Головна

Життєві історії

— Ірина, відчини! — голос Людмили Петрівни звучав стримано, але напружено. — Що сталося із замком? — Ми його поміняли, — відповіла Ірина, відкривши двері на ланцюжок. — Ключ у вас більше не спрацює. — Ви… поміняли замок? Без мого відома? — обличчя свекрухи залилось багрянцем. — Як ти посміла? — Людмило Петрівно, — голос Ірини залишався твердим. — Це наша квартира. Ми приймаємо рішення, що стосуються будинку разом з Андрієм. І ми ж просили вас заздалегідь попереджати про візити.
Життєві історії 0
Сімейні узи затягуються, але хто витримає натяг? — Що тут відбувається? — Ірина завмерла на порозі. Вона повернулася з магазину, на кухні чути звук голосів, біля дверей лежали
— Ми сильні! — закричала Маша, балансуючи кубиком. Цю фразу Ірина вимовила якось у важкий вечір, і вона стала їхнім сімейним девізом. — І нас не зламати, — з гордістю підтвердила Ірина.
Життєві історії 0
— Я так більше не можу. Я мріяв про сина, а у нас вже третя дочка. Це не те життя, про яке я думав, — Сергій стояв на
– Ця розмова повинна залишитися між нами, – спробував наполягти Сергій. – Сімейні справи… – Які тепер сімейні справи, тату? – різко перебив Андрій. – Після того, як ти привів коханку в ліжко матері? Галина бачила, як чоловік здригнувся. Невже думав, що вони не помітять? Шпилька під диваном, довге русяве волосся на подушці, дві чашки в раковині – хіба це не очевидно? – Не перебільшуй, – поморщився Сергій, відводячи очі. – Ірина просто заходила на чай.
Життєві історії 0
Аромат смаженої картоплі з цибулею заповнював кухню старої квартири. Галина механічно помішувала вміст сковорідки, дивлячись в одну точку. Шоста година вечора, а Сергія все ще немає. «Знову на
— Коли ти стала такою? — Завжди такою була. Просто ти бачив у мені зручні меблі, а не людину з почуттями і правами. Зателефонував Ігор, брат Дениса. Його тон був агресивним: — Ти з глузду з’їхала? Ми сім’я, а ти юристів притягла! — Сім’я не обкрадає одне одного
Життєві історії 0
Останнє, що я очікувала почути того вечора, спускаючись сходами в нашому заміському будинку, — приглушені голоси за дверима кухні. Сімейна рада без мене? За тридцять років шлюбу таке
— Привіт, Марино… Ну як там Арчі? Як ти? Висипаєшся? — єхидно почала розпитувати Олена. — Привіт. Ой, ти знаєш, просто диво якесь, а не кіт. Такий милий, такий ласкавий. Я знаєш, що хотіла запитати… — Навіть не проси! Назад кота не візьму! — Олена не відразу зрозуміла, що Маринка говорить цілком серйозно. Думала, що підколює, як вона її. — Так я й не думала навіть, — здивувалася Маринка. — Чи не могла б ти Арчі мені залишити? Назавжди.
Життєві історії 0
— Не переживайте, всі необхідні процедури вже зроблені, тому гуляти не буде. — А, ну слава Богу… а то у мене один вже загуляв. Від кота такої зради
— Можна я увійду? Не хотілося б, щоб сусіди підслуховували. Я вас не ображу, не бійтеся! – Я й не боюся! – відповіла вона, але впустила незваного гостя швидше з цікавості. – Я розумію, це прозвучить трохи дивно, але я дещо приховав у цій квартирі. Не думав, що брат так рано звідси виїде… – Сподіваюся, це не щось заборонене? – злегка здивувалася Мар’яна. — Ні, це гроші.
Життєві історії 0
– Ну що, годинничок вже цокає? – знущально запитала свекруха. — Ви про що? — напружилася Мар’яна. — Ти знаєш про що! Всього рік тобі залишилося насолоджуватися життям
— Мамо, відповіси Ромі? Тобі реально не соромно? Анна Григорівна помішала креветки, спрямувавши погляд у каструлю. Судячи з усього, вона набиралася сміливості. — А чому мені має бути соромно? — вона встала в позу. — Ви стільки років мене обкрадаєте! Можу я хоч раз у житті побалувати себе! — Ми тебе обкрадаємо роками? — здивувалася Люся. — Звідки ти це взяла?
Життєві історії 0
— Люся, я навіть не знаю, як тобі це розповісти! – схвильовано сказала Христина, продавчиня в місцевого супермаркету, яка знаходилася прямо біля будинку її доброї знайомої. — А
Через три дні телефон Тетяни задзвонив рівно о шостій ранку. Жінка насилу розліпила очі і намацала трубку. — Алло? — хрипло промовила вона. — Доброго ранку, Тетяно Петрівно! — бадьорий голос Марини звучав злочинно енергійно для такої ранньої години. — Дзвоню вам, як зазначено в пункті четвертому: «Регулярно інформувати батьків про життя сім’ї». У нас все чудово! Олексій ще спить, але я ще встала о 5:30, як рекомендовано в пункті першому. — Марино, зараз шоста ранку, — простогнала Тетяна. — Саме так!
Життєві історії 0
Тетяна Петрівна розглядала свою ранкову роботу з почуттям, що межувало з благоговінням. Список з десяти пунктів, надрукований на дорогому папері з витіюватим заголовком «Правила нашої родини», здавався їй
— Він мене не пустив додому, — її голос тремтів. — Заблокував двері зсередини і залишив записку: «Ночуй, де гуляла». — Що?! — вигукнула Геля. — Ти зараз де? — У таксі, їду назад до тебе. — Боже мій, Катруся… Я зараз чайник поставлю. Приїжджай, звичайно.
Життєві історії 0
— Ти майже заміжня жінка, Катя, — Сергій знизив голос. — Ти повинна ночувати вдома. Я просто хотів тебе провчити. — Заміжня? — перепитала вона. — Але ти
Наступного ранку у двері подзвонили. Микита — з квітами і полуницею. З ним — його батьки. Аліса була в сорочці, тільки прокинулася. — Треба б попереджати, — прошепотіла вона…
Життєві історії 0
— Попалися, Антоніно Вікентіївна, — з посмішкою сказала Аліса…   … Вона ніколи не розуміла таких матерів, які тримаються за дорослих дітей мертвою хваткою. Її власна мама відпускала

You cannot copy content of this page