Іра поверталася додому на автобусі. Автобус був старий, з пошарпаними сидіннями і запахом бензину, який просочувався крізь щілини в підлозі.
За вікном миготіли одноманітні панельні будинки, сірі від дощу, і рідкісні перехожі, що ховалися під парасолями.
Іра притиснулася чолом до холодного скла, намагаючись відволіктися від втоми.
День в офісі видався важким: нескінченні звіти, причіпки начальниці і кава, яка давно охолола в паперовому стаканчику.
Вона мріяла про гарячу ванну, вечерю і, звичайно, про чоловіка – Сергія, який мав чекати на неї з посмішкою і теплими обіймами.
Вони одружилися п’ять років тому. Сергій був інженером у будівельній фірмі, надійний, як скеля, з темним волоссям і очима, в яких Іра бачила своє майбутнє.
У них була маленька квартира на околиці міста, плани на дитину і мрії про подорожі.
Останні місяці Сергій часто затримувався на роботі – «проект горить», говорив він, – але Іра не скаржилася.
Вона довіряла йому повністю, як довіряють близьким людям, з якими ділиш життя.
Автобус зупинився на світлофорі біля парку. Іра розсіяно подивилася у вікно, і її погляд зачепився за пару, яка ховалася від дощу на лавці під старим дубом.
Чоловік у темному пальто обіймав жінку за талію, а вона сміялася, закидаючи голову.
Блондинка. Довге світле волосся, яскрава помада, коротке пальто, що підкреслює фігуру.
Іра моргнула, не вірячи своїм очам. Чоловік повернувся профілем – це був Сергій.
Її Сергій. Той самий, який вранці цілував її в щоку і обіцяв приготувати вечерю.
Серце Іри занурилося кудись вниз, як у ліфті, що зірвався з тросів. Вона притиснула руку до рота, щоб не скрикнути.
Автобус рушив, але Іра не могла відвести погляд.
Вони встали і пішли алеєю парку, рука в руку.
Блондинка щось шепотіла йому на вухо, і він посміхався тією посмішкою, яку Іра вважала своєю.
Світлофор блимнув зеленим, автобус помчав вперед, але образ врізався в пам’ять, як фотографія.
Вдома Іра увійшла в квартиру тихо, немов злодій. Сергій, звичайно, ще не повернувся.
Вона кинула сумку на підлогу, сіла на кухонний стілець і втупилася в стіну.
Думки кружляли вихором: «Це помилка. Збіг. Не він».
Але деталі не брехали: пальто, яке вона сама купила йому на день народження, шарф, навіть хода – трохи кульгава після старої травми на футболі.
Телефон завибривав. Повідомлення від Сергія: «Затримаюся, кохання моє. Цілую».
Іра стиснула кулак. Брехня. Чиста брехня. Вона набрала його номер, але скинула.
Що сказати? «Бачила тебе з блондинкою»? Це звучало б істерично. Ні, потрібні докази. Потрібно зрозуміти.
Наступного дня Іра взяла відгул на роботі. Вона не спала всю ніч, прокручуючи сценарії.
Сергій пішов рано, поцілувавши її в чоло: «Важлива зустріч».
Іра одяглася непомітно – темні окуляри, шарф, капюшон – і поїхала в центр міста, де знаходилася його фірма.
Вона знала розклад: обід о першій годині дня, кафе навпроти офісу.
Парк був недалеко від роботи Сергія – всього пара кварталів. Може, це колега? Подруга?
Але ж обійми… Ні, це не дружба.
Іра сиділа в машині, припаркованій біля тротуару, яку забрала вранці з ремонту, і чекала.
О першій п’ятнадцять Сергій вийшов з будівлі. Один. Іра видихнула з полегшенням, але тут же побачила її – блондинку.
Вона підбігла до нього, обійняла, і вони поцілувалися. Не в щоку. В губи. Довго, пристрасно, як закохані підлітки.
Іра відчула, як світ руйнується. Вона схопила телефон, зробила фото – розмите, але впізнаване.
Вони пішли в кафе. Іра пішла за ними на відстані, серце калатало.
Усередині кафе вона сіла за дальній столик, сховавшись за меню.
Блондинка – її звали, здається, Анна, судячи з уривків розмови – реготала над жартами Сергія.
– Ти такий кумедний, Сергію, – сказала вона, і він посміхнувся.
Іра знала цю посмішку. Раніше вона була лише для неї.
– Як ти міг? – шепотіла Іра про себе, сльози пекли очі.
Вона згадала їхнє весілля: клятви, обручки, обіцянки вічного кохання. А тепер це. Зрада.
Увечері Сергій повернувся додому з квітами.
– Вибач за вчора, кохана. Втомився як собака.
Іра взяла букет, посміхнулася крізь силу.
– Нічого, коханий. Розкажи, як пройшов день.
Він почав говорити про проект, про зустрічі, але Іра слухала навпіл.
У голові крутилося: “З ким ти був насправді?”
Вночі вона не спала. Сергій хропів поруч, а Іра лежала, дивлячись у стелю.
Вранці вона вирішила: потрібно розібратися. Вона порилася в його телефоні, поки він був у душі. Пароль знала – дата їхнього весілля.
Повідомлення. Багато повідомлень від «Анни К.». Сердечка, поцілунки, плани на зустрічі.
«Не можу дочекатися вечора, мій котику». «Твоя дружина нічого не підозрює?» – писала вона.
Сергій відповідав: «Звичайно, ні. Ти – моя муза».
Іра відчула нудоту. Муза? Дружина – просто фон? Вона скопіювала листування на флешку, сховала в сумку.
Дні тягнулися в напрузі. Іра прикидалася: готувала вечерю, цілувала на прощання, але всередині кипіла лють.
Вона стежила за ними. Парк став їх улюбленим місцем – лавка під дубом, прогулянки, кава в термосі.
Анна була молодша за Іру, років на десять, з виточеною фігурою і сміхом, який луною розносився по алеї.
Вона працювала в тій же фірмі – секретаркою, як з’ясувала Іра, підслухавши розмову.
Одного вечора Іра не витримала, коли Сергій сказав:
– Йду до друга на футбол.
Брехня. Вона поїхала за ним. Він зустрів Анну біля метро, вони поїхали в мотель на околиці.
Іра сиділа в машині навпроти, сльози текли по щоках. Години. Дві години вони були там.
Коли вийшли, Анна притискалася до нього, а він гладив її волосся.
Вдома Іра чекала. Сергій увійшов, пахнучи чужим парфумом.
– Як футбол? – запитала вона спокійно.
– Чудово, виграли! – збрехав він.
Іра кивнула.
– Я бачила вас, – раптом сказала вона.
Сергій завмер.
– Що?
– У парку. У кафе. Біля мотелю. З Анною.
Тиша зависла важка, як свинець. Сергій зблід.
– Іра, це не те, що ти думаєш…
– Не те? Ти цілував її! Обіймав! Брехав мені місяцями! – закричала Іра, кинувши флешку на стіл.
– Ось докази. Твої «муза» і сердечка.
Сергій сів, закривши обличчя руками.
– Вибач. Це помилка. Почалося на корпоративі… Вона просто… Я кохаю тебе, Іра. Тільки тебе.
– Кохаєш? А з нею розважаєшся у різних позах у мотелі? – слова вирвалися самі, хоча Іра ненавиділа грубість.
Сергій мовчав.
– Скільки це триває?
– Три місяці, – прошепотів він.
Три місяці. Поки Іра планувала відпустку, думала про дітей, він зраджував.
Скандал розгорівся не на жарт. Іра кричала, била кулаками по столу, Сергій виправдовувався, потім теж зірвався.
– Ти вічно на роботі! Немає тепла, немає пристрасті!
– Пристрасті? Я тобі готувала, прала, чекала! А ти знайшов «пристрасть» у блондинці з роботи?
Сусіди стукали в стіну – крики розносилися по під’їзді. На ранок Іра зібрала речі.
– Іди ти. Це моя квартира.
Сергій благав:
– Давай поговоримо. Я порву з нею.
Але Іра бачила повідомлення – він писав Анні вночі: “Вона дізналася. Що робити?”
Іра вирішила розібратися і з нею. Вона знайшла її в соцмережах – яскраві фото, хвастощі поїздками, які, напевно, оплачував Сергій.
Іра написала: «Знаю все. Залиш мого чоловіка».
Відповідь прийшла швидко: «А хто ти така? Він сказав, що ви в розлученні».
Брехня на брехні. Іра поїхала до фірми. Вийшла Анна – в міні-спідниці, з сумкою від дизайнера.
Іра підійшла:
– Ти – коханка мого чоловіка?
Анна посміхнулася:
– Колишнього, люба. Він втомився від твоєї нудятини.
Скандал на вулиці. Іра схопила її за комір:
– Ти зруйнувала сім’ю!
Перехожі знімали на телефони. Анна вирвалася:
– Він сам прийшов до мене! Сказав, що ти холодна, як риба!
Слова палили. Іра зробила замах і… – не сильно, але ляпас вийшов гучним. Анна завищала, накинулася у відповідь.
Бійка біля офісу: волосся, сумки, крики. Охорона розняла.
Сергій вибіг:
– Що тут відбувається?!
– Твоя «муза»! – крикнула Іра.
Колеги шепотілися. Скандал дійшов до начальника – Сергія викликали, Анна плакала в кутку.
Вдома розбіглися. Сергій пішов до батьків, наостанок благаючи пробачити йому.
– Це була слабкість.
Іра не пробачила. Вона подала на розлучення.
Друзі розділилися: одні засуджували Сергія, інші – «Чоловіки такі». Але скандал не вщух.
Анна дзвонила:
– Він повернеться до мене!
Іра блокувала. У місті шепотілися – фото бійки розлетілися по чатах. «Дружина спіймала чоловіка з секретаркою».
Іра змінилася. Вона схудла, змінила зачіску (зробила каре), почала ходити в спортзал. Робота стала віддушиною.
Одного разу в кафе вона зустріла старого друга – Олексія. Він вислухав, обійняв:
– Ти заслуговуєш на краще.
Сергій намагався повернутися: квіти, листи, сльози біля дверей.
– З Анною я порвав, все.
Але Іра бачила – він знову бреше. Анна писала подругам: «Сергій мій»…
… Іра пішла з суду з високо піднятою головою. Розлучення оформили.
Сергій залишався з Анною – недовго. Через місяць вона пішла до іншого.
– Ти нудний, – сказала.
Іра почала нове життя. Подорожі, друзі, кар’єра.
Скандал зробив її сильнішою. Вона зрозуміла: кохання – не сліпа віра, а вибір кожного дня.
Через роки, в тому ж автобусі, Іра побачила у вікні пару. Чоловік обіймав блондинку.
Вона посміхнулася:
– Не мій цирк.
Життя тривало, але вже давно без зрадників.
