб жити можна було!
І коли ти житловою площею забезпечиш себе, свою дружину і дитину?
Або ти чекаєш, щоб вам ця квартира природним шляхом звільнилася?
Так, не дочекаєшся! Я вас вперед себе проводжу, і тільки потім сама заспокоюся!
Василь почервонів, а Надя кинулася до нього:
— Васю, милий! Будь ласка! Не відповідай їй! Заспокойся!
— А що ти його заспокоюєш? — Галина Петрівна відсунула дочку. — Нехай відповість! А ще краще, щоб він хоч раз у житті поставив свою сестричку на місце!
Батьківський будинок оформлений на вас двох, а живе вона там одна!
Головне, що вона викинула його, як кошеня, яке накоїло лиха, а він і слова їй сказати не хоче!
— Галино Петрівно! — проричав Василь. — Якби ви на весіллі не лізли до Аньки зі своїми порадами, ми б там жили!
І для чого ви тоді її до такою люті довели, що вона наші речі через вікно покидала? Вважайте, ви самі і спровокували наше тут проживання!
А зараз, чогось, претензії мені ставите! Собі їх поставте!
І досить мене тримати! – остання фраза стосувалася вже дружини.
– Ось з таким наїздом тобі треба було сестрицю свою вичитувати! – прокричала в обличчя зятя Галина Петрівна. – Так що, йди і задай їй!
А мені, старій жінці, твої крики ні до чого!
– Та вам все – ні до чого!
Вася встав з місця і пішов у їхню з Надею спальню.
– Куди пішов, я ще не договорила! – крикнула вслід Галина Петрівна.
– Речі збирати! – обернувшись, кинув Вася. – Ви мене дістали, що жити не хочеться!
– Топитися підеш? А речі тобі навіщо тоді? – злісно запитала Галина Петрівна…
… Василь з дитинства відрізнявся спокоєм. У той час, коли його сестра кричала і істерила, Вася спокійно сидів і чекав, коли батьки звернуть і на нього увагу.
Хто наділив його даром терпіння, залишається тільки гадати. Шкода, що цей хтось визначив чіткі межі, коли терпіння лопалося.
Так, Васю можна було вивести з себе. Правда, це було дуже не просто. Але якщо вдавалося, починалася справжня катастрофа з усіма наслідками, що з цього випливали.
І звичайно, тому, кому вдавалося похитнути спокій Васі, прилітало на горіхи.
Вперше з наслідками свого зриву Вася зіткнувся в школі. Через що ледь не потрапив на облік.
Батьки змогли домовитися, та й характеристика була до цього зразкова.
Вдруге в інституті. Тоді його ледь не відрахували, а ось викладач, з яким вийшов конфлікт, був змушений звільнитися.
І ось тут Вася зрозумів, що в його спокої прихований потенціал, яким треба користуватися, а в зривах нічого, крім проблем, не приховано.
— Тихій і спокійній людині довіряють набагато більше, ніж в принципі повинні знати оточуючі! — вивів він формулу успіху.
Після інституту, саме за його спокій, його взяли в дослідницький інститут.
Черговий зрив залишив його без дому…
Від батьків йому і його сестрі залишився будинок. Не великий палац, але порівняно міцний будинок на сто квадратів. Він збирався туди в’їхати з молодою дружиною.
Але теща посварилася з Анею, його сестрою. Вася не міг не втрутитися. У підсумку Аня його в будинок не пустила, а потім через свідчення сусідів довела, що він проживає в гуртожитку інституту, а до цього будинку не має ніякого відношення.
І через суд віддала братові мізерну компенсацію вартості його частини.
Жити довелося йти до тещі, тому що в інститутському гуртожитку кімнати для молодят і сімейних були поки тільки в проекті. А жити окремо – взагалі не варіант.
Теща не була рада такому сусідству, але пішла на вмовляння дочки.
— А він по дому вміє хоч щось робити? — запитувала Галина Петрівна.
— Мамо, він вчений!
— І що? Як яблуко мочене? Тобто, ручки ростуть з одного місця, яке без цензури і називати не можна?
— Ну, не настільки страшно, — посміхнулася Надя. — Просто йому ніколи. Крім роботи, у нього ще дисертація! І статті він пише!
— А з грошима — як?
Надя збентежено промовчала…
… Вона знала про межу Васиного терпіння, тому всі нападки матері намагалася відбивати сама.
А якщо і до Васі крики і вимоги доходили, Надя з усіх сил намагалася його заспокоїти.
Тільки Галину Петрівну так просто було не вгамувати. Кожна розмова починалася з коронного питання:
— Коли ж ти вже заробляти почнеш?
А потім, як за списком:
— Коли дружину забезпечувати почнеш?
— Коли дитину зможеш прогодувати?
— Коли житло своє купиш?
— Довго ще на моїй шиї сидіти будеш?
Такий набір будь-кого доведе до білого каління, але Василь переважно віджартовувався, та й Надя встигала заспокоювати.
Але був ще один момент, який заспокоював Васю. І це був страшний секрет, тому що не все в ньому було законно і порядно.
— Микита Максимович, так справи не робляться, — заявив Василь, увійшовши до кабінету начальника. — Я був першим у черзі на квартиру, а її віддали Озерову. Як це розуміти?
— Василю? — здивувався начальник. — Ну, так ти ніби у тещі живеш…
— Тому ви вирішили мене прокатати? — Вася плюхнувся в крісло. — А вам не здається, що це дещо нечесно?
— Василю, значить, твоя наступна буде, — відповів Микита Максимович і почав ритися в паперах на столі.
— Я не закінчив! — твердо сказав Вася. — Припустимо, довести те, що всі ваші наукові статті написані мною, я довести не зможу.
А ось ваша докторська на дев’яносто відсотків складається з моїх обчислень. І це я довести зможу, тому що всі вихідні дані у мене на комп’ютері у моєї тещі вдома!
Микита Максимович почервонів, а дихання збилося.
— Так, як там, щодо квартири?
— Вася, а ти здавався таким тихим, — борючись із задишкою, вимовив начальник.
— Але це не привід рости в чинах і званнях за мій рахунок. Я і без звань прожити зможу, а ось квартира мені потрібна. Тим більше, інститут їх не з вашої кишені роздає, а за спонсорською міжнародною програмою!
— Вася, але я вже на Озерова документи підписав, — начальник зобразив страждання, — може, почекаєш?
— Я прийшов за квартирою, — відповів Вася. — І звідси я вийду з квартирою! Або без неї, але в комітет, щоб опротестувати вашу докторську.
— Вася, ти без ножа мене ріжеш! — вигукнув начальник.
— Стимулюю розумовий процес! — Вася підморгнув.
— Добре, є квартира. Три кімнати. Але там без оздоблення зовсім. Більше нічого немає!
— Тоді з вас щомісячна премія, щоб було на що робити ремонт, і відсоток від патенту, коли запустимо нашу розробку у виробництво!
— А багато тобі не буде? — розлютився Микита Максимович.
— Або докторська, або два відсотки! — оновив вимоги Вася.
— Василю!
— Три!
Начальник здався, репутація виявилася дорожчою, тому що не на одному Васі Микита Максимович катався. І якщо це спливе, то все життя піде прахом.
– Вася, а навіщо тобі стільки грошей? Три відсотки – це великі гроші!
– У мене дружина, дитина, і тещі треба рот закрити, бо вона дістала!
Ось щодо тещі, начальник добре зрозумів. У нього теж була схожа за темпераментом теща!
І тримав все Вася в секреті, поки робився ремонт в квартирі, і розробка проходила всі перевірки для впровадження.
Вася готувався влаштувати свято і повідомити приємну новину, а заодно почати переїзд. Тільки Галина Петрівна нарешті дісталася до точки закипання Васі.
— Васю, милий! — істерично скрикнула Надя. — Не йди!
— Надю, стій! — Галина Петрівна втримала дочку за руку. — Я його зараз так накрутила, що він гори згорне!
За принципом «на зло» чоловіки таких висот досягають, що самі потім дивуються.
— Мамо, він же зараз піде і все! — плачучи, промовила Надя.
— Не бійся, донечко! Зараз я йому ще мотивації підкину!
Вони обидві пішли слідом за Василем в кімнату, де він нервово кидав речі в спортивну сумку.
– І що це ти надумав? – крикнула Галина Петрівна з порога кімнати. – Зіткнувся з труднощами і бігти?
Що? Дружину з дитиною кинути вирішив? З собою забирай! Теж мені, мужик знайшовся!
Одружився, тепер ти за неї відповідаєш! А сина народив, так і він тепер на твоїй совісті!
— Та щоб тебе… розірвало! — крикнув Василь і кинув тещі стос документів.
Потім витер піт з чола і сказав дружині:
— Речі збирай! Ми в цьому будинку зайвої хвилини не залишимося!
— Васю, а куди ж ми підемо? — Надя схопилася за косяк.
Але Галина Петрівна вже вчитувалася в документи.
— Надя, так у нього квартира є! Тут і фотографії! Ремонт шикарний! Обстановка багата!
— Я готував сюрприз! — скрегочучи зубами, промовив Вася. — Хотів в урочистій обстановці! Але якщо так захотіли, значить, так!
Галина Петрівна розсміялася.
— Ось що значить, чоловікові мозок клювати! Сам він і не почухається! А з хорошою накачкою, всього досягає! Допекла я тебе, все-таки! А ти кремінь, чотири роки тримався!
— Як я вас тільки не вбив! — охолоджуючись, вимовив Вася.
— Я ж для вашої родини старалася! — розсміялася Галина Петрівна. — А квартирку обмити треба, щоб вам там жилося добре!
— Без ваших докорів нам тепер скрізь буде добре, — посміхнувся Василь у відповідь.
