Анна під’їжджала до своєї дачі, що знаходилася в двадцяти кілометрах від міста, в піднесеному настрої. Принаймні, у неї був бойовий настрій, та й погода стояла чудова.
Ззаду на сидінні і в багажнику машини стояли контейнери з розсадою перцю, баклажанів і капусти, а також різних квітів-одноліток, так трепетно любимих Анною.
Рішення взяти відпустку на кілька днів прийшло спонтанно. Аня і сама від себе не очікувала, що остання перевірка на роботі так її виснажить, настільки порушить душевну рівновагу, що вона зважиться на дивний вчинок — візьме кілька днів відпустки за свій рахунок.
Дача була для жінки свого роду віддушиною. Чоловік Кирило не поділяв її захоплення, вважав, що це марна трата сил і часу.
— Ти тільки порахуй, скільки ти витрачаєш грошей на це сумнівне заняття! Купуєш розсаду і насіння, ще плюсом до цього добрива, укривний матеріал, всілякі інструменти для саду, шланги і лійки, за воду платиш.
Я вже мовчу про бензин, який ти спалюєш, мотаючись за двадцять кілометрів від міста практично три-чотири рази на тиждень, — вичитував її Кирило.
— Ну і що! Зате там так добре, і повітря таке чудове, що ніяких санаторіїв не треба. А з моєю роботою це найкращий релакс — з’їздити за місто і поспілкуватися з природою, — сперечалася з ним Анна.
— Так про що я тобі і кажу! Відпочивати можна добре і на курорті, а ти всі вільні гроші витрачаєш на якусь дачу.
Навіщо це, якщо все, що ти вирощуєш, можна спокійно купити в сусідньому супермаркеті? Причому протягом всього року! — не поділяв думки дружини Кирило.
Але Анна дачу свою полюбила з першого дня. З великою любов’ю вона посадила там нові сорти яблунь і слив, які вже через кілька років почали плодоносити.
Була тут і малина, і вишня, яка навесні так рясно цвіла! І все це не могло не радувати жінку.
Рішення піти у відпустку на три дні прийшло несподівано. Як тільки поїхали аудитори, які проводили перевірку, Анна відчула неймовірну втому, не тільки фізичну, але й моральну.
Не роздумуючи ні хвилини, вона сіла і написала заяву. Лілія Володимирівна, начальниця, не здивувалася і підписала її, лише запитавши:
— Чим займатися будеш? Валятися всі три дні? Дивись, моментально набереш зайві кілограми. У нашому віці це за мить відбувається.
— Ні, що ви! У мене ж дача. Поїду туди. Саме час розсаду висаджувати, — відповіла Анна, посміхаючись від передчуття прекрасних моментів, які її чекали на природі. — Хотіла у вихідні цим зайнятися, але погода така, що чекати більше немає сил. Та й відпочину заодно після всього цього нервування.
Кирило оголосив їй у вівторок, що найближчими днями буде зайнятий на роботі і, можливо, навіть доведеться затримуватися допізна.
І це теж стало причиною того, що Аня взяла дні відпочинку, вирішивши зайнятися посадками на дачі.
«Чого мені сидіти вдома одній, коли на дворі зараз така теплинь?» — запитала вона сама себе і почала збиратися.
Спочатку завантажила в машину контейнери з розсадою, що стояли на балконі, чекаючи свого часу.
Частину Аня виростила сама, а частину дала сусідка баба Нюра, яка на пенсії займалася вирощуванням розсади.
— Ось візьми капусту. Цей сорт дуже хороший. І ростиме швидко, і за смаковими якостями кращий за інші. І перець забери. Багато цього року зійшло, тож я не стала викидати, — запропонувала їй добра старенька.
— Дуже вам дякую. Все посаджу. Навіщо ж добру пропадати, — відповіла їй Анна.
Потім, коли вся розсада була в машині, жінка заїхала в магазин, де накупила продуктів і напоїв, щоб вистачило на пару днів перебування на дачі.
Аня спеціально виїхала не зранку, а трохи пізніше, щоб ні в місті, ні на об’їзній дорозі вже не було заторів.
І зараз насолоджувалася дорогою, слухаючи улюблені пісні з приймача.
***
З Кирилом вони жили разом вже двадцять років. Жили непогано, принаймні, у Анни жодного разу не виникало розчарування від їхніх стосунків або думок про розлучення.
На жаль, дітей у них не було. Аня в молодості багато лікувалася, бігала по лікарях, але дива так і не сталося.
Кирило з цього приводу не дуже засмучувався. А ось вона переживала. Навіть якось завела розмову про те, щоб взяти дитину з дитячого будинку. Але чоловік зовсім не підтримав її в цьому рішенні.
— Я розумію, що в тобі зараз говорять інстинкти. Але знаєш, якщо природа не дає нам дітей, значить, в цьому є якийсь сенс. І не варто його заперечувати і нехтувати ним.
Зрозуміло, що в суспільстві існує стереотип — всі сімейні пари обов’язково повинні мати дітей. Так ось я не вважаю, що це правильно стосовно абсолютно всіх людей.
Немає дітей, значить, треба це прийняти. Будемо жити одне для одного. Зрештою, в цьому теж є сенс, погодься? — спокійно переконував її Кирило.
Зараз, майже через двадцять років після тих душевних метань і відчаю, Анна спокійно і без нервів могла розмірковувати про цей неприємний момент свого життя.
***
Під’їжджаючи до дачі, яку вони купили за наполяганням Анни років десять тому, жінка подумала про те, що потрібно б поставити будиночок і ділянку під охорону.
Останнім часом почастішали випадки крадіжок. І хоча в їхньому дачному будиночку було не так вже й багато меблів і побутової техніки, але і цього теж було шкода.
Та й дачних інструментів, які Анна там зберігала, було по-справжньому шкода, якби злодії на них зазіхнули.
Коли жінка звернула на дорогу, що вела до будиночка, то здивувалася і навіть ошелешилася від побаченого. І спочатку подумала, що помилилася.
Зараз вона під’їде і переконається, що помилилася!
Але коли Анна вже стояла біля воріт власного будиночка, то всі сумніви розвіялися.
Чоловік був зараз тут, на їхній дачі. Про це свідчила яскраво-синя машина Кирила, що стояла там.
Анна в хвилюванні відкрила хвіртку і попрямувала до будиночка, щоб відшукати чоловіка і з’ясувати у нього, що все це означає.
Може, він теж вирішив взяти невелику відпустку? І готує Анні тут якийсь сюрприз?
І саме тому нічого не сказав про те, що збирається їхати на дачу. І тому попередив її, що буде ці дні затримуватися.
Думки плуталися в голові. Так хотілося, щоб все це виявилося правдою.
Адже не так давно в розмові з чоловіком вона шкодувала про те, що у них зараз немає можливості зробити на дачі хоча б невеликий ремонт.
Адже влітку там так добре залишитися на вихідні з ночівлею.
— Ну який ремонт? Про що ти? Нам потрібно з кредитами розрахуватися за твою і мою машини. А вже потім думати про якісь там ремонти.
Та й взагалі — продала б ти її, га? Не бачу сенсу вкладати гроші в цей нерентабельний проект, — відповів їй тоді чоловік.
Зараз же Анні раптом здалося, що він передумав і поїхав сюди, щоб оцінити масштаб майбутнього перетворення їхнього дачного будиночка.
Вона йшла по доріжці, що вела до будиночка, і із завмиранням серця уявляла собі, що зараз скаже чоловікові, як буде дякувати йому за такий широкий жест.
Адже по суті він не любив їх дачу, і якщо вже й зважився на щось, то тільки через любов до дружини.
***
— Катруся, ти найсвітліше, що є в моєму житті. Я так втомився від рутини і турбот, від того, що ніхто в мені більше не бачить чоловіка, — за столиком на затишній терасі сидів Кирило.
При цьому він обіймав молоду незнайомку, яка притулилася до нього на колінах.
— Кирюша, ну що ти таке говориш! Я бачу в тобі чоловіка. І ще якого! — воркувала у відповідь незнайомка.
— Ну ось ти одна і бачиш, Катенька. Тому я зараз поруч з тобою. — Кирило втупився в шию красуні, яка тримала в руці келих з шампанським. — Дякую тобі за це!
Для дружини я вже давно лише як співмешканець, сусід, людина, яка заробляє для неї гроші. Де б вона була без мене? — з викликом поставив Кирило риторичне запитання.
— Де? — ехом повторила гостя чоловіка.
— Ніде! А я забезпечую її. Могла б тільки за одне це любити мене і вважати кращим чоловіком! — продовжував Кирило свою не зовсім тверезу тираду.
На столику, біля якого розташувалися чоловік з коханкою, красувалися фрукти і нарізка з сиру.
Шоколадні цукерки у великій блискучій коробці вінчали всю цю гастрономічну «пишність», яку називали набором коханця.
Анна уважно прислухалася до голосів, що долинали з-за будиночка, і не відразу показалася на очі чоловікові та його пасії.
Потрібно було оговтатися від потрясіння. А потім гідно відповісти цим двом голубкам на таку віроломну зраду.
— О, і ти тут, дорогий! Треба ж! А я й не думала, що ти захочеш відвідати мою дачу, — намагаючись говорити легко і безтурботно, з посмішкою промовила Анна, коли вийшла з-за будиночка.
Голубки здригнулися і кинулися в різні боки, геть один від одного.
— О, ні, ні! Прошу вибачення, що порушила вашу ідилію. Можете продовжувати, — говорила Анна байдужим тоном і з посмішкою дивлячись на чоловіка.
— Аня? А ти як тут?.. Чому?.. Ти ж повинна бути на роботі? — здивувався і розгубився Кирило, який зараз напружено міркував, що сказати дружині. Але говорив зовсім не те, що треба.
— Ти теж, до речі, повинен бути на роботі. Але чомусь тут. Не скажеш, чому? Хоча ні, не треба. Мені це вже все одно.
А ось зі своєю гостею можеш познайомити. А то якось незручно на власній дачі сидіти за одним столом з незнайомою дамою, — сідаючи, промовила Аня.
— Це Катя, Катерина, моя співробітниця і колега, вона очолює новий відділ, створений нашим керівництвом, — підбадьорився Кирило і став говорити більш впевнено.
Його пасія при цьому зробила таке здивоване обличчя, що було зрозуміло — до начальника відділу їй так само далеко, як пішки до Китаю.
— І що ж ви тут, на нашій дачі, робите в таку неробочу годину? Обговорюєте стратегію новоствореного відділу?
Так би мовити, подалі від галасливих колег, які будуть збивати вас з правильних і розумних думок, — запитала Анна у чоловіка.
— Так, ти права, — схопився за цю думку, як за соломинку, спійманий на гарячому чоловік. — Ми обговорюємо нову розробку програмного забезпечення. Так, Катерина… Е… Петрівна?
— Ага! — з дурним обличчям відповіла нетвереза «розробниця нових програм» і для впевненості випила ігристого.
— Ну і молодці! Хвалю вас за таку працездатність і налаштованість! Катерина Петрівна, а ви, якщо раптом… ну так, про всяк випадок, хто знає… якщо маєте на мого чоловіка види, то будь ласка! Вперед, шлях вільний, — посміхаючись, видала Анна.
— Ти що, Аня? Як ти можеш таке говорити? У нас і в думках такого не було! — раптом обурився Кирило. — Ми ж колеги! З Катею…
— Не знала, що ЦЕ тепер так називається. Ну та мені, власне, вже все одно. Я тільки хочу трохи прояснити ситуацію, а то раптом Кирило вас не просвітив. Він, звичайно, чоловік завидний — багато працює, свою невдячну дружину повністю забезпечує…
— Аня, ну навіщо ти? — перебив її чоловік.
— А потім! Я хочу, щоб була повна ясність. Так, у мого чоловіка немає дітей. Можливо, вас це в ньому привабить, Катерина. Але у нього і НІЧОГО немає!
Подруга чоловіка з подивом поглянула на Анну.
— У якому сенсі? Що за нісенітниця?
— Я поясню. Дача ця моя. Вона куплена на гроші моїх батьків і оформлена на мою маму. Квартира наша двокімнатна буде ділитися навпіл при розлученні.
Ну, може, однокімнатку він і зможе купити, якщо додасть, взявши кредит. Машина Кирила теж куплена в кредит, за який йому ще п’ять років платити. Якщо щось ще цікаво, можу просвітити.
Запала гнітюча тиша. «Співробітниця» чоловіка дивилася на нього з явним здивуванням.
— А, так! Ще забула додати. Я отримую всі роки нашого з Кирилом шлюбу більше за чоловіка. І його пафосні розмови про те, що він мене забезпечує, така ж правда, як і те, що ви, Катенька, начальник відділу і активний розробник IT-програм.
— Ну це вже зовсім неправда, дорога! — раптом озвався ображений Кирило.
— А з тобою мені більше нема про що розмовляти. Яким же цинічним і підлим виявився ти, чоловік, якого я кохала!
Продумав усе, розпланував, вирішивши, що я в цей час буду на роботі і сюди не сунуся. Та тільки одного ти не врахував — все таємне рано чи пізно стає явним. Добре, що в нашому випадку це сталося не так пізно.
Кирило мовчки дивився на дружину. Розумів, що проколовся. Крити було нічим.
— Все, прийом закінчено. Прошу звільнити мою дачу! — вже іншим, злим голосом видала Анна.
— Ну що ти! Куди ми поїдемо, я ж випив, мені за кермо ще кілька годин не можна сідати! — обурився Кирило.
— А ось це вже не мої проблеми! Таксі викличеш. Але щоб вас обох через хвилину тут не було!
Анна подала на розлучення. Після продажу двокімнатної квартири, в якій вони жили з чоловіком, купила собі однокімнатну квартиру.
А потім зважилася і взяла з дитячого будинку на виховання дворічну дівчинку.
Тепер вони з донькою живуть удвох. І дуже щасливі.
