Таїсія сиділа на кухні, розуміючи, що мусить повідомити донькам погану новину.
Але вона ще сама не отямилася, тому й не поспішала телефонувати.
Сьогодні вночі віддала Богу душу її мама, бабуся її доньок. Так, років їй було чимало, майже дев’яносто.
І все ж, вона здавалася такою бадьорою, такою здоровою. А вранці, коли Тая не змогла до неї додзвонитися, поїхала до неї. І, на жаль, знайшла її вже не живою.
І ось зараз вона сиділа в її квартирі, намагаючись зібратися з духом.
Дівчатка бабусю любили, та й вона їх. Особливо молодшу доньку Таї, Настю.
Можливо, тому що бачила її рідше, адже та навчалася в іншому місті.
Вже приїжджали поліція та швидка, маму Таї відвезли.
А Тая все думала й думала, згадувала, як її мама жила, як піднімала її одна після того як не стало тата, як допомагала з доньками.
І дуже шкодувала, що її не було поруч, коли її мами не стало.
Нарешті Тая наважилася. Спочатку зателефонувала старшій доньці, Тетяні.
– Таню, привіт.
– Привіт, мамо. Щось термінове? А то я Матвія в садочок збираю, знову проспали все на світі! – голосно вигукнула Тетяна, явно метушачись у себе вдома.
– Таню, сьогодні бабусі не стало, – тремтячим голосом повідомила Тая цю страшну новину своїй доньці.
У слухавці запала тиша, лише десь на задньому плані кричав Матвійко, Таїн онук.
– Як? Господи… Як же так сталося? – отямилася Тетяна.
– Не знаю. Напевно, серце не витримало. Я не додзвонилася до неї, приїхала, а вона вже не дихає.
Тетяна заплакала. Такі новини, та ще й зранку, вибивають з колії.
– Ти Насті казала? – спитала донька.
– Ще ні, зараз зателефоную…
– Гаразд… Яка від мене допомога потрібна? – уточнила Тетяна.
– Ой, поки не знаю, – зітхнула її мама, – коли почну прощання організовувати, стане ясно.
Поговоривши зі старшою донькою, Тая зателефонувала молодшій.
– Настю, у мене погана новина: бабусі більше немає.
– Як? Боже… Мені приїхати?
– Поки не треба. Як знадобиться допомога, я повідомлю.
А далі був дуже неприємний процес: організація похорону.
Мало того, що неприємний, так і сильно б’є по гаманцю. Тая намагалася впоратися сама, але все ж це було важко.
Старша донька теж підкинула грошей і взяла на себе частину організаційних заходів. Молодша навчалася в іншому місті, тому приїхати змогла лише на саму церемонію прощання.
– Мамо, грошей у мене немає, і так доводиться підробляти, – з порога повідомила Настя, – але я можу чимось допомогти.
Але вже все було зорганізовано, тож допомога й не була потрібна.
Бабусю провели з усіма почестями, а коли почали розбиратися зі спадщиною, з’ясувалося, що бабуся склала заповіт на користь Насті.
І хоч Настя й відпиралася, і мама її, і сестра здогадувалися, що вона була в курсі. У їхній родині вона була найхитріша, вміла втертися в довіру, вміла маніпулювати.
Тому Тетяна й Тая підозрювали, що Настя свого часу вмовила бабусю заповісти квартиру їй.
Але, як кажуть, не спійманий – не злодій. Тому Тетяна й Тая вголос не озвучували своїх підозр. Але на душі було якось неприємно.
А Настя ж вдавала, що дуже здивувалася.
– Ну, бабусю, ну спасибі за щедрий подарунок, – промовила вона, коли оголосили заповіт.
Настя зупинилася в рідному домі, і ввечері мама підійшла до неї з розмовою.
– Настю, я розумію, що бабуся тобі залишила квартиру. Але, мені здається, буде чесно розділити спадщину з сестрою. Все ж останнім часом вона найчастіше допомагала бабусі. Та й у Тетяни маленька дитина, треба піднімати її. Потрібно житлову площу збільшувати. Що думаєш?
– А мені не потрібно? – обурилася Настя. – У мене взагалі ніякого житла немає. І бабусина квартира мені дуже допоможе вирішити це питання.
– Але ж і в Тетяни з чоловіком житло в кредит взяте.
– Ну й чудово. Мамо, бабуся захотіла мені подарунок зробити, я не буду оскаржувати її рішення. Я сестру люблю, але не настільки, щоб ділити з нею квартиру, – заявила молодша донька.
– Гаразд… Твоя справа. І що ти збираєшся робити з квартирою? – здалася Тая.
– Продам, – знизала Настя плечима. – І куплю в своєму місті собі якесь житло.
– Може, ти продаси її сестрі? Дешевше? Хоч так їй допоможеш.
– Якщо Тетяна захоче її купити, я не проти. Але продам я її за ринковою ціною. І взагалі, мамо, тобі не здається, що нечесно на мене тиснути? Родинні стосунки – це добре, але гроші – є гроші.
– А, скажеш, це не ти надоумила бабусю скласти заповіт? – не витримавши, спитала мама. – Вона б до цього сама не додумалася.
– Яка різниця? – повела плечима Настя. – Тетяна теж могла б підсуєтитися, якби хотіла.
– Даремно ти так, Настю, – похитала мама головою.
– Ой, тільки не треба мені про бумеранг розповідати! Кожен крутиться, як може.
Тая на це нічого не сказала. Звісно, їй хотілося б думати, що її доньки завжди чинитимуть по совісті, але, знаючи Настю, вона не надто й здивувалася такій відповіді.
Тетяна, звісно, засмутилася.
Не те щоб вона розраховувала на бабусину квартиру, просто трохи образливо, коли всю спадщину передають лише одній онучці, враховуючи, що Тетяна навіть частіше бачилася з бабусею.
Але вона теж вирішила на цьому не зациклюватися. Не хоче Настя ділитися – її право.
До того ж мама сказала, що буде чесно, якщо вона свою квартиру тоді відпише на Тетяну.
У цьому випадку кожна із сестер отримає по спадку. І Тетяна заспокоїлася остаточно. Вона бажала своїй мамі довгих років здоров’я, але розуміла, що хоча б у її сина буде хороший старт у майбутньому.
Настя продала квартиру й поїхала в інше місто. Там вона купила собі житло, а решту грошей прогуляла.
Стосунки між сестрами зіпсувалися.
Вони іноді телефонували одна одній, але вже не були близькі. Тетяна, напевно, все ж затаїла якусь образу, а Настя просто не особливо рвалася спілкуватися з ріднею. Особливо коли її матеріальне становище різко покращилося.
А через три роки після того як не стало бабусі, не стало й мами сестер. Її збив водій напідпитку, тому ця трагедія стала дикою несподіванкою для всіх.
Це був сильний удар для сестер. Маму вони любили й навіть подумати не могли, що втратять її так рано.
Настя, звісно, приїхала на похорон.
Але організація всього лягла вже на плечі Тетяни. Їй було важко й морально, й матеріально, але Настя й не подумала запропонувати їй хоч якусь допомогу, хоча вона вже теж працювала.
А Тетяна й просити не стала, вважала, що зараз не час гроші рахувати.
Коли минуло кілька днів після поховання, Настя, яка все ще була в рідному місті, несподівано заявила:
– Треба думати, що з квартирою робити…
– А що з квартирою? – знизала Тетяна плечима. – Мама її на мене переписала. Тут усе вже вирішено.
– Тобто ти тепер господиня цієї квартири? – здивовано спитала молодша сестра.
– Ну, так.
– Зачекай, але ж це й моя квартира! – обурилася Настя.
– За законом, ні. Квартира належала мамі, а тепер вона належить мені. Все ж чесно, Настю.
– Але ти не можеш так зі мною вчинити! Мама любила нас обох, значить, і спадщина має бути спільною! – продовжувала сперечатися сестра.
– Ти серйозно? – похитала Тетяна головою. – А нічого, що бабуся теж любила нас обох? Але ти свого часу навіть і не подумала поділитися спадщиною. То з чого б я мала це робити?
Настя хотіла заперечити, але аргументів не знайшла. Тоді (розповідь спеціально для сайту – цей день) вона найняла юриста, бажаючи відсудити в сестри частину квартири, але все було законно. Настя не мала на неї жодних прав.
І це її не просто засмучувало, це її лякало.
Адже з продажу бабусиної квартири вона купила собі лише крихітну студію, а решту грошей просто прогуляла.
Накупила одягу, косметики, з’їздила відпочити. І вона розраховувала, що половина маминої квартири дістанеться їй, і тоді вона поліпшить свої житлові умови.
Але сестра виявилася злопам’ятною й ніяк не хотіла ділитися несподіваною спадщиною.
Тетяна ж продала мамину квартиру, вони з чоловіком закрили іпотеку й змогли купити житло побільше. З Настею стосунки зіпсувалися остаточно.
Молодша сестра звинувачувала старшу в егоїзмі, а та нагадувала їй про те, хто перший усе це затіяв.
Загалом, нічого нового.
Квартирне питання, як завжди, розсварило сім’ю.
І якби Настя свого часу вчинила чесно, то й стосунки збереглися б, і обидві сестри були б щасливі. Але в наш час, люди часто між близькими й грошима обирають друге. І з цим уже нічого не поробиш.
