Коли галасливий натовп гостей, який перетворив життя Люсі на хаос, несподівано бере на себе роль жертви, хитрість стає її єдиним порятунком…
… — Аркадій, а ти що, не купив сьогодні моєї улюбленої ковбаски? Ну що ти! Зовсім забудькуватий став. Така смачна ковбаска! Ех…
Клавдія Семенівна зобразила на обличчі розчарування і навіть образу на сина.
Люся, стиснувши зуби, стояла біля плити. Готувала вечерю.
Їхня невелика сім’я з трьох осіб за останні два тижні розрослася до неймовірних розмірів.
Тепер тут жили шестеро дорослих людей і троє дітей. І це в мізерній двокімнатці!
Люся не встигала готувати їжу.
Їй здавалося, що всі страви зникають, не встигнувши потрапити на стіл.
Холодильник порожнів швидше, ніж вони його заповнювали. Скінчилися і гроші, і терпіння господарів. Продуктів теж майже не залишилося.
До зарплати ще тиждень, а гості, судячи з усього, відпливати додому навіть не планували.
До них у столицю з обласного міста приїхали гості: мама чоловіка, Клавдія Семенівна, його молодший брат Борис з дружиною і маленькими дітьми та незаміжня зовиця, сестра Аркадія, Ангеліна.
Чому вони всі одночасно вирішили нагрянути до них в гості, Люсі було ніяк незрозуміло.
— Культурно розважатися приїхали, — сказала Клавдія Семенівна, — не дарма ж у мене тут син, а у них брат живе.
Маємо право іноді й скористатися цією можливістю.
Вдень вони, дійсно, культурно розважалися, а ось ввечері в квартирі починалася справжня божевільня.
Люся була на межі. Те, що вона приходила на роботу невиспана, іноді немита, в пом’ятому одязі і просто елементарно голодна (до неї черга за столом так і не доходила!), було ще півбіди.
На роботі можна було і вмитися, і пожувати бутерброд в чарівній тиші кабінету, і навіть, притулившись на стільчику в куточку, подрімати.
Страшніше було те, що родичі чоловіка перетворили Люсю на свою прислугу.
І після трудового дня вона купувала, готувала, подавала, мила, чистила, прала, прасувала. І так без зупинки.
У кожному кутку їхньої невеликої квартирки тепер хтось перебував, і всім щось від неї було постійно потрібно.
Прорватися у ванну або туалет було тепер нереально — двері були постійно зачинені, а світло включене. На дивані, ліжках, на килимах і килимках, навіть на балконі хтось тепер весь час сидів, лежав або грав в іграшки.
Люся вже давно не могла знайти жодної своєї речі, вона навіть в туалет кілька раз бігала до сусідів по майданчику. Боялася, що не дочекається своєї черги.
— Люся, ми завтра плануємо з’їздити на оглядову екскурсію по набережній. Втомимося дуже. Так ти вже, будь ласкава, щось ситніше приготуй та побільше. Сьогоднішній супчик — так собі був. Наче для тих, хто худне. Ти вже завтра постарайся для нас, — давала їй накази Клавдія Семенівна.
Як стрималася Люся, вона навіть не пам’ятає. Але тільки, схопивши оберемком Аркадія, потягла його в спальню.
Вигнавши звідти під якимось приводом Ангеліну, яка лежала на їхньому сімейному ложі, Люся дала волю почуттям.
— Це коли-небудь закінчиться? Скажи мені, Аркадій! — шипіла тихо Люся. — Довго твоя рідня має намір знущатися наді мною, га? Супчик їм не сподобався! А з чого я завтра їм буду готувати смачно і ситно, не підкажеш?
Що це за нахабство таке? Вони що, місяць тут житимуть?
Чи не розуміють, що непристойно тулитися в цій квартирці такій юрбі стільки часу?
— Люся, ну я сам не очікував, правда. Мама казала, дня на два, може, три. А тут бачиш, як виходить…
— А ти що, не можеш їм прямо сказати про те, що вони нас вже виснажили своїм гостюванням? Або тобі зовсім плювати на нас із сином?
— Люся, мила, я спробую.
Увечері Аркадій запитав у матері, чи скоро вони збираються додому.
На що та лише віджартувалася:
— А ти що нас женеш, чи ми набридли тобі до такої міри? Твоїй же дружині ще не набридли, дивись, як вона старається. А ти потерпи, не хвилюйся так сильно. Як зберемося, так і поїдемо. Ми ще не все подивилися в столиці.
Вночі Люся плакала в подушку.
На роботу прийшла з опухлими очима.
— Що, гості не поїхали? Так набридли, Люсю? Та ти не засмучуйся. Справа життєва. Не все так погано, як тобі здається. У будь-якій справі потрібна хитрість. Я тебе навчу, як їх вигнати…, — заспокоїла її літня колега Алевтина.
Після роботи Люся зачинилася у своїй спальні.
Вона чула, як повернулися родичі, як гуркотіли на кухні порожніми каструлями, голосно обурювалися, по черзі заглядали до неї в кімнату, настирливо і безцеремонно намагаючись з’ясувати, чого це вона розляглася.
Вона не відповідала їм, очей, прикритих мокрим рушником, не відкривала. Лише стогнала жалібно і надривно.
Люся чула, як вони замовляли доставку їжі, як шумно і з апетитом вечеряли, звично кидаючи після вечері брудний посуд у раковину.
Потім Клавдія Семенівна все ж не витримала.
Вона підійшла до Люсі, довго і пильно її розглядала, а потім видала:
— Я розумію, що у молоді зараз так прийнято — не поважати старших, рідних людей. Але у мене всього два питання до тебе. Де мій син Аркадій, чому його немає вдома, коли на дворі вже ніч?
І що такого, скажи мені на милість, сталося, що ти, здорова баба, завалилася в ліжко з якоюст ганчіркою на голові?
Настав вихід Люсі, її дебютна роль у цьому театрі абсурду.
І вона була повністю до неї готова!
Повільно знявши рушник з чола, Люся встала і подивилася на свекруху, як на противного жука, який повзає, літає, скрегоче та не дає спокою.
— А Аркадій, ваш синочок, нас покинув, Клавдія Семенівна. Так, так! Не дивуйтеся. Знайшов собі іншу жінку. Ось як ви його виховали. Кинув законну дружину і рідного малолітнього сина.
У Люсі потекли сльози.
— Прийшов сьогодні до мене на роботу і при всіх оголосив про те, що негайно йде від нас.
— Як йде від вас? Яка інша жінка? Ти про що? — свекруха була в шоці. — Ти жартуєш, Люся?
— Ні, які вже тут жарти! Я навіть була змушена викликати собі швидку, так мені було погано на роботі. І ось скажіть тепер мені ви, де ваш син? А, Клавдія Семенівна? Де майже вночі мій чоловік і батько нашого сина розважається? Де він? Що, не знаєте?
Люся лягла, поклала рушник назад на лоб. Клавдія Семенівна завагалася.
Вона не знала, як реагувати на те, що сталося і довго переварювала отриману інформацію.
Свекруха почала повільно виходити спиною з кімнати. А в цей час Люся, піднявши рушник з очей, сказала:
— Завтра до мене приїжджають мої родичі, щоб підтримати в такий непростий для мене період життя — батьки і двоюрідні брати з дружинами і дітьми. Ми з ними були дуже дружні з самого дитинства. Вони не можуть мене кинути в біді.
Люся закрилася рятівним рушником, і вчасно! Сміх роздирав її.
Ще трохи, і вона вискочить. Ні, ну смішно ж, їй-богу!
Аркаші то добре, він у друзів вже, напевно, десятий сон бачить.
А вона тут ще віддувається.
На ранок Люся побачила зібрані біля дверей валізи. Увечері гостей не було.
Вперше за довгий час Люся з Аркадієм із величезним задоволенням перебували у себе вдома.
Звичайно, ще потрібно буде три дні розгрібати завали і приводити квартиру до ладу. Але це все така дурниця!
— Аркашо, синку, скажи мені, що ти вигадав, яка інша жінка? Ти що, з глузду з’їхав? — зателефонувала ввечері Клавдія Семенівна.
— Так, мамо, ти права. З глузду з’їхав. Кращої за Люсю, як виявилося, нікого немає. Мабуть, я попрошу у неї вибачення і повернуся додому. Як ти думаєш, варто спробувати?
— І попроси, і повернися. Все-таки, родина гарна була, синку. А родина — це важливо. Це головне в житті. Там дитина росте. Та й Люсенька твоя — така молодець, господиня золота. Цінуй її, синочку.
Люся і Аркадій, навчені гірким досвідом, нескоро тепер захочуть бачити у себе гостей.
І хитрість їм в цьому на допомогу.
А тим, хто їде в гості до родичів, завжди потрібно пам’ятати: гостям двічі радіють — коли вони приїжджають і коли додому збираються.
