Коли старенька бабуся Регіни говорила: «Хто нашу Регіну посміє образити, той і дня не проживе!», сама дівчинка цього серйозно не сприймала.
Але згодом, згадуючи деякі події, що відбувалися з нею в різний час, вона зрозуміла – бабуся була абсолютно права!
Регіна не на словах, а на ділі переконалася, що будь-який суб’єкт, який задумає проти неї щось погане, обов’язково буде так чи інакше покараний.
Чому так? Регіна не знала.
У їхньому маленькому провінційному містечку подейкували, що її бабуся займалася чаклунством.
Але дівчина ніколи не бачила у бабусі ніяких свічок, сушених жаб’ячих лапок або пучків трав, розвішаних під стелею.
Навпаки, її бабуся була дуже доброю, віруючою людиною, жила в сучасній однокімнатній квартирі на третьому поверсі і на відьму ніяк не була схожа.
– Не знаю, – розповідала згодом своїм близьким Регіна, – Може, просто у бабусі до мене була якась надлюбов, яка мене охороняє досі! …
У дитинстві ж, якщо Регіну в школі хтось зачіпав або ображав, то з ним обов’язково траплялося щось недобре.
Найбільше Регіні запам’ятався випадок, коли Федька Єнін їй у п’ятому класі жабу в портфель посадив…
Регінка тоді не встигла його відкрити, а жаба як вискочила, та прямо на парту, та ще й квакає.
Фу! Неприємна така! Дівчина досі здригається, коли згадує той випадок.
Дівчинка страшенно їх тоді боялася, цих жаб. Завищала, а потім і розплакалася від переляку. А Федька на неї пальцем показує і регоче!
І раптом, ні з того, ні з сього, як схопиться за живіт, впав на підлогу і корчиться! Відвезли бідолаху на швидкій до лікарні – два тижні тоді з дизентерією лежав.
З тих пір, як відчув, гидоти Регінці більше ніколи не робив. І навіть близько не підходив.
А потім, від гріха подалі, його батьки в іншу школу перевели. Мовляв, про Регінкіну бабусю – чаклунку по місту пішла слава.
А Регіну всі стали називати “заговореною”.
***
Минали роки, дівчина закінчила школу, вступила до інституту. І тут теж вона відчувала якийсь захист вищих сил.
У Регінки був шикарний саморобний шарф. Бабуся тоді ще була жива – сама онучці в подарунок зв’язала: яскраво-червоний, з об’ємним малюнком…
І одного разу той шарф зник, зник – і все, назавжди!
Регіна тоді дуже засмутилася, вона дуже любила цей бабусин подарунок. І раптом помітила перелякане обличчя своєї одногрупниці Аріни.
– Щось сталося у тебе? – співчутливо запитує Регіна у дівчини.
– Не знаю! – відповідає та і показує руки.
А вони у неї, гірше, ніж у залежного, тремтять, трясуться так, що навіть у кишенях стрибають.
– Другий день не їм! – плаче Аріна. – Руку до рота донести не можу!
Регіна відразу здогадалася, в чому справа. Відвела подругу вбік і каже їй тихо, щоб ніхто не чув:
–Я знаю, в чому справа. Поверни мій шарф і все само пройде.
Але Аріна пручається, обурюється:
– Як ти могла про мене таке подумати! Як тобі не соромно! Я не злодійка!
Адже ганебно в крадіжці зізнатися. А Регіна тільки плечима знизала, посміхнулася і не стала сперечатися.
Тільки наступного дня Аріна сама принесла пакет, суне його в руки Регіні своїми тремтячими руками:
– Ось він, твій шарф! Візьми! Вибач мене! Він мені дуже сподобався…
І як тільки пакет опинився в руках у Регіни, руки у Аріни відразу перестали тремтіти.
З тих пір і про Регіну стали шепотітися, що вона відьма, і боялися робити їй щось погане.
А Регіна з бабусиним шарфиком досі не розлучається, скільки років минуло, а він у неї все як новенький.
З дівчиною потім ще чимало випадків траплялося, що доводило, що слова бабусі – не порожній звук. І вищі сили продовжують охороняти дівчину.
А один епізод так і зовсім став у житті Регіни доленосним, з тих, про які кажуть: не було б щастя, та нещастя допомогло.
А справа була ось яка: одного разу дівчина пізно поверталася після новорічного корпоративу.
Як на зло, її подружка, Лілька, з якою вони жили в одному будинку, вирішила після корпоративу продовжити вечір разом з одним із співробітників чоловічої статі.
А Регінці довелося топати додому самій. Особливо страшною була безлюдна ділянка за гаражами.
Там завжди збиралися якісь маргінальні особистості. Але обійти цей відрізок шляху було неможливо.
З завмиранням серця дівчина йшла повз гаражі і вже з полегшенням зітхнула, коли майже подолала це страшне місце.
Попереду, за кілька метрів від неї, вже показалися вогні вікон її будинку.
І Регіна вже майже заспокоїлася, внутрішньо посміхаючись над власним боягузтвом, як раптом, прямо перед нею, наче з-під землі, виросли три чоловічі постаті.
Не можна назвати їх величезними амбалами, але всі троє були якимись противними.
Від них несло перегаром, і судячи з жаргону, на якому вони спілкувалися, місця не настільки віддалені були для них рідним домом.
– Ух ти, яка красуня! – розв’язно зареготав один з них, той, що був посередині, і розставив руки, ніби хотів обійняти дівчину. – Пограємо? – він смачно виплюнув з рота недопалок.
– Будеш кричати! – додав другий, той, що був ліворуч від неї, – Отримаєш фінку в бік! – і красномовно клацнув ножем.
Серце Регіни справжнісінько впало в п’яти.
– Ага! Тож розслабся і постарайся не пручатися, – огидно гикнув третій.
Регіна злякано позадкувала…
– Допоможіть! – хотіла крикнути дівчина, але горло її залізною п’ятірнею стиснув справжній жах.
Нарешті, дівчина впоралася з собою і щосили закричала:
– Допоможіть, хто-небудь! …
Далі вона вже кричати не могла, хтось із цієї трійці луснув її по голові чимось важким і Регіна втратила свідомість.
Дівчина прокинулася від того, що хтось обережно поплескував її по щоках, намагаючись привести до тями:
–Дівчино! Прокиньтеся! З Вами все гаразд? – немов здалеку доносився до неї чоловічий голос.
Регіна насилу відкрила очі. Голова страшенно боліла.
Над нею схилився молодий чоловік. Трохи подалі сиділа велика німецька вівчарка.
Собака з цікавістю спостерігала за дівчиною, що лежала на снігу, і господарем, який схилився над нею.
Але не підходила, оскільки була зайнята охороною зв’язаної і теж лежачої на землі обличчям вниз трійці.
– Як Ви себе почуваєте? – запитав чоловік, помітивши, що Регіна, нарешті, відкрила очі.
– Могло бути гірше! – слабо посміхнулася дівчина, – Але бачу, ви вчасно прийшли мені на допомогу! Дякую Вам!
– Це їй треба дякувати! – хлопець кивнув у бік вівчарки, яка злобно гарчала на злочинців, які, почувши голоси, почали ворушитися. – Ми прогулювалися тут неподалік.
Собака раптом, як з ланцюга зірвалася, мчала сюди щодуху… Всім трьом по шматку м’якого місця вирвала, так що вони вас тепер надовго запам’ятають.
Я поліцію викликав, так що нам з вами доведеться їх почекати, а потім ми з Регі вас проведемо.
Незабаром і справді приїхав наряд поліції, вони записали показання свідків.
А злочинці, звичайно, стверджували, що вони просто хотіли пожартувати, а по голові дівчину луснули зовсім випадково. Тільки хто ж їм повірить.
Регіна йшла до будинку в супроводі двох охоронців.
– Яка цікава кличка у вашої собаки! – посміхаючись сказала дівчина, щоб підтримати розмову.
– Регі? Насправді її звуть Регіна, на згадку про одну дівчинку, яка мені в школі дуже подобалася.
А я був настільки малий і дурний, що не придумав нічого кращого, як засунути їй в портфель жабу. Просто не знав, як привернути її увагу.
Регіна різко зупинилася:
– Федька?! Федька Єнін! Та як же ти виріс, негідник ти такий! І собаку моїм ім’ям назвав, зараза ти така! – Регіна розреготалася.
– Регінка?! А я й думаю, чому мені так не хочеться з тобою розлучатися! – Федір теж розсміявся.
Вівчарка з цікавістю дивилася на цих двох, переводила погляд своїх по-людськи розумних очей то на одного, то на іншого.
– Скажи, Регіно, а це правда говорили про твою бабусю? – обережно поцікавився Федір.
– Що вона чаклунка? – посміхнулася дівчина. – Чесно кажучи, не знаю. Але я досі відчуваю, що мене захищає якась надприродна сила.
Тому ніхто не може безкарно завдавати мені зла. Я фізично відчуваю цей захист. І ти з Регі не просто так опинився біля гаражів…
– Ти права! Зазвичай ми з Регі в іншому місці гуляємо! А сьогодні там раптом труби вирішили міняти, перекопали все.
Мені здається, що любов твоєї бабусі була настільки безмежною, що здатна тебе захищати і до цього дня.
– Ти теж віриш у це? – кивнула головою дівчина.
– Звичайно! А як же інакше!
Регіна і Федір почали зустрічатися, а незабаром одружилися.
Вони впевнені, що сила кохання – велика сила, яка здатна на багато чого. Напевно, вони все-таки мають рацію.
