Життєві історії

— Ой, а торт так ніхто і не приніс! – спантеличено вимовив Павло Борисович і награно плеснув у долоні. – Який же день народження без торта? — Я

— Та щоб тобі порожньо було! Гнилого мені наклала! Щоб ти сама і діти твої… — Алло Василівно, доброго здоров’я! Що сталося у вас? Шумите сильно, – підійшов

Усе своє дитинство Олена чула, як тяжко ростити дітей. Коли вона була ще маленькою, мама, збираючи її до дитячого садка, завжди голосила: — От твій батько спить. Зараз

— Та йдіть ви всі! Чоловік голосно грюкнув дверима і пішов. Люба тремтячою рукою перемішувала кашу. Треба було годувати онуків, і тут потрібно постаратися швидко сховати цей похмурий

— Мамо, ну а ти перед ким вихваляєшся? Ти ці дрова на собі тягаєш, а цей… пузо он відростив і сидить задоволений. — Тетянко, та він на роботі,

— Це її пропозиція була, вона на словах тоді дуже сина засуджувала, на моєму боці «активно» була. А мені було все одно як: орендувати собі житло за гроші,

— Матусю, а ти де? — У мене все гаразд, якщо ти про це. — Ні, не гаразд, я заїхала додому, а там чужі люди. Ти що, квартиру

— Мамо, ти сильно поспішаєш? Зараз швиденько заскочу, грошей на картку закину і поїдемо, добре? — Добре, синку, ти не квапся, встигнемо, я не поспішаю, магазини зараз допізна

— Ми ж домовлялися зупинитися на двох дітях, — не особливо радісно сприйняв новину дружини Матвій. – Софійці п’ять років, Данилкові — три, може їх спочатку на ноги

— Я йду назавжди. Я іншу жінку знайшов, молоду, на відміну від тебе. — Ну то йди, чого ти став? — хмикнула Валя і знову повернулася до екрана