— І що тепер накажеш нам робити? Я вже оформила відпустку, як зазвичай, на початок вересня.
І Дениса відпросила зі школи, а ти кажеш, що нам не можна приїжджати?
Як це? Тобі не здається, що це підло? — кричала в трубку Анжела. — Де я тепер інший варіант знайду?
Та й все дорого! Хіба ти не знаєш, що мені немає чим платити за житло на морі! Це просто жах!…
… Сьогодні Анжела дізналася погану новину — колишня невістка Вероніка, яка після розлучення з її братом переїхала жити в Коблево, раптом без жодної вагомої причини відмовила їй у кімнаті, куди вони з сином їздили відпочивати вже не перший рік…
Минуло три роки з тих пір, як Вероніка разом з донькою переїхала до моря, кинувши все — і чоловіка, і роботу, і квартиру, куплену спільно з колишнім коханим.
Там на неї чекав будинок, який залишив Вероніці її батько.
Він теж колись покинув їх з матір’ю. Захопився молодою співачкою і поїхав за нею на море, де і прожив решту свого життя досить безбідно.
Вероніка ніколи б і не згадала про нього, тому що востаннє бачила батька в п’ятирічному віці. Та й мати ніколи про нього після його зради навіть не згадувала.
Викреслила з пам’яті назавжди, як страшний сон.
Але ближче до фіналу життя чоловік раптом почав відчувати докори сумління, згадав про дочку і заповів їй один зі своїх будинків на чорноморському узбережжі.
Будинок був не шикарний, він потребував ремонту, тому що довгий час батько зі своєю дружиною використовували його як міні-готель.
Але Вероніка з великим ентузіазмом кинулася обживати його, гаряче дякуючи долі і покійному батькові за такий шикарний подарунок.
І найголовніше — в потрібний час. У той момент, коли її зрадив власний чоловік.
З чоловіком вийшло дуже некрасиво. Вероніка підозрювала, що в їхніх стосунках щось нечисто, але не хотіла цьому вірити.
А потім своїми власними очима побачила його з іншою, повернувшись додому в неробочий час.
Маючи освіту педагога, жінка швидко знайшла собі роботу на новому місці — влаштувалася в центр дитячої творчості.
Вона привела в належний вигляд свій будинок настільки, наскільки їй дозволяли в той момент фінанси, і стала в ньому жити разом з п’ятирічною донькою Арішею.
Так, вона теж здавала деякі кімнати відпочиваючим, тому що розуміла, що це непоганий спосіб заробити.
Адже рано чи пізно будинок доведеться ремонтувати капітально, а для цього потрібні гроші, і чималі. А здача житла навіть при всіх витратах приносила непоганий дохід.
Люди їхали сюди за старою звичкою, і Вероніка не відмовляла їм у житлі.
Ті нечисленні родичі, що приїжджали до них влітку в гості, не нахабніли, розуміючи, як самотній Вероніці непросто і дитину виховувати, і будинок утримувати.
Нікому навіть на думку не спадало, що можна пожити у них безкоштовно в найприбутковіший сезон.
Та Вероніка зі своїх багато і не брала.
Правом пожити безкоштовно у неї в гостях користувалася лише мама. Але вона не дуже любила приїжджати в цей будинок, пам’ятаючи про те, від кого він дістався дочці.
Зате цією можливістю дуже сміливо і активно користувалася колишня зовиця Вероніки Анжела.
Вперше вона приїхала до неї разом з десятирічним сином Денисом буквально через місяць після того, як Вероніка переїхала в цей дім.
— Слухай, ну класно! Будинок на морі — це взагалі кайф! Пощастило тобі. Ось ми тепер заживемо! — захоплювалася Анжела.
Але побачивши дивний погляд Вероніки, злегка знітилася.
— Ніка, я тебе як любила, так і люблю, повір. Наші діти не чужі один одному — двоюрідні брат і сестра, як не крути. А це вже на все життя.
Від цього нікуди не дінешся. Давай і ми будемо спілкуватися, як раніше. Для мене нічого не змінилося з вашим розлученням. Та й я теж, ти знаєш, одна виховую сина.
Тож ми з тобою не просто родичі, ми з тобою тепер як подруги, — радісно щебетала Анжела, обходячи і з цікавістю оглядаючи будинок колишньої невістки.
Вони тоді прожили у Вероніки два тижні абсолютно безкоштовно. Анжела навіть на продукти особливо не витрачалася, намагаючись поснідати і повечеряти вдома, і при цьому до столу нічого не купуючи.
Зовиця дуже здивувалася, побачивши, як двоюрідний брат Ніки з дружиною і донькою, які приїхали до її будинку, платять їй за кімнату, в якій вони збиралися прожити тиждень.
— Ти що, і з рідних теж гроші береш? — вигукнула вона. — Та ти так скоро мільйонеркою станеш, Ніка! Нічого собі. Може, і з мене візьмеш?
— Взагалі-то мені платять всі, хто приїжджає в цей будинок. І чужі, і свої. І це нормально.
Люди розуміють, що мені одній цей будинок не потягнути. А якби вся моя рідня жила тут безкоштовно, нам з дочкою завтра не було б чого їсти.
— Та, добре, не прибідняйся, — незадоволено вимовила тоді Анжела. — Май на увазі, я тобі платити не збираюся.
— Та я це вже зрозуміла.
— Ну ми ж подруги! — додала вона занадто емоційно.
Нахабство колишньої зовиці не дуже дивувало Вероніку.
Вона розуміла, що це її спосіб виживання, що вона тільки таким чином намагається проіснувати — нахабством, напором і безпринципністю.
Сама вона так не вміла, тому й поставити на місце зухвалу Анделу поки не могла.
Але цього року вирішила все ж відремонтувати будинок. Порахувала свої фінанси, викликала для консультації фахівців у цій галузі і вирішила, що прямо у вересні і почне.
— Справа в тому, що у нас багато замовників саме на листопад і грудень і далі на зиму.
Всі тут чекають, коли закінчиться сезон, до останнього теплого дня не закривають на ремонт свої готелі та гостьові будинки. Тому у нас вересень ще вільний, — пояснив їй бригадир.
Вероніка так і вирішила — почати ремонтувати будинок саме у вересні. Благо, що все для цього у неї тепер було — і гроші, і можливості.
Анжела зателефонувала, як завжди, за два дні до свого передбачуваного приїзду.
Вероніка так закрутилася в останні дні своїми турботами і проблемами, що зовсім забула про її можливий приїзд. Але та зателефонувала їй сама.
— Привіт, Ніка! Привіт, дорогенька! Як ти там, наша мільйонерка, ще не прикупила собі лімузин? — розсміялася Анжела в трубку. — Ми з Денисом до тебе через пару днів приїдемо, валізи ось уже збираємо.
— Змушена тобі відмовити, Анжела, — Вероніка відчула, з яким задоволенням вона вимовила зараз цю фразу.
Давно збиралася, і добре, що нарешті такий випадок трапився.
— У якому сенсі? Ти що, жартуєш? Якщо так, то це поганий жарт, Ніка! — обурилася Анжела.
Вона все ще була впевнена, що зможе вмовити колишню невістку, яка з невідомих причин раптом розлютилася.
— А я й не жартую. Буквально днями починаю ремонт у своєму будинку, і нікого з гостей у мене не буде.
— Ну то роби на здоров’я свій ремонт. Ми тобі не завадимо. Нам тільки кімнатку одну виділиш і все.
Ти ж знаєш, що ми майже весь час на пляжі проводимо, — вмовляла її Анжела.
— Ні. Це буде зовсім незручно і мені, і майстрам. Нікого стороннього в будинку бути не повинно. Ми й самі з Арішкою, швидше за все, на якийсь час з’їдемо.
— Це жорстоко! Я взяла відпустку, Дениса відпросила в школі, дитина чекає на обіцяне море, а ти нам відмовляєш?
Та хто ти після цього? — кричала в трубку розлючена Анжела.
— Це твої проблеми, тому вирішуй їх сама. Я ж не прошу тебе вирішувати мої, — спокійно відповіла їй Вероніка.
— А я не прошу у тебе апартаменти. Всього лише ліжко в куточку, щоб ми з сином могли там ночувати після пляжу.
Де я зараз знайду інше житло, в розпал сезону? Та й платити мені за нього зовсім нічим! — не вгамовувалася Анжела.
— Все, розмова закінчена. Ще раз повторю — це твої проблеми, Анжела. А у мене справ ціла купа. Бувай!
Вероніка відключилася, твердо впевнена в тому, що на цьому така дивна і нав’язана самою Анжелою дружба закінчиться.
Але вона помилялася, тому що нахабна людина — вона тому і називається нахабною, що завжди пре як танк. Незважаючи на замки і перешкоди.
Коли через два дні Вероніка повернулася ввечері додому, то стала свідком дуже дивної картини.
Вона навіть ойкнула від обурення і несподіванки.
У альтанці, що затишно розташувалася в глибині двору, в заростях винограду і плюща, сиділи Анжела і її син Денис.
Вони розклали на столику якісь продукти і, ймовірно, підкріплювалися після довгої дороги сюди.
Анжела, маючи характер зухвалий і далеко не боязкий, і в будинок би увійшла, щоб вже там спокійно поїсти і помитися з дороги. Але її туди не пустили робітники, що знімали зараз двері і одвірки в будинку Вероніки.
— Анжела? А навіщо ви тут? Я ж тобі все пояснила по телефону. Або ти не повірила мені і сама на власні очі вирішила переконатися?
Ну і як? Переконалася? Побачила тепер, що мені ніде вас поселити? — посміхаючись, запитала Вероніка.
— Переконалася. Привіт, до речі. Але це нічого не змінює, Вероніко. Ви ж з Арінкою десь спите? Ось і нам там же постелиш. Ми з сином не горді. Можемо і в тісноті поспати.
— А більше ти нічого не хочеш? — раптом зірвалася, не витримавши такої нахабності, Вероніка. — Може, тобі номер люкс в найдорожчому готелі зняти за свій рахунок?
Ти говори, не соромся. Я зараз швиденько все організую. Ну то як? Ви ж звикли з сином щороку у вересні сюди приїжджати.
А тепер все пішло не за планом. І тобі плювати на проблеми інших людей. Тобі ж треба, щоб було все, як ти задумала, так?
— Гей, гей, обережніше давай, поки я не образилася, — у своїй звичайній манері промовила Анжела. — Щось тебе заносить, подруго.
— А я ось і хочу, щоб ти вже нарешті образилася і залишила мене в спокої! І я тобі не подруга!
— То ти що, справді нас проганяєш? — здивувалася Анжела. — Мене і синочка проганяєш невідомо куди? Так, чи що?
— Саме так! Я тобі сказала про це ще два дні тому, що жити тут ви не будете. Але у тебе або зі слухом, або з мізками біда!
— Так, тепер я розумію, чому тебе покинув мій брат, — обличчя Анжели спотворилося від злості. — Дуже добре його розумію! Таку паразитну жінку терпіти біля себе все життя — скільки ж сил треба?
А я думала, що ти не така, що ти добра, людяна, розуміюча. А ти, виявляється, прикидалася весь цей час! Так тобі і треба, що ти тепер самотня!
А у Славки, між іншим, все добре! Він щасливий! У нього нова сім’я, скоро буде син, і він обожнює свою дружину.
А про твою дочку навіть і згадувати не хоче. Ось і живіть тут тепер удвох зі своєю донечкою. Подавіться ви своїм будинком!
Анжелу вже було не зупинити. Вона зараз дуже старалася. Весь бруд зі своєї душі виплеснула на Вероніку, від якої завжди бачила тільки хороше.
Але, як відомо, не роби людині добра, і не отримаєш зла. Тут був саме такий класичний випадок.
— Ходімо, синку, звідси. Нехай вони подавляться своїм будинком, багатії!
Вероніка стрималася, щоб не відповісти їй тим же. Навіщо? Вона вище цього. І на слова Анжели не звернула ніякої уваги.
І тим більше, їй було байдуже на те, що зараз відбувається в житті її колишнього чоловіка. Вона давно вже викреслила його зі свого життя. І забула.
Але ось щодо того, кого пускати в своє життя, з ким спілкуватися і, тим більше, дружити, вона тепер дуже добре подумає. І надалі буде дуже обережна.
Їм дійсно з дочкою дуже добре удвох тут, в цьому будинку і в цьому місті. І ніхто їм більше не потрібен.
А рідних і просто хороших знайомих у Вероніки тепер буває багато тут на відпочинку. Нудьгувати ніколи.
Анжела зняла кімнату неподалік і всі дні, що вони з сином там жили, дзвонила додому матері, колишній свекрусі Вероніки, і невпинно поливала невістку брудом.
Навіть мати втомилася вже її слухати. Так і сказала їй: “Відчепися від мене!”
І як людям це не набридає, незрозуміло!
Злість же душу роз’їдає як іржа.
Краще б раділа — сонцю, морю, своєму здоровому синові поруч. Просто життю, яке їй дано.
