— Слухай, Асю, здається, твій Колька загуляв, — сказала жінці її подруга Катя, коли вони розмовляли по телефону.
— У якому сенсі загуляв? Що ти маєш на увазі? — здивовано запитала збентежена Ася.
— Ну, я, звичайно, не стверджую, — невпевнено промовила Катя, — але до нього додому почала досить часто заходити сусідка. Я її поки не знаю, вона переїхала сюди буквально тиждень тому. Поселилася в сусідньому будинку, де жила баба Маня.
Баба Маня вже ж зовсім старенька, її родичі, нарешті, забрали до себе, а маленький будиночок виставили на продаж.
Ось саме ця дівчина в’їхала в нього і відразу до Кольки твого почала в гості навідуватися…
… Ася і Коля були одружені вже п’ять років. Вони жили в невеликому місті. Півроку тому бабусі Асі не стало, а вона залишила саме онучці в спадок будинок у селі.
У цьому будинку Ася народилася і виросла, а після закінчення школи разом з батьками переїхала до міста.
Бабуся залишилася жити в селі. Ася часто їздила до неї в гості, допомагала з господарством, обробляла сад.
І ось тепер цей будинок став належати їй. Вона планувала використовувати його як дачу. Їздити туди на шашлики, купатися в річці, яка була вкінці вулиці, відпочивати. Але Коля мав на цей план іншу думку.
— А давай переїдемо жити в село, а квартиру будемо здавати, — запропонував він дружині.
Микола був програмістом, Ася — графічним дизайнером. Обидва працювали віддалено і не були прив’язані до місця проживання.
Він втомлювався від постійного сидіння за комп’ютером, йому хотілося більше фізичного навантаження.
А які навантаження можуть бути в квартирі? Пересунути меблі та прибити полицю?
Ось тому його і тягнуло ближче до природи, до городу.
Ася ж, навпаки, була прив’язана до міста, і життя в сільській місцевості її не приваблювало.
— Я не хочу там жити! — відповідала вона чоловікові. — Я стільки років прожила в цьому селі. Там нудно, нікуди сходити. А в місті є все — торгові центри, салони краси, всілякі розваги. Не хочу в село на постійній основі!
— Але ж ти і так нікуди не ходиш! — заперечував чоловік. — Сидиш цілими днями за роботою. Ну, в магазини їздиш, в перукарню і на манікюр ходиш раз на місяць. Так від села до міста — рукою подати. Якщо щось треба буде, то сіла і приїхала.
— Та що я там буду робити, в цьому селі? — продовжувала Ася.
— О, там робота завжди знайдеться! – засміявся чоловік. — Ну, подумай сама – ось з’явиться у нас дитина і як їй буде в тісній квартирі? Ні побігати, ні погуляти. А там свіже повітря, річка, природа…
— Не розказуй маячню, мільйони дітей ростуть у квартирах і нічого – парирувала Ася…
Так вони сперечалися дуже довго. Ніхто не хотів поступатися.
Зрештою Коля запропонував компроміс: він їде в село, а дружина залишається в місті.
Асі не хотілося відпускати чоловіка. Але вона вирішила, що він поживе один трохи, засумує і повернеться.
— Добре, їдь. Тільки машину мені залиш. — сказала вона чоловікові. — Мені вона тут потрібніша, а тобі там нікуди їздити не треба, все поруч.
— Нехай буде так! — погодився Коля.
Він зібрав речі і переїхав до сільської хати. Ася залишилася в квартирі одна.
Вона до останнього сподівалася, що чоловік передумає. І навітьобразилася, коли він все-таки поїхав.
Свою образу вона намагалася не показувати, але Коля все одно її відчував. Він щодня дзвонив Асі та розповідав про свої численні справи.
Дружина розмовляла спокійно, але в душі злилася.
Коля щоразу запрошував її приїхати, але вона відмовлялася, посилаючись на сильну зайнятість.
У той же час Ася сумувала за чоловіком. Без нього в квартирі стало незвично тихо.
Незатишно було засинати і прокидатися. Сумно самій снідати і вечеряти.
Навіть звички чоловіка — кидати де попало чашки з недопитою кавою і залишати відкритою кришку унітазу, вже не здавалися їй такими дратівливими, як раніше.
Ася сумувала за Колею, але трималася і не їхала до нього, сподіваючись, що він перший здасться.
У селі жила подруга дитинства Асі, Катя. Вони періодично телефонували одна одній. І ось, одного разу Катя зателефонувала і розповіла Асі про нову сусідку, яка звикла ходити в гості до Колі.
— Ти впевнена, що у нього щось є з цією сусідкою? — допитувалася Ася у подруги.
— Так, кажу ж, я не знаю, — відповіла Катя. — Але виглядає це підозріло. Вона не на п’ять хвилин заходить до нього, а надовго. Вчора дві години просиділа у нього в будинку. Я спеціально на вулиці затрималася довше, з бабою Зіною на лавочці сиділа, розмовляла, а сама спостерігала, коли ж ця дівчина вийде з вашої хати.
— Нічого собі… — простягнула Ася. — Що ж мені тепер робити? Як все з’ясувати?
— А давай зробимо так, — запропонувала подруга, — я буду спостерігати. І як тільки вона знову прийде до Кольки, подзвоню тобі. А ти відразу стрибай в машину і приїжджай. Тоді сама в усьому і розберешся.
На тому й домовилися.
Весь день, що залишився, Ася не знаходила собі місця.
«Ось чому Коля так рвався в село. Знав, що я не погоджуся переїжджати і все одно відпущу його одного. А він там буде гуляти собі з цією дівкою.
Хоча ні… Катя ж сказала, що дівчина переїхала зовсім недавно.
Але тоді може вони заздалегідь про все домовилися? Нічого не розумію…».
Ася зовсім заплуталася у своїх роздумах і вирішила дочекатися дзвінка подруги, щоб все з’ясувати.
Довго чекати їй не довелося.
Вже наступного дня Катя знову зателефонувала і сказала, що сусідка щойно зайшла у двір їхнього будинку.
Ася швидко одяглася, сіла в машину і помчала в село. По дорозі вона так накрутила себе, що була майже впевнена в тому, що чоловік їй зраджує.
Ася під’їхала до сільського будинку, вийшла з машини, увійшла в хвіртку і озирнулася.
У дворі нікого не було.
«Ну, тримайтеся», – розлючено подумала вона, прямуючи до будинку.
Рвучко відчинивши двері, Ася почула голоси. Не роззуваючись, вона швидко пройшла до кухні.
Біля плити поралася невисока, повненька незнайомка з темним волоссям. На вигляд – її ровесниця. За обіднім столом сидів Коля.
— Дивись, додаєш у фарш цибулю, солиш і перчиш за смаком, мішаєш і починаєш ліпити котлети, – діловито розповідала гостя, показуючи господареві процес ліплення котлет.
Той уважно спостерігав за її діями.
— Здрастуйте! – голосно сказала Ася, наче застрягши у дверному пройомі.
Чоловік і жінка з подивом спрямували на неї погляди.
— Аська, рідненька, ти приїхала! Нарешті! – Коля підхопився зі стільця, радісно кинувся до дружини і обійняв її.
Ася була в шоці, вона не розуміла, як їй далі діяти. Чоловік не виглядав ні зляканим, ні збентеженим. Навпаки, щиро зрадів її приїзду.
– Колю, а хто це? – спокійним голосом запитала дружина.
— Знайомся, люба… Це Оксана! Моя колишня однокласниця. Ми з нею сто років не бачилися. Вона тільки нещодавно сюди переїхала. Уявляєш, як я здивувався, коли побачив її?
— Здрастуйте, Ася. Приємно познайомитися. Коля мені багато розповідав про вас і давно хотів нас познайомити.
– Оксана поки нічого тут не знає. Я пообіцяв їй все показати, – додав Коля.
– Ну, якщо господиня вже приїхала, мабуть, я піду, – сказала Оксана. А потім засміялася: – Ася, навчіть свого чоловіка готувати! Він же, крім яєчні та бутербродів, нічого не вміє робити!
— Ну, тепер вже вмію, — підморгнув їй Коля. — Оксана давала мені кулінарні уроки. І в мене вже дещо виходить. Скоро твій чоловік зможе готувати не гірше за тебе, ось побачиш!
Ася не знала, як їй реагувати на те, що відбувається. Зовсім не схоже, що ці двоє займалися тут чимось непристойним.
Оксана виховано попрощалася і тихенько пішла, залишаючи подружжя наодинці.
— А ти чого приїхала без попередження? Могла б подзвонити, я б купив щось до твого приїзду і попросив би Оксану допомогти з приготуванням.
Ася хотіла збрехати, що вирішила влаштувати сюрприз, але несподівано для себе випалила:
— Катя подзвонила і сказала, що до тебе заходить якась дівчина, ось я і вирішила дізнатися, чим ви тут займаєтеся!
Почувши це, Коля розреготався:
— Ну ти даєш! Ти що, вирішила, що я тобі тут зраджую? Ти серйозно, рідненька! — чоловік міцно обійняв Асю і поцілував. — Та й з ким? З Оксанкою?
Та я її з першого класу знаю, ми дружили в школі. Я до неї, як до сестри, завжди ставився.
Ася відчула одночасно і полегшення, і сором за те, що засумнівалася в чоловікові.
— А Оксана не заміжня? — про всяк випадок запитала вона.
— Заміжня, — відповів Коля. — А знаєш, хто її чоловік? Теж наш однокласник, Петро. Ми з ним так само дружили в школі. Він зараз на вахті, допрацює і приїде сюди. Оксана мені про нього всі вуха прожужжала, сумує за ним дуже. Я теж хочу скоріше побачити його, згадати дитинство, юність, — з посмішкою додав він.
Ася була рада, що все з’ясувалося. Вона відчула, як сильно скучила за чоловіком, і всі образи відпустили її.
Коля з Асею приготували обід і весь день, що залишився, провели, насолоджуючись спілкуванням один з одним.
Увечері, коли вони вже лягли спати, Ася зізналася:
— Я тут подумала і вирішила — навіщо мені це місто?! Переїжджаю сюди, до тебе. Мені без тебе ну дуже погано. А в місто будемо їздити за необхідності. А якщо набридне село, ми ж завжди зможемо повернутися в нашу квартиру, правда?
— Звичайно, — відповів Коля. — Мені тебе так не вистачало, рідна!
Сьогодні, нарешті, Ася засинала з посмішкою на обличчі і на плечі коханої людини.
