— Господи, хто це? — Андрій ледь не впустив чашку з кавою.
У приймальню директора пливла богиня. Ні, серйозно — пливла.
Хода як у моделей з подіуму, волосся колишеться, ніби вітер спеціально для неї дме. Ідеальне обличчя, мінімум косметики, сукня сидить як влита.
Сеня поруч присвиснув:
— Нова секретарка шефа. Олена. Вчора вийшла.
— І ти мовчав?
— А який сенс? Холодна як риба. Я їй вчора анекдот про програміста розповів — нульова реакція. Як в стіну горохом.
Андрій не слухав. Дивився, як Олена передає документи менеджерам, як поправляє волосся, як сідає за стіл у приймальні.
Вона підняла очі — їхні погляди зустрілися. У Андрія спітніли долоні. Як у восьмому класі, коли Машка Соколова на нього подивилася.
— Земля викликає Андрюху! — Сеня клацнув пальцями перед його обличчям. — Отямся, закоханий ідіоте!
— Замовкни.
Андрій пішов до відділу кадрів. Катя, їхня ейчар, закотила очі, ледь він відкрив рота:
— Олена, двадцять чотири роки, не заміжня, знімає квартиру на Заводській. І так, вона вільна.
Але який з того сенс? До неї вже Дімка з айті підкочував — вона зробила вигляд, що його взагалі не існує.
— Може, Дімка їй не до смаку?
— Андрюша, Дімка — красень, заробляє втричі більше за тебе і на БМВ їздить. Якщо вона його продинамила, які у тебе шанси?
Але Андрій вже не слухав. План визрів миттєво.
Наступні два тижні перетворилися на операцію «Підкорення Олени».
Щоранку — лате на соєвому молоці (підглянув, що вона тільки таке п’є). Компліменти — дозовано, щоб не здатися нав’язливим. Випадкові зустрічі біля ліфта — ретельно сплановані.
На третій день вона вперше посміхнулася. На п’ятий — подякувала за каву. На десятий — запитала, як його звати.
— Андрій. Ми ж уже два тижні вітаємося.
— А, так? Не запам’ятовую імена. У мене погана пам’ять на таке.
Тривожний дзвіночок. Але Андрій списав це на хвилювання. Красиві дівчата часто грають у недоторканних.
На п’ятнадцятий день сталося диво. Олена погодилася на побачення.
— Тільки в гарне місце, — попередила вона. — Я не ходжу в забігайлівки.
Андрій забронював столик у ресторані, куди зазвичай водив клієнтів. Місячна премія, але заради такої красуні не шкода.
Олена запізнилася на пів години. Не вибачилася — сіла, як ні в чому не бувало.
— Затори, — кинула вона, хоча Андрій прекрасно бачив у вікно, що дорога вільна.
Замовила салат з рукколи без заправки і воду. Андрій спробував розговорити:
— Як тобі у нас в компанії?
— Нормально. Платять вчасно.
— А чим займалася до цього?
— Працювала.
— Де?
— У різних місцях.
Витягувати інформацію було як зуби рвати. Андрій змінив тактику:
— Розкажи про себе. Чим захоплюєшся?
— Йога.
О, зачіпка! Андрій пожвавився:
— Це ж ціла філософія! Східні практики, медитація, духовний розвиток…
Дівчина дивилася на нього як на ідіота.
— Яка філософія? Я просто на килимку розтягуюся. Для фігури корисно.
— А… ну так, звичайно. А яку музику любиш?
— Не слухаю. Заважає зосередитися.
— На чому зосередитися?
— Ну… взагалі.
Андрій замовив стейк. Олена скривилася:
— Фу, м’ясо шкідливе! Я читала в інтернеті!
Він заглянув у її телефон — на екрані була відкрита група «ПП для чайників». Звідти вона черпала всю мудрість про правильне харчування.
— Книги любиш?
— Не читаю. Очі втомлюються.
— Фільми?
— Дивлюся іноді. Нещодавно бачила крутий фільм про кохання. Там ще корабель тоне.
— «Титанік»?
— Так! Звідки знаєш?
Андрій поперхнувся водою. «Титанік» вона нещодавно подивилася. Фільму двадцять з гаком років.
— Любиш подорожувати? — остання спроба знайти спільну тему.
— Обожнюю! Була в Іспанії минулого року!
Нарешті! Андрій підхопився:
— Я теж! Був у музеї Далі у Фігерасі, це в Каталонії. Приголомшливі роботи!
— Хто такий Далі?
Пауза. Андрій чекав, що вона пожартувала. Але Олена дивилася із щирим нерозумінням.
— Сальвадор Далі. Художник. Сюрреаліст. Ну, вуса такі закручені…
— А, не знаю. Я була тільки на пляжі. І в магазинах! Там такі знижки!
— А в Барселоні була? Саграда Фамілія?
— Що це?
— Храм. Гауді будував. Знаменитий архітектор.
— Ні, не була. А навіщо в храм ходити? Я ж не релігійна.
Наступні пів години перетворилися на тортури. Андрій дізнався, що:
Друга світова війна була «здається, в дев’яностих»
Франко — «це той, що пам’ятник на площі»
Париж — це країна
Шекспір писав «Війну і мир»
Гагарін «ніби космонавт або льотчик»
— А що ти взагалі знаєш? — не витримав Андрій.
Олена пожвавішала:
— О, багато чого! Знаю все про контурінг — це коли обличчя фарбуєш так, щоб були вилиці. Можу показати п’ять способів зав’язати хустку!
І знаю, де найбільші знижки в дьюті-фрі всіх аеропортів! А ще розрізняю помади за брендами із закритими очима!
Вона говорила з таким ентузіазмом, що Андрій відчув жалість. Ось вона — її світобудова. Косметика, шмотки і знижки.
— А робота? Тобі цікаво працювати секретарем?
— Ну… нормально. Сиджу, красива, чай розношу. Правда, ці ваші документи дратують. Навіщо стільки папірців?
— Це ж звіти, договори…
— Нудьга. Я половину не читаю. Все одно не розумію, що там написано.
Офіціант приніс рахунок. Андрій мовчки оплатив. На вулиці викликав Олені таксі.
— Було мило, — сказала вона, чмокнувши його в щоку. — Подзвониш?
— Обов’язково, — збрехав Андрій.
Вранці Сеня реготав як кінь:
— Може, це був тест? Перевіряла тебе?
— Сень, вона щиро думає, що йога — це коли ногу за голову закидаєш. І не розуміє, навіщо люди в музеї ходять, якщо там вай-фаю немає для селфі.
— Та годі!
— І це ще що! Вона навіть не знає, скільки материків на землі, хоча подорожувати різними країнами обожнює.
— Брешеш!
— Сень, вона сортує документи в приймальні за кольором папок. Тому що «так красивіше».
Дімка з айті підійшов:
— Чого заливаєтесь?
— Андрюха на побачення з Оленою ходив.
— І як?
— Виявилося, що IQ у неї як температура в морозилці.
— Я ж казав! Я її про роботу запитав, вона відповіла: «Сиджу красива». Це вся її посадова інструкція в її розумінні.
Катя з ейчара підсіла до них в їдальні:
— Мужики, а ви в курсі, що начальник Олену звільняє?
— Що?!
— Вона вчора важливі документи в шредер відправила. Сказала, думала, це чернетки. Хоча там печатки, підписи… Коротше, контракт на п’ять лимонів полетів.
— І як вона взагалі у нас опинилася? — запитав Андрій.
Катя хихикнула:
— А ти не здогадуєшся? Начальник сам її на співбесіду запросив. Сказав, потрібна «естетика в приймальні».
Ось і отримав естетику. Тепер з податковою розбирається через втрачені документи.
Наступного дня Олена збирала речі. Все така ж красива. Волосся блищить, фігура ідеальна, обличчя як з обкладинки.
— Дурна-дурна, а дивитися приємно, — філософськи зауважив Сеня.
— Папуга ара хоча б тридцять слів знає, — пробурмотів Андрій.
— Що?
— Та так, факти про тварин згадав. Ті самі, які в школі проходять. У тій школі, де пояснюють, хто такий Далі і коли була війна.
Олена пройшла повз них до виходу. Обернулася, помахала рукою. Андрій кивнув у відповідь.
— Шкода її, — раптом сказав Дімка.
— Чому?
— Ну уяви — живеш у світі, де нічого не розумієш. Навколо розумні слова, складні речі. А ти знаєш тільки про помаду і знижки. Страшно, напевно.
Андрій замислився. Може, Дімка правий. Може, Олена не винна, що виросла красивою пустушкою.
Може, ніхто не спромігся їй пояснити, що світ більший, ніж вітрина косметичного магазину.
Але це вже не його проблема.
Через місяць в офісі з’явилася нова секретарка. Звичайна дівчина, в окулярах, з хвостиком.
Документи сортувала за важливістю, а не за кольором. Знала, хто такий Франко. І навіть читала його.
— Не красуня, — оцінив Сеня.
— Зате з мізками, — відповів Андрій.
— А ти що, тепер мізки цінуєш?
— А ти ні?
Сеня замислився.
— Мабуть, так. Тільки ось біда — розумні некрасиві, а красиві тупі.
— Не всі.
— Покажи мені красиву і розумну!
Як на замовлення, до їдальні увійшла нова співробітниця з відділу маркетингу.
Струнка брюнетка в строгому костюмі. Минулого тижня вона блискуче презентувала нову стратегію просування.
— Он, дивись.
— Напевно, стерва.
— Чому це?
— Красива, розумна — точно з характером.
Андрій махнув рукою. Після Олени він зробив висновки. Тепер на першому побаченні завжди запитував дівчат про улюблену книгу. І про художників.
Для профілактики.
