— Ну так, я у вас гроші брала, — нахабно сказала Зарина своїй невістці, — і що, заявиш на мене?
Іди, будь ласка, тільки мені ніхто нічого не зробить. По куртках і гаманцях лазила не я, а мої діти, неповнолітні, між іншим!
Настю, чого ти починаєш? Тобі невже шкода? Живеш на всьому готовому, як вареник у сметані катаєшся. Та ти добровільно мені допомагати повинна!
Анастасія заміж за Кирила вийшла п’ятнадцять років тому, подружжя жило душа в душу, і Настя могла з упевненістю сказати, що поруч із цим чоловіком вона абсолютно й беззастережно щаслива.
У пари підростало двоє синів.
Кирило повністю взяв на себе забезпечення сім’ї, багато працював, тому його дружина й діти ні в чому не мали потреби.
У чоловіка з родичів був тільки молодший брат, абсолютний гульвіса й ледар.
Арсеній був одружений, його дружина, Зарина, як і Настя, сиділа вдома й кожні два роки в родинах зʼявлялося по дитині.
Настю спосіб життя родичів щиро обурював, і пару раз вона в очі ставила своїй невістці одне єдине запитання:
— От ти за майбутнє дітей не боїшся? Гаразд, поки вони маленькі, проблем особливих немає, а потім, коли підростуть, як ти п’ятьох будеш в інституті вчити? А якщо вони на бюджет не вступлять?
— Коли виростуть, тоді й будемо думати, — відмахувалася Зарина, — чого зараз даремно дурницями голову забивати?
Таке байдуже ставлення невістки Настю дратувало, вона її не розуміла.
Зарина й Арсеній жили відверто погано.
Чоловік працював вантажником, великих доходів не мав.
Кирило частенько добровільно підкидав молодшому братові грошей, коли той просив. Йому було шкода племінників.
— Скільки разів я йому пропонував піти до мене в напарники, — обурювався часом Кирило, — так, робота важка, вдома він буватиме рідко, зате гроші нормальні почне отримувати!
Ну що він там, у магазині своєму, заробить?
Арсеній далекобійником категорично відмовлявся ставати, його все влаштовувало.
Навіщо працювати, якщо можна у старшого брата на свої особисті потреби грошей попросити?
Настя про добровільну допомогу знала, але невдоволення з цього приводу не висловлювала й дуже сподівалася, що гроші все-таки йдуть на дітей.
Анастасія часто залишалася сама, Кирило їздив в основному в довгі відрядження — за них більше платили.
Останнім часом Зарина повадилася регулярно приходити до неї в гості разом із дітьми, ці візити Анастасію дуже дратували.
Невістка любила поговорити, а її розпещені діти не давали займатися домашніми справами.
Відкрито висловити претензії Зарині й попросити її більше не приходити, Настя не наважувалася — було це якось не по-родинному.
Анастасія Зарину недолюблювала й за її безладність.
Після кожного приходу невістки в будинку обов’язково щось пропадало.
Діти Зарини нахабно лазили по шафах і тягли все, що погано лежить — дитячі іграшки, канцелярське приладдя.
Одного разу намагалися навіть у кишені винести хом’яка, улюбленого вихованця молодшого сина Насті й Кирила.
Добре, що жінка вчасно помітила пропажу й змусила племінників вивернути кишені.
Відібравши нещасного гризуна, Настя обурилася:
— Зарино, ти що, дітей взагалі елементарних правил пристойності не вчиш? Ти їм не кажеш, що чуже брати не можна?
— Ой, та годі тобі, — як завжди, відмахнулася Зарина, — вони ж маленькі, що вони розуміють? Ну посварю я їх, ну підзатильників роздам, і що доброго з цього вийде? Вони мене тільки боятися почнуть.
Я взагалі дотримуюся думки, що дітей до десяти років взагалі сварити не можна ні за який вчинок.
У дитини повинно бути щасливе дитинство!
— Зарино, а якщо вони в магазині щось поцуплять? Або в чужих людей щось украдуть?
Раптом потерпіла сторона покарання вимагатиме? Ти що, хочеш, щоб твоїх дітей на облік, як неблагополучних, поставили?
— Це діти, Настю! Ніхто їм зла не побажає. Ти так через хом’яка розлютилася, чи що? Ну погралися б трохи й повернули б. Що такого?
— Ти мене вражаєш, — розсердилася Настя, — це — жива істота, з нею потрібно поводитися дбайливо! Я бачу, як твої діти граються…
Господи, добре, що я вчасно пропажу Степана нашого помітила. Уявляю, як син би засмутився. Зарино, ти якщо приходиш, дивися за своїми дітьми!
Чоловікові Настя на невістку скаржилася, але тут волів у жіночі розбірки не влазити:
— Ну, а чого ти це терпиш? — запитував Кирило. — Якщо тобі не подобається, що вона приходить у гості, то прямо їй скажи про це. Скажи, що не хочеш її та її дітей тут бачити. Поясни причину.
— Вони, коли хом’яка поцупили, я попросила Зарину уважніше за дітьми доглядати, якщо вже вона їх до нас приводить.
Тільки мені здається, що вона мої слова мимо вух пропустила.
А що стосується твоєї поради… Не знаю я, якось незручно це. Не можу я її прогнати.
— Ну ти сама тоді за малечею дивися. З одного боку, їх теж можна зрозуміти, у них же ж нічого немає.
Арсен й Заринка зайвий раз дітям іграшку не куплять, дітлахи зі сміттям, знайденим на вулиці, граються.
Та й не привчені вони з речами дбайливо поводитися, там, за великим рахунком, і виховання-то ніякого немає.
Зарина ходила до невістки не дарма.
По-перше, у Насті можна було (розповідь спеціально для сайту – цей день) нагодувати дітей копченою ковбасою, шоколадними цукерками та іншими вишуканими ласощами, на які в них зовсім грошей не було.
По-друге, діти, граючись зі своїми двоюрідними братами, ненадовго залишали Зарину в спокої й не смикали її з кожного приводу — жінка, спілкуючись із невісткою, відпочивала.
Ну й із собою частенько від Насті можна було щось прихопити — останнього разу, наприклад, Зарина розжилася баночкою червоної ікри.
У холодильнику в Насті стояло аж три штуки, і Зарина була впевнена, що пропажу однієї бляшанки вона не помітила.
Настя, звичайно, помічала, але скандалити через продукти не хотіла.
Поки Зарина остаточно не перейшла межі, Настя з нею не сварилася.
Коли з дому почали пропадати гроші, жінка вже не витримала.
Настя щойно повернулася з крамниці. Вона розбирала покупки, коли задзвонив її телефон.
— Привіт, — почула Настя голос невістки, — ти вдома? А ми от вже підходимо, скоро піднімемося.
— Нема мене вдома, — спробувала збрехати Настя, — я нескоро повернуся.
— А де ти? — поцікавилася Зарина. — Ти ж попереду нас йшла, ми бачили, як ти в під’їзд заходила.
Настя скривилася — далі брехати не було сенсу.
— Та в сусідки я, по справах зайшла.
— А, ну гаразд, ми тебе почекаємо, — безтурботно сказала Зарина.
Настя поклала слухавку й із почуттям вилаялася:
— Ні, пора припиняти ці посиденьки! Знову зараз години три тут сидітиме, я до приїзду Кирилка холодець зробити не встигну.
Зарина тим часом, стоячи біля під’їзних дверей, роздавала останні інструкції старшому синові, дев’ятирічному Микиті:
— Ти все запам’ятав? Точно? Куртка в Насті зеленого кольору, дивись, не переплутай!
Побоювання Насті підтвердилися — Зарина просиділа в неї більше двох годин.
Йдучи, невістка пообіцяла зазирнути через пару днів.
Настя, зачинивши за гостями двері, видихнула й пішла на кухню.
Мимохідь глянувши на полицю зі спеціями, жінка з досадою виявила, що в неї закінчився мелений перець.
— Юрко, — крикнула жінка старшого сина, — йди сюди. Сходи в крамницю, купи, будь ласка, перець. Ходімо, я тобі гроші дам.
Настя залізла в кишеню куртки, дістала гаманець, відкрила його, перерахувала купюри й здивувалася. Не вистачало двох тисяч!
Вона точно пам’ятала, яка сума залишалася в гаманці після походу в крамницю.
Допитавши дітей, Настя зробила єдиний висновок — гроші витягли племінники.
Сама Зарина не могла, вона весь час сиділа поруч із нею на кухні.
Через день Настя сама запросила невістку до себе в гості, їй терміново потрібно було з’ясувати правду.
Юрко матір’ю був проінструктований, молодшого сина Настя у свої плани посвячувати не стала.
Зарина, як завжди, розсілася на кухні й заспівала солов’єм, а Настя терпляче чекала сигналу від Юрка.
Десь через годину після приходу гостей старший син голосно крикнув:
— Мамо, йди сюди!
Настя схопилася й кинулася в коридор, слідом за нею поспішила Зарина.
Тринадцятирічний Юрко міцно тримав за руку свого дев’ятирічного брата, а Микита в долоні стискав її гаманець:
— Ну, я так і знала! Відпусти його, Юрко. Микито, дай мені гаманець. Ідіть до дитячої, я вас покличу.
Коли діти пішли, Настя повернулася до Зарини й запитала:
— Тобі не соромно?
— Ні, — відповіла Зарина, — а чому я повинна соромитися?
— Не міг Микита сам до цього додуматися, ти навчила, я впевнена! Ти що ж думаєш, я не помічаю, як ти в мене підкрадаєшся? Я все чудово знаю, Зарино, просто через їжу якось скандалити не хотілося.
— А ти що, збіднієш, чи що? — зло кинула Зарина. — Що, дві тисячі для тебе прямо такі величезні гроші?
Та Кирило з рейсу кілька десятків, якщо не сотень тисяч, привозить.
Я взяла й ні про що не шкодую! Дітям (розповідь спеціально для сайту – цей день) солодощів на них купила й собі дещо. На совість мені тиснути будеш? Марно! Я ще раз повторюю: мені не соромно!
— Зарино, я взагалі тобі дивуюся, — похитала головою Настя, — ну хіба так можна?
Ти навіщо дитину вчиш красти? Ким він у тебе виросте з усвідомленням, що чуже брати можна й за це нічого не буде?
Пряма дорога Микиті — до буцегарні, якщо ти йому зворотне не поясниш!
— Настю, ти мене життя не вчи, — визвірилася Зарина, — грошима краще допоможи, і то більше користі буде.
Та з твоїми доходами ти повинна мені добровільно гроші підкидати, все-таки родичі, наші чоловіки — рідні брати.
У тебе двоє дітей, у мене — п’ятеро. Мені здається, це буде справедливо.
— Не приходь більше сюди, я тебе все одно не впущу. І Кирилові розповім, хай він як слід Арсену твоєму мізки прочистить.
Зовсім вже знахабніли! Йди працюй, Зарино, й гроші на себе та своїх дітей сама заробляй!
Жінки розсварилися, Зарина, проклинаючи багатих родичів, гордо пішла.
Настя спілкуватися з невісткою припинила, Арсеній потім за дружину вибачався.
Кирило все ж узяв брата в напарники, Арсена витівка дружини присоромила.
