– Артем, ти уявляєш, як мене сьогодні здивувала твоя мама, — прямо з порога приголомшила чоловіка Марина.
– І що ж такого зробила моя мама, що ти мені навіть у дім не даєш увійти? — з посмішкою пожартував Артем
– Вона зателефонувала мені ще вранці і запитала, як ми збираємося святкувати день народження нашого Дениски.
Коли я відповіла, що нічого особливого ми не плануємо, а просто посидимо своєю сім’єю з тортиком і піцою, яку Денис обожнює, вона дещо запропонувала..
Об’єднати два свята — день народження Дениса і день народження Людмилиного Івана. Вони ж ровесники, сказала Раїса Петрівна, і їм буде приємно провести час разом.
– І що ж тебе так вразило в маминій пропозиції?
– Та почекай, зараз дізнаєшся. Вона запропонувала провести свято у нас на дачі, щоб приїхали Людмила з чоловіком і дітьми, сама Раїса Петрівна і ми з Денисом та Мілою.
Але що мене не просто вразило, а приголомшило, так це те, що вона сказала, що сама замовить аніматорів і оплатить вечерю.
Вона сказала, що у неї є контакти дитячого кафе, які доставляють готові страви. Сама замовить піцу, пару салатів, які подобаються дітям, картоплю фрі і солодощі, а також напої і морозиво трьох сортів!
Я просто вражена. Ще вона сказала, що буде аніматор на пару-трійку годин.
– Так, я і сам дуже здивований такою щедрою пропозицією мами. До чого б це.
– Ще вона сказала, що ми повинні посадити дітей окремо, а дорослі сядуть своїм столом. І бажано, щоб ми якось прикрасили дачу, повісили там кульки або гірлянди.
– Ну, це звичайно, зробити необхідно. І що ти відповіла на мамину пропозицію?
– А що ти думаєш, я могла відмовитися?
– Думаю, що ні.
– Ось і я не відмовилася, адже це дуже щедро з її боку. І напевно, діти будуть раді такому святу.
– Послухай, але ж там, на дачі, у Дениски є друзі, там якийсь Руслан, син сторожа дачного кооперативу і ще по сусідству живе хлопчик…
Як його… він до нас часто приходить. Смаглявий такий і чумазий!
– А! Я знаю, про кого ти говориш, це Максим, він живе в селищі, його мама працює на фермі, він дуже хороший хлопчик, але дійсно часто буває брудним.
Та це й не дивно, їх у родині троє, мама вона їх ростить, на роботі пропадає, але він дуже працьовитий і відповідальний.
Мені він подобається, я йому постійно роблю якісь дрібні подарунки, а ще речі маленькі Денискини віддаю для молодших братів. Але до чого ти це?
– Якщо у Дениски є там друзі, він захоче їх бачити на своєму святі.
– Слухай, Раїса Петрівна ні про яких друзів не говорила, вона сказала, що розраховує на чотирьох дітей, ну а для дорослих потрібно буде, звичайно, щось ще самим готувати.
Якщо чесно, мені самій не хочеться морочитися, тому я думала теж купити все готове в кулінарії.
– Це все добре. Але тоді потрібно поговорити з Денисом і пояснити йому, що це свято – тільки для своїх, для родичів. І нікого зі сторонніх запрошувати не потрібно.
– Але Денис – дитина, він може з цим не погодитися, і ми ж йому завжди дозволяли запрошувати парочку його друзів.
Для нього саме це важливо і приємно, а не морозиво і торт. Ми ж йому завжди вчили, що радість, розділена з другом, приємніша вдвічі.
А хто сидить і їсть свої смаколики наодинці, ніколи не придбає справжніх друзів.
– Не роби трагедії на порожньому місці. Скажемо йому, що його улюблені друзі прийдуть до нього в гості в інший день. І все!
Я вважаю, що мама чудово придумала. Денис мало спілкується з двоюрідними братами Ванькою і Ваською, а так є можливість їм краще пізнати один одного і подружитися.
– Денис завжди говорив, що Ванька дражниться і хвалиться, тому він не хоче з ним дружити.
– Це дурниця! Вони – родичі, значить, повинні спілкуватися. І в суботу у них така можливість буде.
Наступні три дні пролетіли непомітно, з Денисом була проведена бесіда з приводу святкування дня народження.
Він довго сперечався і переконував батьків, що йому набагато цікавіше провести цей день з Русланом і Максимом, а не із зарозумілим Іваном і маленьким Ваською, який тільки нещодавно почав говорити.
Денис намагався залучити на свій бік сестру Мілу, але та була зацікавлена головним чином тим, яке на неї буде плаття і чи встигне мама зробити їй справжню зачіску.
На дачу вирушили в п’ятницю ввечері, щоб зранку не поспішаючи все підготувати. Рано вранці приїхала і Раїса Петрівна разом з дочкою Людмилою та її синами.
– А де ж Віктор? — здивовано запитав Артем про чоловіка сестри.
– А його несподівано викликали на роботу, та він постарається якомога раніше звільнитися і приїде.
Свекруха відразу ж почала командувати, міняти розташування столів, розвішувати нові гірлянди різнокольорових лампочок і взагалі більше заважала, ніж допомагала.
– Мамо, присядьте, відпочиньте, подихайте свіжим повітрям, – вмовляла її Марина, – ми з Людою зараз все зробимо.
Та тут і робити особливо нічого не потрібно. Шашлик ми із вечора замаринували, салати готові, ще овочів наріжемо свої і фрукти розкладемо.
– Потрібно ще проконтролювати доставку, — сердито бурчала свекруха.
Вона вважала, що її діти недостатньо перейнялися вдячністю до неї за її воістину царський подарунок.
Адже вона повністю оплачувала доставку продуктів на святковий стіл і аніматора, який проведе з дітьми три години.
– Я сяду за стіл з дітьми і буду контролювати, що там з ними робить аніматор, — рішуче заявила Раїса Петрівна, — а то невідомо, що він дітям говорить.
– Мамо, — втрутилася її дочка Людмила, — не говори дурниць, ти сядеш з нами, стіл дорослих стоїть всього в декількох метрах від столика дітей.
Нам все буде видно, а аніматори — професіонали, вони ж не одне свято провели. Не варто турбуватися.
– Сподіваюся, ніяких сторонніх гостей не буде? — тоді звернулася свекруха до Марини.
– Ні, мамо, нікого не буде, тільки ми і наші діти. З Денисом ми поговорили, він погодився з нами, так що не хвилюйтеся.
Скоро приїхав Віктор, і чоловіки пішли смажити шашлики. З боку мангала лунав їхній веселий сміх.
– Вони там що, випивають?! — незадоволено бурчала Раїса Петрівна.
– Ну нехай розслабляються, — заспокоювала матір Людмила, — на те воно і свято.
Ми теж зараз відкоркуємо щось смачненьке. Тим більше, що діти вже займаються з аніматором.
Але через кілька хвилин, хоча і трохи повеселішавши після келиха рожевого, Раїса Петрівна пішла перевірити, як там її онуки.
Яким же було її здивування, коли вона побачила поруч з онуками трьох сторонніх хлопчиків.
– А це хто? — суворо запитала вона Дениса.
– Це мої друзі. Це Руслан, його тато тут працює сторожем, охороняє наш будинок, це Максим, він живе в селищі, ми з ним вже давно дружимо, а це його молодший брат Владик.
Просто мама на роботі, а Максиму не можна Владика одного залишати. Мої друзі прийшли мене привітати, — з гордістю пояснив хлопчик.
– Я ж говорила, я попереджала, що це свято я влаштовую тільки для своїх онуків, — різко відповіла дитині бабуся, — твої друзі можуть тут подивитися виставу, але за стіл нехай не сідають!
Вона відразу помітила, які жадібні погляди кидали хлопці на накритий стіл, де височів величезний торт, весь у білій піні вершків, і вази із фруктами.
– Скоро вам подадуть піцу, картоплю фрі і салати, а також напої. Це я замовила для вас, своїх онуків. Я зовсім не збиралася пригощати всіх твоїх друзів.
Тому, будь ласка, нехай вони сидять осторонь! Тебе мама з татом попереджали, щоб ти нікого не запрошував.
– Так, але я і не запрошував, а мої друзі самі знають, що у мене день народження. Так завжди буває у друзів, – уперто твердив Денис, – і я хочу, щоб вони були.
– А вони і так тут присутні! Не сперечайся з бабусею. Ти вже зіпсував мені святковий настрій!
Різкий голос свекрухи привернув увагу дорослих і незабаром біля дитячого столика зібралися всі.
– Що тут відбувається? – втрутився Артем, побачивши непроханих гостей, – Денис, ми з тобою розмовляли, і ти в усьому погодився.
Марина смикнула чоловіка за рукав, очима показуючи на збентежені обличчя дітей.
– Не можна так! — прошепотіла вона, — діти вже прийшли, не можна їх просто вигнати.
– Але мама… Нехай посидять осторонь, поки наші діти їдять
– У даному випадку твоя мама не права, це ж зіпсує Денису все свято. І не можна ділити гостей на сорти.
Діти прийшли, слід їх теж пригостити. Денису це буде приємно.
– Але за все платила мама, вона ж ніби розраховувала там на порції для чотирьох онуків і все.
– Добре, я зараз вирішу цю проблему, — рішуче сказала Марина.
Вона підійшла до машини доставки і запитала:
– А випадково зайвих піц у вас не знайдеться, а то я боюся, що нам не вистачить того, що замовила моя свекруха.
– Так, є кілька піц і кілька порцій картоплі. Ще є деякі солодощі. Ми завжди беремо на дитячі свята більше, ніж потрібно, тому що буває, що не вистачає. Діти непередбачувані.
– Чудово! – вигукнула Марина, – я оплачу це додаткове замовлення.
Потім вона повернулася до дитячого столика, де у Дениса вже наверталися сльози на очі, а Руслан і Максим, ображені таким ставленням, вже збиралися йти.
– А чому ви такі сумні?! — весело сказала Марина, — ви знаєте, що у Дениса сьогодні день народження!
Он дядько несе ще частування, швидко мийте руки і сідайте за стіл! У такий чудовий день не можна плакати і хмуритися, а потрібно тільки сміятися і радіти.
Похмурі обличчя дітей посвітлішали, всі швидко розсілися за стіл і Марина розклала по тарілках частування.
– Ось бачите, у мене найкраща мама в світі! — гордо сказав Денис.
– Що ти робиш? — прошипіла незадоволено свекруха, — ти зіпсувала це свято.
– Навпаки, я врятувала це свято, – твердо відповіла Марина, – ходімо, мамо, за наш стіл, не будемо заважати дітям веселитися. У них є аніматори і вистава триває.
Увечері втомлена, але задоволена Марина сказала чоловікові:
– Тепер якщо твоя мама щось буде пропонувати, я все сто разів перевірю і переперевірю, щоб знову не потрапити в халепу.
Мені ніколи в житті не було так соромно, як в той момент, коли я побачила очі цих дітей, яких вона віднесла до третього сорту.
“Не сідайте за стіл”! — передражнила вона свекруху, — це ж треба таке сказати. І кому? Дітям!
Артем тільки мовчки знизав плечима і нічого не відповів дружині, він добре знав свою матір, тому вирішив не сперечатися.
