Алла на мить зупинилася, її погляд ковзнув по флакону з корвалолом, по страждальному обличчю свекрухи, по червоному, як рак, чоловікові.  Вона оцінила розстановку сил за частку секунди. На її обличчі не відбилися ні збентеження, ні гнів. Натомість її посмішка стала тільки ширшою, перетворившись із розслабленої на сліпучу і зухвалу.
— Передай своїй хижачці, що якщо вона ще раз влаштує нічний концерт, я викину її геть разом з її криками! Я сюди не для цього переїжджала – мені
— Тобі ж ніщо не загрожує, — пирхнула свекруха. — Просто подумай. А раптом тобі завтра хтось зустрінеться? Молодий, гарячий. Він не захоче жити в бабусиній трійці. — Він не захоче жити з колишньою свекрухою в кімнаті на двох, якщо я цю трійку віддам, — видихнула Наталя. — А де, вибачте, ваш синок? 
— Навіщо тобі таке дороге житло? Купи квартиру скромнішу, а різницю віддай нам, — випалила Людмила Степанівна. Колишня свекруха прийшла в той самий момент, коли Наталя вирішила вперше
— Андрій, ну, як ти не розумієш? Не потрібна мені їхня квартира. Прикро, що вони до мене так ставляться.  Просто б сіли з Тамаркою поговорили, і все б я їм залишила. А згадай, коли тато пішов у засвіти? У нас діти маленькими були, як нам гроші потрібні були. 
Вона, задумливо, поклала телефон біля себе на диван. Тут поруч з’явився чоловік, обійняв: — Олена, що сталося? — Брат пішов з життя, — притулилася до чоловіка і заплакала.
— Мамо, як ти? — Коли трохи розходишся, ніби нічого, а як полежиш, знову всі суглоби болять. — Завтра до лікаря підемо. Подивимося, що скаже. — Що скаже? — махнула рукою мати. — Знову купу ліків випише, стане трохи краще, а через місяць все по-новому.
– Мамо, як ти? – Даша почула, що мати не спить. Та відкрила очі і сумно посміхнулася дочці: — Нормально. — Мені на роботу вже час. Сніданок і
Раптово Олексій торкнувся правого навушника і заговорив. – Так, мамо, слухаю… Ні, вона пішла в магазин… Мамо, я все вирішив. Так, ти мала рацію від самого початку…  Із роботою все гаразд: мене переводять туди з підвищенням, і квартиру будуть перші три місяці оплачувати…  Зрозуміло, вона зі мною не поїде. Нехай залишається тут. Навіщо вона мені в новому житті? Не переживай, я все вирішу… 
– Ні, я Олі нічого не сказав. І поки що не збираюся. Олексій говорив щось ще, але Ольга не могла розібрати всіх слів через шум води, що біжить.
– А давайте я вас у квартиру дочки поселю? Вона у мене якраз у відрядженні, ось там і поживете. Адже ви ж ненадовго? – Та не знаю, може на тиждень. – Ну й добре! Заодно за її квартирою і папугою доглянете.
– Не зрозуміла, це що тут відбувається? – Анастасія відчинила двері своєї квартири і просто не впізнала їх через бардак. – А ви хто така? – вийшла в
Вона залишилася одна. На кухні. З киплячим чайником, порожньою чашкою і відчуттям, ніби її в спину хтось штовхнув: «Ти тут ніхто». І що найпідліше — цей «ремонт» він навіть не обговорив. Не натякнув. Просто зробив. Поставив перед фактом. А через два дні в двері подзвонили.
Три роки. ТРИ. Не місяці, не тижні, не «ой, пару відпусток поспіль не вийшло». ТРИ РОКИ вони з Дімою збирали на відпустку. На ту саму, про яку Марина
Дмитро роздратовано відвернувся. – А ти завжди починаєш ці підрахунки… – А чому б і ні? – Марина знизала плечима. – Твоя мама тягне з тебе гроші з моменту нашого весілля, але ти ніколи їй слова не скажеш.
– Ну і що це за подарунок? – Дмитро підняв футболку з такою зневагою, наче це була брудна ганчірка для підлоги. Марина завмерла на секунду, не повіривши своїм
Наталя набрала номер Сергія. “Абонент поза зоною дії мережі”, – відповів їй робот. Тоді вона зателефонувала доньці. – Даша, батько де? Не можу до нього додзвонитися, – Наталя хвилювалася перед операцією, і Даша це зрозуміла по голосу. – Та он він, телевізор дивиться. Тату, – крикнула вона батьку, – мама тебе! – Ну чого їй ще? – почула Наталя незадоволений голос чоловіка. – Алло! – Мені все-таки будуть робити операцію, – Наталя вже не хвилювалася, а злилася на чоловіка. Хоч якусь людяність можна було проявити?! – Ну, вітаю!
– Мені недобре, – Наталя різко піднялася з-за столу, стиснувши правий бік і прикривши рот рукою. – Знову в тебе щось не так, – фиркнув чоловік, не відриваючись
— Ось у кого дружина, як сир у маслі катається. — Так Стас мені дзвонив. Хоче однокласників зібрати. Підемо? — Підемо, — на обличчі дружини з’явилася ностальгічна посмішка.
Почувши скрегіт замка, що відчинявся, Тетяна вийшла в передпокій і запитально подивилася на чоловіка. — Перевели, — радісно кивнув той головою. — Скільки? — Двадцять тисяч. — Ох,

You cannot copy content of this page