— А ти не забув, чия вона мати? — тихо запитала Ніна.
Ігор розгубився від несподіваного питання.
— Як чия? Моя мати, — відповів.
— Вірно, — кивнула Ніна. — Твоя мати. Варіть самі кашки один одному…
…— Мама приїде ненадовго, — говорив чоловік. — Їй потрібно підлікуватися в місті, у нас лікарі кращі.
Ніна кивала, розуміючи — заперечувати марно. За вісім років шлюбу жінка засвоїла просте правило: думка Тамари Василівни завжди була вирішальною в їхній родині.
Свекруха увійшла в квартиру, окинула поглядом передпокій і скривилася.
— Здрастуй, Ніночка, — сухо привіталася літня жінка. — Ігор, допоможи мені із сумками.
Тамара Василівна оглядала житло сина з виглядом ревізора. Двокімнатна квартира здалася свекрусі недостатньо просторою для комфортного проживання.
— Де я буду спати? — запитала прямо.
— У вітальні диван розкладається, — запропонувала Ніна.
— На дивані? — Тамара Василівна підняла брову. — У моєму віці? У мене спина хвора.
Ігор поспішив виправити ситуацію:
— Мамо, ти будеш спати в спальні, а ми з Ніною на дивані.
Ніна відкрила рот, щоб заперечити, але чоловік похитав головою — не зараз.
До вечора з’ясувалося, що у Тамари Василівни особливі вимоги до харчування. За вечерею свекруха відсунула тарілку з рагу.
— Мені не можна цибулю, — заявила категорично. — І моркву краще не класти, шлунок не приймає.
— Вибачте, Тамара Василівна, я не знала, — вибачилася Ніна.
— Тепер знаєш, — відрізала свекруха. — Сподіваюся, завтра буде нормальна їжа.
Після вечері Ніна прибрала посуд і сіла подивитися вечірні новини. Тамара Василівна вийшла зі спальні в домашньому халаті.
— Вимкни телевізор, — вимагала вона. — Мені потрібна тиша після восьмої вечора. Серце пустує.
Ніна подивилася на годинник — було пів на восьму.
— Але передача тільки почалася, — боязко заперечила невістка.
— А мені що до твоїх передач? — Тамара Василівна взяла пульт і вимкнула телевізор. — Здоров’я дорожче розваг.
Ігор промовчав, занурившись у телефон.
Вранці Ніна встала о пів на сьому, щоб приготувати сніданок. Пам’ятала про вимоги свекрухи — ніякої цибулі, чай неміцний, хліб тільки вчорашній.
Тамара Василівна з’явилася на кухні рівно о восьмій.
— Що на сніданок? — поцікавилася, сідаючи за стіл.
— Сирна запіканка і чай, — відповіла Ніна, ставлячи тарілку перед свекрухою.
Вона спробувала запіканку і скривилася.
— Суха якась. І цукру мало. Ігор любить солодше.
Ніна стиснула зуби. Ігор взагалі не їв сирні страви, віддаючи перевагу бутербродам з ковбасою.
— Наступного разу врахую, — пообіцяла вона.
— Сподіваюся, — зітхнула Тамара Василівна. — Ігор звик до домашньої їжі. У мене завжди все було смачно.
Після сніданку свекруха пішла у ванну кімнату. Ніна чекала своєї черги півтори години.
Тамара Василівна приймала ванну, робила маски, наводила красу.
— Тамаро Василівно, можна я швидко вмиюся? — постукала у двері Ніна. — Мені на роботу.
— Зачекай трохи, закінчую, — долинуло з-за дверей.
Ще пів години очікування. Ніна запізнилася на роботу на годину.
Увечері ситуація повторилася. Вечерю довелося готувати окремо для свекрухи — без спецій, овочі відварені, м’ясо парове.
Для Ігоря Ніна приготувала звичні котлети з картоплею.
— Чому синові одне, а мені інше? — обурилася Тамара Василівна.
— У вас особлива дієта, — нагадала Ніна.
— А у нього що, залізний шлунок? — не вгамовувалася свекруха. — Теж повинен харчуватися правильно.
Ігор подивився на тарілку з відвареною куркою і капустою.
— Мамо, я звик до звичайної їжі, — обережно сказав він.
— Звик до неправильної, — поправила Тамара Василівна. — Дружина повинна стежити за здоров’ям чоловіка.
Наступного дня програма повторилася. Тамара Василівна зайняла ванну кімнату зранку, зажадала особливого сніданку, до вечора влаштувала сцену через шум від пральної машини.
— У селі такого гуркоту немає, — скаржилася свекруха. — Голова розколюється від вашої техніки.
— Але білизну потрібно прати, — заперечила Ніна.
— Пери вдень, коли мене немає вдома, — розпорядилася Тамара Василівна.
— Вдень я на роботі, — терпляче пояснила Ніна.
— Значить, у вихідні, — відрізала свекруха.
Тиждень перетворився на кошмар. Ніна вставала о шостій ранку, готувала спеціальний сніданок, чекала, поки звільниться ванна, спізнювалася на роботу.
Увечері — дві різні вечері, прибирання в повній тиші, раннє вимкнення телевізора.
Ігор робив вигляд, що нічого особливого не відбувається. Коли Ніна намагалася поговорити з чоловіком наодинці, той відмахувався.
— Матуся просто звикла до порядку, — виправдовувався він. — Потерпи трохи.
— Скільки трохи? — запитувала Ніна.
— Ну, місяць-півтора. Може, два, — невизначено відповідав Ігор.
Через два тижні терпіння Ніни почало закінчуватися. Особливо після інциденту із супом.
Ніна приготувала овочевий суп без цибулі і спецій, як вимагала свекруха. Тамара Василівна спробувала першу ложку і скривилася.
— Що це за бурда? — обурилася жінка. — Солі немає, смаку ніякого.
— Ви ж просили без солі, — нагадала Ніна.
— Я просила без цибулі, а не перетворювати їжу на воду, — відрізала Тамара Василівна. — Не вмієш готувати — не берися.
Ніна відчула, як обличчя горить від приниження. Ігор мовчки доїдав суп, уникаючи дивитися на дружину.
Увечері того ж дня свекруха вирішила влаштувати перевірку квартири.
— Ніночка, — покликала Тамара Василівна. — Ідіть сюди.
Ніна увійшла в спальню і побачила, як свекруха проводить пальцем по поверхні приліжкової тумбочки.
— Пил, — констатувала Тамара Василівна, показуючи брудний палець. — У кутах павутина. Як це розуміти?
— Я вчора прибирала, — виправдовувалася Ніна.
— Погано прибирала, — відрізала свекруха. — У моєму домі такого неподобства не було. Ігор звик до чистоти.
— Тамара Василівна, я працюю допізна, втомлююся, — спробувала пояснити Ніна.
— Втомлюєшся? — здивувалася свекруха. — А домашні обов’язки хто повинен виконувати? Чоловік?
— Ми ділимо домашні справи порівну, — сказала Ніна.
— Який жах, — похитала головою Тамара Василівна. — Змушуєш сина працювати по дому. Соромно має бути.
Наступного ранку Ніна прокинулася від звуків з кухні. Тамара Василівна вже встала і готувала сніданок сама.
— Доброго ранку, — привіталася Ніна.
— Що доброго? — буркнула свекруха, не піднімаючи голови від сковорідки. — Довелося самій вставати, готувати. Де господиня будинку?
— Я тут, — розгублено відповіла Ніна.
— Тоді чому не готуєш сніданок синові? — Тамара Василівна повернулася до невістки. — Лінуєшся? Не поважаєш?
Ніна відчула, як терпіння остаточно лопається.
— Я не лінуюся, — тихо сказала. — Просто втомилася підлаштовуватися під чужі вимоги.
— Чужі? — обурилася Тамара Василівна. — Я мати твого чоловіка, значить, і твоя мати. А матерів потрібно поважати.
У цей момент до кухні увійшов Ігор, потягуючись після сну.
— Що тут відбувається? — запитав чоловік, бачачи напружені обличчя жінок.
— Твоя дружина не хоче виконувати елементарні обов’язки, — поскаржилася Тамара Василівна. — Лінується, грубіянить, поводиться нешанобливо.
Ігор подивився на Ніну з докором.
— Ніно, що сталося? Може, потрібно більше старатися.
— Більше старатися? — перепитала Ніна. — Я встаю о шостій ранку, готую окремі сніданки, чекаю півтори години на ванну, готую різні вечері…
— Встань раніше, приготуй мамі сніданок, — перебив Ігор. — Не ганьбися, ти ж жінка.
Ніна дивилася на чоловіка і не впізнавала його. Вісім років спільного життя, взаємна підтримка, рівноправність — все зникло в присутності свекрухи.
— А ти не забув, чия вона мати? — тихо запитала Ніна.
Ігор розгубився від несподіваного питання.
— Як чия? Моя мати, — відповів.
— Вірно, — кивнула Ніна. — Твоя мати. Варіть самі кашки один одному.
Жінка розвернулася і вийшла з кухні, залишивши Ігоря і Тамару Василівну в подиві.
Чоловік розгублено подивився на матір, потім на двері, за якими зникла дружина.
— Що з нею? — пошепки запитав Ігор.
— Розпустилася зовсім, — обурилася свекруха. — Бачиш, як поводиться? Повна неповага.
Ігор невпевнено кивнув, але в глибині душі розумів — щось змінилося кардинально.
Наступного ранку Ігор прокинувся о пів на восьму. Звичний звук кавоварки не лунав. На кухні панувала тиша. Ніна лежала у вітальні на дивані, читаючи книгу.
— Ніно, сніданок не готовий? — обережно запитав чоловік.
— Ні, — коротко відповіла дружина, не відриваючись від сторінок.
— А чому?
— Тому що я не встала готувати, — спокійно пояснила Ніна.
Ігор почухав потилицю. За всі років шлюбу такого не траплялося. Ніна завжди вставала першою, готувала сніданок, будила чоловіка.
Зі спальні долинув незадоволений голос Тамари Василівни:
— Ігор! Де мій чай? Мені в ліжко потрібно принести!
Чоловік стрибав між вітальнею і спальнею, не знаючи, що робити.
— Ніно, мама просить чай, — попросив він.
— Нехай просить, — незворушно відповіла дружина, перегортаючи сторінку.
— Але хто ж приготує?
— Той, хто хоче чай, — запропонувала Ніна. — Логічно ж.
Ігор пішов на кухню в повній розгубленості. Чоловік відкрив шафки, намагаючись знайти потрібні продукти.
Де чай? Де цукор? За роки шлюбу Ігор звик, що все готове з’являлося на столі без його участі.
— Синку! — знову закричала Тамара Василівна. — Я чекаю!
— Зараз, мамо, — відгукнувся він, гарячково шукаючи заварку.
Через пів години Ігор приніс матері чашку каламутної рідини, що віддалено нагадувала чай.
— Що це таке? — скривилася свекруха, пробуючи напій.
— Чай, — невпевнено відповів Ігор.
— Гіркий і охололий, — констатувала Тамара Василівна. — Де цукор?
— Забув покласти, — зізнався син.
— А сніданок де?
— Готую, — збрехав Ігор, повертаючись на кухню.
Чоловік поставив каструлю з водою на плиту, насипав вівсяні пластівці. Процес варіння каші виявився складнішим, ніж очікувалося. Ігор не знав пропорцій, часу варіння, чи потрібно солити.
Через двадцять хвилин на столі стояла тарілка сірої маси, яку з натяжкою можна було назвати кашею.
— Мамо, сніданок готовий, — покликав Ігор.
Тамара Василівна вийшла зі спальні в халаті, сіла за стіл і спробувала кашу.
— Сира! — обурилася літня жінка. — І грудками! Що це за неподобство?
— Я старався, — виправдовувався Ігор.
— Де Ніночка? Нехай переробить, — зажадала свекруха.
Ігор подивився в бік вітальні, де дружина продовжувала читати книгу.
— Ніно, можеш допомогти з кашею? — попросив він.
— Кажуть, варіння каші об’єднує, — спокійно відповіла Ніна, не піднімаючи очей. — Ось і об’єднуйтеся.
Тамара Василівна встала з-за столу і попрямувала до невістки.
— Ти що собі дозволяєш? — обурилася свекруха. — Я літня жінка, хвора!
— Ігор теж доросла людина, — незворушно відповіла Ніна. — Здатний приготувати їжу рідній матері.
— Але ти ж господиня в домі!
— Господиня, але не прислуга, — поправила Ніна. — Різниця є.
Ігор відчував, як ґрунт вислизає з-під ніг. Дружина, яка весь час покірно виконувала домашні обов’язки, раптом перетворилася на сторонню людину.
— Ніно, що відбувається? — розгублено запитав чоловік. — Ми ж сім’я.
— Сім’я — це коли всі поважають одне одного, — відповіла Ніна, закриваючи книгу. — А не коли одні командують, інші виконують.
— Але мама гостя!
— Гостя, яка живе тут уже три тижні і встановлює правила, — уточнила Ніна. — Цікава гостя.
Тамара Василівна надулася і пішла в спальню, голосно грюкнувши дверима.
Наступні дні стали випробуванням для Ігоря. Чоловік намагався поєднувати роботу з приготуванням сніданків і вечерь. Каша виходила то рідкою, то грудками, чай — гірким або остиглим.
— Синку, я не можу їсти цю гидоту, — скаржилася Тамара Василівна. — Шлунок не приймає.
— Мамо, я вчуся, — виправдовувався Ігор.
— А навіщо вчитися, якщо є дружина? — дивувалася свекруха.
Але Ніна залишалася непохитною. Жінка готувала тільки собі, прибирала тільки за собою, займала ванну в міру необхідності.
Через тиждень Ігор остаточно вибився із сил. Робота, готування, прання, прибирання — все навалилося одночасно.
— Ніно, давай поговоримо, — попросив чоловік одного вечора.
— Говори, — погодилася дружина, не відриваючись від телевізора.
— Що ти хочеш від мене?
— Поваги, — просто відповіла Ніна.
— Я тебе поважаю, — заперечив Ігор.
— Коли ти востаннє питав мою думку щодо візиту матері? — поцікавилася дружина.
Ігор замислився. Дійсно, рішення приймалося без урахування думки Ніни.
— Але ж вона хвора, — спробував виправдатися.
— Хвора — значить, всі повинні перетворитися на слуг? — уточнила Ніна.
— Не в слуг, просто допомогти.
— Допомогти повинен син, а не дружина сина, — поправила Ніна. — Тамара Василівна народила тебе, а не мене.
Ігор відчув, що аргументи закінчуються.
— А якщо мама залишиться надовго?
— Тоді ти будеш доглядати за нею довго, — спокійно відповіла Ніна.
Наступного тижня Тамара Василівна оголосила, що стан здоров’я покращився і можна їхати додому.
— Синку, проведи мене на вокзал, — попросила свекруха.
— Звичайно, мамо, — погодився він.
Перед від’їздом Тамара Василівна підійшла до Ніни.
— Ти погана дружина, — заявила жінка. — Не вмієш поважати старших.
— Я вмію поважати тих, хто поважає мене, — відповіла Ніна.
— Ігор заслуговує кращу дружину.
— Можливо, — погодилася Ніна. — Як і я заслуговую кращого чоловіка.
Тамара Василівна пирхнула і вийшла з квартири.
Увечері Ігор повернувся з вокзалу. Квартира здавалася незвичайно тихою після трьох тижнів постійної присутності Тамари Василівни.
— Ніна, — покликав чоловік.
— Що? — відгукнулася дружина з кухні.
— Мама поїхала.
— Бачу, — кивнула Ніна, помішуючи суп.
— Ти готуєш? — зрадів Ігор.
— Собі готую, — уточнила дружина.
— А мені?
— А ти що хочеш? — запитала Ніна, повертаючись до чоловіка.
Ігор розгубився від простого питання.
— Хочу, щоб все було як раніше, — чесно зізнався.
— Як раніше вже не буде, — повідомила Ніна. — Я зрозуміла, що можу жити по-іншому.
— По-іншому це як?
— Поважаючи себе, — відповіла дружина. — Той час, що я не готувала сніданки, не прибирала за дорослими людьми, не підлаштовувалася під чужі примхи, мені сподобався.
Ігор усвідомив — дружина більше не буде колишньою покірною жінкою.
— Що тепер буде? — запитав чоловік.
— Тепер ми домовляємося, — запропонувала Ніна. — Про все. Про гостей, про домашні справи, про взаємну повагу.
— А якщо я не погоджуся?
— Тоді будеш готувати кашу сам, — посміхнулася Ніна. — Навички вже є.
Ігор подивився на дружину і вперше за багато років побачив в її очах впевненість. Жінка знайшла власний голос і не збиралася його втрачати.
