Алька завмерла в дверному отворі спальні, спостерігаючи, як Міша поспішно зав’язує шнурки на потертих кросівках.
Його рухи були метушливими, нервовими — немов він намагався втекти від неминучої розмови.
— То ти йдеш на співбесіду в спортивному костюмі? — у її голосі не було злості, тільки здивування.
Міша не підняв голови, продовжуючи возитися із шнурками.
— А що такого? Програмістам можна.
— У кафе «Ластівка»? Там тепер IT-компанії офіси знімають?
Його руки завмерли. Секундна пауза видала все.
— Звідки ти… Не важливо. Мені там призначено…
…Три місяці тому Алька сиділа за кухонним столом, розбираючи стос рахунків і квитанцій.
Цифри танцювали перед очима — комунальні платежі, кредитні внески, прострочені штрафи.
Міша розвалився на дивані в сусідній кімнаті, занурившись в екран телефону.
— Міша, електрику знову відключать, якщо не заплатимо. — Вона відклала чергову квитанцію з червоною печаткою.
— Ммм, — долинуло з дивана байдуже мукання.
— Слухай, може, хоч на склад влаштуєшся тимчасово? Он, Сергій пропонував…
Міша різко випростався, наче від удару струмом.
— Я ж програміст! Не піду я вантажником працювати! У мене вища освіта!
— Яка вже рік не годує, — промовила Алька ледь чутно, але він почув.
— Це тимчасово! Ось побачиш, скоро знайду нормальну роботу. Просто ринок зараз просів.
У цей момент різкий дзвінок у двері перервав їхню суперечку.
На порозі стояли батьки Міші — його мати з тріумфальним виглядом переможниці і батько з кам’яним обличчям.
— Дітки, ми до вас! — свекруха пройшла в квартиру, не чекаючи запрошення. — Алечка, щось ти бліда. Мішенька тебе ображає?
— Мамо, все нормально, — пробурмотів Міша, знову занурившись у телефон.
— Як нормально? — батько Міші оглянув скромне помешкання. — Ви третій місяць кредит не платите! Ми за вас поручилися!
Алька встала, намагаючись зберегти спокій:
— Так це ж ви наполягли на тому весіллі! Моя мама пропонувала скромно розписатися, а ви…
— Ах, так ми в усьому винні? — свекруха театрально підняла руки до стелі. — Ми хотіли, щоб у сина було гарне весілля! Щоб люди не говорили, що ми бідні!
Батько Міші дістав калькулятор і почав клацати кнопками з видом головного бухгалтера.
— І скільки ще платити?
— Чотири роки. По дванадцять тисяч на місяць, — втомлено відповіла Алька.
— А ти скільки отримуєш?
— Двадцять дві.
— Ну ось і вистачає! — свекруха задоволено кивнула. — На їжу залишається достатньо.
— А комуналка? Проїзд? Одяг? — Алька дивилася на них, не вірячи почутому.
— Мішенька скоро роботу знайде, правда, синку?
— Звичайно, мамо. Я якраз днями резюме розіслав.
Алька мовчки підвелася і попрямувала до спальні. Через нещільно зачинені двері долинал гучний голос свекрухи:
— Ось моя подруга Галина каже, що її невістка сама утримує чоловіка і щаслива! А ця все незадоволена.
Мішенька, ти б придивився до інших дівчат. Он, Свєтка досі не заміжня…
Минув ще місяць, але ситуація лише погіршилася. Міша остаточно залишив спроби зображати пошук роботи.
Алька поверталася додому і незмінно заставала його в тій же позі — розтягнувшись на дивані з телефоном в руках.
— Міша, хоча б посуд помив би, — вона скинула туфлі біля порога.
— Я програміст, а не домогосподарка! — огризнувся він, навіть не глянувши в її бік.
— Ти безробітний! Вже рік!
— Не рік, а десять місяців. І взагалі, якщо тобі щось не подобається, давай розлучимося!
— А кредит хто платитиме? Твої батьки?
Міша замовк. Вони обоє прекрасно розуміли, якою буде відповідь.
У вихідні приїхала мама Алі. Жінка обійняла дочку і відразу помітила зміни:
— Донечко, ти схудла. Як ви тут живете?
— Нормально, мамо.
— Міша роботу знайшов?
— Шукає.
— Рік шукає? Аля, може, досить його тягнути? Ти ж загибаєшся!
— У нас кредит, мамо. Весільний. Його батьки оформили.
— То нехай і платять!
— Він переоформлений на мене. Свекруха сказала, що так банк дасть менше відсотків.
Мама похитала головою:
— Ой, донько. Ти вляпалася. А Міша хоч допомагає по дому?
У цей момент до кімнати увійшов Міша:
— Добрий день, Олена Петрівна. Аля, що на вечерю?
— У холодильнику є котлети, розігрій.
— Сама не можеш? Я втомився.
— Від чого ти втомився? — не витримала теща. — Від лежання на дивані?
— Олена Петрівна, не втручайтеся у справи нашої родини!
— Якої це родини? Де чоловік рік на шиї дружини висить?
Після відходу матері Міша влаштував бурхливий скандал:
— Ти спеціально налаштовуєш свою матір проти мене!
— Міша, вона правду каже. Ти навіть вечерю собі розігріти не можеш!
— Я чоловік! А це жіноча робота!
— А чоловіча — гроші заробляти! І де твої гроші?
— Будуть! Скоро будуть! Ось отримаю пропозицію від серйозної компанії, тоді подивимося, хто тут головний!
— Рік говориш одне й те саме.
— Мені набридло твоє скиглення! Я пішов прогулятися!
Грюк дверей луною прокотився по квартирі. Алька залишилася одна з наростаючим комком у горлі.
На столі лежав забутий телефон Міші — у поспіху він залишив його вдома. Екран спалахнув від отриманого повідомлення.
«Світланка: Завтра о 15:00 в «Ластівці»? Як у старі часи».
Руки Альки тремтіли, коли вона взяла телефон. Пароль вона пам’ятала — дата народження Міші. Листування відкрилося, оголивши гірку правду.
«Міша: Сумую за тобою»
«Свєтка: Я теж. Коли побачимося?»
«Міша: Дружина дістала, контролює кожен крок»
«Свєтка: Бідненький. Тобі потрібна підтримка»
«Міша: Ти завжди мене розуміла»
«Свєтка: Пам’ятаю наші зустрічі. Може, повторимо?»
«Міша: Аля думає, що я на співбесіди ходжу»
«Свєтка: Розумний хлопчик»
Листування тривало три тижні. Три тижні суцільної брехні.
Наступного дня Алька відпросилася з роботи під приводом нездужання.
О 14:50 вона вже стояла навпроти кафе «Ластівка», спостерігаючи за входом.
Міша з’явився точно в призначений час, одягнений у спортивний костюм — нібито після «ранкової пробіжки».
Через кілька хвилин до кафе підійшла Світлана в облягаючій сукні.
Алька почекала десять хвилин і рішуче увійшла всередину. Вони розташувалися в дальньому кутку.
Свєтка ніжно погладжувала Мішину руку, а він щось шепотів їй на вухо.
— Не заважатиму? — Алька опустилася на вільний стілець за їхнім столиком.
Обличчя Міші миттєво зблідло:
— Аля… Це не те, що ти думаєш…
— Це співбесіда? На посаду коханця?
— Алечка, ми просто розмовляємо, — Свєтка зобразила невинну посмішку. — Як старі друзі.
— Які зустрічаються потайки, поки дружина на роботі гроші заробляє?
— Аля, давай вдома поговоримо…
— Ні. Ми поговоримо тут і зараз. Рік я тягну тебе і твій кредит. Рік слухаю порожні обіцянки. А ти в цей час з колишньою розважаєшся?
— Не кричи! Люди дивляться!
— Нехай дивляться! Нехай всі знають, який ти паразит!
Міша ривком підвівся з-за столу:
— Ти не маєш права так зі мною розмовляти!
— Маю! Я тебе утримую!
— Це тимчасово!
— Якесь довге “тимчасово”. Міша, ти навіть резюме не надсилав! Я перевіряла пошту!
— Ти копалася в моїх особистих речах?
— У нашому планшеті! Який я купила.
Світлана тихо підвелася, намагаючись непомітно піти:
— Я, мабуть, піду…
— Стій! — Алька повернулася до неї. — Раз така розуміюча, забирай його собі! Разом з його матусею і боргами!
— Аля, ти занадто емоційна…
— Я йду. До батьків. А ти можеш жити як хочеш. Один.
— Ти не можеш просто взяти і піти! У нас кредит!
— Який оформили твої батьки! Нехай і платять!
***
Алька охайно складала в сумку останні речі, кожен рух видавав залізну рішучість.
Квартира, яка колись здавалася домом, тепер відчувалася чужою, немов декорація до вистави, в якій вона занадто довго грала не свою роль.
Звук ключів у замку змусив її обернутися. Міша влетів у кімнату, захеканий, розпатланий.
— Аля, давай поговоримо спокійно!
Вона не припинила складати речі, навіть не поглянула на нього.
— Про що? Про те, як ти рік брехав? Або про те, як з матусею розвели мене на кредит?
— Ніхто тебе не розводив!
Тепер вона все ж повернулася, і Міша мимоволі відступив — стільки холоду було в її погляді.
— Ні? А чому тоді кредит на мені, а гроші витрачали твої батьки?
— Вони хотіли гарне весілля!
— За мій рахунок!
Дзвінок у двері обірвав їхню суперечку. Алька подумки вилаялася — вона впізнала цей владний дзвінок. На порозі маячили знайомі постаті.
— Ми все знаємо! — свекруха увірвалася в квартиру, як розлючена фурія. — Світлана подзвонила! Як ти могла так зганьбити нашого сина?
Алька повільно випросталася на весь зріст. Терпіння, яке вона накопичувала місяцями, нарешті вичерпалося.
— Я зганьбила? Він зустрічався з коханкою!
— Вони просто розмовляли! А ти влаштувала істерику! Все місто тепер пліткує!
— Мені плювати на ваше місто!
Свекор, який до цього мовчав, зробив крок вперед. Його голос пролунав зі звичною начальницькою інтонацією:
— Алевтина, ти повинна вибачитися перед Мішею і Світланою.
Алька ледь не розсміялася від абсурдності ситуації.
— З якого дива?
— Ти образила їх!
— Я сказала правду!
— Міша — твій чоловік! Ти повинна його підтримувати!
— Довго підтримувала! Досить!
Сигнал таксі пролунав як дзвінок на перерву — звільнення нарешті настало. Алька підхопила сумки, прямуючи до дверей.
— Якщо підеш, назад не повернешся! — крикнула свекруха вслід.
— І не збираюся!
***
Батьки зустріли Альку мовчки — іноді слова зайві. Батько міцно обійняв, мати заплакала, і в цих обіймах було більше підтримки, ніж за весь рік заміжжя.
— Правильно зробила, — тихо промовив батько. — Досить цього паразита годувати.
Година перепочинку — і знову дзвінок у двері. Алька знала, хто це, ще до того, як батько відчинив.
— Алевтина вдома?
— Для тебе її немає, — батько заступив дорогу.
— Я її чоловік! Маю право!
— Який ти чоловік? Ти паразит!
— Це наші сімейні справи!
— Були. Тепер скінчилися. Іди.
— Я з Алею повинен поговорити!
— Вона не хоче тебе бачити.
— Нехай сама мені це скаже!
Алька розуміла — доведеться закінчити це самій. Вона вийшла в передпокій, дивлячись на чоловіка, який колись здавався справжнім принцом.
— Іди, Міша.
— Аля, давай поговоримо! Я все поясню!
— Що поясниш? Що брехав? Що з коханкою зустрічався? Що роботу не шукав?
— Я шукав!
— Брешеш! Я перевірила історію браузера. Ти тільки в ігри грав і фільми дивився!
— Ти копаєшся в моїх речах!
— У комп’ютері, нашому комп’ютері!
Він переходив у наступ, як завжди, коли його притискали до стіни.
— Давай почнемо спочатку! Я виправлюся!
— Ні. Завтра подаю на розлучення.
— А кредит?
І тут пролунало головне питання. Не «як жити без тебе», не «я кохаю», а «кредит». Алька посміхнулася.
— Твоя проблема. Документи у мене є — листування твоєї мами, де вона зізнається, що обманом переоформила кредит. І чеки, куди витратили гроші. Все на вашу сім’ю.
Обличчя Міші набуло землистого відтінку.
— Ти не посмієш…
— Посмію. Іди.
Батько мовчки взяв Мішу за плече і провів до виходу.
***
Тиждень пролетів у клопотах з документами і юристами. Фінальний акт драми відбувся в батьківському домі — ворожа делегація з’явилася в повному складі.
— Ми готові забути цю неприємну історію, — урочисто оголосила свекруха, немов робила неймовірну милість. — Якщо Алевтина повернеться і вибачиться.
Мати Альки підвелася з крісла — маленька, тендітна жінка раптом здалася грізною амазонкою.
— Перед ким вибачиться? Перед вашим сином-дармоїдом?
— Він не дармоїд! Він у пошуках!
— Рік у пошуках? Та будь-який мужик за цей час десять робіт змінить, аби тільки сім’ю годувати!
— Міша не будь-який! У нього вища освіта!
— Яка рік у дивані лежить!
— Як ви смієте!
Батько Альки, який до цього стримував себе, не витримав:
— А як ви посміли мою дочку в кабалу загнати? Кредит на неї повісити обманом?
— Ми влаштували гарне весілля!
— За чужий рахунок! А тепер нехай ваш синок сам викручується!
— Він не зможе! У нього немає роботи!
— Так нехай іде працювати!
— Куди? Хто його візьме?
— На будівництво! На склад! Двірником! Роботи повно!
Свекруха спалахнула, як сірник:
— Мій син не буде двірником!
— Тоді нехай коханка його утримує!
— Світлана — пристойна дівчина! Не те що ваша дочка!
— Пристойна дівчина зустрічається з чужим чоловіком? Дуже пристойна!
Міша, який весь цей час сидів у кутку, раптом ожив:
— Аля, ну вибач! Я більше не буду!
Алька подивилася на нього з цікавістю, немов на дивовижну тварину:
— Не будеш що? Брехати? Зраджувати? Сидіти на моїй шиї?
— Я роботу знайду!
— Коли?
— Скоро!
— «Скоро». Досить. Я хочу розлучення.
— Ти пошкодуєш!
— Вже ні.
Свекруха підхопилася з місця:
— Ми вас засудимо! Кредит змусимо платити!
Алька посміхнулася — спокійно, майже дружелюбно:
— Спробуйте. У мене всі докази є. І свідки. Кафе було повне.
— Які докази?
— Що кредит ви обманом оформили. Що гроші і на себе витратили. Що Міша рік не працює. І зраджує.
— Брехня!
— Правда. І суд це підтвердить.
Родина переглянулася. Свекор, явно розуміючи, що блеф не пройшов, пішов на поступки:
— Гаразд, розлучайтеся. Але кредит навпіл.
— Ні. Ви взяли — ви і платите.
— Це незаконно!
— А обманом переоформляти — законно?
Більше сказати було нічого. Вони пішли, з гуркотом грюкнувши дверима — останній акорд у симфонії їхнього обурення.
***
Через місяць життя почало налагоджуватися. Алька поверталася з роботи, коли побачила знайому постать.
Світлана виглядала зовсім не так, як раніше — втома лежала на її обличчі важкою тінню.
— Привіт, — голос звучав невпевнено.
— Привіт.
— Слухай… Можна питання? Міша справді так довго не працював?
Алька зупинилася, уважно вивчаючи обличчя колишньої суперниці.
— Правда. А що?
— Він до мене переїхав. Обіцяв роботу знайти. Але тільки лежить і ниє. І мама його дзвонить, вимагає, щоб я йому допомагала.
— Співчуваю.
— Я не знала… Він казав, що ти його не розумієш…
— Тепер знаєш. Удачі тобі. Вона знадобиться.
Алька пішла далі, не обертаючись. Позаду залишилася Свєтка — дівчина, яка тільки починала усвідомлювати, у що вплуталася.
Удома пахло святковим тортом. Батьки сиділи за столом із загадковими посмішками.
— Що святкуємо? — здивувалася Алька.
— Твою свободу, донечко! — мама міцно обійняла її. — І нову роботу!
— Звідки знаєте?
— Дзвонили, вітали. Молодець, що погодилася!
Алька розсміялася. Нова посада, нова зарплата, нове життя — без паразитів, брехунів і чужих амбіцій.
Телефон писнув. СМС від Міші: «Аля, давай зустрінемося. Мені погано».
Вона видалила повідомлення, заблокувала номер і відклала телефон.
Досить. Рік терпіла впусту. Більше — ні секунди.
За вікном наставав вечір, але вперше за довгий час він не здавався кінцем — він був початком.
